Боже суверенне покликання: вибрані та оснащені для служіння

Боже суверенне покликання: вибрані та оснащені для служіння

Єремія 1:4-10

Вступ

Чи відчували ви коли-небудь, що не гідні або не здатні здійснити те, до чого вас кличе Бог? Ви не самі в цьому. Біблія переповнена історіями людей, які сумнівалися у своїх силах – від Мойсея, що боявся говорити, до юного Єремії, який скаржився: «О, Господи Боже, таж я промовляти не вмію, бо я ще юнак!» (Єр.1:6) . Але ці історії також показують щось більше: суверенний Божий план і Його благодать, яка долає нашу слабкість. У часи невизначеності – а ми в Україні добре знаємо, що таке непевність – нам особливо потрібна ця звістка. Сьогоднішні тексти Писання говорять про те, як Бог суверенно обирає та оснащує людей для Своїх цілей, від утроби матері і до зрілих років, і як Христос приносить милосердя і свободу там, де панувала лише законницька несвобода.

Тема проповіді: «Боже суверенне покликання: вибрані та оснащені для служіння». Ми розглянемо це у трьох аспектах:

1. Божий суверенний вибір і знання нас наперед – Бог знав і призначив нас ще до нашого народження.
2. Людська слабкість перед Божим покликанням – наші страхи та відмовки не спиняють Божої волі.
3. Божа благодать, що оснащує і посилає – Бог Сам дає силу і свободу виконати те, до чого покликав.

Нехай Господь промовить до кожного серця, щоб ми з довірою прийняли Його поклик і відповіли вірою та покаянням!

1. Божий суверенний вибір і знання нас наперед

Основний текст з книги пророка Єремії відкриває завісу Божого предвічного плану. Бог каже юному Єремії: «Ще поки тебе вформував в утробі матерній, Я пізнав був тебе, і ще поки ти вийшов із нутра, тебе посвятив, дав тебе за пророка народам» (Єр.1:5) . Уявіть тільки: ще до свого народження Єремія був відомий Богу і призначений для Божої справи! Ця істина резонує з реформатським вченням про предвизначення (елекцію): Бог суверенно обирає Свій народ і Своїх слуг не за їхні заслуги, а за Своєю благодатною волею.

Апостол Павло подібно свідчить про себе: «Бог, що вибрав мене від утроби матері моєї і покликав благодаттю Своєю…» (Гал.1:15). А в Псалмі 71 читаємо слова віри: «На Тебе покладався я від материнського лона, вже від утроби матері моєї Ти – мій покровитель» (Пс.71:6) . Отже, Бог не імпровізує щодо нашого життя – Він має план від самого початку. Наше існування не випадкове: «дорогу бо праведних знає Господь» (Пс.1:6). Це джерело великої втіхи і впевненості!

Бог суверенно знає Своїх від віків. Як зазначав Жан Кальвін, в словах “Я пізнав тебе” щодо Єремії мається на увазі не просто передбачення, а саме предвизначення: «ми бачимо, що “знання” Бога – це не просто провидіння наперед, але таємна постанова вибрання, якою Бог обирає кожну людину за Своєю волею та освячує для призначеного служіння»  . Бог говорить: «Я сформував тебе… і пророком призначив», тобто дав і саму природу, і покликання. Кальвін підкреслює, що жодна людина не є здатною природно до Божої роботи: «жоден… за своєю природою не надається до того діла (служіння), бо ця придатність є даром Божим» . Тому Господь і каже Єремії: «Я зробив тебе не лише людиною, але й пророком» .

Стародавні отці церкви теж бачили тут велич Божого плану. Августин Блаженний навчав, що спасаюча благодать і покликання цілком залежать від Божої ініціативи: «Ті, хто наперед призначені, покликані особливим покликанням… Вони були вибрані Богом перед створенням світу не тому, що наперед були знані як такі, що повірять чи будуть святі, але щоб саме через це вибрання благодаті стати такими» .

Це твердження увійшло і в реформатські сповідання. Вестмінстерське сповідання віри стверджує, що Бог відвічно обрав нас «без жодного передбачення віри чи добрих діл або будь-якої іншої умови в людині», винятково з милості, «на хвалу славної благодаті Своєї» (Вестмінстерське сповідання віри, III.5).

Амінь – наші заслуги нульові, все вирішує Божа милість!

Практичне примінення

Для нас це означає щонайменше дві речі.

По-перше, ми покликані довіряти Богові своє життя. Якщо Він знав нас ще до народження, то тим більше знає всі наші дні зараз. Як говорить Гейдельберзький катехізис, кожна волосина на нашій голові підрахована, і «без волі Отця Небесного ні одна з них не впаде на землю» (ГК, питання 1). Бог суверенно провадить нас навіть серед хаосу світу.

По-друге, ніхто не може хвалитися, що сам себе вибрав чи заслужив служити Богові. Soli Deo gloria – одному Богу слава за наше спасіння і покликання! Це упокорює нас і, водночас, підносить цінність нашого життя: якщо Всемогутній визначив мені певну місію, то моє життя має вічний зміст.

Дорогі браття і сестри, Бог знав вас і полюбив раніше, ніж ви Його пізнали. Ви – не випадковість, а частина Божого задуму. Сьогодні Він через Євангеліє кличе кожного до спасіння і служіння. Чи прислухаєшся ти до Його голосу?

2. Людська слабкість перед Божим покликанням

Коли Єремія почув Божий поклик, його реакція була дуже людяною: страх і відмова. «О, Господи Боже, – сказав я, – таж я промовляти не вмію, бо я ще юнак!» (Єр.1:6) . Іншими словами: «Боже, Ти помилився адресою. Я занадто молодий, недосвідчений, неосвічений…» Хто з нас не відчував подібного? Коли усвідомлюємо велич Божого покликання – жити праведно, свідчити про Христа, служити ближнім – ми раптом ясно бачимо свою негідність і неміч. Це природна реакція грішної людини, і вона повторюється на сторінках Біблії. Мойсей відмовлявся йти до фараона: «Я не красномовний…» (Вих.4:10). Гедеон протестував: «Я найменший у роді» (Суд.6:15). Ісая вигукнув: «Горе мені! бо я людина нечистоуста» (Іс.6:5). Апостол Петро, вловивши дивом рибу, впав до Ісусових ніг: «Вийди від мене, Господи, бо я чоловік грішний!» (Лк.5:8). Зустріч з Божим покликанням оголює нашу слабкість.

Чому Бог допускає нам бачити свою малкість? Щоб навчити покладатися не на себе, а на Нього. У Євреїв 12:18-21 автор нагадує, як Ізраїль тремтів біля гори Сінай, чуючи голос Божий у вогні та темряві. Люди були такі налякані, що благали припинити це видовище, а Мойсей сказав: «Я боюся й тремчу!» (Євр.12:21)  . Гора Сінай символізує Закон, який викриває наш гріх і наводить жах своєю недосяжною святістю. Без благодаті всі ми б залишилися в тому стані – стоячи здалеку, тремтячи від усвідомлення своєї гріховності перед святим Богом. Наш розум природно схильний як або до гордості, або до відчаю: одні самовпевнено беруться за святі справи без Божого поклику, інші – як Єремія тут – впадають у страх і втечу, недооцінюючи Божу силу.

Реформатська традиція підкреслює доктрину тотальної зіпсутості людини: без Божої благодаті ми справді «не вміємо промовляти» духовно і «не можемо» догодити Богові (Рим.8:7-8). Усвідомлення цього – початок здорового богослов’я.

Мартін Лютер якось образно сказав: «Бог створив світ із нічого. Тож поки людина не стане нічим, Бог нічого не може зробити з неї» . Іншими словами, ми маємо визнати свою духовну порожнечу, стати «ніби нічим» в власних очах, щоб Бог наповнив і використав нас.

Парадокс: саме почуття малоцінності в руках Божих перетворюється на дорогоцінність. «Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне» (Мт.5:3).

Але є й зворотній бік: наші слабкості не повинні стати виправданням непослуху. Господь суворо відповідає старшому синагоги, який обурювався зціленням жінки в суботу: «Лицеміре!…» (Лк.13:15) . Той начальник, можливо, думав, що захищає святість Закону, але Христос викрив його страх перед порушенням правил як лицемірство. Часто ми прикриваємо небажання діяти благочестивими відмовками: «Не час… Не підготовлений… Це небезпечно…» або навіть «Церква не схвалить». Та коли Бог ясно кличе – ухилятися гріховно. Як сказано в Євр.12:25: «Глядіть, не відвертайтеся від Того, Хто промовляє», бо якщо ізраїльтяни не уникли кари за непослух Мойсею, «то тим більше ми – якщо зречемося Того, Хто говорить з неба» . Іншими словами, нехтувати Божим голосом небезпечно. Наші страхи не виправдовують непокору.

Практичне примінення

Тож що робити з нашою неміччю? Найперше – принести її Богові в молитві. Бог не дорікнув Єремії за слова «я ще юнак», але дав йому обітницю (про це далі). Він знає наші обмеження краще за нас самих. «Бо Він знає створення наше, пам’ятає, що ми – порох» (Пс.102:14). Тому замість тікати від покликання, принеси Господу свої “недостатності”. Можливо, ти відчуваєш себе духовно «скрюченим», як та жінка, зв’язана духом недуги 18 років (Лк.13:11). Ти не можеш «прямо дивитися вгору» – тобто жити в свободі і радості. Причини можуть бути різні: гріх, травма, страх перед осудом… Але Христос каже: «Жінко, ти звільнена від своєї недуги!» (Лк.13:12). Він бачить «дочку Авраамову» в тій, кого інші вважали проклятою. Він бачить і в тобі, віруючий брате чи сестро, дитину Авраамову, спадкоємця обітниць, попри твої душевні горби. Не бійся своєї слабкості – віддай її Ісусу. Як писав апостол Павло: «Буду хвалитися радше своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене» (2Кор.12:9).

Людська неміч – не перешкода для Бога, а матеріал для Нього. Він вибирає «немудре світу, щоб засоромити мудрих, немічне світу, щоб засоромити сильних» (1Кор.1:27). Наша відповідь – не втікати, а смиренно сказати: «Так, Господи, я слабкий – але Ти сильний. Ось я, пошли мене!».

3. Божа благодать, що оснащує і посилає

Бог не лише обирає ціль, але й забезпечує засоби. Єремія скаржився на свою молодість і недосвідченість, та послухаймо відповідь Господа: «Не кажи: “Я юнак”, бо ти підеш до всіх, куди тільки пошлю Я тебе, і скажеш усе, що тобі накажу. Не лякайсь перед ними, бо Я буду з тобою, щоб тебе рятувати, говорить Господь!» (Єр.1:7-8) . Потім Бог символічно простягає руку і торкається уст пророка: «Ось Я дав в твої уста слова Мої!» (Єр.1:9) . Що за чудова відповідь! На кожен людський аргумент Бог дає Свою обітницю:

• Єремія каже: «Я не вмію говорити» – Бог відповідає: «Я дам тобі слова».
• Єремія каже: «Я молодий/малий» – Бог відповідає: «Я пошлю тебе і піду з тобою».
• Єремія боїться людей – Бог каже: «Не бійся, Я з тобою, щоб рятувати тебе».

Це втілення принципу: «Бог не стільки кличе кваліфікованих, скільки кваліфікує покликаних. Бог не шукає здібних, Він робить здібними тих, кого покликав». Він – наш Автор і Режисер, і якщо виписав нам роль, то навчить і забезпечить усім необхідним. Sola gratia – лише благодатью ми служимо!

Подивімося на приклад Ісуса Христа в синагозі. Коли Він зцілив скорчену жінку, начальник синагоги бачив у цьому порушення букви закону. Але Ісус побачив нагоду явити Божу благодать: «Чи не треба було звільнити цю дочку Авраамову… від цих пут у день суботній?» (Лк.13:16)  . Господь використав день поклоніння (суботу) для діла милосердя. Це нас вчить, що справжнє служіння Богу полягає не у дотриманні мертвих приписів, а у прояві Божої сили і любові. Новозавітна церква отримала не дух рабства, а дух сили, любові і здорового розуму (2Тим.1:7). Ми покликані не тримати людей скутими тягарями закону, а приводити їх до свободи в Христі. Христос сказав тій жінці: «Ти звільнена», і вона випрямилася і славила Бога (Лк.13:12-13) . Так і Євангеліє сьогодні вустами церкви має розв’язувати кайдани гріха, страху, відчаю. Милість перемагає суд (Як.2:13).

Божа благодать оснащує нас двояко.

По-перше, духовно: дає нам силу Святого Духа і духовні дари. Єремія отримав дар пророцтва словом і силою від Бога. Церква отримала в День П’ятидесятниці силу Духа бути свідками Христовими (Дії 1:8). Кожному віруючому дано харизму – особливий дар для служіння іншим (Рим.12:6-8). Можливо, ти ще не знаєш, який твій дар? Проси Бога – і Він відкриє і наповнить. Він торкається наших уст, щоб ми говорили Його слова; наших рук, щоб ми робили Його діла.

По-друге, обставинно: Господь обіцяє «Я з тобою, щоб тебе рятувати» (Єр.1:8) – тобто практично захищати і вести. Він забезпечує потрібні ресурси, людей, відкриває двері. Якщо Бог покликав тебе на якусь дорогу, Він уже приготував і ґрунт під ногами. Тільки вступи на шлях – і побачиш, як Його провидіння діє.

Це підтверджує і послання до Євреїв. У 12:22-24 сказано: «Ви приступили до гори Сіонської… до церкви первороджених… до Ісуса, Посередника Нового Заповіту…»  . Замість страшного Сінаю, ми запрошені на радісний Сіон – у Божу присутність через жертву Христа. А вірш 28 проголошує: «Отож ми, що приймаємо царство непохитне, нехай маємо благодать, що нею приємно служитимемо Богові з побожністю й страхом. Бо наш Бог – то палючий огонь!» (Євр.12:28-29) . Яке підбадьорення! Ми вже отримуємо непохитне Царство – отже, нічого нам боятися, бо нас не похитнуть земні бурі. Натомість «маємо благодать», щоб служити Богові належно. Зверніть увагу: не власну силу чи заслуги, а благодать як засіб служіння. Бог і далі є «палючим огнем» – святим, ревнивим – але завдяки Христу ми можемо з побожним страхом та вдячністю служити Йому, а не стояти віддалік у жаху.

Практично це означає: коли Бог кличе тебе до якоїсь справи – не зволікай! Він уже дає благодать на цю мить. Якщо є можливість послужити – не кажи «колись потім». Може, у вашому оточенні є людина, скована «духом немочі» (як та жінка) – депресією, бідністю, горем. Не проходьте повз! Можливо, саме ви покликані бути провідником Божої любові до неї. Не бійтесь порушити якісь людські традиції заради показання Божого милосердя. Віктор Гам, відомий проповідник, заохочував: «Ідіть туди, куди інші не хочуть іти, служіть тим, ким інші нехтують – бо Христос так робив». Наша реформатська спадщина вчить, що все життя – це священство перед Богом (всеціла присвята за принципом Soli Deo gloria). Тож нехай кожен на своєму місці – чи то вдома, чи на роботі, чи в служінні церкві – питає себе: «Що Бог доручив мені сьогодні? Чи вірю я, що Він дасть сили?». І рушаймо вперед з упевненістю в Божій присутності!

Перед тим як перейти до висновку, згадаємо приклад апостолів. Коли Христос вознісся, учні були людьми незначними в очах світу – галилейські рибалки. Але зійшов Святий Дух і змінив усе. Петро, який тричі відрікався зі страху, сміливо проповідував у Єрусалимі, і тисячі покаялися. Не тому, що Петро раптом став «красномовним» – а тому що Бог виконав обіцяне: «Я буду з вами». Так само і нам Христос говорить у Великому Дорученні: «І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» (Мт.28:20). З такою обітницею немає місця паралізуючому страху. Якщо Ісус з нами – кого нам боятися? Яку справу для Нього нам не під силу звершити?

Тому, любі, приймаймо сміливо Його поклик. Покладайтеся на Божу благодать більше, ніж на власне розуміння чи ресурси. Він може діяти могутньо і через «юнака, що не вміє говорити», і через стомленого старця, що ледве спирається на ціпок. Головне – щоб це був Божий поклик і наше «так» у відповідь.

Висновок

На завершення звернімо наш погляд на Христа – адже в Ньому звершилося досконале покликання. Ісус є вибраний Син, про Якого Бог Отець провістив ще від саду Едемського і через пророків. Він прийшов у повноті часу, народжений від Діви – покірно і смиренно. На Ньому спочив Дух Господній, щоб благовістити вбогим, зціляти скорботних, звільняти полонених (Лк.4:18). Ісус теж відчув людський страх у Гефсиманії, але сказав: «Отче, нехай буде воля Твоя». Він звершив Свою місію на хресті, воскрес і вознісся – і тепер усіх нас кличе: «Прийдіть до Мене…» Він кличе до спасіння кожного грішника: «Покайтеся і віруйте в Євангеліє!» І кличе спасенних іти за Собою в служіння: «Дбайте про Царство Боже», «Ідіть і навчіть всі народи».

Як ми відповімо? Може, ти досі опираєшся Божому голосу – не віддаєш Йому якогось гріха чи не віриш, що Він прийме тебе? Пригадай, як ніжно Христос назвав скрючену жінку «дочкою Авраамовою». Він і тебе готовий назвати сином чи дочкою Божою, очистити і випростати душу від тягарів. Відкинь сумніви, прийми Його благодать! Кров Христа вже заплачена за твої гріхи – лиш простягни руки віри.

Якщо ж ти віруючий, але відчуваєш себе слабким або непотрібним у Божій справі, – сьогодні Господь нагадує: «Я знав тебе раніше і все про тебе знаю. Не бійся, Я з тобою!» Він має план для Свого народу і кожної окремої вівці в отарі. Можливо, цей план не зробить тебе відомим у світі – але точно прославить Бога і приведе до вічної нагороди. Чи готовий ти сказати: «Господи, ось я»? Пам’ятаймо слова Писання: «Вірний Той, хто вас кличе; Він і вчинить те» (1Сол.5:24). Бог Сам довершить у тобі те, до чого покликав.

Тож відкиньмо страх і лінивство. Встаньмо, як Єремія, зміцнивши стегна (Єр.1:17), і підемо вперед. Перед нами – непохитне Царство, яке вже даровано нам у Христі. Перед нами – люди, які потребують Євангелії і діл любові. Над нами – Бог суверенний, святий і милостивий. Хто піде для Нього сьогодні? Амінь.

Нехай кожен із нас скаже в своєму серці: «Так, Господи! Дякую, що Ти вибрав мене любов’ю вічною. Прошу, прости, де я вагався чи непослух був. Ось мої уста, ось мої руки – наповни їх Словом Твоїм і силою Твоєю. Пошли мене до тих, кого хочеш благословити через моє життя. Тобі слава і честь – моєму Суверенному Покликачеві і Спасителю. Амінь!»