Довіра Богові в темні часи: купівля надії

Довіра Богові в темні часи: купівля надії

Єремії 32:1-3a, 6-15

Вступ: Контекст кризи

Єрусалим на межі падіння. Війська Вавилону облягають місто, панує голод і розруха. Пророк Єремія тим часом сидить у тюремному подвір’ї царського дому – його ув’язнено за те, що провіщав цареві Седекії неминучу поразку (Єр.32:2) . Обставини геть безнадійні: місто скоро впаде, народ піде в вигнання. Уявіть відчай і страх тих днів. Як діяти вірою, коли все навколо кричить про поразку? Це питання не риторичне – воно життєво близьке нам. Сьогодні українці також проходять через «темні часи»: хтось переживає особисту трагедію, хтось – економічну скруту чи суспільні потрясіння війни. У такі моменти наша віра випробовується. Чи здатні ми довіряти Богові, коли видимої надії немає?

У цій похмурій сцені звучить Боже слово до Єремії: «Купи поле». Абсурдне, на перший погляд, завдання – купити ділянку землі, яка вже під контролем ворога. Проте за цим стоїть глибокий Божий задум. Пророк послухається і купить те поле в Анатоті у свого родича Ханамеїла, ретельно оформивши купчу перед свідками (Єр.32:6–12)  . Навіщо? Відповідь знаходимо у словах Господа: «Бо так промовляє Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Ще будуть купуватися доми та поля й виноградники в цьому Краї!» (Єр.32:15) . Цей дивний вчинок Єремії – акт пророчого символу, купівля надії на майбутнє відновлення. В самий розпал катастрофи Бог дає обіцянку: вигнання не буде кінцем, народ повернеться, життя відродиться. Як влучно зазначає Жан Кальвін, мета всього цього епізоду в тому, що Бог захотів «дати їм надію визволення», хоч і одночасно напоумити їх терпляче чекати кінця вигнання . Попри невідворотність суду, Господні обітниці залишаються непохитними.

Ця біблійна історія звертається і до нас. Вона вчить довіряти Божому провидінню навіть тоді, коли горизонт затягнутий чорною хмарою. Псалмоспівець проголошує: «Той скаже до Господа: Охороно моя та твердине моя, Боже мій, я надіюсь на Нього!» – і Бог обіцяє у відповідь: «Я з ним буду в недолі, врятую його та прославлю його»  . Отже, поклик нашої проповіді сьогодні – навчитися довіряти Богові в темні часи, інвестувати своє життя і ресурси у Божі обіцянки. Розгляньмо, як приклад Єремії надихає нас на таку віру.

Божа обіцянка: надія попри обставини

На перший погляд, купівля поля під час облоги – безглуздя. Єремія витрачає сімнадцять шеклів срібла (чималі гроші) на землю, яка йому практично не знадобиться (Єр.32:9) . Проте Бог велить це зробити не для прибутку пророка, а як знак для народу. Вчинок Єремії пророчо проголошує: ця війна і вигнання не назавжди. «Ще будуть купуватися доми, поля й виноградники в цьому краї» – каже Господь . У самому акті купівлі вписана звістка про милість: Бог поверне Свій народ додому по завершенні семидесяти років неволі (пор. Єр.29:10-14). Надія всупереч обставинам – ось суть Божої обіцянки.

Чому це важливо для нас? У реформатському богослов’ї особливо наголошується Божий суверенітет і вірність. Бог керує історією навіть тоді, коли навколо хаос.

Як мовиться у Бельгійському сповіданні, Бог після творіння «не покинув усе напризволяще, але веде і керує всім за Своєю святою волею, так що ніщо не стається у світі без Його повеління» .

Це вчення про провидіння дає нам «невимовну втіху», бо ми знаємо: випадковостей немає, все під опікою нашого благого Отця . Єремія, купуючи поле, діє саме з такої впевненості: всупереч тому, що бачать очі, він вірить Божому слову.

Згадаємо, про що була проповідь минулої неділі. Ми говорили про вибір між Богом і мамоною (Лк.16:1-13) – про те, що все належить Господу, а ми лише управителі Його дарів. Наш обов’язок – мудро використовувати матеріальні ресурси для вічного добра, а не лише для тимчасової вигоди. Тут бачимо, як Єремія втілює ці принципи на ділі. Подібно до того “мудрого управителя” з притчі, який дбав про майбутнє (Лк.16:9) і був похвалений за розважливість, пророк вкладає свої гроші в те, що прославить Бога в прийдешньому. Він не хапається за срібло, щоб сховати його “під матрац” на чорний день. Натомість, він слухняно інвестує в Божий план. Єремія знає: Господь – верховний Власник і Володар історії; тому варто довіритись Його слову, навіть якщо наразі «не пощаститься вам» (Єр.32:5) у матеріальному розрахунку . Такий крок віри здавався божевіллям для оточуючих – «пророк, мабуть, сам не свій, коли купує поле в руках ворога». Але Бог саме через це хотів показати, що після періоду неволі кожен поверне собі своє, коли Він змилується над народом . Отже, Божа обіцянка стоїть твердо попри будь-які обставини – і на ній завжди є сенс будувати своє життя.

Віра в дії: послух у малому

Єремія не лише почув слово від Бога – він його виконав докладно (Єр.32:8-12). Він міг би засумніватися або знехтувати дивним наказом. Але пророк «пізнав, що це слово Господнє»  і без зволікання підкорився. Перед нами приклад живої віри, яка виявляється у діях. Віра – це більше, ніж почуття впевненості; це довіра, підтверджена послухом. Господь каже Єремії зробити малу річ – купити поле – і пророк вірно виконує навіть те, що виглядає абсурдно. Таким чином, він стає «вірним у найменшому» . А Христос навчає: «Хто вірний в найменшому, і в великому вірний» . Вміння слухатись Бога у дрібницях готує до більших доручень.

Погляньмо на себе. Найчастіше Бог випробовує нашу вірність не в героїчних подвигах, а в повсякденних рішеннях. Чи слухаємо ми Його голос у «малих полях» нашого життя? Це може означати чесність у роботі, жертовність часу на молитву і служіння, допомогу ближньому, фінансову підтримку нужденних чи місії – навіть коли це не обіцяє видимої вигоди. Віра без діл мертва (Як.2:17), а жива віра завжди спонукає до кроку вперед. Іноді такий крок видається нелогічним для світу – наприклад, простити кривдника, пожертвувати останнє, відмовитися від сумнівного заробітку заради чистої совісті. Але саме в таких рішеннях ми демонструємо, чи справді довіряємо Богові.

Реформатська традиція підкреслює, що істинна віра ніколи не буває сама – її супроводжують плоди, народжені Святим Духом.

Гейдельберзький катехізис навчає, що з відродження Духом обов’язково постають діла вдячності (ГК, питання 86).

Питання 86: Якщо нас позбавлено гріховної убогості по благодаті, через Христа, незважаючи на те що ми аж ніяк на це не заслуговуємо, тоді для чого робити добро?

Відповідь:  Тому що Христос, викупивши нас Своєю Кров’ю, також оновлює нас за Своєю подобою через Духа, аби всім  своїм життям ми виявляли вдячність Богові за даровані нам привілеї; щоб Він міг прославитись через нас, і, більше того, ствердити нас у вірі через її плоди, і щоб, врешті-решт, своїм побожним життям ми могли прихилити до Христа наших ближніх.

Це не означає, що ми виправдовуємося ділами – ні, тільки Христос нас спасає. Але оправданий вірою грішник починає жити по-новому. Вірити – значить діяти на підставі Божої обітниці.

Недарма св. Августин влучно сказав: «Віра – це вірити в те, чого не бачиш; нагорода ж цієї віри – побачити те, у що віруєш» .

Єремія саме так і зробив: повірив невидимому – і тим наблизив здійснення обіцяного Богом майбутнього.

Єремія як прообраз Христа.

Вчинок пророка набуває ще більшого змісту, якщо поглянути на нього крізь призму Нового Заповіту. Реформатське богослов’я вчить, що багато старозавітних подій та осіб є типологічними прообразами Христа. Єремія в цій історії постає як тип (прообраз) Ісуса Христа, пророка-страждальця і викупителя. Подібно до Єремії, Ісус був зневажений і відкинутий, Його ув’язнили й засудили через те, що говорив правду Божу. Як Єремія плакав за Єрусалим і його гріхи, так і Христос плакав над Єрусалимом, передбачаючи його руїну (Лук. 19:41–44). Єремія був готовий віддати свої гроші заради майбутнього народу; Христос віддав Свою власну кров, щоб викупити Свій народ і дати йому майбутнє. Пророк заплатив ціну викупу за поле свого родича, виконавши обов’язок родинного викупителя. Ця роль прямо вказує на Христа — нашого Родича-Викупителя. Ісус, ставши людиною, зробився нашим близьким братом по людству і тим самим здобув право викупу. Він «не соромиться називати їх братами» (Євр. 2:11), аби тільки мати змогу сплатити за нас викуп. На Голгофі Син Божий виконав найвеличнішу “угоду викуплення”: заплатив не сріблом чи золотом, а дорогоцінною Своєю кров’ю (1 Пет. 1:18–19), щоб придбати нас для Бога. Те, що Єремія зробив в образі й тіні, Христос звершив в повноті.

Апостол Павло говорить, що Христос полюбив Церкву і віддав Себе за неї, «щоб освятити… щоб поставити її славною Церквою» (Еф. 5:25–27). Подібно і Єремія, люблячи свій народ, зробив цей вчинок, маючи на меті майбутню славу оновленої землі й народу. Але жертовність Христа незмірно більша: Бог купив нас для Себе ціною життя Свого Сина .  Своєю кров’ю Бог заплатив безмірно більше, щоб здійснити “право викупу” і купити нас для Себе. Ми були подібні до того занедбаного поля — в гріху, під судом, «в руках ворога». Але Христос, наш Викупитель, дивлячись не на нашу нікчемність, а на силу Своєї любові, придбав нас. “Викупне право” належало лише Йому, бо тільки Він був безгрішний і міг виступити як досконалий Заступник. Тому Єремія, який слухняно виконує викуп землі, нагадує нам про Ісуса, що «прийшов, щоб послужити і віддати душу Свою на викуп за багатьох» (Мт. 20:28).

Окрім того, сам акт купівлі поля пророком є прообразом відкуплення, здійсненого Христом. Господь у тексті Єремії каже: «Я — Господь, Бог усього тіла: чи є для Мене щось неможливе?» (Єр. 32:27). Людям здавалося неможливим повернутися з полону чи відродити спустошену землю. Але для Бога не було неможливим навіть грішників зробити святими і воскресити мертвих. Єремія віддав срібло за клаптик землі, а Христос віддав Себе, щоб придбати «скарб на полі» — Царство Боже, що складається із відкуплених душ. У відомій притчі Ісус порівнює Царство з полем із захованим скарбом, за яке чоловік від радості йде і продає все, що має, та купує те поле (Мт. 13:44). Хіба це не образ самого Спасителя, який «замість радости, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого.» (Євр. 12:2), щоби придбати нас, «скарб Свій»? Добра новина Єремії 32 полягає в тому, що «ви — та земля», яку ніхто не хотів, але Бог купив її дорогою ціною крові Христової  . Ціна сплачена повністю, і акт купівлі скріплений на Голгофі словами Спасителя: «Звершилось!».

Для нас це заохочення бути слухняними Господу навіть тоді, коли не розуміємо всіх деталей Його задуму. Можливо, Бог кличе вас сьогодні зробити щось «маленьке», але важливе – почати нову справу служіння, поділитися Євангелієм з колегою, відкласти гроші не на розваги, а на допомогу комусь у потребі. Не зневажаймо таких імпульсів Духа. Бути вірним у малому – означає цілковито довірити Богові результат. Вірний Господь обіцяє: «Як він Мене кликатиме, то Я йому відповім, Я з ним буду в недолі» . Він не осоромить нашої віри.

Вічні перспективи: купівля надії

Віра, яка діє, завжди спирається на вічну перспективу. Єремія купив поле не заради негайної вигоди — він сам, можливо, ніколи не скористався тим полем. Метою була надія на майбутнє, закладена для наступних поколінь. Божа обітниця була чітка: «Ще будуть купуватися доми та поля й виноградники в цьому Краї» (Єр. 32:15). Тобто життя повернеться, народ відбудує свої домівки після темної ночі вигнання. Господь через пророка відкрив, що Вавилонський полон не триватиме вічно; по сімдесяти роках залишок юдеїв повернеться додому (Єр. 29:10). Вигнання зміниться поверненням — смерть переміниться у воскресіння.

Це не просто історичний факт, а духовний принцип: Бог після періоду суду дає відродження, після ночі настає ранок. В історії спасіння ми бачимо той самий візерунок: Христос помер, але третього дня воскрес; «вигнання» людства у гріх і смертність змінюється поверненням до Бога через викуплення Ісусом. Старий Завіт відтіняє цю істину в багатьох образах. Пророк Осія від імені Господа говорить: «Ходіть, і вернімось до Господа, бо Він пошматував і нас вилікує, ударив і нас перев’яже! Оживить він нас до двох день, а третього дня нас поставить, і будемо жити ми перед обличчям Його.» (Ос. 6:1–2). Після “двох днів” покарання приходить “третій день” нового життя. Для Юди третій день настав, коли цар Кир дозволив повернення з полону. Для всього людства третій день настав у Христовому Воскресінні. Вигнання → повернення – це типологічний прообраз смерті → воскресіння.

Поле в Анатоті, куплене Єремією за свідоцтвом під час облоги, стало заставою цієї майбутньої радості. Бог звелів покласти запечатану купчу у глиняний посуд на довгий час (Єр. 32:14). Це означало, що навіть якщо місто впаде і документи будуть поховані під руїнами, колись у мирний час їх дістануть і зможуть довести право власності. Запечатаний сувій лежатиме, чекаючи виконання слова Господнього. Який прекрасний образ Божої обітниці для нас! Слово Боже — надійно запечатана грамота, гарантована Самим Господом. Можуть минути роки чи століття, обставини змінюються, але Божа обітниця не зітліє. Пророк Ісая говорив: «Трава засихає, а квітка зів’яне, Слово ж нашого Бога повіки стоятиме!» (Іс. 40:8).

Єремія поклав свою купчу як заставу безпеки; так і Бог дав нам заставу Духа в серцях — «У Ньому й ви, як почули були слово істини, Євангелію спасіння свого, та в Нього й увірували, запечатані стали Святим Духом обітниці, Який є завдаток нашого спадку, на викуп здобутого, на хвалу Його слави!» (Еф. 1:13–14 Огієнка). Святий Дух, як печатка, запевняє нас, що викуплений Христом «актив» — наші душі, а зрештою і оновлена земля — обов’язково належатимуть своєму Правдивому Власнику. Апостол Павло також каже: «А Той, Хто нас із вами в Христа утверджує, і Хто нас намастив, то Бог, Який і назнаменував нас, і в наші серця дав завдаток Духа.» (2 Кор. 1:21–22). Таким чином, запечатані грамоти Єремії вказують на запечатану Богом обітницю спасіння у Христі. Ніхто не може зламати печатки Всевишнього; у книги Одкровення лише Агнець-Христос вартий розкрити запечатаний сувій (Одкр. 5:2–9). Це символізує, що саме Христос приводить у дію Божий задум. Він “розпечатує” обітниці, здійснює їх в належний час.

Дивлячись на історію Єремії через призму Нового Заповіту, ми бачимо і ширшу картину: поле, куплене пророком, є прообразом усього світу, який Христос відкупив і відновить. У притчі про кукіль Ісус прямо говорить: «поле — це світ» (Мт. 13:38). Нині наш світ “окупований” гріхом і стражданням, подібно до юдейського поля, зайнятого ворогом. Але Ісус Христос вже придбав цей світ для Себе Своєю кров’ю. Так, ми ще чекаємо повноти відновлення, але акт викуплення звершено на хресті. У листі до Римлян Павло пояснює, «Бо чекання створіння очікує з’явлення синів Божих, бо створіння покорилось марноті не добровільно, але через того, хто скорив його, в надії, що й саме створіння визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих. Бо знаємо, що все створіння разом зідхає й разом мучиться аж досі.» (До римлян 8:19-22) Прийде день, коли Христос, повернувшись, пред’явить Своє право власності на весь всесвіт, і всяке прокляття буде знято. Те поле, що видавалося марним, стане квітучим садом. Пустка нашого світу перетвориться на нове небо і нову землю, де праведність мешкає (2 Пет. 3:13). Єремія бачив вперед тільки до кінця вавилонського полону, але Святий Дух через ці події відкриває нам перспективу ще грандіознішу — есхатологічну надію на Царство Боже.

Для віруючих ця перспектива надає сил перебувати у вірі посеред темряви. Коли ми переживаємо власні “темні часи” — чи то випробування, утрати, смуток у житті, чи загальні тривоги у світі — приклад Єремії вчить нас дивитися далі горизонту теперішнього. Пророк міг упасти у відчай в тюрмі, але він мав обітницю від Бога. Так само і ми маємо «сильну потіху, як ті, що прибігли триматися надії, яка перед нами» (Євр. 6:18). Ця надія — мов якір для душі (Євр. 6:19). Бог в Ісусі Христі дав нам гарантоване майбутнє. Тому ми не боїмося «витрачати» себе тепер, знаючи, що наша справжня спадщина берегтися для нас на небесах (1 Пет. 1:4). Наша вічна перспектива робить нас вільними від рабства страху. Павло закликає багатих чинити добро, бути щедрими, «щоб збирали собі скарб у майбутньому» (1 Тим. 6:18–19). Іншими словами, жити з поглядом у вічність, вкладаючи в небесне. Єремія інвестував у майбутнє Юдеї, а ми покликані інвестувати своє життя у вічне Царство — служити Христу і людям, проповідувати Євангеліє, любити ближніх. Такі “вкладення” ніколи не прогорять, бо сам Бог ручається за них.

Насамкінець знову зосередьмося на Христі, на Кому сходяться всі ці прообрази. Публічний акт Єремії можна порівняти із християнськими таїнствами. Як колись пророк перед свідками закопав глиняний глечик із грамотами, що свідчили про майбутнє відновлення, так і Христос установив для Церкви видимі знаки — хрещення і Вечерю Господню — як свідчення Свого завіту. Кожного разу, коли звершується Вечеря, ми «звіщаємо смерть Господню, аж доки Він прийде» (1 Кор. 11:26). Це наш «глек із запечатаною грамотою»: ми вкусом хліба і вина засвідчуємо, що довіряємо Христовій обітниці повернутися і відновити все. Слово Боже дає нам обітниці, а таїнства їх запечатують для нашого підкріплення віри — дуже подібно до того, як для юдеїв сам факт наявності запечатаного документа був джерелом впевненості у майбутньому.

Практичне примінення

Отже, історія «купівлі надії» навчає нас кількох важливих істин.

По-перше, Бог кличе нас довіряти Йому навіть у найтемнішу годину, виявляючи цю довіру конкретними діями. Віра – це не пасивне чекання, а готовність зробити крок слухняності на підставі Божого слова.

По-друге, Бог забезпечує нашу надію Своїми запечатаними обітницями. Жодна дрібниця з того, що Він пообіцяв, не втратить сили. Маємо печатку Духа, маємо доказ любові — хрест Христів — тож можемо бути певні у спадщині.

По-третє, усі обітниці зосереджені в Ісусі Христі. Єремія лише віддалено віддзеркалює нашого Спасителя. У Христі ми маємо і Викупителя, і брата, і Царя, що гряде відновити Свій світ. Темні часи не тривають вічно: після п’ятниці розп’яття настала неділя воскресіння.

Якщо сьогодні комусь із нас важко бачити світло — згадаймо про Єремію в темниці. Бог доручив йому купити поле на знак надії. Яке “поле” Бог пропонує тобі зараз придбати? Можливо, зробити вибір на користь вірності, навіть якщо він обіцяє втрати; може, прощати і любити, хоча тебе оточують ворожість і зрада; може, продовжувати сіяти добре зерно, коли результатів не видно. Зроби це в ім’я Господа — і цим самим придбаєш надію для себе та інших. Бо кожен наш вчинок, вкорінений у довірі Богові, ніколи не буває даремний.

Пам’ятаймо, що наш Викупитель живий, і в призначений час Він стане над прахом (Йов 19:25). Як Єремія “на довгий час” сховав документ, так і нам треба терпеливо очікувати, коли Господь доведе до кінця Свій задум. А поки що живімо, бачачи невидиме. Проповідуймо світові надію — не лише словами, а всім життям, як Єремія. І хай Господь зміцнить нашу віру, щоб вона була діяльною любов’ю і спрямованою в вічність. Адже той, хто довіряє Богові в темні часи, уже зараз володіє полем надії, яке неодмінно принесе плід у свій час.

Тож піднесімо наші серця до Господа. Якщо ви переживаєте час випробувань – особистих чи суспільних – почуйте заклик цієї історії: довіртеся Богові нині! Він кличе нас купити «поле надії» – зробити крок віри саме тепер, покладаючись на Його слово. Нехай приклад Єремії надихне нас на сміливий послух. Вірмо у Божі обітниці, навіть якщо поки їх не бачимо, – і з часом побачимо те, у що повірили. Адже Господь є наш притулок і твердиня. Він не залишить тих, хто уповає на Нього. Схилімося перед Ним у молитві покаяння та довіри, попросімо сил жити вірою. І нехай наше життя – в малому і великому – буде інвестицією у Божу славу, яка ніколи не знеціниться. Амінь.