Минулого Господнього дня ми зупинилися на величній істині: нам потрібен Посередник — Той, Хто зміг би примирити святого Бога і грішну людину. Ми дізналися, що цим Посередником є Господь Ісус Христос. Але тепер перед нами постає питання, яке турбує кожну душу: «Як це стосується мене?».

Сьомий Господній день Гейдельберзького катехізису переводить наш погляд від того, що Христос зробив колись, до того, як Він діє в нас зараз. Це розмова про віру не як про філософську згоду, а як про життєдайний зв’язок, через який усі скарби Неба стають нашою власністю.

ДЕНЬ ГОСПОДНІЙ 7

Питання 20 Отож чи усі люди спаслись через Христа, так само, як усі вони були загублені через Адама?

Відповідь Ні. Спаслися лише ті, хто справжньою вірою були прищеплені до Христа і прийняли усі дані Ним привілеї¹.

1. Мт. 7:14; Ів. 3:16, 18, 36; Рим. 11:16–21.

Питання 21 Що таке справжня віра?

Відповідь: Це не тільки достовірне знання, за допомогою якого я вважаю правдивим усе, що Бог об’явив нам у Своєму Слові¹; це також щира довіра², котру Дух Святий породив у мені³ через Євангеліє⁴. Вона полягає у тому, що не лише іншим людям, але й мені також⁵ були добровільно подаровані Богом прощення гріхів, вічна праведність і спасіння⁶. Ці дари основані тільки на благодаті, лише на заслугах Христа⁷.

1. Ів. 17:3, 17; Євр. 11:1–3; Як. 2:19.
2. Рим. 4:18–21; 5:1; 10:10; Євр. 4:14–16.
3. Мт. 16:15–17; Ів. 3:5; Дії 16:14.
4. Рим. 1:16; 10:17; 1 Кор. 1:21.
5. Гал 2:20.
6. Рим. 1:17; Євр. 10:10.
7. Рим. 3:21–26; Гал. 2:16; Еф. 2:8–10.

Питання 22 Отже, у що повинен вірити Християнин?

Відповідь: У все те, що обіцяне Євангелією¹ та підсумоване вченням нашого істинного, вселенського, християнського Символу Віри.

1. Мт. 28:18–20; Ів. 20:30–31.

Питання 23 Що таке Символ Віри?

Відповідь

Вірую в Бога Отця Всемогутнього, Творця неба і землі; І в Ісуса Христа, Єдинородного Його Сина, Господа нашого, який був зачатий від Духа Святого, народився від Марії Діви, постраждав за Понтія Пілата, був розп’ятий, помер і був похований; зійшов в пекло; в третій день воскрес із мертвих, зійшов на небеса, і сидить праворуч Бога Отця Всемогутнього, звідки прийде судити живих і мертвих. Вірую в Духа Святого, в святу вселенську Церкву, спілкування святих, прощення гріхів, воскресіння плоті, життя вічне. Амінь.

Богословський розбір

Питання 20. Контури спасіння: Контраст між Адамовою загибеллю та Христовим життям

Аналіз Сьомого Господнього дня починається з фундаментального сотеріологічного розрізнення, викладеного у питанні 20: «Отож чи усі люди спаслись через Христа, так само, як усі вони були загублені через Адама?». Відповідь Катехізису категорично відкидає ідею автоматичного універсального спасіння: «Ні. Спаслися лише ті, хто справжньою вірою були прищеплені до Христа і прийняли усі дані Ним привілеї». Це твердження є наріжним каменем реформатської теології завіту, яка розглядає людство не як сукупність ізольованих індивідів, а як представлене двома федеративними головами — Адамом та Христом.

Згідно з перекладом Івана Огієнка, Писання вчить про сувору реальність розділення людства. У Євангелії від Матвія 7:14 Господь попереджає: «Бо тісні ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя, — і мало таких, що знаходять її!». Хоча гріх Адама поширив прокляття на весь людський рід («бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави» — Рим. 3:23 ), благодать Христа діє через механізм віри, який притаманний лише обраним. Канони Дорту у своїй Першій головній частині (стаття 1) наголошують, що Бог не вчинив би несправедливо, якби залишив усе людство у гріху та прокляв його, оскільки «заплата за гріх смерть». Проте Його любов виявилася у посланні Сина, щоб «кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16 ).

Цей партикулярний підхід до викуплення не применшує цінності Христової жертви. Другий головний пункт Канонів Дорту підкреслює, що смерть Божого Сина є «єдиною і цілком завершеною жертвою й сплатою за гріх», цінність якої «безмежна» і «більше, ніж достатньо для загладження гріхів всього світу». Однак, за Божим задумом, ця дієвість спрямована саме на тих, кого Отець обрав у Христі ще перед закладенням світу. Для пастиря це означає, що ми не можемо проповідувати Євангеліє як механічне страхування для кожного, незалежно від стану серця. Натомість ми закликаємо до «прищеплення» до Христа. Метафора прищеплення (insitio), використана у Катехізисі, походить безпосередньо з Римлянам 11:16–21, де йдеться про перебування у благодаті через віру та небезпеку відпадіння через невірство. Це органічне поєднання означає, що життя віруючого вже не належить йому самому, а є похідним від життєдайної сили Лози — Христа.

Порівняльна структура представництва в Адамі та Христі

Питання 21. Природа справжньої віри: Більше, ніж інтелектуальна згода

У відповіді на питання 21 Катехізис подає одне з найбільш цитованих у протестантському світі визначень віри. Справжня віра не є просто «історичною вірою» — знанням про факти життя Христа, яке можуть мати навіть нечестиві або демони (Як. 2:19 ). Навпаки, вона описується як цілісний стан людини, що охоплює розум, волю та емоції.

Достовірне знання (Notitia та Assensus)

Першим елементом віри є «достовірне знання, за допомогою якого я вважаю правдивим усе, що Бог об’явлив нам у Своєму Слові». Реформатори, зокрема Іван Кальвін у «Інституціях» (3.2.7), наполягали, що віра не може бути сліпою. Римсько-католицька концепція «неявної віри» (fides implicita), коли людина просто погоджується з усім, чому вчить церква, не розуміючи змісту, була рішуче відкинута. Віра потребує об’єкта, і цим об’єктом є Боже Слово.

Для Кальвіна віра — це передусім знання, але знання особливого типу: «тверде і певне знання Божої доброзичливості до нас». Це знання ґрунтується на істині «безоплатної обітниці у Христі». Друге Гельветичне віросповідання (Розділ 16) підтверджує цей підхід, стверджуючи, що віра «складає цілком чітку уяву про подану в Писанні і Апостольському Символі Віри правду Божу». Отже, інтелектуальна складова віри включає обізнаність зі змістом об’явлення (notitia) та внутрішнє переконання в його істинності (assensus). Без цього когнітивного фундаменту віра перетворюється на суб’єктивний містицизм.

Щира довіра (Fiducia)

Однак, серцем реформатського розуміння віри є fiducia — «щира довіра, котру Дух Святий породив у мені через Євангеліє». Ця довіра перетворює загальну істину на особисту впевненість. Віра полягає в усвідомленні того, що «не лише іншим людям, але й мені також були добровільно подаровані Богом прощення гріхів, вічна праведність і спасіння». Цей особистий акцент є критично важливим для пастирської практики: Євангелія — це не просто новина про те, що Бог спас світ, а обітниця, що Він спас мене.

Бельгійське віросповідання у статті 22 зазначає, що Святий Дух запалює віру, яка «сприймає та засвоює Ісуса Христа з усіма Його заслугами, нічого, крім Нього, не шукаючи». Герман Бавінк, розвиваючи цю думку, використовував метафору віри як «руки» або «вуст» душі. Віра не виправдовує сама по собі як акт послуху; вона виправдовує лише тому, що вона є інструментом, яким ми хапаємося за Христа. Бавінк застерігав проти того, щоб робити з віри «добру справу», яка заслуговує на спасіння: «віра не виправдовує своєю власною сутністю… а своїм змістом, тому що вона є вірою в Христа, який є нашою праведністю».

Джерело віри: Моноергізм Святого Духа

Відповідь 21 Катехізису чітко вказує на походження віри: «котру Дух Святий породив у мені через Євангеліє». Це твердження є щитом проти пелагіанства та синергізму. Віра не є природним продуктом людської волі або результатом інтелектуального аналізу доказів. Згідно з Канонами Дорту (Третя і четверта головні частини, стаття 14), віра є «даром Божим… не в тому значенні, що Бог дає людині обирати, а в тому, що людину дійсно наділено вірою, що її в неї вдихнули та влили».

Механізм відродження, згідно з реформатськими віровизнаннями, є надприродним актом. Бог «проникає в саму істоту людини, пом’якшує, відчиняє і обрізає серце… наділяє людську волю новими властивостями». Воля людини, яка раніше була «мертвою» для добра, стає «живою» та «охочою» під впливом Духа. Це узгоджується з текстом Ефесян 2:8 у перекладі Огієнка: «Бо спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий…».

Важливо зазначити, що Дух діє не у вакуумі, а «через Євангеліє». Друге Гельветичне віросповідання наголошує на нерозривному зв’язку між внутрішнім просвітленням Духа та зовнішньою проповіддю Слова (Розділ 1). «Тож віра від слухання, а слухання через Слово Христове» (Рим. 10:17 ). Пасторська роль у цьому процесі полягає у вірному проголошенні обітниць, тоді як сотеріологічний результат цілком залежить від суверенної дії Бога.

Складові елементи спасаючої віри в реформатській традиції

Питання 22-23. Об’єктивний зміст віри: Євангелія та Символи

Питання 22 запитує: «Отже, у що повинен вірити Християнин?», на що дається відповідь: «У все те, що обіцяне Євангелією та підсумоване вченням нашого істинного, вселенського, християнського Символу Віри». Це вказує на те, що справжня віра не є довільною; вона має канонічні межі та догматичну структуру.

Євангелія як обітниця спасіння

Для реформаторів Євангелія не була «новим законом» (lex nova), як для середньовічних схоластів, а «безоплатною обітницею» (gratuitis promissio). Друге Гельветичне віросповідання пояснює, що Євангелія — це «добра, радісна звістка», яка проголошує, що Бог примирив світ із Собою через Христа. Ця звістка була присутня вже в Старому Заповіті через пророцтва (Бут. 3:15, Бут. 22:18 ), але отримала повноту в особі та праці Ісуса Христа.

Апостольський символ віри як норма віри

Використання Апостольського символу віри у питанні 23 Катехізису підкреслює «католицький» (вселенський) дух Реформації. Віра реформатів не була чимось новим, вона була поверненням до віри нерозділеної Церкви. Символ віри структурує зміст віри навколо Трійці:

1. Бог Отець та наше створення (Питання 24).
2. Бог Син та наше визволення.
3. Бог Дух Святий та наше освячення.

Бельгійське віросповідання (статті 8–9) детально обґрунтовує цей тринітарний підхід, стверджуючи, що «Отець є причиною, першопочатком та джерелом усього», «Син є Словом, Мудрістю та образом Отця», а «Дух Святий є безкінечною силою та могутністю». Ця доктринальна цілісність захищає віру від однобічних викривлень, таких як аріанство або савеліанство, які згадуються і засуджуються у Другому Гельветичному віросповіданні.

Богословські виклики та апологетичний захист віри

Реформатська доктрина про віру формувалася в горнилі запеклих суперечок. Канони Дорту та інші віросповідання служать інструментами захисту чистоти Євангелії від трьох основних помилок.

Спростування пелагіанства та вільного вибору

Реформати послідовно відкидали ідею, що людина може прийти до віри самостійно. Канони Дорту спростовують твердження, ніби обрання ґрунтується на «передбаченій вірі» (fides praevisa). Згідно зі статтею 9 Першої головної частини Канонів Дорту, віра не є причиною обрання, а його плодом та наслідком. Це забезпечує те, що вся слава за спасіння належить Богу. Огієнковий переклад Филип’янам 1:29 підтверджує це: «Бо вчинено вам за Христа добродійство, не тільки вірувати в Нього, але і страждати за Нього».

Протистояння соцініанству та недооцінці жертви

Бельгійське віросповідання (стаття 21) наголошує на повноті Христового викуплення. Будь-яка думка про те, що Христа «недостатньо» і потрібно додати щось ще до Його заслуг, називається «величезним блюзнірством». Це був прямий виклик як середньовічному вченню про заслуги справ, так і пізнішим раціоналістичним течіям, які применшували значення заступницької смерті. Христос є «Первосвящеником за чином Мелхиседека», Який своєю Кров’ю сповна задовольнив Божий гнів.

Розрізнення живої та мертвої віри

Друге Гельветичне віросповідання (Розділ 15) пояснює парадокс: ми виправдовуємося «лише вірою», але віра ніколи не залишається самотньою. Справжня віра є «живою та живильною», вона проявляється через любов і добрі справи. Посилання на послання Якова не розглядається як суперечність Павлу, а як пояснення того, як віра доводить свою життєздатність. «Неможливо, щоб ті, хто прищеплені до Христа правдивою вірою, не приносили плодів вдячності» (hc 64 ).

Пасторська втіха та впевненість у спасінні

Кінцевою метою 7-го Господнього дня є не просто передача інформації, а утвердження віруючого у впевненості. У світі, повному страху та сумнівів, Гейдельберзький катехізис пропонує «єдину втіху».

1. Впевненість як сутність віри: Для Кальвіна та авторів Катехізису впевненість (assurance) була не додатком до віри, а її невід’ємною складовою. Хоча віряни можуть проходити через періоди духовного мороку, Дух Святий «запевняє мене у вічному житті».
2. Боротьба із сумнівами: Канони Дорту (П’ятий головний пункт, стаття 11) визнають, що віряни борються з «різними сумнівами плоті», але Бог «не попустить, щоб випробовувалися більше, ніж можете». Ця пастирська реалістичність допомагає тим, хто страждає від слабкої віри, не впадати у відчай.
3. Етичний наслідок впевненості: Реформатська віра вчить, що впевненість у спасінні не веде до лінощів або аморальності. Навпаки, вона є «справжнім коренем покори… та гарячих молитов». Усвідомлення того, що ми належимо «вірному Спасителю Ісусу Христу», спонукає нас «щиро бажати та бути готовими віднині жити для Нього».

Висновки: Віра як вузол примирення

Сьомий Господній день Гейдельберзького катехізису, підкріплений свідченнями Бельгійського, Гельветичного віросповідань та Канонів Дорту, представляє віру як життєво необхідний зв’язок між грішником та Спасителем. Це не просто людська згода з доктринами, а надприродне прищеплення до Христа, здійснене Святим Духом. Віра є порожньою рукою, яка приймає повноту Христових привілеїв: прощення, праведність та вічне життя.

Для сучасної церкви це вчення залишається актуальним як ніколи. Воно застерігає проти суб’єктивізму, який шукає підстави для спасіння у почуттях, та проти моралізму, який шукає її у справах. Натомість воно спрямовує очі віруючого за межі самого себе — на обітниці Євангелії та завершену працю Христа. Як зазначав Герман Бавінк, «save truly, wholly, for all eternity» (спасати істинно, повністю, на всю вічність) — це обітниця Бога всім, хто вірує. Наша втіха в житті та в смерті ґрунтується не на міцності нашої віри, а на вірності Того, у Кого ми віримо.

Помолимось: Милостивий Боже, ми дякуємо Тобі за те, що Ти не залишив нас у темряві невігластва, а запалив у наших серцях світло справжньої віри. Дякуємо за Твого Святого Духа, Який запевняє нас, що прощення і вічне життя даровані нам задарма через заслуги Твого Сина. Допоможи нам кожного дня жити як прищеплені до Христа гілки, приносячи плоди вдячності та любові. Амінь.

Запитання для роздумів

• Чому Катехізис починає розмову про віру з питання про обсяг спасіння (питання 20)? Як розуміння «представництва» в Адамі та Христі допомагає нам оцінити Божу справедливість?
• Яким чином метафора «прищеплення до Христа» змінює ваше уявлення про християнське життя? Чи є це статичним статусом чи динамічним процесом?
• Чому «достовірного знання» недостатньо для спасіння? Наведіть приклади з Писання, де знання фактів не супроводжувалося спасаючою вірою.
• Як ви розумієте слова про те, що віра дарована «мені також»? Чи важко вам застосовувати обітниці Євангелії до себе особисто в часи випробувань?
• Як доктрина про те, що віра є «даром Святого Духа» (згідно з Канонами Дорту), впливає на ваше ставлення до євангелізації та молитви за невіруючих близьких?
• Чому важливо, щоб християнин знав і сповідував Апостольський символ віри? Як цей древній символ пов’язує нас із вселенською Церквою?
• Яка різниця між «неявною вірою» (сліпою довірою церкві) та біблійною вірою, що ґрунтується на знанні Слова?
• Як би ви пояснили людині, що бореться із сумнівами, різницю між «сутністю віри» та «відчуттям впевненості»?
• Герман Бавінк називає віру «рукою душі». Чому важливо підкреслювати, що віра — це лише інструмент, а не сама причина нашої праведності?
• Як усвідомлення вашої приналежності Христу (питання 1 та 21) змінює ваші щоденні пріоритети та ставлення до страху перед смертю?