Божа присутність і мир через послух Христу

Божа присутність і мир через послух Христу

Івана 14:23–29

Вступ

Дорогі брати і сестри, кожен із нас прагне миру – особливо зараз, коли навколо так багато тривоги й непевності. У нашій країні ми жадаємо припинення війни, спокою для наших домівок. Але, крім зовнішнього миру, кожне серце шукає внутрішнього миру – спокою совісті, душевної рівноваги і надії, що не залежить від обставин. Сьогодні ми звернемося до слів Ісуса Христа, записаних в Євангелії від Івана 14:23–29. Ці слова були сказані учням у важкий для них момент – перед відходом Ісуса на хрест. Христос залишає їм надзвичайну обітницю: Божу присутність із ними і мир у їхніх серцях через послух Його слову та дар Святого Духа. Давайте відкриємо наші серця для цього послання, щоб воно надихнуло нас вірити, слухатись Христа та знайти Божий мир, який перевищує всяке розуміння.

Божа присутність із тими, хто любить Христа

Перша істина, яку проголошує Ісус, – Божа присутність обіцяна тому, хто любить Христа і дотримується Його слова. У вірші 23 читаємо: «Ісус відповів…: Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме, і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього» . Подумайте тільки – Сам Всемогутній Бог обіцяє зробити оселю в серці віруючого! Це приголомшлива обітниця Божої присутності  . Бог більше не обмежує Свою присутність храмом чи якимось місцем – Він селиться в душі людини, що любить Христа і слухається Його.

Любов до Ісуса виявляється в послусі: «Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме» – не з примусу, а добровільно, з вдячності. Це не означає, що ми заробляємо Божу любов своїми ділами – навпаки, саме Божа благодать змінює наше серце так, що ми починаємо любити Бога і прагнемо виконувати Його волю  . Як пояснював реформатор Жан Кальвін, наш послух є радше плодом того, що Бог вже полюбив нас і діє в нас: «Христос і Отець приходять до віруючого, щоби зміцнити його в непохитній впевненості в Божій благодаті» . Тому коли ми щиро любимо Христа і тримаємось Його слова, ми маємо підтвердження Божої любові – відчуття, що Божа благодать живе в нас  .

Ісус фактично каже учням: “Ви не будете самотні. Якщо любите Мене – Я і Отець завжди будемо з вами”. Учні боялися залишитися сиротами після відходу Ісуса, вони лякалися самотності . Можливо, і ми часом відчуваємо себе покинутими – в чужому місті, або навіть серед людей, коли переживаємо горе чи тривогу. Але Христос запевняє: ніхто, хто любить Його, не буде покинутий. Бог близький кожному такому серцю – настільки близький, що називає його Своєю домівкою! Апостол Павло пізніше скаже, що наші тіла є храмом Святого Духа (1 Кор. 6:19). Отже, кожен віруючий – мов храм, де реально перебуває Бог.

Ця істина – джерело великої розради. Уявіть: Бог, Творець всесвіту, присутній з вами щодня, у вашій оселі, поряд із ліжком, коли ви засинаєте і прокидаєтесь, у бомбосховищі під час повітряної тривоги, на самоті чи серед натовпу. Він каже: “Ми прийдемо до нього і перебуватимемо з ним”. У Божій присутності – повнота радості і спокою (Пс. 16:11). Блаженний Августин колись сказав: “Наше серце не знаходить спокою, доки не спочине в Тобі”. Бог створив нас для спілкування з Ним, і тільки коли Він живе в нашому серці, ми знаходимо справжній спокій. Якщо ми відчуваємо порожнечу і тривогу, можливо, варто спитати себе: “Чи люблю я справді Христа? Чи бережу Його слово?” Адже любов до Христа відкриває двері для Божої присутності в нашому житті.

Присутність Бога – це не якась містична ідея, це реальність, яку можна переживати. Мабуть, багато хто з вас може засвідчити, як у молитві приходив дивовижний мир, ніби сам Господь поруч обійняв вас. Скільки разів, проливаючи сльози, ми раптом відчували: Бог бачить, Бог близько, і на душі ставало тихіше. Він дійсно оселяється з тими, хто покірно слухає Його голос. Ця присутність невидима, але реальна – втішаюча, зміцнююча, животворча.

Більше того, присутність Божа з нами тепер – це лише початок того, що чекає вічності. Об’явлення описує небесний Єрусалим так: “Храму я не бачив у ньому, бо Господь Бог Вседержитель – то храм його, і Агнець” . Тобто Бог безпосередньо серед Свого народу. “І ночі уже не буде… і Сам Господь Бог світитиме над ними” . Остаточна мета – Бог з нами назавжди, лице в лице. Зараз же ми живемо цією надією і маємо запоруку – Його присутність через Духа вже тепер у наших серцях.

Дар Святого Духа – наш Утішитель і Вчитель

Щоби учні зрозуміли, яким чином Бог перебуватиме з ними, Ісус відкриває другу істину: Отець пошле Святого Духа, який стане їхнім постійним Помічником. “Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім’я Моє, – Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив” (Ів.14:26) . Святий Дух тут названий Утішителем (грецькою Параклетос – Заступник, Помічник, Потішитель). Це дивовижний дар: сам Дух Божий буде жити у віруючих, виконуючи особливу місію.

По-перше, Дух Святий навчає і нагадує слова Христа. Для перших учнів це означало, що вони зможуть згадати і правильно зрозуміти все, чого навчив їх Ісус (і саме так були написані Євангелії та інші книги Нового Заповіту під проводом Духа). Для нас сьогодні це означає, що без Святого Духа ми не можемо по-справжньому зрозуміти Боже Слово й застосувати його. Дух Святий просвітлює наше розуміння, відкриває Писання, робить його живим і дієвим у серці. Можливо, ви помічали: читаєш Біблію – і раптом якась істина “оживає”, торкається глибоко душі. Це Дух Божий промовляє до вас через Писання. Ісус обіцяв: Дух пригадає вам Мої слова – тобто в потрібний момент нашого життя Він нагадає нам біблійний вірш, наставить, виправить або підбадьорить через істину, яку ми раніше вивчили. Як важливо нам наповнюватися Божим Словом, щоби Дух Святий мав “матеріал”, з яким працювати в нашій пам’яті!

По-друге, ім’я Утішитель говорить, що Дух Святий розраджує і підбадьорює нас. Ісус знає, що в світі нам буде нелегко, тому дає Духа як Небесного Потішителя. Він ніжно втішає в скорботах, піднімає впалий дух, зігріває серце Божою любов’ю. Недарма в Римлян 5:5 написано: “любов Божа вилита в наші серця Святим Духом, даним нам”. Коли ми відчуваємо Божу любов у молитві, це дія Духа. Коли наші рани зцілюються і серце знаходить мир після розпачу – це Дух Святий доторкається і лікує.

Реформатське богослов’я підкреслює, що без Святого Духа неможливе християнське життя. Святий Дух – це той зв’язок, яким Христос єднає нас із Собою . Кальвін писав: “Святий Дух є вузлом, через який Христос дієво поєднує нас із Собою” . У Гейдельберзькому катехізисі (питання 53) віруючі сповідують: «По-перше, що Дух, як і Отець, і Син є вічним Богом. По-друге, що Духа дано також і мені2, так що через правдиву віру Він робить мене причетним до Христа, наділяє усіма Його привілеями, втішає мене і перебуватиме зі мною повіки» . Зверніть увагу: Дух Святий даний нам особисто – Бог хоче жити всередині нас! Через Духа ми єднаємося з Христом і отримуємо всі благословення спасіння. Дух приносить нам прощення гріхів, усиновлення від Отця, впевненість у спасінні, силу для побожного життя – усе це стає нашим надбанням, бо Святий Дух застосовує до нас заслуги Христа. Він же потішає нас у всіх бідах: недарма одне з імен Святого Духа – Утішитель. І, як каже катехізис, Дух залишиться з нами назавжди. Ісус підкреслює: Отець пошле Духа “щоб той повік перебував з вами” (Ів.14:16). На відміну від тимчасових відвідин Божого Духа в старозавітні часи, нам обіцяно постійну присутність Духа в серці. Бог ніколи нас не покине, Його Дух – наш постійний супутник.

Ці істини мають велике практичне значення.

По-перше, вони нас закликають бути чутливими до голосу Святого Духа. Якщо Бог живе в мені, то я хочу прислухатися до Нього – через Писання, через спонуки совісті, через обставини. Дух ніжно веде нас до праведності. Не заглушаймо Його голос постійним гамором гріха чи суєти.

По-друге, вони спонукають нас покладатися на силу Духа. Часом ми відчуваємо свою слабкість виконувати Христові заповіді або свідчити іншим. Але ми не самі – “Дух допомагає нам у немочах наших” (Рим.8:26). Кличмо Його на допомогу у спокусах, просімо мудрості, коли не знаємо, що робити. Наприклад, скільки віруючих в зоні бойових дій свідчили: коли не знали, куди бігти під обстрілом, молилися – і ніби внутрішній голос вказував напрямок, рятуючи життя. Це Дух Святий веде Божих дітей. Він же дає мужність не скоритися відчаю.

По-третє, знання того, що Дух Святий перебуває у нас повсякчас, принесуть смирення і благоговіння. Якщо моє тіло є храм Божий, чи смію я оскверняти його гріхом? Коли ми усвідомлюємо: Бог чує мої слова, бачить мої вчинки, навіть думки, бо живе в мені, – це спонукає нас жити свято, аби не засмучувати Святого Духа (Еф.4:30). Але водночас це додає сміливості: де б я не був, Бог ближче до мене, ніж будь-хто. Коли йду небезпечною дорогою, коли знаходжусь на лікарняному ліжку чи долаю спокуси – Дух Святий всередині мене, я храм, охоронюваний Ним. Яка це розрада і честь!

Отже, друзі, Ісус не залишив нас напризволяще. Він дав нам найбільший дар – Свого Духа, щоб через Нього ми відчували Божу присутність щодня і отримували потіху та настанову. Запитаймо себе: чи живу я у свідомості, що Дух Божий у мені? Чи шукаю Його керівництва в молитві? Чи дякую за Його розраду? Нехай наші серця будуть відкриті для дії Святого Духа – не противитися, а коритися Йому, і тоді Божа присутність стане для нас відчутною реальністю.

Мир Христів, що перевищує мир світський

Третій великий акцент слів Ісуса – обітниця миру. У вірші 27 Він проголошує: «Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!» . Ці слова лунають, мов заповіт. Христос, прощаючись із учнями, залишає їм у спадок не багатство, не земні гарантії, а Свій мир. І цей мир відрізняється від усього, що може запропонувати світ.

Що таке “мир, який дає світ”? Часто мир у розумінні світу – це просто відсутність війни чи конфлікту, або тимчасове затишшя. Світ говорить про “мир” коли підписано перемир’я, коли немає відкритої ворожнечі. Але такий мир дуже крихкий і оманливий. Як влучно зауважив один автор, “мир за мірками світу – це лише тиша між пострілами” . Наприклад, солдат може пережити короткий перепочинок між боями, але його серце все одно тривожиться, бо він знає – війна не скінчилась . Так само і в нашому житті: навіть коли зовні все спокійно, всередині люди можуть лишатися у штормі – їх гризе страх перед майбутнім, провина за минуле, хвилювання за близьких. Світські рецепти досягнення душевного миру обмежені: хтось шукає забуття в розвагах чи алкоголі, хтось звертається до психології, медитацій, хтось просто намагається не думати про проблеми. Але все це, як казав відомий проповідник Мартин Ллойд-Джонс, лише “хибний мир через уникнення реальності” . Світ може дати нам на деякий час відволікання, ілюзію безпеки, проте не вирішує глибинної причини нашого непокою.

Мир Христовий – глибший і надійніший. Ісус називає його “Мій мир”, підкреслюючи, що тільки Він є джерелом правдивого миру . Жодна інша річ або особа не може дати того, що дає Христос. Він здобув цей мир для нас дорогою ціною: “Власною кров’ю купив, власною жертвою придбав” – писав єпископ Дж. С. Райл . У чому сутність Христового миру? Райл пояснює: це “мир серця, мир сумління й внутрішньої людини – мир, що походить із прощення гріхів, із живого Спасителя та з упевненості в небесному домі” . Іншими словами, Христос дає нам мир із Богом – коли через Його жертву наша провина знята і ми більше не вороги Богові. “Виправдавшись вірою, ми маємо мир з Богом через Господа нашого Ісуса Христа” (Римлян 5:1) – цей об’єктивний мир знімає найбільшу тривогу душі, адже причина розбитості людини – гріх і розділення з Богом – усунута. З такого примирення з Богом виростає і мир у серці – заспокоєне сумління, бо знаю: мої гріхи прощені, Бог прийняв мене. Христос воскрес – отже, я маю живого Спасителя, який нині піклується про мене. Це дає почуття захищеності: мій Пастир поряд, мені не бракуватиме нічого по-справжньому важливого. І Христос обіцяв, що йде “приготувати місце” для нас у Домі Отця (Ів.14:2). Отже, у мене є впевнена надія на небеса – вічний дім, де вже не буде ні смерті, ні плачу. Така надія приносить мир щодо майбутнього. Ось складові того миру, що його дає Христос. Це повноцінний шалом – гармонія з Богом, з собою і надія на вічне добро.

Христовий мир – дарований назавжди і для всіх обставин. Ісус каже: “даю вам не так, як світ дає”. Світ, якби навіть і хотів, не може дати істинного миру людському серцю . А Христос дає охоче, щедро і безповоротно . Він не забирає Свого миру, коли обставини змінюються. Навпаки, часто саме в найбільших бурях Його мир сяє найяскравіше. Апостол Павло, перебуваючи у в’язниці, писав про “мир Божий, що вищий від усякого розуму”, який “збереже серця ваші та ваші думки в Христі” (Фил.4:7). Цей мир виходить за межі людського розуміння, бо присутній навіть тоді, коли, здавалося б, причин для спокою немає. Багато християн можуть підтвердити: у найтяжчі хвилини – в горі, в хворобі, під час обстрілів – коли вони зверталися до Бога, їх наповнював незбагненний мир. Це не значить, що проблеми зникали миттєво, але зникала паніка і страх, приходила здатність спокійно довіряти Божим рукам свої обставини. Христос особисто присутній з нами через Духа – от чому серце не мусить боятися. “Не тривожтеся і не лякайтесь!” – повторює Ісус. Він знає, що наше серце схильне знову піддаватися тривозі, тому заповідає нам протиотруту: “Мій мир даю вам”. Наче каже: “Я поруч, Я контролюю ситуацію, Я переміг цей світ – тому заспокойся в Мені”.

Дозвольте спитати: чи маєте ви цей мир у серці? Чи знаєте, про що говорить Ісус? Чи переживали, як це – коли навколо буря, а всередині дивний спокій від Бога? Якщо так – дорожіть цим даром, “не тривожте серця” даремно. Якщо ж ні – сьогодні Христос пропонує Свій мир і вам. Він залишає його, тобто заповідає кожному учню. Цей дар потрібно прийняти вірою. Вірою – значить довіритися Ісусу, віддати Йому свої гріхи, свої страхи, підкорити Йому життя. Гріх завжди ворог миру: совість буде тривожитися, доки не покаємось і не отримаємо очищення. Гордість і впертість теж вороги миру: доки я все контролюю сам і не схиляюся перед Богом, я не відчую спокою. Тому Ісус кличе: “Прийдіть до Мене всі струджені та обтяжені, і Я заспокою вас” (Мт.11:28). Потрібно прийти і віддати тягар Ісусу – і взамін Він наповнить ваше серце Своїм миром.

Цей мир Христовий не означає, що більше ніколи не буде випробувань. Але означає, що випробування не зможуть зруйнувати нашої впевненості і надії. У ніч перед хресними стражданнями Ісус сказав учням: “Це Я вам розповів, щоб мали ви мир у Мені. Страждання зазнаєте в світі, але будьте відважні: Я світ переміг!” (Ів.16:33). Мир у Христі – це знати, що Ісус уже переміг усе те, що нас лякає: гріх, диявола, смерть, світову неправду. Так, нам ще доводиться проходити крізь битви, але кінцева перемога визначена. Коли ми це розуміємо, у серці зароджується глибока надія і спокій: Господь царює, моє життя в Його руках, ніщо не трапиться без Його волі.

Християнин із таким миром у серці стає світлом для оточуючих. У Псалмі 67 народ Божий виголошує: “Нехай народи радіють і співають від радості!” . Чому? Бо бачили спасіння Господа, Його діяння. Коли невіруючі бачать нашу внутрішню стійкість і спокій посеред бід, вони починають питати: “В чому секрет?” А секрет – у присутності живого Христа і Його миру. Так наш досвід може привести інших до прославлення Бога. У світі, сповненому тривог, людина з Божим миром – як маяк серед шторму. Дозвольмо ж Христу наповнювати нас тим миром дедалі більше, щоб і Україна наша, зранена війною, побачила у Божому народові приклад надприродного миру й звернулася до Джерела – до Ісуса.

Висновок: заклик до віри, надії та покаяння

Дорогі друзі, підсумуймо: Господь Ісус сьогодні запевняє нас у трьох величних істинах.

По-перше, якщо ми любимо Його і дотримуємося Його слова, Бог перебуває з нами – Отець і Син роблять оселю в нашому житті. Ви не сирота, не самітник у цьому всесвіті – Всемогутній Бог поруч, як люблячий Отець.

По-друге, Бог дав нам Святого Духа – Утішителя, Наставника і Силу, яка живе всередині нас, веде дорогою правди і підтримує у слабкостях. Ми не покинуті власним зусиллям – Сам Бог діє в нас через Свого Духа.

По-третє, Христос дарує нам Свій мир – глибокий, непохитний, заснований на прощенні і вічному житті. Цей мир охороняє наші серця від страху, навіть коли навколо шторм.

Перед такою благодаттю наш відгук має бути щирим покаянням і вірою. Покаяння – значить відвернутися від недовіри та непослуху. Якщо досі ви жили, не зважаючи на Бога, або називаючись християнином, але не берегли Христового слова – час схилитися перед Ним і сказати: “Господи, прости мою невірність. Я не хочу більше йти впертим шляхом, бо без Тебе моя душа тривожна і пуста. Візьми моє серце, зроби його Твоїм домом”. Бог ласкавий – Він нікого не вижене, хто приходить з покаянням. Ісус віддав Себе на хрест саме для того, щоб відкрити нам дорогу до Отця, примирити нас. Тож нема перепони, окрім нашої гордості. Скидаймо гордість! Сьогодні – час покаяння і спасіння.

Віра – значить довіритися Христу всім серцем. Віра – це простягнути порожні руки і прийняти те, що дає Господь. Він дає прощення гріхів – вірте, що ваша провина змита кров’ю Ісуса. Він дає Духа Святого – вірте, що від цієї хвилини ви не самі, Дух живе у вас і допоможе вам змінитися. Він дає мир – вірте Його обітниці, повторюйте її собі: “Христос дав мені Свій мир, отже, не буду боятися”. Віра переводить погляд із видимого на Небесне. Можливо, обставини ваші зараз тривожні – хвороба, проблеми в сім’ї, втрата роботи, чи просто новини, що лякають щодня. Але віруйте в Божу любов і присутність понад цим усім. Бог більший за наші проблеми. Він уже вирішив нашу головну проблему – спасіння душі – тим більше потурбується про земні потреби. Віра каже: “Господь – мій Пастир, отже, мені не бракуватиме нічого потрібного. Він при мені – отже, не боятимусь зла”.

І, нарешті, надія. Християнська надія – це певність у Божих обітницях щодо майбутнього. Ісус сказав учням: “Я відходжу і повернуся до вас” (Ів.14:28) . Він повернувся до них воскреслим, а згодом вилив на них Духа в день П’ятидесятниці – так Він прийшов невидимо перебувати з церквою. Але є й обітниця про Його друге пришестя в славі. Ми очікуємо дня, коли Христос прийде забрати Свій народ і встановити вічне Царство миру. Це не міф – це тверда надія, якій можемо довіряти, бо Ісус виконує Свої слова: “І тепер Я сказав вам, передніше, ніж сталося, щоб ви вірували, коли станеться” (Ів.14:29) . Він уже виконав стільки пророцтв – народився, помер, воскрес, зійшов Дух – виконає і решту. Нашу земну подорож Він скінчить у небесній оселі, що приготував. Тож живімо з піднятою головою. Надія на Христа – це якір для душі в сучасних бурях. Нас може хитати, але ми не розіб’ємося, бо прив’язані до Скелі вічної.

Сьогодні Господь звертається до кожного: “Не тривожся, не бійся, тільки вір Мені і слухайся Мого слова. Я з тобою, Я дам тобі Духа Мого, Я наповню тебе Своїм миром”. Відгукніться Йому в молитві. Віддайте Ісусу свою невпевненість і страх. Він близько – біля порога вашого серця, і чекає, щоб увійти і повечеряти з вами (Об’явл.3:20). Нехай кожен з нас сьогодні скаже: “Прийди, Господи, зроби моє серце Твоїм домом. Наповни мене Святим Духом. Даруй мені Твій мир. Я довіряю Тобі все своє життя”.

І тоді виконається обітниця: “Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього” . Бог буде з вами завжди – у дні радості і страждання, в дитинстві і старості, в житті і навіть у смерті, бо навіть в долині смертної тіні “Ти зі мною” (Пс.23:4). І коли завершиться ваш шлях, ви ввійдете в вічні оселі Отця, де “навіки з Господом будемо” (1 Сол.4:17). Там вже не буде ні війни, ні сліз, “і витре Бог кожну сльозу” (Об’явл.21:4). Ось до чого веде нас Христос – до нескінченного життя в Божій присутності і мирі.

Тож нині прийміть Його заклик. Віруйте в Христа – і матимете мир з Богом. Сподівайтеся на Його слово – і серце ваше буде тверде. Покайтеся в гріхах – і прийде прощення та Дух Утішитель вселиться у вас. Божа присутність і Божий мир – не лише красиві слова, а реальний досвід кожного, хто слухається Господа Ісуса. Нехай ніхто з нас не залишиться осторонь цієї благодаті. Сьогодні – день спасіння, день оновлення. Нехай наше життя стане живою проповіддю: Бог живе в мені, а в серці моєму – Христів мир! Амінь.