Уявіть: усе людство, кожна людина, стоїть перед Божим судом — без виправдань і з викритою провиною. Що дає нам надію в цю вирішальну мить? У попередньому Господньому дні ми побачили, чому нам потрібен Посередник: через гріх людство заслуговує на Божий суд, але Бог у Своїй милості дав нам Спасителя, який «має бути справжньою і праведною людиною, проте й могутнішим за всі створіння, тобто Тим, Хто також є істинним Богом». Господній день 6 пояснює, чому Христос повинен бути саме такою особою, і називає Його ім’я. Питання «чому» і «хто» тут тісно пов’язані: нам потрібен Спаситель, який є і людиною, і Богом, і цим Посередником є Ісус Христос. Далі розглянемо кожне питання окремо, щоб зміцнити нашу віру на основі цього вчення.

ДЕНЬ ГОСПОДНІЙ 6

Питання16: Чому посередник повинен бути справжньою, праведною людиною?

Відповідь: Тому що Божа справедливість вимагає, щоб людська природа, що згрішила, заплатила за свій гріх¹. А втім, грішник ніколи не зможе заплатити за інших грішників^2.

1. Рим. 5:12, 15; 1 Кор. 15:21; Євр. 2:14–16.
2. Євр. 7:26–27; 1 Пет. 3:18.

Питання 17: Чому він також має бути правдивим Богом?

Відповідь: Аби силою своєї божественності Він у своїй людськості поніс тягар Божого гніву та здобув і відновив для нас праведність та життя¹.

1. Іс. 53; Ів. 3:16; 2 Кор. 5:21.

Питання 18: Хто цей посередник – істинний Бог та водночас справжня та праведна людина?

Відповідь: Господь наш Ісус Христос¹, відданий для нашого цілковитого визволення та оправдання².

1. Мт. 1:21–23; Лук. 2:11; 1 Тим. 2:5.
2. 1 Кор. 1:30.

Питання 19: Як ти про це дізнався?

Відповідь: Про це говорить Святе Євангеліє. Ще в Райському саду сам Бог почав відкривати Євангеліє¹. Потім Він проголосив його через Святих Патріархів² та Пророків³, звістивши Євангеліє в жертвах та інших обрядах Закону⁴. Зрештою, Він довів цю справу до кінця за допомогою Свого улюбленого Сина⁵.

1. Бут. 3:15.
2. Бут. 12:3; 22:18; 26:4; 49:10.
3. Іс. 42:1 4; 43:25; 49:6; 53; Єр. 23:5, 6; 31:32, 33; Мих. 7:18 20; Ів. 5:46; Дії 3:22 24; 10:43; Рим. 1:2; Євр. 1:1.
4. Кол. 2:17; Євр. 10:1, 7.
5. Рим. 10:4; Гал. 3:24; 4:4, 5; Кол. 2:17.

Історико-богословський розбір

Під час Реформації вчення про Христа як єдиного Посередника між Богом і людьми стало особливо важливим. Реформатори підкреслювали, що тільки Бог може сплатити за гріх, а тільки людина може представляти людство, тому Спаситель повинен поєднувати обидві природи. Кальвін, посилаючись на 1 Тим. 2:5 («один Посередник… Христос Ісус, Котрий дав Самого Себе на викуп за всіх»), наголошував, що Христос є «справжньою людиною» і «єдиним справжнім Богом», щоб привести нас до Отця. У Другому Гельветичному віросповіданні (гл. 11) сказано, що ми визнаємо «один і той самий Христос, Господь, істинний Бог і істинна Людина, з двома природами… як Бог Той самий і з нами людиною». Так само Бельгійське віросповідання ст. 26 навчає: «ми не маємо доступу до Бога, крім як через одного Посередника і Заступника — Ісуса Христа Праведника». Вестмінстерська сповідь віри також говорить, що Бог «у Своєму вічному задумі обрав і встановив Господа нашого Ісуса, Сина Своєго Однородженого, бути Посередником між Богом і людьми». Отже, реформатські богослови підкреслювали єдність особистості Христа та Його подвійне служіння: Христос є справжньою людиною (входить у наш світ гріха і смерті) і водночас справжнім Богом (лише Бог міг стримати і повернути Божий гнів). Герман Бавінк писав: «Інкарнація Бога – це центральне диво… Він є Логос, Який створює і утримує все; а в повноті часів Він став тілом і перебував між нами. … Христос є посередником творіння і відтворення». Віра Церкви зберігає цей принцип: лише «Бог прийняв плоть» міг викупити людей, і це стало завершальною метою старозавітніх об’явлень.

Питання 16. Чому посередник повинен бути справжньою, праведною людиною?

Катехизм пояснює: Божа справедливість вимагає, щоб за гріх людини заплатила саме людина. Гріх Адама «увійшов до світу» через людину, і всі стали його заручниками: «Тому то, як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей». Оскільки всі ми народжені в Адамі, «всі згрішили», і наша людська природа винна перед Богом та підлягає справедливому покаранню. Зупиніться на мить і задумайтеся: чи відчуваєте ви іноді цей тягар провини у власному серці? Чи бувають моменти, коли совість нагадує про нашу недосконалість і безсилля виправдати себе? Жодне інше створіння, ні ангел, ні праведник, ні людина в гріху, не може взяти на себе цей тягар. Бог також не може простити гріх без покарання, тому спасіння можливе лише через «справжню людину», яка виявляє вірність Отцю і підтверджує Його справедливість.

Однак звичайна праведна людина не може виконати цю роль: «жодна людина ніколи не зможе заплатити за інших грішників». Лише той, хто сам не має гріха, може взяти на себе чужу провину. Тому катехизм підкреслює, що Посередник має бути «справжньою, праведною людиною», тобто безгрішним. Це підтверджують і церковні вчення: у Вестмінстерській сповіді (8.2) сказано, що Христос «дійсно Господь і справжня Людина… з двома цілими, досконалими і окремими природами». Він належить до людського роду і, будучи праведним, може принести жертву від нашого імені. Без цього людського аспекту Його спасінню бракувало б справжнього носія, як і жертва в Едемі вимагала безгрішної крові.

Питання 17. Чому він також має бути справжнім Богом?

Катехизм пояснює: лише силою Божественної природи Христос міг у людському тілі понести тягар Божого гніву та відновити для нас праведність і життя. Людина не здатна сплатити за гріх усього людства, її страждання не можуть задовольнити справедливість Всемогутнього Бога. Потрібен був Сам Бог у плоті, щоб подолати розрив між святим Богом і грішною людиною. Святе Письмо говорить: Бог «так полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого… щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне». Богослови підкреслюють: лише Бог може власною силою взяти на Себе і погасити Божий гнів проти гріха, як каже Павло: «вчинив Того, Хто не відав гріха, за нас гріхом, щоб ми стали праведністю Божою в Нім». Без Божественної природи Христос залишався б звичайною людиною, а Його страждання були б лише людською жертвою.

Божественна природа Христа дає нам міцну основу для віри. Ми не могли б довіряти жертві лише людини, яка обмежена смертністю. Катехизм підкреслює: Христова Божественність «здобула й відновила для нас праведність та життя» силою, якої не має ніхто інший. Лише Христос, маючи Божу силу і людську природу, міг стати нашим Спасителем. Це і є суть християнського послання: Ісус — обранець Божий, «бо їм Сам себе дав на викуп за всіх».

Питання 18. Хто цей посередник – істинний Бог та водночас справжня й праведна людина?

Катехізис відповідає коротко і ясно: «Господь наш Ісус Христос, відданий для нашого цілковитого визволення та оправдання». Це означає, що Христос виконує обидві умови: Він належить до людства (народжений від Діви Марії) і до Бога (вічний Син Божий), і дійсно поніс тягар гріха і смерті за нас. Уже в Книзі Буття Бог пообіцяв:«…насінням [Жінки] твоєї воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п’яту». Це перша звістка Євангелія — Христос (нащадок Авраама, «насіння Єви»), який переможе владу гріха. У Новому Заповіті євангелісти прямо вказують: Ісус називається Ім’ям Еммануїл (що значить «з нами Бог») і проголошується «Єдинородним Сином», покликаним спасти народ Свій від гріхів. Апостол Павло підсумовує: «Бо єдиний Бог, і єдиний Посередник між Богом і людьми – людина Христос Ісус». Усі ці твердження разом дають ясну картину: саме Ісус Христос є тим призначеним Богом Посередником, якого ми шукаємо.

Отже, ця віра є суттю Євангелія. Ми приймаємо ці істини розумом і серцем: «Усе, що сказане про Христа, підтверджено в Писанні, і мені також».

• Бельгійське віросповідання (ст. 26) ясно стверджує: «ми не маємо доступу до Бога, крім як через єдиного Посередника і Заступника – Ісуса Христа Праведника» .
• 2‑ге Гельветичне віросповідання (гл. 11) повторює: «ми поклоняємося одному Христу Господу… один істинний Бог і людина» , цим закріплюючи ідею поєднання двох природ в Одній Особі.
• Вестмінстерська сповідь віри (8.1–2) додає: «Господь наш Ісус Христос… єдиний Посередник між Богом і людьми, пророк, священик і цар… єдиний Христос… істинний Бог і істинна людина» .
• Різні богослови (від Кальвіна до Бавінка та інших) зазначають: втілення Бога є центральним чудом історії спасіння. Як писав Г. Бавінк: «Інкарнація Бога – це центральне диво… Христос є Логосом, що створює й утримує все… У повноті часів Він став тілом… Христос є посередником творіння і відтворення» .

Усі ці твердження разом показують: Христос — єдиний справжній Посередник. Лише Він поєднує народження від дочки Адама і статус Божого Сина, що необхідно для відкуплення людей. Ми знаємо Христа не через людські припущення чи внутрішні переживання, а через Боже об’явлення, дане в історії спасіння і підтверджене Святим Письмом.

Особливо важливо, що Катехізис показує єдність цього об’явлення. Євангеліє не починається в Новому Заповіті, але бере початок уже в Райському саду. Після гріхопадіння Бог Сам звертається до людини з обітницею спасіння: «І ворожнечу Я покладу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм та між насінням її; воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п’яту» (Бут. 3:15). Цей вірш Церква здавна визнавала як перше Євангеліє (protoevangelium), у якому вже присутня обітниця перемоги над гріхом і смертю.

Далі Катехізис веде нас шляхом патріархів і пророків. Обітниця не залишається абстрактною, а конкретизується в історії: через Авраама, якому Бог сказав: «І благословляться в насінні твоїм усі народи землі» (Бут. 22:18), через Давида, якому було обіцяне вічне царство, і через пророків, які говорили про грядущого Праведного Слугу. Особливо ясно це звучить у пророчому слові Ісаї: «Він був ранений за наші гріхи, за наші провини мучений… а ранами Його нас уздоровлено» (Іс. 53:5). Тут уже не лише обіцяно визволення, але й відкрито спосіб цього визволення — через замісні страждання Посередника.

Катехізис також звертає увагу на жертви та обряди Закону, називаючи їх тінями Євангелія. Апостол Павло пояснює: «Бо Закон, мавши тільки тінь майбутнього добра, а не самий образ речей, тими самими жертвами, що завжди щороку приносяться, не може ніколи вдосконалити тих, хто приступає.» (Євр. 10:1). «Тінь майбутнього добра» тут можна зрозуміти простіше: це щось подібне до ескізу перед створенням справжньої картини — попередній образ, який лише натякає на те, що буде далі. Жертви Старого Заповіту не могли самі по собі очистити сумління, але вони вказували наперед на єдину досконалу жертву Христа.

Нарешті, Бог «довів цю справу до кінця за допомогою Свого улюбленого Сина». Те, що було обіцяне, пророче окреслене й символічно показане, здійснилося в повноті часу. Як свідчить Писання: «А коли сповнилась повнота часу, Бог послав Свого Сина, що родився від жінки… щоб викупити підзаконних» (Гал. 4:4–5). Христос є не новим етапом замість Старого Заповіту, а його виконанням і завершенням: «Бо кінець Закону — Христос, на праведність кожному, хто вірує» (Рим. 10:4).

Це тлумачення повністю узгоджується з реформатськими віросповіданнями. Бельгійське віросповідання, ст. 25, навчає, що церемонії Закону «завершилися в Христі», але їхня істина й сутність зберігаються в Ньому. Друге Гельветичне віросповідання (гл. 7) наголошує на єдності Старого і Нового Заповітів у Христі, а Вестмінстерське віросповідання (7.5–6) говорить про один Завіт благодаті, по-різному відкриваний, але завжди спрямований до того самого Спасителя.

Отже, Питання 19 підсумовує Господній день 6: наша віра в Ісуса Христа як істинного Бога і справжню людину ґрунтується не на окремих текстах, а на цілісному свідченні Писання. Євангеліє — це історія Божої вірності, у центрі якої стоїть Христос.

Застосування вірі

Як нам жити з цією істиною? Усвідомлення унікальності Христа як Посередника поглиблює нашу вдячність і довіру до Нього. Справжня надія і радість походять не від людських зусиль, а з того, що «ми належимо Христу», і «ніщо не може нас відлучити від любові Божої» (Рим. 8:28). Нам не потрібно шукати примирення з Богом через інші засоби чи практики, бо наш мир з Богом здобутий Ісусом Христом і дарований через віру в Нього. Це не інші заступники чи власні підпори, а лише Христос один приносить справжнє примирення і спокій душі. Ця істина є справжнім засобом для неспокійного серця. Коли сумління звинувачує нас, наша втіха не в собі чи інших заступниках, а лише в Ісусі Христі. Не інші заступники, а Христос один — ось основа нашої надії. Саме Він, істинний Бог і справжня людина, став на наше місце перед Божим судом і зробив усе необхідне для нашого визволення та оправдання. Як навчає Писання: «Бо один Бог, і один Посередник між Богом та людьми — людина Христос Ісус, що дав Самого Себе на викуп за всіх» (1 Тим. 2:5–6). Така віра не потребує додаткових опор, інших посередників чи власних заслуг. Вона тримається Христа одного, Того, Хто поніс тягар Божого гніву, виконав усю праведність і тепер є нашим вічним Заступником перед Отцем. Саме ця впевненість звільняє серце від страху, народжує подяку і спрямовує життя християнина до вдячного послуху Богові.

Звернімося до свого серця: Де я шукаю мир, окрім Христа? Чи намагаюсь я спиратися на власні заслуги або шукати інших посередників замість того, щоб покладатися лише на Нього? Такий чесний погляд усередину допоможе прийняти істину Євангелія особисто, зробити віру живою і дієвою.

Катехизм закликає звернути погляд до Христа, наголошуючи на смиренній вдячності: спасіння — це Божа справа, а ми відповідаємо подякою і життям за Його законом. У нашому житті мають бути часті молитва і подяка Господу за Його жертву. Кожна неділя, коли ми слухаємо про Христа в проповіді або приймаємо Таїнства, має нагадувати: наш Спаситель був справжнім Богом і справжньою Людиною, «завданий для нашого цілковитого визволення та оправдання».

Висновок Нехай ця віра в Ісуса Христа – єдиного нашого Посередника і Спасителя – завжди живе в наших серцях.

Помолимось: Дякуємо Тобі, Отче Небесний, що з безмежної милості Ти послав нам Свого Єдинородного Сина, Ісуса Христа, щоб кожен, хто вірує в Нього, мав життя вічне. Просимо Тебе, зміцнюй і вдосконалюй нашу віру, щоб ми ніколи не покладалися на власні заслуги, але спочивали лише на досконалій праведності Христа, нашого єдиного Посередника і Спасителя. Дай нам жити у вдячності за Його жертву, з упевненістю у прощенні гріхів і з надією на життя вічне, на славу Твого святого Імені. Амінь.

Питання для роздумів

• Чому, згідно з Катехізисом, Божа справедливість вимагає, щоб за гріх заплатила саме людська природа? Як це допомагає глибше усвідомити серйозність гріха?
• Чому жоден грішник не може заплатити за інших грішників? Які поширені уявлення про «самоспасіння» або «часткові заслуги» цим викриваються?
• Чому для нашого спасіння було необхідно, щоб Посередник був не лише справжньою людиною, але й істинним Богом? Що це відкриває нам про Божий гнів і Божу любов?
• Як поєднання двох природ у Христі (істинний Бог і справжня людина) зберігає Євангеліє від спрощення або спотворення?
• Чому Катехізис так наполегливо наголошує, що саме Ісус Христос є цим Посередником, а не просто говорить про «Спасителя» загалом?
• Як Питання 19 допомагає зрозуміти, що Євангеліє — це не нова ідея, а послідовне Боже об’явлення від Райського саду до Христа?
• Яким чином єдність Старого і Нового Заповітів зміцнює вашу довіру до Писання і до обітниць Божих?
• Чому для віри важливо знати, звідки ми дізналися про Христа-Посередника? Як це захищає нас від суб’єктивізму й довільних тлумачень?
• Як істина про Христа як єдиного Посередника може втішити людину з обтяженим сумлінням або страхом перед Божим судом?
• Які практичні зміни у молитві, довірі до Бога або щоденному житті випливають із впевненості, що Бог Сам відкрив Євангеліє і довів його до кінця у Своєму Сині?