Господь – наш Добрий Пастир: Божа турбота, захист і спасіння

Господь – наш Добрий Пастир: Божа турбота, захист і спасіння

Ін. 10:22-30

Вступ

Дорогі брати і сестри, сьогодні, у четверту неділю після Великодня, ми роздумуємо над одним із найвтішніших образів Святого Письма – образом Ісуса Христа як Доброго Пастиря. У Євангелії від Івана 10:22–30 ми читаємо, як Ісус у Єрусалимському храмі відкрив Свою тотожність Месії, кажучи про Своїх послідовників: «Мого голосу слухаються вівці Мої, і знаю Я їх, і за Мною вони йдуть. І Я життя вічне даю їм, і вони не загинуть повік, і ніхто їх не вихопить із Моєї руки» (Ів. 10:27–28). У цих словах – величезна надія: ми, Божий народ, подібні до овець, яких Христос знає поіменно, про яких піклується та яких ніхто не може вирвати з Його рук. Центральна думка нашої проповіді – Божа турбота, захист і спасіння через Ісуса Христа, Доброго Пастиря.

Образ пастуха був дуже зрозумілим для слухачів Ісуса. Пастух в ті часи жив з отарою, знав кожну вівцю, годував її, перев’язував рани, вів на поживу і обороняв від хижаків. Псалом 23 чудово описує Бога як такого Пастиря: «Господь то мій Пастир, тому в недостатку не буду» (Пс. 23:1). Давид співає, що Бог веде його на зелені пасовиська і тихі води, відживляє душу і провадить праведними стежками. Навіть у найтемнішій долині смерті він не боїться, бо Господній жезло й посох (символи опіки і захисту) втішають його. Цей пастирський образ наповнював серця вірних в усі епохи. Уже перші християни черпали велику втіху з усвідомлення, що воскреслий Христос – їхній небесний Пастир. Згадаємо слова блаженного Августина, Отця Церкви IV ст., який коментував, чому деякі юдеї відкидали Ісуса. Він зауважив, що ті, хто не вірив, просто не належали до Христового стада: Господь бачив їх і «вважав (їх) призначеними на вічну погибель, не відкупленими для вічного життя ціною Своєї крові» . Але тим, хто є Його вівцями – кого Отець Небесний дав Йому – Христос дає обітницю: «вони не загинуть повік», і «жоден не вирве їх із руки» Божої . Яка неймовірна впевненість звучить у словах Спасителя!

Втім, аби досвідчити цю впевненість, нам потрібно визнати себе «овечками», що потребують Пастиря. Сучасний пастор і богослов Тімоті Келлер підмітив, що людям часто подобається сама ідея «Господь – наш Пастир», але не подобаються наслідки цієї істини. Він зауважив: «Нам подобається звучання слів про Господа як Доброго Пастиря, але нам не до вподоби правда цього твердження» , тому що воно вимагає від нас цілковитого підкорення Його владі і довіри Його керівництву. Якщо Христос – наш Пастир, то ми більше не належимо собі; ми належимо Йому і покликані слухати Його голос. Цю істину чудово підсумовує улюблене реформатське віросповідання – Гейдельберзький катехізис (1563 р.). Відповідь на його перше запитання проголошує нашу єдину розраду: «…що я не належу собі, а належу – тілом і душею, у житті і в смерті – моєму вірному Спасителю Ісусу Христу… Він сповна заплатив за всі мої гріхи дорогоцінною кров’ю і визволив мене від влади диявола. Він так береже мене, що навіть волосина не впаде з моєї голови без волі на те Отця мого Небесного; по суті все повинно сприяти моєму спасінню» . Вдумаймося: Христос опікується нами так пильно, що навіть найдрібніше не стається поза волею Отця, і врешті-решт усе служить нашому спасінню! Яка глибока розрада для Божої дитини.

Отже, спираючись на Писання і цю багату богословську спадщину – від отців Церкви та Реформації до сучасних реформатських вчителів – ми розглянемо три грані того, як Христос-Добрий Пастир піклується про Своїх овець:

1. Божа турбота – як Добрий Пастир забезпечує і провадить нас.
2. Божий захист – як Він охороняє нас від небезпек і зберігає для життя вічного.
3. Боже спасіння – як Пастир віддав життя за нас і дарував нам вічну надію.

Нехай кожен – і новонавернений, і досвідчений у вірі – знайде сьогодні підбадьорення й зміцнення, усвідомлюючи: Господь – наш Пастир, який турбується, стереже і спасає Своє стадо.

I. Божа турбота: Христос дбає про потреби Своїх овець

Перший аспект – це любляча турбота Доброго Пастиря про Своїх овець. Ісус знає наші потреби і вірно забезпечує нас всім необхідним для життя – і тілесного, і духовного. Коли Господь – наш Пастир, ми можемо сказати разом з Давидом: «в недостатку не буду» (Пс. 23:1), тобто мені не забракне нічого суттєвого. Христос знає навіть те, що нам потрібно раніше, ніж ми самі (Мт. 6:8). У тому ж 23-му Псалмі описано, як пастир знаходить для овець зелень і воду: «на пасовиськах зелених оселить мене, на тихую воду мене запровадить, Він душу мою відживляє…» (Пс. 23:2–3). Так і Христос веде нас до поживи – дає Своє живе Слово, втішає Духом Святим, живить наші душі Своїм Тілом і Кров’ю у Таїнстві. Він турбується про наш внутрішній стан: «відживляє душу», зціляє зранене серце, прощає гріхи, відновлює сили.

Пригадаймо слова Ісуса: «Я – хліб життя… хто приходить до Мене, не голодуватиме» (Ів. 6:35). Як Добрий Пастир, Він насичує нашу духовну спрагу і голод Собою. Він сказав: «Я прийшов, щоб (вівці) мали життя – і подостатком мали» (Ів. 10:10). Тобто повноту життя, справжнє задоволення й радість ми знаходимо тільки під опікою цього Пастиря.

Варто зауважити, що вівця – створіння безпомічне і залежне. Реформатор Мартін Лютер яскраво описував природу овець: «Вівця повністю залежить від допомоги, захисту та опіки свого пастиря. Як тільки вона втрачає пастиря, то опиняється серед усіляких небезпек і гине, бо зовсім не здатна допомогти собі сама» . Вівця слабка, ляклива і схильна заблукати – не може сама знайти поживу чи дорогу. Такими нас бачить Писання в духовному сенсі: самі по собі ми безсилі й загублені через гріх. Нам конче потрібен Пастир – і Бог у Христі саме таким Пастирем став для нас. Ісус назвав Себе «добрим Пастирем», що «кладе життя Своє за вівці» (Ів. 10:11). Лютер захоплено говорить про Христа: «Христос – добрий, лагідний Пастир, який іде шукати знесилену і загублену вівцю, і, знайшовши, бере її на плечі радіючи. Він навіть “віддає життя за Своїх овець”. Він – дружній Пастир. Хто не захоче бути Його вівцею?» . У цих словах ми бачимо величезну Божу любов і турботу. Ісус не найманець, що байдуже залишає отару при небезпеці, але добрий Пастир, Який віддав Своє життя на хресті, щоб врятувати нас. Якщо Він не пошкодував життя, то чи залишить нас без чогось меншого? «Той, Хто Сина Свого не пожалів… як же з Ним не дарує нам і всього?» – питає апостол Павло (Рим. 8:32).

Отже, дорогі, ми можемо бути впевнені: Христос знає наші потреби і в потрібний час покаже «зелене пасовище». Можливо, хтось зараз переживає нестачу чи кризу – матеріальну, емоційну або духовну. Довіртеся Пастирю! Він приведе вас до тихих вод Свого миру. Часом Він веде нас через пустелю, але не для того, щоб покинути, а щоб навчити покладатися на Нього і побачити дивні Божі забезпечення. Згадайте Ізраїль у пустелі: Бог посилав манну з неба та воду зі скелі. Так само і в нашому житті були й будуть моменти, коли, здавалось, нема виходу – але Господь являє Свою турботу несподіваним способом. В нашому українському контексті ми це особливо відчули за останні роки: серед воєнних труднощів, втрат і випробувань ми бачили Божу руку допомоги – через підтримку Церкви, через братів і сестер, які ділилися хлібом, давали прихисток, молилися одне за одного. Це і є прояв любові Доброго Пастиря, Який діє через Своїх людей.

Християнин будь-якого рівня духовної зрілості може свідчити: Бог справді турбується. Наше завдання – слухати Його голос і довіряти Йому. І коли ми слухняно йдемо за Христом, ми «не будемо мати недостатку» – отримаємо все, що потрібно для богоугодного життя. Як навчає Катехізис, навіть волосина з голови не падає без Божої волі – настільки детально Бог піклується про Своїх дітей. Тож подякуймо Христу за невпинну опіку і довірмося Його проводові в кожній сфері життя.

II. Божий захист: Христос охороняє і зберігає Своїх овець

Другий аспект – захист і безпека, які Добрий Пастир дарує Своєму стаду. Ісус не тільки годує овець, але й боронить їх від усього, що загрожує. Він каже: «вони не загинуть повік, і ніхто їх не вихопить із Моєї руки» (Ів. 10:28). Тут ми бачимо обітницю Божого захисту від ворогів душі і запевнення в безпеці спасіння.

У світі повно «вовків» і «злодіїв» – небезпек для віруючих. Є зовнішні вороги: переслідування, злі люди, неправдиві вчення, диявольські напади. Є і внутрішні: наша власна гріховність, сумніви, страхи. Але Христос, наш Пастир, сильніший від усього цього. Він покликав нас до Себе, і тепер тримає нас міцно в Своїх руках. Він Сам запевняє: «Батько Мій, що дав їх Мені, більший за всіх, і ніхто не може вихопити їх із руки Отця» (Ів. 10:29). Наше спасіння тримається не на нашій силі, а на Божій. Це дає великий мир для серця. Як писав апостол Павло: «Коли Бог за нас, то хто проти нас?» (Рим. 8:31).

У Псалмі 23 Давид говорить про цей захист: «Коли я піду долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені, Твоє жезло й Твій посох – вони мене втішать» (Пс. 23:4). Пастир завжди йде поруч зі своєю вівцею, особливо коли довкола темрява і хижак шукає здобичі. Жезлом і посохом пастух відбивався від звірів і витягував вівцю, якщо та десь упала. Так і Христос Своєю присутністю та силою оберігає нас у найстрашніших випробуваннях. Можливо, ви проходите зараз через «темну долину» – час скорботи, хвороби, небезпеки чи втрати. Пам’ятайте: Ви не самі – з вами поруч іде Сам Господь! Він – тінь від спеки, Він – щит від стріл лукавого. Він посилає Свого Ангола охороняти вас (Пс. 90:11). Коли навколо буря, Ісус – як добрий Пастир – бере ягня на руки і несе, доки не мине небезпека.

Ісус застерігав, що будуть «вовки в овечій шкурі» (Мт. 7:15) – лжеучителі чи лжепастирі, які вводять в оману. Але «вівці Мої голосу Мого слухаються… а за чужим не підуть» (Ів. 10:27,5). Тож наш захист – близько знати голос Христа в Писанні і не йти за обманом. Святий Дух, Дух істини, допомагає нам розпізнати неправду і триматися здорового вчення. Так Господь зберігає нас від духовної згуби.

Проте найбільший ворог – це гріх і друга смерть. Але й тут Христос – наш Захисник. Він переміг сатану і гріх на Голгофі, і переміг саму смерть воскресінням. Тому для тих, хто в Христі, вже немає осуду (Рим. 8:1). Жоден гріх, жоден диявол не може нас погубити, бо Христос нас викупив і виправдав. Навіть коли ми спотикаємося і грішимо, Пастир не відкидає нас, а шукає, піднімає і лікує наші рани покаянням. В Біблії є приклади: апостол Петро впав, відрікшись Ісуса, але Ісус повернув його покаянням і відновив у служінні (Ів. 21:15–19). Давид тяжко згрішив, але Бог простив його, хоча і напоумив через покарання. Це показує, що «праведник сім раз упаде і знову встане» (Прит. 24:16) – не власною силою, а тому що Господь підтримує його рукою (Пс. 36:24).

Сам Ісус молився за Своїх учнів: «Отче Святий,… збережи їх в ім’я Твоє» (Ів. 17:11). Віримо, що Отець почув цю молитву Сина. Бог вірний: Він береже наше спасіння. Реформатське вчення називає це «перебування святих» – тобто справжні діти Божі перебудуть у вірі до кінця завдяки Божій благодаті. Вестмінстерське сповідання віри (1646 р.) стверджує цю істину так: *«Ті, кого Бог прийняв у Возлюбленому, ефективно покликав і освятив Духом Своїм, *не можуть повністю і назавжди відпасти від стану благодаті, але неодмінно перебудуть у ньому до кінця і будуть вічно спасенні» . Іншими словами, жодна сила – ні зовнішня, ні наша власна неміч – не вирве нас із спасительної Божої ласки. Так само і Канони Дортського синоду (1619 р.) проголошують, що хоча ми самі слабкі, «Бог вірний: Він милостиво зміцняє нас у благодаті, яку одного разу дарував, і потужно зберігає в ній до кінця» . Наша безпека ґрунтується на Божій силі, а не людській. Саме тому апостол Павло з певністю виголошує: «Переконаний я, що… ні смерть, ні життя, ні ангели… ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили… ані будь-яке інше творіння – не зможе нас відлучити від Божої любові, що в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Рим. 8:38–39).

Цю ж думку підкреслюють і богослови Реформації. Р. К. Спроул, відомий сучасний реформатський проповідник, влучно сказав: «Ми в безпеці не тому, що міцно тримаємося за Ісуса, а тому, що Він міцно тримає нас» . Наші руки слабкі, але Його – всесильні. Навіть коли ми відпускаємо Його, Він не відпускає нас. А Жан Кальвін зауважив: «Спасіння всіх обраних не менш певне, ніж нездоланна сила Божа» . Якщо Всемогутній Бог учинив нас Своїми, то хто може Йому перешкодити берегти нас? Тому ми сміливо віримо: «Господь знає тих, хто Його» (2 Тим. 2:19), і не загине жодна душа, яку Він відвічно призначив до життя. Сам Ісус заявив: «Отче… тих, кого Ти Мені дав, Я зберіг, і ніхто з них не погиб» (Ів. 17:12).

Можливо, дехто питає: а як щодо наших власних рішень? Чи можемо ми самі відпасти, відмовитися від Бога? Тут знову згадаймо слова Спасителя: «ніхто не вихопить їх із Моєї руки». Це «ніхто» – універсальне, як пояснюють коментатори: сюди включено і нас самих . Якщо ми справді Христові, то навіть ми самі, у хвилину слабкості, не вирвемося з Його рятівних обіймів. Як люблячий Пастир, Він не дозволить нам загубитися. Звісно, це не означає, що нам можна легковажно грішити або не чувати. Вівці мають слухати голос Пастиря і йти за Ним. Якщо ж якась загубиться, Пастир іде шукати – але повернення через покаяння буває болючим. Тож перебувати під Його захистом – це бути близько до Пастиря, жити у слухняності. Але коли ми живемо вірою, ми можемо спати в безпеці, як овечки біля ніг доброго пастуха, знаючи, що Він пильнує нічну сторожу.

Щоб ілюструвати реальність Христової охорони, пригадаймо історію з Дій Апостолів 9:36–43. У місті Йоппії жила побожна жінка, учениця на ім’я Тавіта (Доркас), яка була знаний своєю милосердною допомогою бідним. Раптово вона захворіла й померла. Церква плакала за нею, але, почувши що поблизу перебуває апостол Петро, учні послали по нього. Петро прийшов до померлої, помолився і промовив: «Тавіто, встань!». І сталося неймовірне – вона відкрила очі і сіла жива! Бог через Петра воскресив цю добру сестру, повернувши її церкві. Багато людей увірували в Господа, почувши про це (Дії 9:42). Чому ця розповідь важлива у контексті Доброго Пастиря? Бо вона показує, що навіть смерть не може вирвати овечку з рук Христа, якщо Він постановив дарувати їй життя! Він явив Свою владу над смертю, потішив засмучених вівць, повернувши їм подругу. Це своєрідний «пастирський» акт: коли одна овечка (Тавіта) впала в темну долину смерті, Пастир чудесно витягнув її звідти, аби показати Свою силу і милість. Звичайно, Тавіта згодом все одно померла (як і всі ми фізично помремо, якщо Господь не прийде раніше), але той випадок – провіщення остаточної перемоги, коли Христос поверне до життя всіх Своїх овець у день воскресіння. Для нас же він служить нагадуванням: «Навіть коли я ходжу долиною смертної тіні, не боюсь зла, бо Ти, Господи, зі мною».

Отож, браття і сестри, будьмо певні в Божому захисті. Не біймося сил темряви – тримаймося Пастиря. Він вже віддав за нас життя, Він зараз заступається за нас (Євр. 7:25), і «Вірний Той, Хто вас кличе, Він і вчинить (збереження ваше)» (1 Сол. 5:24). Якщо відчуваєте спокуси чи страх – кличте Ісуса на допомогу. Нема такої ночі, яку б наш Пастир не міг просвітити Своєю присутністю. Нема ворога, від якого б Він не міг оборонити. Тому живімо сміливо і спокійно, під покровом Всемогутнього (Пс. 90). Церкво, яка перебуває під Христовою опікою, – ти непереможна ніякими пекельними брамами!

III. Боже спасіння: Христос дарує життя вічне Своїм вівцям

Третій, кульмінаційний аспект – це спасіння і вічна надія, яку маємо від Христа, нашого Доброго Пастиря. Господь піклується нами не лише тут і тепер, але веде до вічних осель, гарантуючи нам спасіння душі і життя вічне в Його присутності.

Ісус сказав: «І Я життя вічне даю їм (вівцям), і вони не загинуть повік…» (Ів. 10:28). Ось суть Євангелія: Христос дає нам вічне життя. Він не просто рятує від тимчасових небезпек, а від найстрашнішої небезпеки – вічної загибелі через гріх. Як же Він це робить? Через Свій хрест і воскресіння. У притчі про доброго пастиря (Ів. 10:11–18) Ісус чотири рази говорить: «Я життя Своє віддаю за овець». На Голгофі наш Пастир став Агнцем – жертвою за гріхи світу. Він пролив Свою кров, щоб очистити нас; поклав життя, щоб ми жили. Як пророк Ісая писав: «Господь поклав на Нього гріх усіх нас. Він мучений був… як ягня, ведене на заколення» (Іс. 53:6–7). Христос добровільно взяв нашу провину, помер замість нас, щоб спасти Своє стадо. Але на цьому не кінець – «Добрий Пастир життя своє кладе… щоб знову його прийняти» (пор. Ів. 10:17). Ісус воскрес на третій день, здолавши смерть. Тому нині ми маємо живого Пастиря, Який «живий був – і помер, і ось Він живий на вічні віки і має ключі від смерти й аду» (Об’явл. 1:18).

Внаслідок цієї перемоги Христос може гарантувати нашим душам повне спасіння. Він каже: «Я – воскресіння і життя; хто вірує в Мене, якщо й помре, оживе» (Ів. 11:25). Тож навіть фізична смерть – лише як сон для християнина: тіло засинає, душа йде до Господа, а в останній день і тіло воскресне прославленим. Добрий Пастир збере всіх Своїх овець у Своєму Царстві. Цю славну картину бачимо у Об’явленні 7:9–17. Апостол Іван побачив небеса: величезний натовп викуплених з усіх народів стоїть перед Божим престолом і перед Агнцем – Христом. Вони одягнені в білі шати (ознака очищення кров’ю Агнця) і тримають пальмове віття (ознака перемоги). Вони взивають: «Спасіння – нашому Богові, що сидить на престолі, і Агнцеві!» (Об’явл. 7:10). Їм вторять ангели і все творіння, прославляючи Бога за спасіння. І тоді один із старців пояснює, хто ці люди: «Це ті, що прийшли від великого горя (великого горни́ла страждань) і вибілили одіж свою Кров’ю Агнця» (7:14). Тобто це спасенні, які на землі пройшли через страждання, можливо, мученики або просто вірні, що витерплювали скорботи життя, не зрікаючись Христа. А тепер вони на небі, перед Богом. І послухайте, що їм обіцяно: *«Бо Агнець, що серед престолу, *пастиме (Пастирюватиме) їх і водитиме їх до живих джерел вод; і Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре» (Об’явл. 7:17, пер. Огієнка). Яке прекрасне завершення історії! Христос-Агнець сам стає їхнім Пастирем на віки. Він веде їх до джерел вод життя – тобто вічного блаженства, насичення Богом. Усі сльози – болю, втрат, розчарувань, пролиті на землі – Бог отреться навіки. Не буде більше ні смерті, ні плачу, ні печалі (Об’явл. 21:4). Ось до якого спасіння веде нас наш Добрий Пастир!

Ця небесна картина дає нам надію серед теперішніх бур. Ми знаємо, що фіналом нашого шляху є не темна долина, а світлі небесні пасовиська у присутності Господа. Апостол Петро називає Ісуса «Архипастирем» і підбадьорює віруючих, що коли Він явиться, то «ви одержите нев’янучий вінець слави» (1 Пет. 5:4). Апостол Павло також втішає: «Сам Господь зійде з неба… і померлі в Христі воскреснуть… потім ми, що залишилися в живих, разом з ними будемо підхоплені в хмари назустріч Господу… і так завжди з Господом будемо. Отже, потішайте один одного цими словами» (1 Сол. 4:16–18).

Справді, немає більшої втіхи, ніж знати: наше життя в Божих руках і наша вічність забезпечена Христовою любов’ю. Це не робить нас самовпевненими – навпаки, наповнює вдячністю і бажанням жити для Пастиря. Пам’ятаєте завершення тієї відповіді з Гейдельберзького катехізису? Після слів про те, що Христос нас береже і запевняє у вічному житті, там сказано: «Він Святою Своєю Духом дає мені щире бажання і готовність жити для Нього відтепер і назавжди»  . Усвідомлення такого повного спасіння спонукає нас любити Господа ще більше і присвячувати Йому своє життя. Якщо Він вже подарував нам небеса, то чи не природно віддати Йому свої серця і руки для Його справ на землі?

Дорога Церкво, ми живемо надією, що наш Пастир «поведе (нас) до джерел вод живих». Це особливо підбадьорює нас, українських віруючих, коли ми переживаємо війни та втрати. Багато сліз пролито нашими співвітчизниками – але жодна сльоза не марна перед Богом. На небі Бог обтер кожну з них. Кожен, хто довірив свою душу Христу, має певну надію: навіть якщо найгірше станеться тут (хвороба, смерть), попереду – воскресіння і життя з Христом. Ця надія – наче якір для душі (Євр. 6:19), вона тримає нас міцно серед штормів.

І ще: спасіння у стаді Доброго Пастиря – це радість спільноти. Помітьте, у видінні з Об’явлення 7 мова про «великий натовп». Ми не самотні на цій дорозі. Поруч – брати і сестри з усіх племен і народів, яких Христос також веде до слави. Бути овечкою Христовою означає належати до Його отари – Церкви. Тут, у церковній спільноті, ми вже передчуваємо небеса, коли разом славимо Пастиря і п’ємо з джерел Його вчення. В Церкві Христос нас підбадьорює через проповідь і Таїнства, зміцнює через любов один одного. Тож цінуймо нашу спільноту, тримаймося гурту – адже вівця, що відбилася від стада, легше стає жертвою вовка. А разом ми – міцні, бо серед нас Христос.

Перед тим, як перейти до висновку, звернімо увагу: Ісус у Йоана 10 не лише називає Себе Пастирем, але й дає критерій: «вівці слухаються голосу Мого… і йдуть за Мною». Це наш виклик: як відгукнемося ми на Його голос? Добрий Пастир сьогодні кличе кожного з нас довіритися Йому ще глибше. Можливо, хтось ще вагається віддати Ісусові кермо свого життя – думає, що сам знайде дорогу. Почуйте: далеко від Христа – лише пустка і вовки. Не блукайте самі! Ісус кличе: «Прийди до Мене, знай Мій голос через Слово, йди за Мною у послусі віри – і Я дам тобі життя вічне». Це запрошення благодаті.

Висновок

Дорогі у Христі, ми побачили сьогодні Ісуса як нашого Доброго Пастиря, Який:

•Любляче піклується про нас щодня – провадить, годує, підтримує.

•Могутньо захищає нас – не дає нам загинути, стерегти від зла, зберігає у благодаті.

•Спасає навіки – віддавши життя за нас, дарував прощення гріхів і вічне життя в присутності Божій.

Ця істина – велике джерело радості і духовної твердині. Усвідомлюючи її, ми приєднуємося до слова псалмоспівця Давида: «Тож, добраність і милість – хай мене супроводять по всі дні мого життя, і я пробуватиму в домі Господньому довгі дні» (Пс. 23:6). Божа милість справді супроводжує нас повсякденно, а попереду чекає вічність у Божому домі.

Як відгукнімось ми на таку любов Пастиря?

Найперше – вдячністю і прославленням. Нехай наші молитви будуть сповнені подяки за Божу турботу, яку ми відчували і сьогодні відчуваємо. Подумайте про своє життя: скільки разів Господь рятував, забезпечував, утішав вас! Прославте Його за це.

По-друге – довірою і спокоєм. Перестаньте тривожитися надмірно про завтрашній день – Пастир знає, що вам потрібно (Мт. 6:32-34). Відкиньте страх за своє спасіння, якщо ви в Христі, – Він забезпечив його Своєю кров’ю. Звичайно, досліджуйте себе, чи ви у вірі, але живіть не в страху, а в довірі. Спочиньте душею на міцних руках Пастиря. Хай зникне неспокій, бо Господь – Охоронець твій!

По-третє – слухняністю і наслідуванням. «За Мною вони йдуть», – каже Христос про Своїх овець. Йти за Пастирем – значить слідувати Його вченню і прикладу. Він віддав життя за нас, і ми покликані «покласти душі за братів» (1 Ів. 3:16) – тобто жертвенно любити одне одного. Він служив немічним – і ми служімо. Він шукав загублених – і ми свідчімо невіруючим про спасіння, щоб і вони приєдналися до Христової отари.

Наприкінці знову звернімося до Писання і нашої реформатської спадщини. У Посланні до Євреїв 13:20–21 є чудове побажання, яке фактично є молитвою: «Бог же миру, що підняв із мертвих великого Пастиря овець, кров’ю вічного заповіту, Господа нашого Ісуса, – нехай удосконалить вас у всякому доброму ділі, щоб виконати волю Його, чинячи в вас угодне Йому через Ісуса Христа, – Йому слава навіки віків, амінь!». Тут Христа названо «великим Пастирем» і вказано, що через Нього Бог нас удосконалює і провадить до звершення волі Божої. Молімося цими словами один за одного.

І, нарешті, нехай кожен із нас з довірою промовляє серцем разом з царем Давидом останні рядки 22-го псалма (в українській Біблії це 22-й псалом): «Так, добро і милосердя Твоє, Господи, будуть супроводжувати мене по всі дні життя, і я пребуватиму в домі Господньому повіки». Адже наш Господь – воістину Добрий Пастир. Він ніколи нас не покине і доведе нас до вічної домівки. Йому слава, честь і подяка – нині і повіки. Амінь.