Кожен, хто знайомий із біблійними оповідями Старого Завіту, вже раніше зустрічався з магами.

Ми зустрічаємо їх в Єгипті — як супротивників Мойсея й Аарона, які намагалися втримати ізраїльтян у рабстві перед царем царів того часу, могутнім фараоном.

Пізніше ми знову зустрічаємо їх в імперіях Вавилону та Персії. Як і фараон, ті царі царів збирали при собі магів і мудреців, щоб отримувати від них таємне знання, зокрема через тлумачення небес.

У Вавилоні саме «халдеї» (вавилонські маги) доносять на Шадраха, Мешаха й Авед-Него, коли ті відмовляються поклонитися ідолу Навуходоносора (Дан. 3:8). Троє юнаків опиняються у вогненній печі й потребують божественного втручання заради свого визволення.

Отже, у Святому Письмі маги — це не «хороші хлопці». І чому ними мали б бути? Ягве чітко забороняв астрологію та інші форми ворожіння, називаючи їх гидотою (Повт. Зак. 18:10–12).

Але на Різдво новий Цар царів підкорює собі магію магів і використовує їхні нечестиві практики, щоб об’явити Себе. Його зоря сходить, і група магів зі сходу (Вавилон? Персія? пор. Одкр. 16:12) рушає на захід.

Пророцтво Валаама

Ці маги прибувають до Єрусалима і вже знають, що шукають «Царя юдейського». Як вони можуть це знати?

Ймовірно, передання магів передаються з покоління в покоління й час від часу стають загальновідомими. Багато років тому був інший чоловік, імовірно маг за походженням, якого найняв ворожий цар, щоб проклясти Ізраїль. У той час Ізраїль був загрозливо численним, але перебував у пустелі й здавався вразливим. Проте цього мага захопила сила і слово Ягве, Який змусив його виголосити не прокляття, а повторні благословення над Ізраїлем.

Його ім’я було Валаам. Згідно з Чис. 22:5, він жив у Пефорі, поблизу «Ріки», що в Писанні зазвичай означає Євфрат на межі Месопотамії.

У кульмінації своїх пророчих висловів Валаам говорить про Ягве. Він каже: «Оракул того, хто чує слова Божі й знає знання Всевишнього». А далі проголошує: «Бачу Його, але не тепер; споглядаю Його, але не близько: зійде зоря від Якова, і постане скіпетр з Ізраїлю; він розтрощить чоло Моава і зруйнує всіх синів Шета» (Чис. 24:16–17).

У своєму первісному історичному контексті це пророцтво було причиною гіркого розчарування для царя, який найняв Валаама, бо він був царем Моава, а пророцтво провіщало його поразку — бути розчавленим, немов змій під п’ятою насіння жінки.

Але для магів зі сходу в пізні роки І століття до Різдва Христового є кілька інших аспектів, що мають особливу вагу.

Найочевидніший із них — це згадка про зорю, яка має зійти. Така образність була звичною для магів усюди, адже вони вважали небесні світила символами земних правителів (як, утім, і саме Писання). Ця зоря повинна була зійти від Якова, постати з Ізраїлю, і в різдвяні дні це могло означати лише одне — «Цар юдейський».

Цар юдейський

Яким би способом маги не дійшли висновку, що ця зоря є знаком «Царя юдейського», вони зрештою опиняються в Єрусалимі, де Ірод уже є царем юдейським — дякую дуже.

Попри це, вони публічно запитують, де народився новонароджений Цар юдейський. «Бо ми бачили Його зорю, — кажуть вони, — і прийшли поклонитися Йому». Чи означає це поклоніння богові, чи лише земну пошану і визнання царської влади?

Якщо взяти менш надзвичайне значення, чому язичницькі маги з далеких країв приходять виявити покору Цареві юдейському?

Пророцтво Валаама дає підстави вважати, що очікувана зоря матиме владу, яка виходить далеко за межі локальної території. Ба більше, якщо маги знайомі з пророцтвом Валаама, то, ймовірно, вони знають і обітницю Авраамові, згідно з якою Ягве пообіцяв його нащадкам не лише те, що ми нині називаємо «обіцяною землею», але цілий простір від Нілу аж до Євфрату (тобто «Ріки»; пор. Бут. 15:18; Повт. Зак. 11:22; Іс. Нав. 1:4; Іс. 27:12). У такому разі було б цілком доречно визнати владу цього Царя навіть над землями, з яких походили самі маги. (Цікава деталь: Ягве пообіцяв Авраамовому насінню саме ті землі, де їхні батьки не служили «богам»; див. Іс. Нав. 24:14.)

Пророцтво Валаама також говорить про «руйнування всіх синів Шета» (Чис. 24:17). Дієслово тут дещо неясне (в Іс. 22:5 воно може означати пробивання або руйнування стін), але ще більш цікавим є саме ім’я Шет. Чи йдеться про місцевість або плем’я, пов’язане з Моавом, чи це посилання на Сета, сина Адама? Якщо друге, то пророцтво Валаама натякає на всесвітнє панування, адже все людство після потопу походить від Сета. Це однозначно вказувало б на універсальне царювання зорі або принаймні на її світову владу.

Тепер щодо точного значення слова proskuneō. Чи визнають маги Немовля просто як царя, чи поклоняються Йому як божественній особі? Сказати напевне важко, але два моменти схиляють до другого.

По-перше, пророцтво Валаама, здається, пов’язує Того, Хто має з’явитися, з самим Ягве — Всевишнім, Всемогутнім, чиє об’явлення змушує старого мага впасти ниць (Чис. 24:16).

По-друге, коли маги зрештою приходять до Немовляти Ісуса, вони не просто кланяються; вони падають ниць (Мт. 2:11). Хоча в античному світі це було звичним жестом перед особою значно вищого рангу, мені не траплялося свідчень про таку поведінку щодо некоронованих немовлят.

Але якщо припустити, що маги керуються пророцтвом Валаама, це легко пояснюється тим, що у Валаамовому ораку він сам падає ниць, коли бачить видіння Всемогутнього (Чис. 24:16). Це наводить на думку, що ми правильно припускаємо: Валаам певним чином ототожнює Ягве з тією «зорею», яка має зійти від Якова. Якщо так, то різдвяні маги могли знати значно більше, ніж ми зазвичай уявляємо.

У будь-якому разі вони перебувають у Єрусалимі, запитуючи про новонародженого Царя юдейського і сміливо випробовуючи долю, зважаючи на репутацію того іншого Царя юдейського — Ірода.

Книжники царя

Цілком зрозуміло, що поява магів не викликає в Ірода жодної радості. Але якщо замислитися, його реакція може здатися дещо несподіваною, адже вона передбачає істинність того, про що говорять маги, а отже — і божественного пророцтва. Ірод скликає своїх біблійних експертів не тому, що не вірить, а тому, що вірить. (Безумство ж полягає в тому, що він уявляє, ніби може цьому завадити.)

Його коло богословських радників складається з храмової верхівки (переважно садукеїв, значну частину яких сам Ірод призначив) та книжників Закону (здебільшого фарисеїв). Вони виявляються достатньо компетентними. Вони правильно зазначають, що згідно з пророцтвом Месія має народитися у Вифлеємі, спираючись на Михея 5:2–5 (із додатковим натяком на 2 Самуїла 5:2).

Пророче служіння Михея припадає на часи царів Йотама, Ахаза та Єзекії (Мих. 1:1). Звістка про те, що Месія має народитися у Вифлеємі, була б у його дні надзвичайно тривожною, адже вона означала б, що дім Давида більше не правитиме з Єрусалима. Іншими словами, вже за часів Михея пророки усвідомлювали, що щось піде радикально не так — і, ймовірно, надовго. Дім Давида буде змушений повернутися до своїх скромних початків і розпочати все заново.

Чи усвідомлював це Ірод разом зі своїми книжниками — сказати важко. Але тогочасна ситуація цілком відповідала обставинам, які передбачало пророцтво Михея. У Єрусалимі був цар, але він не був спадкоємцем Давида; Ірод був ідумеянином, чужинцем (з народу Едому; див. Йосиф Флавій, Юдейські старожитності 14.1.3; 14.15.2). Це було поганою новиною для Юдеї, але народження Месії, своєю чергою, було поганою новиною для самого Ірода. Він міг усвідомлювати, що «гра завершена»: вищий Цар юдейський усуне нижчого і поверне дім Давида на його законний престол (пор. Чис. 24:18, де у Валаамовому пророцтві прямо проголошується позбавлення Едому володіння).

Отже, здобувши біблійну інформацію, Ірод удає побожність і вірність, наказуючи магам іти до Вифлеєма, знайти Дитя й повідомити його, щоб і він міг віддати Йому належну честь (Мт. 2:8).

Команда книжників, так само як і багато мешканців Єрусалима, чула публічні слова магів про народження Царя юдейського. Вражає те, що, попри надані Іродові біблійні дані, вони не роблять жодної спроби самі піти й відшукати новонародженого Царя. Вони щонайменше байдужі. Така приголомшлива байдужість щодо звістки про народження Месії різко контрастує з відповіддю пастухів і язичницьких магів і передвіщає впертість та тривале протистояння, яке єрусалимська верхівка згодом виявить щодо Ісуса.

Відвідини Сина Давидового

Коли маги виходять після зустрічі з Іродом, зоря знову починає їх вести. Чи рухалася вона в такий спосіб і раніше, чи вони просто простежили її до Єрусалима — текст нам прямо не повідомляє. Але тепер вона діє подібно до Шехіни, яка вела Ізраїль у пустелі (Вих. 13:21). У книзі Вихід Шехіна була самою присутністю Ягве; тут же зоря, виконуючи роль Шехіни, приводить магів до тілесної присутності Ягве — Немовляти, що лежить у яслах.

Увійшовши до дому, вони знаходять Дитя та Марію, Його матір (Мт. 2:11). Якщо Йосип і був присутній, його не згадано. Ісус справді є Сином Давидовим і спадкоємцем престолу через Йосипа, але Він не черпає Своєї слави з Йосипа. Навпаки, саме Він приносить славу занепалому дому Давида.

Побачивши Дитя, маги падають ниць і віддають Йому поклоніння — жест, про який уже йшлося. Після цього вони відкривають свої скарбниці й приносять Йому дари.

Дари, які приносять маги, остаточно закріплюють соломонівський мотив, який ми, ймовірно, вже почали помічати. У Старому Завіті безпосереднє поєднання ладану й мирри трапляється лише в контекстах, написаних у Пісні над Піснями Соломона (Пісн. 3:6; 4:6, 14).

Соломонівський зв’язок з Ісусом не повинен нас дивувати. Адже Ісус поданий як остаточний і завершальний «Син Давидів», а Соломон був першим сином Давида, який сів на престол. Таким чином, Соломон і Ісус утворюють своєрідні книжкові обкладинки історії дому Давида — її початок і завершення.

Оповідь тут особливо нагадує історію Соломона, бо описує гостей із далеких земель, які приходили, щоб засвідчити його багатство й мудрість (1 Цар. 4:34; 10:1–10). Тут же мудреці приходять здалеку, щоб засвідчити мудрість безмовного Немовляти. Немудрість Божа — мудріша за людську. Ісус є Тим, Хто «більший за Соломона» (Мт. 12:42).

Соломонівська образність знову ставить новонародженого Месію в опозицію до чинного узурпатора престолу. Ірод намагався подати себе як нового Соломона, не в останню чергу через свої будівельні проєкти. Соломон був великим будівничим, а його визначним творінням був, звичайно ж, перший величний храм у Єрусалимі.

Після його зруйнування і наступного вавилонського вигнання відбудований храм був лише тінню колишньої слави; старші юдеї, які пам’ятали храм Соломона, плакали, бачачи убогість нової споруди (Езд. 3:12; пор. Зах. 4:10). Ірод же наслідував грандіозне архітектурне бачення Соломона, започаткувавши будівельний проєкт, який зробив храм однією з «туристичних принад» свого часу.

Дари магів ідеально вписуються в цю храмову тематику: золото, яке прикрашало храм; мирра як складова святого єлею помазання (Вих. 30:23); і ладан як інгредієнт священного храмового кадила (Вих. 30:34–38). Усе це ще раз підкреслює соломонівський мотив і наголошує, що новий Цар буде не лише істинно Мудрим, але й Будівничим Храму par excellence — темою, яка знову й знову з’являється в Євангеліях.

Соломонівський зв’язок вказує не лише на принцип «наскільки більше», але й на принцип контрасту. Ми особливо усвідомлюємо це, коли розглядаємо роль Соломона в родоводі, який безпосередньо передує різдвяним оповідям у Євангелії від Матвія. Текст не називає Вірсавію на ім’я, а радше навмисно наголошує на ганьбі: «Давид породив Соломона від тієї, що була жінкою Урії» (Мт. 1:6). Слава Давида затьмарюється соромом його перелюбу, і цей сором відкидає тінь і на Соломона. Але однією зі слав цього більшого Сина Давидового є те, що Він народжений від Діви (Мт. 1:18–25).

Просуваючись від Євангелія від Матвія до книги Об’явлення, мотив «більшого за Соломона» стає ще виразнішим, адже цей Син прийшов не лише перевершити, але й зруйнувати — ба більше, розтрощити — псевдосоломонівський храм Свого часу. В Об’явленні 16:12 говориться про «царів зі сходу», які переходять висохлий Євфрат. На відміну від царів зі сходу в Матвія, ці приходять не для того, щоб поклонитися Месії, а щоб знищити місто, яке відкинуло Його і пролило кров Його святих та пророків (пор. Об’явл. 16:6, що дозволяє зрозуміти «Вавилон» як умовне позначення Єрусалима).

Дещо далі, в Об’явленні 18:13, ладан і мирра згадуються разом як товар, що так і не був доставлений для цього занепалого Вавилона — презентація, час якої минув. Присутність цих ароматів у переліку недоставлених товарів свідчить про те, що їхня культова функція завершена.

Отже, принесення магами ладану й мирри Ісусові знаменує кінець їхньої ролі в храмовому служінні.

Або, висловлюючись точніше, Сам Він став тим Храмом, який Соломон не зміг збудувати. Ладан і мирра знайшли своє істинне й остаточне місце.

Ще один контраст із Соломоном стосується багатства й могутності. Соломон успадкував царство в час його найбільшої слави; Ісус же повертається до самого початку — народжується у Вифлеємі, без жодних зовнішніх ознак багатства, величі чи царської могутності. Соломон є постаттю, що консолідує історію дому Давида; Ісус є Тим, Хто цю історію воскресає. Його призначення — слава, але, на відміну від Соломона, шлях до неї пролягає через дерево ясел, а згодом — через дерево хреста.

Підсумок / Зводячи все докупи

Підсумовуючи, історія магів — це зовсім не мила ілюстрація сентиментального гасла «мудрі шукають Ісуса». Це багатошарове оповідання про те, як Ягве перевертає людські очікування, підкорює Своїх ворогів і утверджує Свого Помазаника на обіцяному престолі. Вона нагадує нам, що Ісус є істинним Сином Давидовим, Який уже в Своїй найбільшій слабкості й уразливості притягує народи до Себе. Вона свідчить, що Ісус — справді Еммануїл, тобто «Бог з нами», істинна Шехіна — об’явлена присутність Бога серед нас, втілене перебування Бога Ізраїля, Який відкрив Себе як Один із нас. І вона готує нас до конфліктів, які Він матиме з єрусалимською верхівкою, настільки захопленою власним становищем і самозначущістю, що вона виявиться неспроможною вийти й поклонитися власному Месії.

Астрологи читають зорі — заняття ночі. Тепер же настав день, і Ісус, істинна зоря Якова, перемагає їх Своїм світлом.

Стаття перекладена з сайту Theopolis Institute