Бог чи мамона: кого ми оберемо?

Бог чи мамона: кого ми оберемо?

Лк.16:1-13

Вступ: Несподівана похвала нечестивому управителю

Ісус часто шокував слухачів своїми притчами. Одна з найбільш несподіваних – про нечестивого управителя (Лк.16:1-13). Уявімо: управитель розтратив майно свого пана, а коли дізнався, що втрачає роботу, хитро прощає борги боржникам, щоб вони згодом допомогли йому. Дивно, але пан похвалив того шахрая «що він мудро вчинив» (Лк.16:8). Як же так? Невже Ісус схвалює обман? Звичайно, ні. Господь використовує цю історію, щоб привернути нашу увагу і навчити важливих істин про наше ставлення до грошей та вірність Богові.

Як влучно зазначив святий Августин: Христос не хвалить нечесність слуги, але його передбачливість. «Коли навіть ошуканця похвалили за його кмітливість, то християни, що не дбають про майбутнє душі, повинні засоромитися… Він (управитель) забезпечив себе в житті, яке закінчиться; а хіба ви не подбаєте забезпечити себе на життя вічне?» – запитує Августин . Притча спонукає нас задуматися: Як ми використовуємо довірені нам Богом ресурси і кому насправді служимо – Богові чи мамоні?

Сьогоднішні біблійні читання допомагають відповісти на це запитання. Пророк Амос викриває жадібних багатіїв, які «топчуть бідного… зменшують міру, побільшують шекель і кривими вагами обманюють», жадаючи наживи (Ам.8:4-5) . Господь присягається: «Не забуду ніколи усіх їхніх вчинків!» (Ам.8:7) . Псалом 113 прославляє Бога, який «бідаря підводить із пороху, зо сміття підіймає нужденного, щоб його посадити з вельможними» (Пс.113:7-8) . А апостол Павло закликає молитися за всіх людей – і багатих, і вбогих – «щоб провадити життя тихе та побожне», бо Бог «хоче, щоб всі люди спаслися і прийшли до пізнання правди» (1Тим.2:2-4). Отже, Господь прагне спасіння і праведності для всіх, у тому числі й для тих, кому Він довірив багатство.

На основі притчі про неправедного управителя розгляньмо три уроки для нас: (1) Бог – Верховний Власник, а ми – лише управителі Його дарів; (2) наш обов’язок – мудро використовувати матеріальні ресурси для вічного добра, виявляючи милосердя; (3) вірність у малому та неподілена відданість серця Богові є необхідними – ми не можемо служити двом панам одночасно.

1. Бог – Верховний Володар, а ми – управителі Його дарів

Ісус починає притчу словами: «Один чоловік був багатий і мав управителя…» (Лк.16:1). Цей образ одразу нагадує нам основоположну істину: усе, що ми маємо, належить Богові, а нам довірено бути розпорядниками, або ж управителями. Як каже Писання: «Господня земля і все, що на ній, вселенна й мешканці її» (Пс.23:1). Бог – правдивий Власник усього, а ми покликані дбати про Його майно.

У притчі управитель отримав суворий докір, бо «марнував маєток» пана (Лк.16:1-2). Він поводився так, ніби добро належало йому особисто, і за це був позбавлений служби. Це застереження й для нас: коли ми марнуємо, зловживаємо або використовуємо ввірені нам блага тільки для власної вигоди, то провинимося перед Тим, хто нам їх дав. Все наше життя, час, таланти, гроші – довірені Богом “ресурси”, за які одного дня доведеться дати звіт. Апостол Павло нагадує: «Бо мусимо всі ми з’явитися перед судовим престолом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим, що в тілі робив він, чи добре, чи лихе.» (пор. 2Кор.5:10).

Реформатори наголошували на принципі управительства.

Проповідник Чак Сміт пояснював: «Цього управителя покарано, бо він марнував добро пана. Так само Бог зробив нас управителями, і все, що ми маємо, справді належить Йому… Учень Христа усвідомлює: “Я нічого не володію сам по собі; усе – Господнє”, тому я відповідальний за те, як використовую майно Мого Господа»  . Кожен із нас – наче економ у Божому домі.

Сучасний богослов Р. С. Спроул зауважив: «Коли ми недбало розпоряджаємося нашими земними статками, то марнуємо не лише майно – ми фактично обкрадаємо Самого Бога» .

Суворі слова! Адже якщо все належить Господу, то витрачати Його дари на зло чи пусто – значить чинити крадіжку проти Нього.

Не дарма в реформатському Гейдельберзькому катехізисі роз’яснено, що заповідь «Не кради» забороняє «всяке шахрайство і марнотратне марнування Його дарів», а вимагає «робити все можливе для добра ближнього і ділитися з потребуючими» (Гейд. кат., пит.110–111)  .

Тобто Бог є Господар, який довіряє нам майно не для егоїзму, а для служіння іншим.

Поміркуймо, що є “чужим” і що є “вашим” у світлі цієї притчі. Ісус питає: «Якщо у чужому добрі ви не були вірні, хто вам дасть ваше?» (Лк.16:12). Земні скарби – це “чуже”, дане нам на час; справжнє “наше” – це вічні небесні багатства, які Бог хоче нам дарувати. Але шлях до них лежить через вірне управління тим, що тимчасове.

Як писав Жан Кальвін, «головна мета цієї притчі – показати, що ми повинні ставитися доброзичливо та щедро до наших ближніх, щоб, коли постанемо на суді Божому, пожати плід нашої милості» . Кальвін застерігає, що Христос не вказує нам спосіб “відкупитися” від Божого суду пожертвами – передусім ми повинні жити праведно і стримано. Але наша щедрість і милосердя до ближніх є невід’ємною частиною вірного управління: вона «стримує надмірні витрати і притягує на нас Божу милість». І Господь застерігає, щоб ми не гаяли часу, а завчасно остерегли себе від покарання, яке чекає немилосердних, котрі «поглинають Божі дари і не дбають про доброчинність» .

У підсумку: усвідоммо себе не господарями, а лише розпорядниками Божих благ. Це привілей і відповідальність. Все, що маємо – Божий аванс, даний нам, щоб прославити Його і послужити іншим. Одного дня Господь запитає: “Що ти зробив з тим, що Я тобі дав?” Нехай кожен із нас міг би почути від Нього: «Гаразд, рабе добрий і вірний… увійди до радості пана свого!» (Мт.25:21).

2. Набувайте собі друзів з багатства неправедного

Ісус далі каже загадкову фразу: «Набувайте друзів собі із багатства неправедного, щоб, коли воно минеться, прийняли вас до вічних осель» (Лк.16:9). Про що йдеться? “Неправедне багатство” – це звичайні земні гроші й майно, які часто спонукають людей до гріха. Але самі по собі матеріальні речі нейтральні; важливо, як ми їх застосуємо. Христос закликає використати багатство цього світу для придбання “друзів” – тобто робити з нього добро іншим, особливо нужденним. Тоді, коли наше багатство вичерпається (а воно рано чи пізно “минеться”, бо за гроші не купити вічне життя), ці “друзі” – образно кажучи, свідки наших милосердних діл – зустрінуть нас у вічності, свідчачи про нашу віру, і Бог прийме нас у Свій вічний дім. Іншими словами, Ісус учить “інвестувати” земні ресурси в небесне царство через милосердя і щедрість.

Приклад неправедного управителя показує: він зрозумів близькість свого “судного дня” і діяв рішуче, щоб забезпечити собі прийом у домах тих боржників. Християни ж повинні з не меншою завзятістю дбати про душу і про стосунки з Богом.

Як коментує Клемент Гарролд, «якщо навіть цей безчесний управитель ладен піти на крайнощі, щоб врятувати свою земну перспективу, то тим більше християни мають ревно дбати про спасіння своєї душі» .

Синів світу часто хвилює лише прибуток і вигода, а сини світла інколи бувають пасивними щодо духовних скарбів. Тож Ісус наче стверджує: вчіться від цього хитрого чоловіка – не його нечесності, а його завзяття й передбачливості! Він діяв швидко, визнав свою слабкість («не здужаю копати, соромлюсь просити» – Лк.16:3) і використав те, що мав під рукою, щоб отримати прихильність інших. Нехай і ми визнаємо свою повну залежність від Божої благодаті та поквапимось творити добро, «доки маємо час» (Гал.6:10), відкладаючи скарб на небі.

Святий Кирило Олександрійський так пояснює цю притчу для багатих світу: Бог милостиво довірив їм майно, бажаючи, щоб вони були «управителями для бідних». Але багато хто «марнує Господні дари лише на власні розкоші, не пам’ятаючи Божого наказу: “Відчини свою руку братові нужденному” та слів Христа: “Будьте милосердні, як і Отець ваш”». Така скупість і гордість «є тим, що обвинуватить їх перед Господом». І ось наближається смерть – останній день управительства, від якого «ніхто не втече». «Що ж Христос велить їм робити? – питає св. Кирило. – А те, що поки вони ще в цьому світі, якщо не хочуть роздати всього багатства бідним, то бодай частиною нехай надбають собі друзів, давши милостиню потребуючим; щоб коли їхнє земне багатство вичерпається, ті прийняли їх до вічних осель. Бо неможливо, щоб любов до бідних лишилася без нагороди» .

Яке мудре і влучне застосування! Наші гроші “втрачають цінність” у годину смерті – але якщо вони вкладені в допомогу ближньому, то мають вічну віддачу.

Отже, добрі діла милосердя – не спосіб “заробити” спасіння, а плоди віри і докази, що ми правильно розпоряджаємося ввіреним.

Кальвін писав, що хоча ніхто не може купити собі місце на небі, однак Писання обіцяє: «якою мірою будете міряти, такою відміряють вам» (Мт.7:2) .

А св. Іван Золотоустий зауважив: «милостиня – це торгівля з Богом: ти даєш нужденному мідь, а отримуєш золото Царства».

Тож Ісус фактично радить обміняти тлінне на нетлінне: витратити частину свого часу, сил, матеріальних благ, щоб принести радість і полегшення іншим – і таким чином зростати в любові, скарбувати нагороду від Бога. «Продавайте достатки свої та милостиню подавайте. Робіть калитки собі не старіючі, невичерпний скарб той у небі, куди не закрадається злодій, і міль де не точить. Бо де скарб ваш, там буде й серце ваше! » – закликав Христос (Лк.12:33). Це саме той принцип, що й «набути друзів у вічності».

Практично це означає кілька речей.

По-перше, ставмо потреби людей вище за накопичення грошей. Чи використовуємо ми наше майно, щоб благословити інших? Чи відкладаємо десятину і пожертви на справи Божі? Чи, може, ведемо себе так, ніби сенс життя – “їсти, пити й веселитися” (Лк.12:19) для себе?

По-друге, проявімо милосердя до бідних і стражденних. Навколо нас – люди, яким важко: переселенці, поранені, осиротілі, безробітні, літні, багатодітні… «Бо не передеться убогий з-посеред Краю, тому я наказую тобі, говорячи: Конче відкривай руку свою для брата свого, і вбогого свого, і для незаможного свого в Краї своїм» – каже Господь (Повт.Зак.15:11). Це може бути допомога матеріальна, підтримка словом, відвідини, молитва. Не будьмо байдужі: любов до ближнього – найкраща інвестиція у вічність. «Хто милостивий до вбогого, той позичає для Господа, і чин його Він надолужить йому» (Прит.19:17).

По-третє, пам’ятаймо про благовістя – найбільше добро, яке можемо зробити людині.** Використовуймо наші ресурси і можливості, щоб інші почули про Христа: підтримуймо Церкву, місіонерів, християнські проекти, служіння милосердя. Апостол Павло закликає: «Бо діло служіння цього не тільки виповнює недостачі святих, але й багатіє багатьма подяками Богові» (2Кор.9:12). Таким чином ми “набуємо друзів” і в самому Царстві Божому, приводячи душі до спасіння.

Старший синодальний пресвітер Євангельської Реформатської Церкви, Річард Гансен, сказав: «Щедрість християнина – це не опція, а частина нашого духовного ДНК. Бог віддав за нас найдорожче – Свого Сина; як же ми можемо тримати свої кулаки стисненими?». І справді, наше жертвування та милість – це відбиток Христової любові. Він, «будучи багатим, збіднів ради нас, щоб збагатити нас Своїм убожеством» (2Кор.8:9). І коли ми щось віддаємо для інших, ми трошки стаємо подібні до Нього – відображаємо Євангеліє ділом. Нехай люди, яких ми благословляємо, стануть нашими друзями у вічності, які разом з нами прославлять Бога. Бо, як сказав Спаситель: «І коли хто напоїть вас кухлем води в Ім’я Моє ради того, що ви Христові, поправді кажу вам: той не згубить своєї нагороди!» (Мк.9:41).

3. Вірність у малому і неподілена відданість Богові

Притча завершується чітким духовним принципом: «Хто вірний в найменшому, і в великому вірний; і хто несправедливий в найменшому, і в великому несправедливий» (Лк.16:10). Вірність у малому – це випробування і підготовка до більшого. Матеріальні блага та інші земні справи – наче дрібний іспит, що виявляє стан нашого серця. Якщо людина не може поводитися чесно і боговгодно в таких приземлених речах, як гроші, то як вона впорається з «справжніми багатствами» – духовними даруваннями, служінням, небесною славою? Господь називає гроші «неправедним багатством», а істинні цінності – «правдивим» (Лк.16:11). Він ніби говорить: “Я довірив тобі певні ресурси, час, можливості в цьому житті – подивлюся, як ти з ними даси раду. Від цього залежить, які істинні скарби Я зможу тобі довірити у вічності”.

Коли читаємо про “вірність у найменшому”, перевірмо себе: наскільки ми порядні і відповідальні в буденних справах – на роботі, в навчанні, у фінансах, у виконанні обіцянок? Чи можуть люди сказати про нас: “це чесний, надійний християнин, йому можна довіряти”? Біблія каже: «а що ще шукається в доморядниках, щоб кожен був знайдений вірним» (1Кор.4:2). Дрібні щоденні рішення формують наш характер. Якщо ми привласнюємо те, що нам не належить, обманюємо чи ледарюємо в “малому”, то тим самим проявляємо невірність перед Богом. Натомість, хто старанно дотримується Божих принципів навіть у грошових питаннях, в роботі, в ставленні до власності – той засвідчує, що служить Господу.

Ось чому Ісус підсумовує притчу великим вибором: «Жаден раб не може служить двом панам, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові й мамоні служити!» (Лк.16:13). Мамона – арамейське слово, що означає багатство, гроші, достаток. Тут воно персоніфіковане як ніби другий господар, конкурент Бога. Людське серце – престол, на якому може сидіти лише один володар. Або це Господь – і тоді всі речі займають належне підпорядковане місце; або, якщо на троні серця опиняється Мамона, тоді Бог відсувається геть. Ісус вжив сильне протиставлення: «або… або». Неможливо одночасно до кінця любити Бога і обожнювати гроші. Неминуче один із панів буде знехтуваний (Лк.16:13). Тому постає запитання кожному з нас: Хто є справжнім Господарем мого життя? Бог чи матеріальне благополуччя?

Мартін Лютер колись зауважив, що перша заповідь «Нехай не буде тобі інших богів переді Мною» звернена прямо проти ідола багатства. «Багато хто думає, що має правдивого Бога, якщо в нього повно грошей і маєтків; він покладається на них усім серцем. Бо, така людина теж має бога – Мамону на ім’я, себто багатство і статки, на яких лежить усе його серце, і це – найпоширеніший ідол на землі» – пише Лютер .

Язичники поклонялися божествам родючості, достатку – по суті, поклонялися золоту і хлібу, лише в образній формі. Сьогодні вже ніхто не кладе вівтарів Зевсові чи Меркурію, зате тисячі людей живуть так, наче гроші всемогутні. Вони шукають у грошах захисту, радості, сенсу життя. Але Ісус попереджає: то шлях у нікуди. «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить?» (Мк.8:36).

Любі брати і сестри, не даймо оманливому сяйву матеріального затулити від нас сяйво Божої слави! Нехай жодна банкнота, жодний маєток чи успіх не стануть між нами і Господом. Християнин може бути як багатим, так і бідним матеріально – але його серце має належати лише Христу. Якщо Бог дає прибуток – приймаймо з вдячністю, але не прив’язуймося, будьте готові використати на добро. Якщо переживаємо нестатки – покладаймося на Бога, а не впадаймо у відчай, як ті, хто не має Небесного Отця. Пам’ятаймо пораду апостола: «Наказуй багатим за віку теперішнього, щоб не неслися високо, і щоб надії не клали на багатство непевне, а на Бога Живого, що щедро дає нам усе на спожиток, щоб робили добро, багатилися в добрих ділах, були щедрі та пильні, щоб збирали собі скарб, як добру основу в майбутньому, щоб прийняти правдиве життя»* (1Тим.6:17-19). У цьому дусі і реформатське Вестмінстерське сповідання віри вчить задовольнятися тим, що дає Бог, і «помірно дбати про земні речі, повністю покладаючись на Боже провидіння» (WCF, XXII).

Святий Кирило заохочує нас «звільнитися від усяких відволікань світу і від любові до багатства, щоб служити Богові з неподіленим серцем» .

А Господь Ісус заслуговує на таку відданість, бо Він – єдиний справедливий і люблячий Владика. Мамона обіцяє багато, а не дає нічого вічного: ні миру, ні спасіння, ні справжньої любові. Ісус же віддав Себе за нас, щоб ми жили. Він – наш добрий Пастир, і коли Його слово керує нашим ставленням до грошей, тоді гроші перестають бути паном і стають слугою добра.

Тому практично застосуймо: якщо совість докоряє, що десь ми служили “двом панам”, спробуймо конкретно змінити курс. Можливо, треба навести порядок у фінансових справах, повернути борги чи припинити нечесні операції. Можливо, хтось відчув, що гроші зайняли надто велику частину думок – почнімо більше часу приділяти молитві та служінню, тренуймо серце віддавати. Якщо є образи чи напруга в сім’ї через матеріальне – попросімо пробачення і разом довірмо Богові свої потреби. Бог обіцяє: «Шукайте перше Царства Божого, а все необхідне вам додасться» (Мт.6:33). Отож, зробімо Боже Царство та правду головним пріоритетом – і побачимо, як інше стає на місце.

Висновок: Служімо Богові вповні – сьогодні і навіки

Дорогі у Христі, притча про неправедного управителя закликає нас до переосмислення свого життя. Чи не зловживаємо ми довірою нашого Небесного Пана? Чи мудро користуємося тим, що Він дав – здоров’ям, часом, коштами, талантами? Господь хоче, щоб у день, коли ми складамо звіт, ми раділи разом із Ним, а не соромилися. Для цього живімо вірно і передбачливо уже сьогодні.

Навчімося бачити у кожній гривні, у кожній годині – можливість послужити Христу. Бо коли допомагаємо потребуючим, Христос вважає це зробленим для Себе: «Бо Я голодував був і ви нагодували Мене, прагнув і ви напоїли Мене…» (Мт.25:35). Використаймо несправедливі багатства цього світу, щоби множилося праведне благословення. Будемо тими, про кого скажуть: “Оця людина – благословення для оточуючих, щедра рука Божа”. Нехай бідні і знедолені дякують Богові за нашу участь, і тим самим наші “друзі” славлять Отця на небесах.

А головне – завжди тримаймо серце відкритим тільки для Господа. Якщо, досліджуючи себе, ви виявили ідола, що змагається з Богом – чи то жадібність, чи гонитва за прибутком ціною совісті – то сьогодні є час покаятися і знову віддати престол серця Ісусу. Він милостивий і прощає всякого, хто відвертається від ідолів до живого Бога. Христос помер за наші гріхи – і за гріх матеріалізму та користолюбства теж. Кров’ю Своєю Він може обмити і наше невірне управительство в минулому. Треба лише смиренно зізнатися: “Господи, згрішив, ставив мамону вище Тебе”, і рішуче зректися того ідола. Вірою приймімо прощення і оновлення від Ісуса Христа – і Дух Святий наповнить наше життя новою свободою, радістю служити Богові, а не грошам.

В Україні нині важкі часи – війна, економічні проблеми. Багато людей втрачають майно, роботу, впевненість у завтрашньому дні. У таких обставинах особливо видно, кому ми поклоняємось. Якщо для нас Бог – на першому місці, то навіть посеред втрат ми не втрачаємо надії, бо знаємо, що маємо «в небі для себе майно неминуще та краще» (Євр.10:34). Якщо ж хтось поклонявся лише достатку, то зараз може почуватися повністю спустошеним. Церква в цей час покликана сяяти іншим прикладом: довіри до Божого провидіння, згуртованості і жертовності. Коли світ питає: “Де ж ваш Бог у ці складні часи?”, – ми можемо відповісти: “Ось – в любові, яку Він збуджує в наших серцях одне до одного; в тому, що ми ділимося останнім хлібом і відкриваємо домівки; в тому, що не панікуємо, а молимося за всіх – і за владу, і за військо, і за ворогів, аби Бог змінив їх”. Апостол Павло закликає молитися «за царів та всіх при владі», щоби ми мали мирне життя, бо Богу дорогий порятунок кожної людини (1Тим.2:1-4). Тож і заможні, й бідні – всі потребують Христа. Наша місія – показати, що справжній скарб – у Ньому.

Наприкінці повернімося подумки до тієї притчі. Можливо, у чомусь ми впізнали себе в невірному управителі – марнотратному чи хитрому лише до земного. Тоді вчімося виправлятись і чинити мудро для вічності. А можливо, ми впізнали себе й у боржниках – що не змогли сплатити повністю борг святості перед Богом. Є добра новина: наш Господь Ісус Христос – не неправедний, а праведний Управитель і одночасно багатий Пан – Він Сам перекреслив наш борговий список Своєю любов’ю. На хресті Він заплатив усі наші борги гріха до останньої «копійки», обмив нас Своєю кров’ю, щоб примирити нас з Богом. Тепер, прощені і вільні, ми покликані жити для Його слави.

Тож хай кожен із нас сьогодні зробить вибір серця: «Я та дім мій будемо служити Господу» (Іс.Нав.24:15). Нехай ніякий мамона, ніякий ідол більш не заволодіє нами. Бо наш Бог – вартий всіх скарбів. Йому служити – найбільша честь, і в тому наша справжня радість та свобода. Амінь.

Soli Deo Glorіа!