Уявіть собі людину, що стоїть перед замкненими дверима, за якими є світло, радість і домівка, але ці двері їй не під силу відчинити. Вона може стукати, вибачатися, пробувати різні ключі, та жоден не працює. За кожним кроком її провина лише зростає, а двері залишаються незворушно замкненими. Самотність і безнадія тиснуть усе більше — як знайти шлях назад? У повсякденному житті ми часто відчуваємо щось подібне: намагаємося виправити свої помилки, подолати наслідки злого вибору чи повернути втрачену довіру, але сили й рішучості не вистачає.

У попередніх Господніх днях Гейдельберзького катехізису ми дізналися, що через гріх людина втратила праведність і заслуговує на справедливий Божий гнів. Господній день 5 відкриває другу частину Катехізису, присвячену нашому визволенню. Якщо гріх поставив нас у безвихідь, виникає питання: як знайти вихід, уникнути покарання і відновити стосунки з Богом? Катехізис ставить ці питання від нашого імені, ведучи нас від усвідомлення провини до надії на благодать. Він не лише пояснює доктрину, а й готує серце до Євангелія: спочатку розвіює ілюзії щодо власних сил, а потім показує єдину надію, яку дає нам Бог – Посередника. Господній день 5 наголошує, що Божа справедливість невблаганна, але саме Божа любов дала нам те, чого ми не могли досягти самі. Це послання закликає нас до благоговіння перед святістю Бога і водночас дає впевненість у Його милосерді. Запрошую розглянути запитання та відповіді дня 5, щоб побачити, як це вчення формує нашу християнську надію.

ДЕНЬ ГОСПОДНІЙ 5

Питання 12: Відповідно до Божої праведної постанови, ми заслуговуємо на покарання вже тут на землі, а також у вічності: як ми можемо уникнути цього покарання та повернути собі Божу прихильність?

Відповідь: Бог вимагає задоволення Своєї справедливості¹. Отже, вимоги цієї справедливості мають бути повністю задоволені чи то нами самими, чи кимось іншим².

1. Вих. 23:7; Рим. 2:1–11.
2. Іс. 53:11; Рим. 8:3–4.

Питання 13.: Чи можемо ми власними зусиллями виконати ці вимоги?

Відповідь: Аж ніяк. Власне кажучи, наш борг щодня зростає¹.

1. Мт. 6:12; Рим. 2:4–5.

Питання 14: Чи може будь-яке інше творіння оплатити цей борг замість нас?

Відповідь: Ні. Почнімо з того, що Бог не покарає жодне інше творіння за те, у чому винна людина¹. Крім цього, жодна істота не може понести тягар вічного Божого гніву, викликаного гріхом, і визволити від нього інших².

1. Єз. 18:4, 20; Євр. 2:14–18.
2. Пс. 48(49):8-10(7–9); 129(130):3.

Питання 15: Тоді яким саме має бути посередник і визволитель?

Відповідь: Він має бути справжньою¹ і праведною людиною², проте й могутнішим за всі створіння, тобто Тим, Хто також є істинним Богом³.

1. Рим. 1:3; 1 Кор. 15:21; Євр. 2:17.
2. Іс. 53:9; 2 Кор. 5:21; Євр. 7:26.
3. Іс. 7:14; 9:6; Єр. 23:6; Ів. 1:1.

Богословський розбір

Питання 12

Господній день 5 починається з важливого питання: як уникнути покарання, на яке ми справедливо заслуговуємо, і знову отримати Божу прихильність? Це питання випливає з попереднього вчення про Божий суд над гріхом: Бог «страшенно розгніваний» за гріх і справедливо засуджує його на теперішнє і вічне покарання. Катехізис підкреслює, що Божа справедливість вимагає задоволення. Бог у Своїй праведності не може просто не помітити чи пробачити гріх без належного вироку. Як говорить Писання: «Бо заплата за гріх – смерть» (Рим. 6:23). Без пролиття крові не буває прощення (Євр. 9:22). Святий і праведний Бог не відмовляється від Своєї справедливості; кожен гріх має отримати належне покарання.

При цьому Катехізис ставить нас перед вибором: або задовольнити цю справедливість маємо ми самі, або – хтось інший. Іншого шляху примирення немає. Бог у Законі визначив, що «кожен, хто чинить гріх, мусить умерти» (пор. Єз. 18:4). Тому або ми понесемо кару за власні гріхи, або хтось повинен заступити нас і понести цю кару замість нас. Вже тут, у першій відповіді, звучить натяк на спасення: якщо знайдеться належний заступник, покарання може бути відвернене. Але хто може стати таким заступником?

Перш ніж дати відповідь, Катехізис допомагає нам правильно оцінити наші можливості. Відразу стає ясно: власними зусиллями, як і допомогою будь-якого створіння, ми не можемо себе врятувати. Це своєрідна духовна перевірка, що показує через Закон нашу повну неспроможність і веде до одного висновку: справжню надію дає тільки Бог.

Варто зазначити, що вимога задоволення Божої справедливості не завжди знаходила відгук у людських серцях. У різні часи з’являлися вчення, які зменшували вагу Божої справедливості й припускали, що Бог може пробачати гріх без жертви. Проте реформатори наполягали на біблійній істині: Бог водночас безмежно милостивий і по-справжньому справедливий. Бельгійське віросповідання підкреслює, що Бог не жертвує жодною зі Своїх рис заради іншої, тому для спасіння Він посилає Свого Сина, щоб задовольнити справедливість і відкрити милість. Саме тому ми сповідуємо: Бог «є абсолютно Милосердним і по-справжньому Справедливим». Іншими словами, Божа любов не скасовує Його справедливості, а здійснює її шляхом викуплення, яке Сам Бог звершив у Христі. Господній день 5 лише починає відкривати цю дивовижну відповідь: щоб урятувати нас, Бог Сам дає те, на що не здатна людська сила, і задовольняє те, чого вимагає Його справедливість.

Питання 13

Зазвичай, коли ми чуємо про необхідність «задоволення правосуддя», хочеться спробувати вирішити це самостійно. Чи можемо ми власними зусиллями сплатити свій борг перед Богом? Катехізис відповідає однозначно: «Аж ніяк. Наш борг щодня зростає». Це тверезий погляд на нашу людську природу. Ми не тільки не можемо виправити старі гріхи, але й постійно додаємо нові. Наша щоденна реальність підтверджує цю істину: часто ми навіть не помічаємо, як знову проявляємо роздратування у черзі чи вдома, відчуваємо заздрість до успіхів інших, дозволяємо собі нечисту думку чи легку брехню у дрібницях. Навіть ті вчинки, що здаються нам незначними, стають проявами нашої гріховної природи, що приречена збільшувати борг. Кожен день наші думки, слова і вчинки примножують провину. Апостол Павло писав, що людина з невірством і впертістю «збирає собі гнів на день гніву» Божого. Наші власні діла, навіть найкращі, не відповідають Божій святості: «хоч ми робимо добрі справи, […] не можемо зробити жодної справи, не осквернивши її нашою плоттю і уникнувши гідного покарання». Тому сподіватися сплатити «борг» перед Богом добрими вчинками — марна справа. Це схоже на те, як людина з великими боргами бере нові кредити, щоб покрити старі. Наші гріхи подібні до нескінченного потоку, а праведність — як посуд із дірками: жодна крапля наших заслуг не залишається, щоб зарахуватися нам перед Богом.

Такий висновок має глибоке пастирське значення: він руйнує гордість і самозаспокоєність грішника. Гейдельберзький катехізис не дозволяє нам мати ілюзії щодо власної праведності. Ми не можемо примиритися з Богом ні частково, ні повністю своїми зусиллями. Це допомагає нам позбутися самоправедності. Так само вчив і Реформаційний катехізис у Шотландії: «Ніхто зі своєї заслуги чи сили не може уникнути гніву Божого, якого ми заслужили гріхом». Тільки усвідомивши повну духовну неспроможність людини без Христа, можна щиро шукати спасіння у Самому Господі. Тому Катехізис веде нас до смирення, щоб підготувати до благодаті: як писав Августин, «Бог дає благодать покірним, а противиться гордим». І саме тут починає відкриватися сила Євангелія, адже на місці нашої безпорадності Бог пропонує Свою благодать. Тільки визнавши свою потребу, ми здатні прийняти єдиний надійний дар спасіння в Ісусі Христі. Ця надія дає сили рухатися вперед до світла Божої милості.

Реформатський богослов Г. Бавінк у своїй «Реформатській догматиці» зауважує: після гріхопадіння на людство лягли два тягарі – провина, що вимагає сплати, і обов’язок досконалого послуху, який ми теж зобов’язані були виконати перед Богом . Наш «борг» подвійний, а ми по вуха загрузли в ньому. Ба більше, Бавінк підкреслює: моральний борг перед Богом не щезає навіть після нашої смерті . Іншими словами, не існує такого часу чи страждання, якими ми просто «відбудемо» свою вину. Ось чому вічність пекла – справедлива, адже душа, що грішить, ніколи не може самостійно вичерпати Божого праведного гніву. Ця істина, хоч і приголомшує, насправді покликана відвести нас від згубної самонадіяності та підвести до дверей єдиної надії, яку Бог відкриває перед нами.

Питання 14

Ми не можемо врятувати себе самі. Чи може це зробити хтось інший? Можливо, інша людина або якесь вище створіння могли б заплатити за нас? Катехізис знову відповідає чітко: ні, жодне творіння не може цього зробити. Є дві причини: по-перше, Бог не перекладає провину людського гріха на когось іншого, окрім самих грішників, і по-друге, жодна створена істота не здатна витримати нескінченний Божий гнів за гріх і визволити інших. Перша думка підтверджується словами: «душа, що грішить, вона помре» (Єз. 18:20). Провина не переходить на невинного, бо це суперечило б Божій справедливості. Друга думка підкреслює обмеженість усього створеного: навіть найдосконаліший ангел або найчистіша людина не можуть прийняти на себе всю тяжкість Божого гніву і перемогти. Псалмоспівець говорить: «ніхто ніколи не викупить брата свого, не дасть Богові викупу за нього, бо занадто дорогоцінний викуп їхнього життя, і того ніколи не вдіяти» (Пс. 49:8-10). Тобто жоден створений «спаситель» не може дати справжнього спасіння.

Це твердження спростовує будь-які людські вигадки про посередників замість Христа. Ні великомученики, ні святі, ні ангели, ні якісь жертви чи обряди – ніщо і ніхто не може стати відкупителем людства, окрім призначеного Богом Спасителя. Історія церкви знає спроби замінити Христа іншими «помічниками» – від середньовічного культу святих до сучасних духовних лжеучителів – але Катехізис вірний Писанню: «під небом нема іншого Ймення, що ним би ми мали спастися» (Дії 4:12) .

Знаковано, що реформатські отці на Дортському синоді окремо наголосили: «ні людина, ні навіть ангел, хоч би й як чистий, не міг би задовольнити Божу справедливість замість нас – потрібно було, щоби Син Божий зійшов до нас» . Вони відкинули всякі альтернативи Христовій жертві. Творець – понад творінням; тільки Бог, ставши людиною, міг здійснити те, що не під силу ніякому створінню. Таким чином, Господній день 5 поступово підводить нас до усвідомлення: наш єдиний можливий Спаситель мусить прийти з неба, від Самого Бога. Людина не може піднестися до Бога, тож Бог зійшов до людини – це і є добра новина, яку ми незабаром почуємо.

Питання 15

Отже, Катехізис підсумовує: нам потрібен такий Посередник і Визволитель, який сам активно виконує те, чого вимагає Божа справедливість. Яким Він має бути? Відповідь: «справжньою і праведною людиною, але й істинним Богом». Тут особливо виділено три головні якості Спасителя. По-перше, Він приходить як справжня людина, адже лише людська природа може представити людство перед Божим судом і взяти на себе відповідальність за гріх. По-друге, Він праведний і безгрішний: тільки такий Посередник може звільнити інших, а не бути сам заручником власної провини. По-третє, Він є істинним Богом, що означає абсолютну силу і можливість витримати божественний суд та перемогти всю глибину зла. Саме поєднання цих рис робить Його єдино можливим Визволителем для людства. Христос бере на себе тягар нашого гріха, несе покарання і приносить задоволення Божій справедливості, «щоб силою Своєї божественності Він у Своїй людськості поніс тягар Божого гніву та здобув для нас праведність і життя» (Госп. день 6, пит. 17). Так Катехізис підводить нас до розуміння: тільки Бог може виконати Божі вимоги і дати людині надію.

Ці три умови звужують коло претендентів на роль Спасителя до єдиного Імені – Ісуса Христа. Тільки Він один у всесвіті одночасно безгрішна людина і правдивий Бог. Бог звершив неможливе для людини: послав Свого Сина, «Який народився від насіння Давидового» тілом (тобто став справжньою людиною) , і водночас це Син, що «є Бог правдивий і вічне життя» . В одній Особі Ісуса Христа маємо те чудесне поєднання, без якого неможливе спасіння: Він є один із нас і водночас Господь з неба.

Роздумуючи над цією таємницею, Реформатські сповідання одностайно навчають: у Христі дві природи – божественна і людська – поєднані в єдиній Особі нероздільно і незмінно . Він – один Посередник, «один істинний Бог і водночас людина» . Бельгійське віросповідання підсумовує: «істинний Бог – щоб силою Своєю перемогти смерть, справжня людина – щоб померти за нас у немічі плоті» . Цей глибоко біблійний висновок також ясно випливає зі сказаного апостолом Павлом: «Один Посередник між Богом і людьми, людина Христос Ісус» (1 Тим. 2:5) . Чому Павло наголошує – «людина»? Святий Дух через нього ніби каже: не лякайтесь, грішники, ваш Посередник – з вами однієї природи, Він близько, Він розуміє вашу неміч . А водночас цей Посередник – не просто праведник чи пророк, а втілений Син Божий. Тому нашого Спасителя достатньо, щоб привести нас до Бога. Як чудово вигукує Жан Кальвін: «Якою безнадійною була б ситуація, якби Божество саме не зійшло до нас! Син Божий мусив стати Еммануїлом, Богом-з-нами, об’єднавши в Собі Божу природу і нашу, бо інакше не було б сили ані близькості, щоби поєднати нас із Богом» .

У Христі невіддільно поєднані сила Бога й близькість людини. Це серцевина нашої віри, яка дарує одночасно надію і впевненість. Як чудово прославити Його: Слава Тобі, Христе, наш єдиний Спасителю!

Господній день 5 підводить нас до Євангелія: ми бачимо образ єдиного можливого Спасителя. Катехізис ще не називає Його прямо, але уважний читач вже розуміє, що це Ісус Христос, Божий Син, наш Господь. Тільки про Нього можна сказати: «В Ньому тілесно живе вся повнота Божества, і ви маєте в Нім повноту» (Кол. 2:9-10). Христос — повністю достатній для спасіння, іншого нам не потрібно шукати.

У світлі Реформації: як Церква формулювала цю істину

Вчення Господнього дня 5 глибоко вкорінене як у Писанні, так і в багатовіковій християнській традиції. Реформатори XVI століття, упорядковуючи Катехізис, спиралися на спадщину ранньої церкви, яка на Вселенських соборах (Нікеї, Халкідоні) визначила, що Христос є правдивим Богом і правдивою людиною, єдиним Посередником. Друге Гельветичне віросповідання спеціально підкреслює, що ми приймаємо всі ці визначення перших соборів про таємницю воплочення Христа . Реформатська церква – це не нова церква, а продовження апостольської віри: ми визнаємо разом із усіма святими, що бездоганна справедливість Бога і безмежна любов зустрілися на хресті Христовому.

У період Реформації ця істина зазвучала по-новому чітко, бо треба було протистояти спотворенням Євангелія. Католицька теологія того часу хоча визнавала Божественність Христа, проте фактично применшувала достатність Христового звершення, додаючи в ролі «співспасителів» святих, добрі діла, чистилище тощо. Реформатори ж повернули церкву до біблійного принципу: Solus Christus – тільки Христос звершує викуплення повністю, і лише в Ньому наша надія. У Канонах Дортського синоду ми читаємо урочисте сповідання: Бог «по Своїй безмежній милості дає нам Запоруку – Свого Єдинородженого Сина. Він став гріхом і був проклятий за нас, і зайняв наше місце на хресті, щоб задовольнити Божу справедливість» . Це класичне формулювання вчення про заступницьку жертву Христа: Він зайняв наше місце і зазнав на Собі те, що повинні були терпіти ми.

Жан Кальвін у «Настановах християнської віри» пояснює, чому наш Посередник мусить бути водночас Богом і людиною. Кальвін показує, що наші гріхи відділили нас від неба, і ані люди, ані ангели не здатні відновити втрачений мир з Богом. Як він пише: «Справу нашого спасіння було б безнадійно втрачено, якби Сам Бог не зійшов до нас. Так Син Божий став нашим Еммануїлом…». Кальвін далі наголошує, що лише Божественна Христова природа робить перемогу можливою: «Йому належало поглинути смерть – хто міг це зробити, як не Життя? Йому належало перемогти гріх – хто спроможний, як не сама Праведність?» У підсумку це підводить до промовистого висновку: лише Христос, сущий Бог і праведник, здобув перемогу над гріхом і смертю для нас.

Реформатські богослови пізніших століть теж приділяли цій темі особливу увагу. Наприклад, Герман Бавінк, осмислюючи вчення про Христову жертву, писав, що Христос у новому завіті бере на Себе подвійні вимоги до людства: заплатити за гріх (задоволення правосуддя) і дати досконалий послух (виконати Закон) . Усе те, що ми не могли зробити, звершив Єдиний Посередник. Він сплатив наш борг і заслужив для нас праведність. Бавінк звертає увагу на слова Павла: «Нещасна я людина! Хто визволить мене від тіла цієї смерті?» – і відразу ж апостол дякує Богові за Ісуса Христа (Рим. 7:24-25) . Тобто єдина розв’язка драми гріха – в Ісусі Христі . Цю ж думку поділяли всі великі вчителі церкви. Вестмінстерське віросповідання (1647) говорить про Христову жертву так: «Господь Ісус через Свою досконалу покору і єдину жертву, принесену Самим Собою, […] повністю задовольнив справедливість Свого Отця і придбав не лише примирення, але й вічну спадщину в Царстві Небесному для всіх, кого дав Йому Отець». Таким чином, тлумачення Господнього дня 5 у цій статті – не наша суб’єктивна думка, а вираз спільної віри Христової Церкви, яка одностайно звіщає: «Спасіння належить Господу» (Пс. 3:9).

Практичне застосування цих істин

Вчення про Божий суд і єдиного Посередника це не просто теорія, а істина, яка формує християнську особистість і впливає на щоденне життя. Зупиніться на мить і запитайте себе: як це стосується мене особисто? Дайте місце для спокійної внутрішньої розмови з Богом і самому з собою, перш ніж перейти до практичних кроків.

Перед тим, як перейти до практичного застосування, спробуйте помолитися так: “Господи, відкрий мені, як істини про Твою справедливість, мою потребу, і велич Твого Посередника відносяться до мого життя. Покажи мені, що означає це для моїх вчинків, думок і стосунків. Дай побачити, у чому я прагну спастися сам, де ще намагаюся заслужити Твою прихильність, і навчи довіряти Христу у всьому. Амінь.”

Ось кілька практичних уроків:

• Смирення і покаяння. Усвідомлення нашої повної нездатності спасти себе нищить гординю. Ми перестаємо виправдовувати або применшувати свій гріх і схиляємося перед Божим вироком: «Нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерті?» (Рим. 7:24). Така покора – необхідний крок до Бога. Християнин – це не «позитивіст», що заперечує проблему гріха; навпаки, він першим визнає свою провину і потребу в милості. Проте з цієї правди народжується не відчай, а надія, бо апостол продовжує: «Дяка Богові — через Ісуса Христа, Господа нашого!» (Рим. 7:25). Кожен день ми пам’ятаємо: без Христа ми нічого не варті і ніякі наші добрі справи не зроблять нас гідними спасіння. Але у Христі маємо обітницю: «Якщо ми визнаємо свої гріхи, то Він, будучи вірний і праведний, простить нам гріхи й очистить нас від усякої неправди» (1 Ів. 1:9). Це охороняє нас від фарисейської самоправедності і осудження ближніх. Замість цього, дивлячись на себе, ми щоденно вчимося каятися і смирятися перед Богом.
• Утіха і впевненість. З другого боку, Господній день 5 дарує невимовну втіху: Бог не залишив нас гинути! Те, що не під силу людині, звершив сам Бог. Він «дав нам Запоруку – Свого Єдинородного Сина», як свідчать Канони Дорту. Ми маємо Посередника, близького до нас по людськості й нескінченно сильного по божественності. Знаючи це, християнин отримує глибокий внутрішній мир.
  Щоби унаочнити цю впевненість, уявіть собі людину на суді. Перед нею стоїть гріховний борг, як штраф, який вона сама неспроможна сплатити. Але раптом у залу входить досвідчений адвокат, який не лише захищає цю людину перед суддею, а й дістає необхідну суму та вже покриває весь штраф. Тепер суддя не має підстав винести вирок, справа вирішена. Христос – це не просто захисник у наших духовних справах, Він той, хто вже поніс покарання за нас і повністю задовольнив Божу справедливість. Навіть якщо совість чи звинувачення підкрадаються знову, відповідь ясна: «Штраф сплачено, справа закрита».
  Сатана може дорікати нам за гріхи, сумління – лякати Божим гнівом, але ми відповідаємо: так, я заслуговую на кару, але мій Викупитель живий! Він поніс мої гріхи на хрест, і тепер Божа справедливість не проти мене, а за мене, бо вже задоволена в Христі. Така впевненість не є гордістю – вона заснована не на нас, а на Христі. Це джерело щоденної розради: «То хто ж ті, що осуджують? Христос Ісус умер, але й воскрес, Він праворуч Бога, і Він заступається за нас!» (Рим. 8:34). Якщо Христос – мій Посередник, то ніщо не відлучить мене від Божої любові (Рим. 8:38-39).
• Сформована ідентичність. Відколи Христос став нашим Посередником, ми вже не належимо собі. Ми власність нашого вірного Спасителя (Госп. день 1). Це ліквідує в нашому житті усі ідоли. Хто інший, окрім Христа, тепер вартий нашої найвищої любові, покори і слухняності? Він викупив нас ціною Своєї крові, отже, «не свої ви, бо дорого куплені» (1 Кор. 6:19-20). Християнин визначає себе вже не через досягнення, статус чи будь-що інше, а через належність Христові. Усі ми – брати і сестри, бо маємо одного Спасителя і однаково потребуємо благодаті. Це має практичний наслідок для життя церкви: спільна віра в одного Посередника об’єднує нас, усуває підстави для чвар і пихи. Всі стоїмо на одному фундаменті – Ісусі Христі, і хвалитися можемо тільки Ним. Щоб побачити це на практиці, уявіть ситуацію: у церкві виникла гостра суперечка навколо вирішення якогось питання, наприклад, щодо форми служіння чи розподілу певних обов’язків. У розпалі обговорення випливають образи, взаємні звинувачення, кожен наполягає на своїй думці. Але хтось із членів церковної ради нагадує: “Ми всі однаково потребуємо благодаті і наш статус перед Богом ґрунтується не на нашій правоті, а на Христі як єдиному Посереднику”. З цієї перспективи суперечка втрачає гостроту, адже кожен учасник бачить у ближньому брата чи сестру у Христі, рівноцінно викуплених Його кров’ю. Спільне визнання: “Я не кращий за тебе, бо нас поєднує одна і та сама віра та благодать”, дає змогу знову шукати порозуміння, молитися разом і знаходити єдність у Христі. Саме так сформована християнська ідентичність стає реальним джерелом миру і примирення у громаді.
• Святість і вдячність. Де перебільшуються людські заслуги, там неминуче з’являється або гордість, або відчай. Натомість благодать Христового викуплення народжує і вдячність, і святість. Розуміючи, що Христос зробив для нас неможливе, ми відчуваємо духовний поштовх жити для Нього. Як пише апостол Павло: «Він [Христос] умер за всіх, щоб ті, що живуть, жили вже не для самих себе, але для Того, хто за них умер і воскрес» (2 Кор. 5:15). Звільнені від страху покарання, ми вже не раби гріха, а діти Божі, покликані уподібнюватися улюбленому Сину. У світлі Господнього дня 5 ми глибше розуміємо, що таке благодать, і це спонукає до нової слухняності Богові. Ми більше не прагнемо «заробити» спасіння – навпаки, живемо праведно з вдячності, бо спасіння вже звершене Христом. Така мотивація сильніша за страх і законництво. Благодать не потурає гріху – вона «навчає нас, щоб ми… жили тверезо, праведно і побожно» (Тит 2:11-12). Хто був прощений дорогоцінною кров’ю Христа, той не захоче легковажити гріхом, що вимагав такої ціни. Навпаки, він щиро ненавидить гріх і любить праведність, бажаючи догоджати Богу з любові, а не з примусу.
  Щоб перетворити ці істини на повсякденну практику, спробуйте записати коротку подячну молитву за кожну з цих сфер. Наприклад, подякуйте Богові за те, що Він визволяє вас від гордості і дає покаяння, за впевненість у прощенні, за ідентичність у Христі та натхнення до святого життя. Виберіть одну з областей, у яких Божа благодать особливо торкнулася вашого життя, і просто у кількох словах висловіть Богові свою вдячність. Нехай цей щоденний маленький крок допоможе впустити великі істини віри у ваші думки, молитви та діла.

Засвоюючи істини Господнього дня 5, християнин росте у зрілості. Ми навчаємося одночасно строго оцінювати гріх (не приглушувати серйозності Божого суду) і сміливо радіти спасінню (не применшувати довершеності Христової жертви). Такий збалансований духовний погляд захищає нас і від легковажності, і від розпачу. Коли диявол звинувачує нас, ми покоряємося: «Так, я грішний». Але далі додаємо: «Ісус – мій Заступник». Ця подвійна свідомість – одночасно своєї негідності і Христової милості – лежить у серці самої християнської ідентичності. Недарма у богослужбовій практиці старовинних реформатських церков кожен Господній день, кожна недільна проповідь за Катехізисом покликана знову і знову проводити вірян шляхом: гріх – визволення – вдячність . Це неодноразове повторення потрібно нам, щоб Євангеліє дедалі глибше пронизувало нашу свідомість і життя. Адже на практиці ми легко впадаємо то в самовиправдання (забуваючи про свою зіпсутість), то в сумніви щодо спасіння (ніби Христу бракує сили чи бажання нас урятувати). Господній день 5, правильно зрозумілий, руйнує обидві ці помилки і будує нас у вірі.

Завершення

Господній день 5 Гейдельберзького катехізису чітко говорить: людина не може врятувати себе, і жодне створіння не здатне допомогти. Але Бог дав нам Посередника, який взяв на Себе нашу провину і заступив нас перед престолом правосуддя. Цей Посередник — втілений Божий Син, Ісус Христос, єдиний шлях до примирення з Богом. У Ньому грішник знаходить прощення і силу для нового життя. Нехай кожен читач щиро визнає свою потребу в Христі і довіриться Йому. У наступному Господньому дні Катехізис докладніше пояснить, Хто є цей Посередник і як Він звершує наше спасіння.

Суть нашої надії: ми втратили все через гріх, отримали все в Христі, і живемо у вдячності Йому.

Нехай мир Христовий, який перевищує всякий розум, панує у ваших серцях цього тижня і веде вас у вдячності та радості спасіння. Благословення Господнє нехай буде з вами сьогодні і завжди.

Помолимось: Милосердний Боже, дякуємо Тобі, що, будучи справедливим, Ти водночас став нашим Спасителем у Христі. Допоможи нам завжди покладатися не на себе, а на єдиного Посередника – Ісуса, жити в смиренні та радості спасіння. Амінь.

Питання для роздумів

• Який один конкретний крок у вдячному житті ви хотіли б зробити цього тижня у відповідь на Христову благодать?
• Які думки або почуття у вас викликає твердження Катехізису: «Бог вимагає задоволення Своєї справедливості»? Чому це важливо для нашої віри?
• Як ви пояснили б простими словами різницю між Божою милістю і Божою справедливістю? Чому одне не скасовує іншого?
• У яких формах сьогодні люди (навіть у церкві) намагаються «сплатити борг» перед Богом власними зусиллями? Як це проявляється в нашому мисленні та поведінці?
• Катехізис каже, що «наш борг щодня зростає». Як це допомагає нам чесно подивитися на себе без самообману?
• Чому важливо, що наш Посередник має бути справжньою людиною? Як це втішає вас у ваших слабкостях, страхах і спокусах?
• Чому настільки ж важливо, що Він має бути істинним Богом? Що це змінює у вашій довірі Христові?
• Як ця частина Катехізису допомагає розрізняти покаяння і самознищення/відчай? Де проходить межа?
• Які «інші посередники» можуть непомітно з’являтися в нашому житті (репутація, моральність, служіння, духовні практики, схвалення людей)? Як їх розпізнати?
• Як істина про те, що Христос повністю задовольнив Божу справедливість, впливає на вашу молитву, коли сумління звинувачує вас у гріхові?