Господи, навчи нас молитися

Господи, навчи нас молитися

Луки 11:1–13

Вступ

Уявіть собі темне бомбосховище під час нічного обстрілу. Люди різного віку — діти, молодь, старші — тісно притулились одне до одного. Хтось плаче, хтось шепоче слова підтримки. І раптом у тиші лунає спільний шепіт, що поступово міцніє: «Отче наш, що на небі…» Молитва «Отче наш» злітає до Бога з глибини наляканих сердець. У час війни навіть ті, хто давно не молився, звертаються до небесного Отця.

Недарма казав Жан Кальвін: «Проти переслідування тирана в благочестивих нема іншої зброї, крім молитви» . Мартін Лютер теж називав молитву «міцним муром і твердинею Церкви», її найкращою зброєю .

Дорогі брати і сестри, у скрутні часи ми особливо відчуваємо, як потрібна нам молитва – жива, щира, об’єднана зверху до Бога.

Учні Ісуса Христа теж розуміли потребу в молитві. В Євангелії від Луки читаємо: «І сталось, як молився Він у місці одному, і коли перестав, озвався до Нього один із Його учнів: “Господи, навчи нас молитися, як і Іван навчив своїх учнів”» (Лк.11:1) . У відповідь Ісус дав їм і нам взірець досконалої молитви – слова, які ми називаємо молитвою «Отче наш». Це не просто формула, що її слід механічно повторювати. Це навчання про те, як підходити до Бога і про що просити, аби наша молитва була угодна Богові і дієва. Катехізис Гейдельберзький підкреслює, що Бог хоче дарувати Свою благодать і Духа Святого лише тим, «хто в щирих зітханнях постійно просить Його про це та дякує» . Молитва – це не опція, а необхідність для християнина. Вона є головним виявом нашої віри (як зауважив Кальвін: «Молитва – це найголовніше вправляння у вірі» ) і водночас нашим послухом вдячності Богові.

Тож сьогодні, спираючись на слова Ісуса в Луки 11:1–13, а також на мудрість реформатського богослов’я, будемо вчитися молитви. Розгляньмо чотири ключові аспекти молитви «Отче наш»: (1) наші взаємини з Богом як з Отцем; (2) пріоритет Божої слави і волі; (3) щоденні потреби і прощення; (4) наполегливість і довіра в молитві. Нехай Дух Святий навчить і надихне кожного з нас молитися так, як учив Христос.

1. Бог – наш Небесний Отець: привілей молитви у Христі

Перші слова, які промовляє Христос у цій молитві: «Отче наш, що на небі…» (Лк.11:2) . Зупинімося тут, бо в цьому зверненні – глибина Євангелії. Ми сміємо називати Бога Отцем! Для євреїв того часу таке звертання було незвичним – воно передбачає близькість, довіру і любов, наче маленька дитина говорить до тата. Але саме цього прагне Бог. Через Ісуса Христа ми народжені згори і усиновлені в Божу сім’ю (Ів.1:12; Гал.4:4–6). Христос помер за наші гріхи і воскрес, щоб відкрити нам доступ до Отця. Тому віруючі можуть з повним правом звертатись до всемогутнього Творця: «Авва, Отче!» – тобто «любий Тату!» (Рим.8:15). Святий Кипріян Карфагенський, розмірковуючи над цією молитвою, писав: «Яке це милосердя і щедрість Бога – Він побажав, щоб ми зверталися до Нього як до Отця, бо ми стали Його дітьми»  . Бог дозволяє нам називати Себе Отцем, аби ми від початку молитви були певні: Він любить нас і піклується про нас.

Звертаючись до Бога «Отче!», ми визнаємо себе дітьми Божими, а отже – залежними і довірливими. Земний батько любить своїх дітей і прагне їхнього блага. Тим більше небесний Отець не залишить нас у потребі. Катехізис говорить: Бог через Христа став нашим Отцем і «не відмовить нам у тому, про що просимо з правдивою вірою, не більше, ніж батьки відмовили б дітям у земному хлібі» . Яка потіха для нас під час війни! Можливо, нині ми відчуваємо себе безпорадними, але в нас є всемогутній Отець, до Якого завжди відкритий доступ у молитві. Він ніколи не спить, ніколи не буває відсутній чи зайнятий. Він – «Отець сиріт і Захисник вдів» (Пс.67:6), близький до скрушених. Тож перші слова молитви закликають нас підходити до Бога зі святим трепетом і дитячою довірою одночасно.

Мартін Лютер у «Малому катехизисі» пояснював початок молитви так: «Бог хоче цими словами ніжно заохотити нас вірити, що Він – наш правдивий Отець, а ми – Його правдиві діти, щоб ми просили Його сміливо і з повною довірою, як любі діти просять улюбленого батька» .

Яка чудова картина! Бог не просто дозволяє, а закликає нас приходити до Нього. Він не холодний Суддя для тих, хто в Христі, а люблячий Батько. Усвідомлення цього – перший крок до живої молитви.

Зверніть увагу: Ісус вчить молитися «Отче НАШ», не «Отче мій». Молитва Господня – спільна. Ми не самотні діти Божі; нас багато, і ми – родина. Церква молиться завжди разом, навіть коли ми наодинці – ми єднаємося духом зі всіма святими.

Кипріян підкреслив: «Нашу молитву [Господь] бажав зробити спільною: коли молимося, молимось не за одного, а за весь народ, бо весь Божий люд є одне ціле».

Тож, коли промовляємо «Отче наш», ми пам’ятаємо про ближніх. У війні ми молимось не лише за власний захист, але й за братів і сестер, за весь наш народ. Молитва об’єднує нас, стирає егоїзм. Вона вчить любити – бо звертаючись до спільного Отця, ми визнаємо одне одного братами і сестрами.

Отже, кожна щира молитва починається з усвідомлення: Бог – наш Отець, а ми – Його улюблені діти в Христі. Це великий привілей і радість! Чи користуємося ми цим привілеєм? Чи приходимо до Отця щодня у молитві довіри? Бог чекає нас із розпростертими обіймами. Темні часи – не перешкода, а навпаки, нагода відчути Його батьківську руку підтримки. Нехай наше серце кожен день звертається до Небесного Отця з вірою: Він поруч, Він чує, Він діє для нашого блага.

2. «Нехай святиться Ім’я Твоє»: пріоритет Божої слави в молитві

Переходячи до самої молитви, зауважмо, про що Ісус учить нас молитися. Перші прохання в «Отче наш» стосуються самого Бога: «Нехай святиться Ім’я Твоє. Нехай прийде Царство Твоє. Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі» . Лише потім йдеться про наш хліб, прощення і спасіння від зла. Це не випадково. Пріоритет молитви – Божа слава і воля. Господь Ісус показує нам: справжня молитва починається не з наших потреб, а з поклоніння Богові і прагнення здійснення Його планів.

«Нехай святиться Ім’я Твоє» – перше прохання. Звісно, Боже ім’я і так святе. Але ми просимо, щоб воно святилося в нас і через нас. Ми волаємо, щоб Бог дав нам і людям правильно пізнати Його, шанувати Його характер і діло.

Гейдельберзький катехізис тлумачить це так: «Даруй нам перш за все правильно пізнати Тебе, щоб ми Тебе шанували, прославляли та величали в усіх Твоїх ділах – всемогутність, премудрість, благість, праведність, милосердя і правду Твою. І вчини, щоб усе наше життя – думки, слова і вчинки – було спрямоване на те, аби через нас святе Ім’я Твоє не зневажалося, але прославлялося» .

Іншими словами, ми молимося, щоб Бог явив Свою святість у світі, але й щоб наше життя не заплямовувало Його ім’я. У час війни це особливо актуально: чи не справимо ми, християни, ложного враження про нашого Бога своїми реакціями? Чи бачать люди в нас Божу любов і святість навіть серед горя? Молитва «нехай святиться Ім’я Твоє» спонукає нас жити по-божому, аби Божа слава сяяла навіть у пітьмі випробувань.

Друге прохання: «Нехай прийде Царство Твоє». Це молитва про те, щоб Божа влада і панування утверджувалися всюди – спершу в наших серцях, а потім у всьому світі. Ми знаємо, що Христос – Цар, і Його Царство вже серед нас, у Церкві. Але воно ще не виявилося у повноті, бо зло все ще діє. Тому ми жадаємо приходу Царства в силі – як у наверненні грішників нині, так і в Другому приході Христа наприкінці віків. Ми особливо гостро відчуваємо цю потребу, коли довкола несправедливість і насилля. Молитися «нехай прийде Царство Твоє» – це волати до Бога про торжество правди і миру там, де зараз панує неправда і війна. Це молитися про зміцнення Божої Церкви і падіння діл диявола. У реформатському викладі віри читаємо прохання, щоб Бог «зберіг і помножив Церкву Свою, зруйнував діла диявола і всяку силу, що повстає проти Бога, доки Бог повністю зацарює» . Амінь! Хіба не цього прагне наше серце сьогодні? Щоб Господь зруйнував злі задуми ворога, щоб поширив Євангеліє там, де панує духовна темрява, щоб настав день, коли «народ на народ меча не підніме, і більше не будуть учитися війни» (Мих.4:3). Молитва про Боже Царство також тримає нашу надію живою: коли навколо руїни, ми пам’ятаємо, що гряде Царство, яке ніхто не похитне.

Третє прохання: «Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі». У ньому ми підкоряємося Божій мудрості. Ми визнаємо: Божа воля свята і найкраща, навіть якщо нам її трудно прийняти. На небі ангели бездоганно виконують Божу волю – і ми прагнемо такого ж послуху на землі. Ми просимо Бога підкорити наші вперті серця Своїй волі. Адже у стражданнях легко озлобитися і почати диктувати Богові свої умови. Але справжня молитва каже: «Отче, нехай буде Твоя воля, а не моя». Сам Ісус дав нам приклад у Гефсиманії, молячись саме так у передчутті хреста (Лк.22:42). Молитися про Божу волю – значить шукати не власних забаганок, а Божого задуму. Це означає просити у Бога сили послухатися Його в усьому.

Катехізис говорить: «Допоможи нам і всім відректися власної волі і беззаперечно коритися волі Твоїй, бо одна вона свята» .

Війна – час, коли Божа воля часто незрозуміла нам. Чому допускаються страждання? Чому наш народ мусить проходити крізь горнило? Ми не маємо повної відповіді. Але через молитву ми віддаємо себе в Божі руки, довіряючи, що Він звершить Свої добрі цілі навіть через трагедію. Молячись так, ми також просимо: «Господи, вияви Свою волю в цій ситуації – зупини агресію, зміцни знесилених, наверни грішників до покаяння. Зроби, щоб у всьому звершилося Твоє благоугодне провидіння».

Отож, перша половина «Отче наш» вчить нас ставити на перше місце Бога і Його славу. Це коригує наш егоїзм у молитві. Часто люди сприймають молитву як список власних бажань. Але Ісус перевертає наш погляд: мета молитви – не змусити Бога виконати нашу волю, а просити, щоб здійснилася Його воля. Коли ми шукаємо найперше Божого Царства (Мт.6:33), тоді і особисті прохання стають впорядкованими і правильними. Такий богозосереджений підхід не применшує наші потреби – навпаки, він дає нам упевненість, що Отець задовольнить наші прохання згідно зі Своєю благою волею. Тож перевірмо своє серце: чи не зводиться наша молитва лише до «дай мені, Боже»? Чи є в ній «нехай буде Тобі слава»? Справжня молитва починається з поклоніння. Коли Божа велич наповнює наші думки, наші власні проблеми займають належне місце перед лицем Всемогутнього.

3. Щоденні потреби і прощення: життя в залежності від Бога

Після трьох богосцентричних прохань Ісус вчить нас молитися про наші безпосередні потреби: «Хліба нашого насущного дай нам на кожний день. І прости нам наші гріхи, бо й ми прощаємо кожному боржникові нашому. І не введи нас у випробування, але визволи нас від лукавого» (Лк.11:3–4)  . Тут охоплено всі аспекти нашого життя – і матеріальні, і духовні. Бог піклується про цілу людину, тому запрошує просити в Нього і хліба, і прощення, і охорони. Розгляньмо ці прохання уважніше.

«Хліб наш насущний дай нам на кожний день». Хліб у біблійній мові – це символ усіх необхідних речей для життя. Ми просимо Бога забезпечити наші щоденні потреби: їжу, воду, одяг, дах над головою, здоров’я – усе, без чого не проживемо. Звернімо увагу: Христос учить просити на сьогоднішній день. Це виховує в нас довіру і задоволення малим. Ми покладаємося на Бога день-за-днем, як Ізраїль збирав манну щоденно у пустелі, не більше (Вих.16:4). Особливо актуально це у воєнний час, коли майбутнє туманне. Можливо, хтось з вас втратив роботу, дім, опинився на межі бідності. Господь каже: просіть Мене про насущний хліб. Він Отець, Який знає, що нам потрібно (Мт.6:8) і дбає про нас. Але Він хоче, щоб ми усвідомлено залежали від Нього, тому ставить це прохання у молитві.

Ця частина «Отче наш» вчить простій, але важливій істині: усе, що маємо, – від Бога. Навіть якщо ми працюємо своїми руками, здоров’я та успіх приходять від Нього. «Без Господнього благословення – даремні наші старання» , – нагадує Гейдельберзький катехізис. Бог щедрий: «Відкриваєш руку Твою – усе живе насичується добром» (Пс.144:16). Але, на жаль, люди схильні забувати Добродійника і покладатися на себе або нарікати на обставини. Молитва про щоденний хліб повертає наше серце до джерела: *«Отче, ми від Тебе залежні в усьому». *Відомо, що Лютер пояснював «насущний хліб» широко – це «все, що необхідне для життя: їжа і пиття, одяг, дім і двір, побожний муж або дружина, побожні діти, добра влада, сприятливі погодні умови, мир…». Отож, ми можемо сміливо приносити Богу кожну матеріальну потребу – від шматка хліба до миру в країні. Він турбується і про горобця, і про лілію в полі (Мт.6:26–28), тим більше про Своїх дітей. Але робімо це з довірою, а не з тривогою. Ісус не даремно вчив не журитися про завтрашній день (Мт.6:34). Молитва «дай сьогодні» дисциплінує наше серце жити одним днем і дякувати за те, що маємо нині.

Друге в цьому блоці прохання: «Прости нам наші гріхи, бо й ми прощаємо кожному боржникові нашому». Тут ми переходимо від тіла до душі. Найбільша потреба людини – не матеріальна, а духовна: це потреба в Божому прощенні. Гріх – це борг перед Богом, який ми не в змозі сплатити. Але через жертву Христа Бог готовий простити розкаяного грішника. І ця благодать потрібна нам щоденно. Хоч ми вже Божі діти, та согрішаємо думкою, словом і ділом. Тому маємо постійно очищатися в молитві покаяння. 1 Івана 1:9 обіцяє: «Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він – вірний і праведний – простить нам гріхи та очистить нас від усякої неправди». Яке це щастя – мати таку обіцянку! І Христос вмикає це в щоденну молитву – значить, прощення доступне нам повсякчас.

Але є одна умова, про яку Ісус наголошує: «бо й ми прощаємо кожному боржникові нашому». Наше прохання про прощення буде щирим лише тоді, коли ми самі готові прощати інших. Ісус після молитви «Отче наш» у Матвія 6:14–15 пояснив: «Якщо ви прощатимете людям їхні провини, то простить і вам Отець Небесний. А коли не будете прощати людям, то й Отець ваш не простить вам провин ваших». Це серйозне застереження. Ми, прощені Богом грішники, не маємо права тримати образи на ближніх. Звісно, прощення – не легка справа, особливо коли завдано глибоких ран. Наш народ сьогодні переживає багато кривд і злочинів. Але учні Христові покликані не допустити в своє серце духа ненависті. Ми можемо гнівитися на гріх і несправедливість, але не можемо бажати особистої помсти, не можемо замикатися в отруті непрощення. Тому щоденно, звершуючи «Отче наш», перевіряймо себе: чи не маю я на когось заздрості, злості, гіркоти? Принесімо це на хрест, згадавши, як багато прощено нам. Як писав блаженний Августин: «Промовляючи: “Прости нам, як і ми прощаємо”, ми нагадуємо собі, чого просити і що робити, щоб одержати просиме» . Молитва перетворюється на даремну балаканину, якщо я прошу прощення, а сам таскаю мішок чужих боргів за плечима. Нехай Бог очищує нас від цього! Тут потрібна сила Святого Духа, і Бог її дає прохачам. Коли ми прощаємо – ми звільняємо насамперед себе і даємо простір Божій благодаті в серці.

Наступне прохання: «І не введи нас у випробування, але визволи нас від лукавого». У перекладі Огієнка використано слово «випробування», в інших – «спокуса». Йдеться про всі труднощі і спокуси, які можуть збити нас з дороги Божої. Ми просимо Небесного Отця оберігати нас на життєвому шляху. Знаємо, що Бог ніколи не спокушає нас до зла (Як.1:13) – це робить сатана, світ чи наша плоть. Але Бог іноді допускає випробування для нашого зросту. Тож ми молимося: «Отче, не допусти нам впасти під час випробування; захисти від пасток лукавого». Ми усвідомлюємо свою слабкість: самі ми «не можемо встояти ні на мить», якщо Господь не зміцнить . Кожен день – це духовна битва: «наші найзапекліші вороги: сатана, світ і наша гріховна природа» атакують нас . Особливо зараз, у час великого горя, лукавий намагається похитнути віру багатьох. Скільки людей занурюються у відчай, озлобленість, зневіру! Нам самим нелегко залишатися в дусі любові та надії, коли переживаємо втрати. Тому це прохання так необхідне: ми волаємо про Божий захист для душі і тіла. «Визволи нас від лукавого» – тобто від сатани та усякого зла. Тут і прохання про духовне визволення від гріха, і цілком земне – про порятунок від злих обставин, небезпек, злої людини. Наш Небесний Отець хоче, щоб ми приносили до Нього усі наші страхи і потреби.

Святий Августин зауважив, що прохання «визволи нас від злого» настільки всеосяжне, що ним можна молитися в будь-якій біді: «Це прохання таке широке, що християнин у кожному горі може через нього вилити свої страждання і сльози: почати ним молитву, продовжити ним і завершити ним»  .

Яка втіха – коли не вистачає слів від болю, достатньо сказати: «Отче, визволи від злого!» – і Бог розуміє весь крик нашого серця. У цій простій фразі – молитва про перемогу Божої сили над будь-яким злом, що нас оточує. І кінцева надія віруючих, що Бог дасть остаточну перемогу над злом усього світу, коли прийде Господь. Таким чином, молитва «Отче наш» спрямовує наш погляд від теперішньої боротьби до майбутнього торжества, коли зло буде остаточно подолане, і ми будемо звільнені від присутності гріха і страждань навіки.

Отже, друга половина «Отче наш» навчає нас приносити Богу всі наші потреби і тривоги. Життєві клопоти, провини сумління, страхи і спокуси – все це ми несемо у молитві до ніг Отця. Ми визнаємо свою залежність від Нього в усьому. Молитва таким чином стає диханням душі, що підтримує нас кожного дня. Як чудово, що Бог піклується і про наше тіло (даючи насущний хліб), і про нашу душу (даючи прощення і святість), і про наш дух (охороняючи від лукавого)! Тому не розділяймо своє життя на «духовне» і «земне» – все несемо у молитві перед Господнє лице. Апостол Петро закликає: «усі ваші журби покладіть на Нього, бо Він опікується вами!» (1 Петр.5:7). Якщо щось непокоїть вас сьогодні – чи то порожній холодильник, чи то болюча рана провини, чи страх перед завтрашнім днем – поговоріть про це з Отцем. Він чує кожен шепіт. Можливо, не завжди відповідь приходить миттєво чи саме так, як ми очікуємо. Але можемо бути певні: «Бог у свій спосіб задовольнить нашу душу, коли ми взиваємо до Нього» (Пс.145:18–19). Коли ми молимось, мир Божий наповнює наші серця – навіть якщо буря навколо ще вирує (Фил.4:6–7).

4. «Просіть – і буде вам дано»: наполеглива молитва та довіра до Божої доброти

Після того, як Ісус дав учням сам текст молитви, Він продовжив навчати про поставу серця в молитві. У віршах Луки 11:5–13 читаємо дві сильні ілюстрації.

Перша – це притча про настирливого приятеля: «Хто з вас матиме приятеля і піде до нього опівночі по хліб…» (див. Лк.11:5–8) . Уявімо: пізньої ночі гість стукає в двері свого друга, бо до нього прибув подорожній, а вдома нічого їсти. Спершу друг відмовляється – мовляв, «не турбуй мене, двері вже замкнені, всі спимо» . Але чоловік не відступає і стукає далі. Зрештою роздратований господар встає і дає, «скільки той потребує, через настирливість його» . Ісус цю притчу навів не для того, щоб показати Бога невдоволеним чи сонним – зовсім ні. Він прийомом «від меншого до більшого» навчає: якщо навіть грішна людина зрештою відгукнеться на наполегливе прохання, то тим більше Бог, Який любить нас, почує моління Своїх дітей! Господь хоче, щоб ми не соромилися і не припиняли стукати в небесні двері. Він цінує нашу наполегливість у вірі. Іноді Бог, як той друг за дверима, випробовує нашу віру мовчанням, але це для того, щоб ми росли у довірі і прагненні до Нього.

Сам Ісус підсумував цю істину відомими словами: «Просіть – і буде вам дано; шукайте – і знайдете; стукайте – і відчинять вам. Бо кожен, хто просить – одержує, хто шукає – знаходить, а тому, хто стукає – відчинять» . Звернімо увагу: дієслова «просіть, шукайте, стукайте» в оригіналі грецькою означають тривалу дію: «продовжуйте просити, шукайте без перестанку, стукайте знов і знов». Бог обіцяє відповідь не на одинокий зітх чи ліниву думку, а на наполегливу молитву віри. Це не означає, що ми змусимо Бога багаторазовим повторенням – ні, Його благодать не треба заробляти. Але Бог цінує наполегливість як вираз нашої віри і залежності. Нам це теж корисно: якби ми отримували усе за одну мить, ми б не навчилися ні терпеливості, ні глибшої спільності з Богом. А так, через постійну молитву, наше серце все більше єднається з Отцем, ми вчимося довіряти Його часу і мудрості.

Напевно, кожен із нас має досвід, коли відповідь на молитву затримувалась. Можливо, хтось молиться роками за навернення рідної людини, хтось – за одужання, хтось – за мир на нашій землі. Руки опускаються… Але, браття і сестри, Ісус каже: *«Не занепадайте духом! Стукайте – і двері неодмінно відчиняться у свій час». *Апостол Павло закликає: «Будьте тривалі в молитві, пильнуючи в ній з подякою» (Кол.4:2).

А Жан Кальвін підбадьорює нас такими словами: «Радість і терпеливість – понад наші сили… Тому ми маємо перебувати в молитві, щоб [Бог] не дав зомліти нашим серцям… Молитва і наполегливість необхідні в наших щоденних битвах. Найкращі ліки проти виснаження – старанність у молитві» . Амінь! Коли втомлюємося від боротьби, станьмо на коліна – і знайдемо підкріплення. Як сказано в Ісаї 40:31: «Ті, хто надію покладає на Господа, відновлюють силу…». Наполеглива молитва – це шлях не втратити надію і силу духу, особливо зараз, коли війна виснажує нас емоційно і фізично.

Друга ілюстрація, що її наводить Ісус, – це порівняння з батьком і дитиною: «Котрий з вас батько, коли син проситиме хліба, подасть йому каменя?.. Отож, якщо ви, бувши злі, умієте добрі дари давати дітям вашим, скільки більше Отець Небесний дасть Духа Святого тим, хто просить у Нього!» (Лк.11:11–13) . Яскрава картина: малюк просить у тата їсти, а той замість хліба дає камінь – абсурд, правда? Навіть недосконалий земний татусь так не вчинить – він піклується про дитину. Ми, люди, грішні (Ісус прямо каже: «ви, бувши злі»), проте маємо природну любов до своїх дітей. Тим більше Бог, джерело всякого добра і любові, дає Своїм дітям тільки добре. Який це стимул молитися з довірою! Небесний Отець ніколи не обмане нас каменем замість хліба. Він не дасть шкідливого. Іноді ми, як діти, самі не розуміємо, чого просимо, – і добре, що Бог не виконує нерозумних прохань. Але все, що потрібне і корисне – Він обов’язково дасть у свій час.

Зверніть увагу: Христос конкретно говорить, що Отець дасть «Духа Святого всім тим, хто проситиме» . Це надзвичайно важливо. Найбільший дар, який тільки може отримати людина від Бога, – це дар Святого Духа. Святий Дух – це Сам Бог, що приходить перебувати в нашому серці, втішати, зміцняти, навчати, освячувати нас. Власне, мати Святого Духа – означає мати все необхідне! «Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця, і спільність Святого Духа…» – оце повнота благословення. І ось, Ісус обіцяє: коли ми просимо, шукаємо, стукаємо – Бог дає нам Духа Святого. Можливо, учні сподівалися почути щось інше – наприклад: Отець дасть усіляких земних благ прохачам. Але Христос спрямовує наш погляд вище: найцінніше, що нам потрібне, – це присутність Божа в нас. Особливо у важкі часи ми усвідомлюємо, що матеріальні речі – другорядні. Мир, радість, любов, сила перенести випробування – ось що насправді необхідне. А це плоди Святого Духа (Гал.5:22–23). Тому коли ми молимося і, може, не бачимо негайно змін зовні, не думаймо, що Бог не відповідає. Можливо, Він уже відповідає глибоко всередині нас – зміцняє наш дух, вливає надприродний мир, змінює наше серце. Це і є дар Духа Святого, якого Отець щедро дає тим, хто просить. У дні війни, коли обставини часто сильніші за нас, є те, що завжди доступне і завжди дієве: «Ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас» (Дії 1:8). Тож молімося у всякій потребі – і очікуймо не лише зовнішніх відповідей, а й внутрішнього діяня Святого Духа, Який перевершує наші прохання.

Підсумуймо цей розділ: Господь кличе нас молитися наполегливо і з повною довірою до Божої любові. Він запевняє, що молитва не марна: кожне щире звернення до Отця знайде відповідь. Якщо навіть люди реагують на прохання, то Бог тим більше почує. Можливо, не завжди так, як нам хочеться і коли хочеться – але почує і дасть найкраще. Або бажане, або інше – більше і краще згідно Своєї волі. Наша справа – просити, шукати, стукати. Божа справа – відчиняти у потрібний час і в належний спосіб. Він гарантовано відчинить – адже поставив Своє ім’я і обітницю на кону.

Кальвін писав: «У відповіді на молитву Бог певним чином підтверджує Свою власну природу»  – тобто, як люблячий і вірний Отець, Він не знехтує криком дитини. Тож відкиньмо сумніви і лінощі. Часто ми не отримуємо, бо не просимо (Як.4:2). Або просимо, але швидко здаємося. Та Ісус сьогодні запевняє нас: не відступайте, ваш Отець добрий! Він бачить ваші сльози і чує навіть зітхання. Він не дасть каменя – приготував хліб. І передусім – Хліб небесний для душі, Духа Святого. Тож тримаймося цієї надії і будьмо мужні в молитві. Немає ситуації, яку Бог не міг би змінити, і немає людини, яку Бог не міг би підтримати, – коли звучить молитва.

Якщо знову звернутися до слів реформаторів, то згадаємо ще одне твердження Лютера: «Молитва – це добрий щит і меч християнина». Ми не беззахисні – у нас є зброя небесної потуги. Коли, образно кажучи, вичерпані всі набої, коли наші людські зусилля вичерпались, залишається молитва – і вона тої миті стає найсильнішою зброєю. Бо ми кличемо Всемогутнього. То чи ж не правда: «Молитва – це міцна стіна і твердиня церкви; це добра християнська зброя» ? Не переставаймо нею користуватися!

Висновок

Дорогі у Христі, ми пройшлися стежками молитви «Отче наш». Ця молитва коротка за словами, але безмежна за змістом. В ній – і богослов’я, і практика, і обітниці, і виклики для серця. Вона вчить нас, кому молитися (люблячому Отцю), про що молитися (про головне і необхідне) і як молитися (з поклонінням, довірою, наполегливістю і прощенням). Це справді, як писав св. Кипріян, «скорочений підсумок усього небесного вчення»  . Але важливо не лише розуміти молитву – треба нею жити. Бог сьогодні закликає кожного з нас оновити свою молитовну близькість з Ним.

Можливо, хтось із вас, слухаючи цю проповідь, усвідомив, що він ніколи по-справжньому не молився «Отче наш» серцем. Можливо, слова лунали з вуст, та серце було далеким від Бога. А може, ви взагалі не впевнені, що маєте право називати Бога Отцем, бо не примирилися з Ним через Ісуса Христа. Сьогодні саме час прийти до Отця. Він вже простягнув до вас Свою руку через Голгофу. Христос пролив Свою кров, щоб ви отримали прощення гріхів і стали Божою дитиною. Покайтеся в своїх гріхах, повірте в Ісуса – і Бог прийме вас. Він зробить вас сином чи донькою, дасть Духа усиновлення, Який в ваше серце буде вкладати те довірливе «Авва, Отче!». Тоді «Отче наш» стане для вас не просто молитвою, а радісним спілкуванням з вашим Небесним Батьком. Не відкладайте – війна нам нагадує, що життя коротке і крихке. Сьогодні зверніться до Бога, і Він відповість любов’ю. «Бо кожен, хто кликати буде Господнє Ім’я, спасеться» (Рим.10:13).

А для всіх, хто вже є Божими дітьми, ця молитва – як дороговказ у християнському житті. Перевірмо себе у світлі «Отче наш»: чи шукаю я в першу чергу Божої слави? чи залежу від Отця в щоденних потребах? чи маю звичку просити про прощення і прощати ближнім? чи не полишаю молитву, коли приходять спокуси і труднощі? Якщо в чомусь відчуваємо брак – звернімося знову до Бога. Він допоможе нам виправити пріоритети і навчитися молитися краще. Учні благали: «Господи, навчи нас молитися» – і Господь навчить і нас, коли просимо. Нехай кожен з нас буде чоловіком чи жінкою молитви. Нашій країні сьогодні як ніколи потрібна молитовна церква – люди, що стоять у проломі за народ, що несуть тягарі ближніх, що випрошують милість у Небес. Молитва може те, чого не можуть політики, дипломати і генерали, бо молитва рухає рукою Всемогутнього Бога.

Тож будьмо тими, про кого Писання каже: «Всі вони однодушно перебували в молитві…» (Дії 1:14). Почнімо з себе – приділяймо час особистій розмові з Богом щодня. Моліться вдома з родиною. Приєднуйтеся до спільних молитов церкви. Нехай наше життя буде пронизане молитвою – у радості дяка, у смутку благання. І будемо дивитися, як Бог діятиме. Можливо, не завжди так, як ми очікуємо – але завжди найкращим чином. Він зміцнить нас ізсередини, Він дасть дивний мир серед бурі, Він проведе там, де, здавалось, немає виходу. Молитва – це канал, по якому небесна сила приходить на землю. В умовах війни ми особливо потребуємо тієї сили – тож відкриваймо шлюзи молитви, щоб Божа благодать текла потоком у наші сім’ї, нашу церкву, нашу країну.

На завершення знов пригадаймо собі слова Писання та реформаторів про молитву. Апостол Павло наказує: «Моліться безперестанку» (1 Сол.5:17). Жан Кальвін підкреслює: «Молитва є головною вправою віри» , «Без наполегливості молитва не дає плоду» . Мартін Лютер називає молитву «зброєю християнина» . То ж озброймося нею! В духовній боротьбі за душі, за правду, за мир — ставаймо на коліна. Це не ознака поразки, а шлях до небесної перемоги. Коли Мойсей здіймав руки в молитві, Ізраїль перемагав Амалика (Вих.17:11). Коли церква в Дії 12 ревно молилася, Бог визволив Петра з темниці. Бог той самий і сьогодні. Він чує. Він діє. Треба лише молитися.

Тому, дорогі брати і сестри, звернімося до Господа всією громадою. Нехай у час, коли навколо багато страху і відчаю, голос церкви лунає до неба день і ніч. Це голос віри і надії. Це голос, який змінює хід історії. Нехай ворог душ людських тремтить, коли найслабший святий стає на коліна, бо для сатани немає страшнішої людини, ніж молитовник, підтримуваний силою Святого Духа. А наш люблячий Отець, навпаки, радіє, коли чує ваш голос у молитві. Він чекає вас щодня, щоб поблагословити, підбадьорити, простити, зміцнити. Чи прийдете ви до Нього? Чи скажете Йому все, що на серці? Він готовий слухати.

Тож давайте зараз разом і кожен особисто скажемо від щирого серця: «Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя! Хліб наш насущний дай нам сьогодні. І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого». Амінь.