Перше читання: Ісаї 9:1–4

Бог промовляє до людей, які живуть у темряві — серед страху, поневолення і втоми. І саме там Він обіцяє світло. Це світло не є втечею від реальності, а Божою присутністю всередині неї. Господь не чекає, поки ми виберемося з темряви самі, — Він входить у неї і починає визволяти. Це слово надії для кожного, хто почувається виснаженим або зламаним: темрява не має останнього слова.

Псалом: Псалом 27:1, 4–9

Псалмоспівець визнає: Господь — його світло і спасіння. Це не означає, що страх зник, але означає, що страх більше не керує. Найбільшим бажанням автора псалма є перебування в Божій присутності. У цьому перебуванні народжується мир і впевненість. Коли ми шукаємо Божого обличчя, серце поступово вчиться довіряти, навіть тоді, коли відповіді ще не видно.

Друге читання: 1 Коринтян 1:10–18

Апостол Павло звертається до Церкви, яка розділилася, і нагадує їй про хрест Христа. Саме хрест руйнує людську гордість і об’єднує нас у Божій благодаті. Єдність Церкви не будується на однакових поглядах чи симпатіях, а на спільній довірі до Христа. Там, де ми тримаємося за Нього, Церква знову стає свідченням миру й примирення у світі, який живе в поділах.

Євангеліє: Матвія 4:12–23

Ісус починає Своє служіння не з центру сили, а з окраїни — серед простих людей. Він проголошує, що Царство Боже близько, і кличе учнів іти за Ним. Цей поклик звучить просто, але вимагає рішення: залишити старе і довіритися новому життю з Христом. Учнівство починається там, де ми дозволяємо Ісусові змінити напрям нашого життя і робимо крок за Ним, навіть не знаючи всього шляху наперед.

Господи, Ти є нашим світлом серед темряви і нашою надією серед тривог. Навчи нас довіряти Тобі, коли шлях здається незрозумілим. Об’єднай Твою Церкву навколо Христа і Його хреста. Дай нам сміливість залишати те, що тримає нас у старому житті, і йти за Тобою дорогою Царства Твого. Амінь.