Єдність у Христі: духовне зцілення та усиновлення в Божу сім’ю через віру

Єдність у Христі: духовне зцілення та усиновлення в Божу сім’ю через віру

Галатів 3:23–29

Вступ

«Але поки прийшла віра, під Законом стережено нас, замкнених до приходу віри, що мала об’явитись. Тому то Закон виховником був до Христа, щоб нам виправдатися вірою. А як віра прийшла, то вже ми не під виховником. Бо ви всі сини Божі через віру в Христа Ісуса! Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися! Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, бо всі ви один у Христі Ісусі! А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці.»

Слава Ісусу Христу! Дорогі брати і сестри, чи не прагне кожне людське серце справжнього прийняття, цілісності та єдності? У світі, де так багато поділів – між народами, соціальними групами, навіть у сім’ях – Євангеліє проголошує радісну звістку: в Ісусі Христі ми знаходимо єдність, духовне зцілення та прийняття в Божу сім’ю. Апостол Павло в Посланні до Галатів 3:23–29 наголошує, що через віру всі ми стаємо Божими дітьми і єдиним народом, незалежно від походження чи статусу . Сьогоднішній основний текст із Revised Common Lectionary – Галатів 3:23–29 – саме про це. Разом із ним богослужбові читання містять пророцтво Ісаї 65:1–9 та історію зцілення біснуватого в країні Герасинській (Луки 8:26–39). Ці уривки, на перший погляд різні, ведуть нас до однієї теми: через Христа Бог руйнує наші кайдани, усиновлює нас і єднає в одну сім’ю, даруючи зцілення душі.

Уявімо собі того нещасного чоловіка з землі Герасинської (Лук. 8:27) – одержимий нечистими духами, він жив серед гробів, відкинений суспільством, несамовитий і ізольований. Його життя – суцільні пута і рани; він буквально уособлює собою духовну розбитість та неволю, в якій може опинитися людина без Бога. Але Ісус спеціально перепливає море до чужого краю, до цього язичника, щоб його визволити. Тієї миті, коли Христова влада звільняє біснуватого, ми бачимо прообраз нашого власного визволення: як Христос лікує розбиту душу і приймає вигнанця до Своєї сім’ї. Сьогодні розгляньмо в трьох основних пунктах, як Павло пояснює цю істину в Галатів 3:23–29, підтверджуючи її іншими місцями Писання, і як це стосується нас особисто.

I. Неволя гріха та Закону – потреба духовного зцілення

Основний текст починається нагадуванням про наш стан до приходу віри:

«А перш ніж віра прийшла, ми були під Законом замкнені та під вартою» (Гал. 3:23, пер. Огієнка).

Павло порівнює Старозавітний Закон з наглядачем або навіть тюремною вартою, що тримала людство під вартою гріха до приходу Христового спасіння. Історично для юдеїв Закон Мойсея був даний Богом як благо – моральний і обрядовий провідник. Але через гріховність людей Закон фактично викривав їхні гріхи і ув’язнював під осудом, адже ніхто не міг виконати його досконало (Рим. 3:19-20). Будьмо відверті: так само і наші власні зусилля жити праведно за правилами без Христа зрештою виявляють нашу слабкість. Закон, наче дзеркало, показує наші вади, але не дає сили змінитися.

Як писав Жан Кальвін, «апостол порівнює закон то з в’язницею, то з вихователем дітей… такі образи ясно показують, що влада Закону була тимчасовою і не могла тривати поза певний час»  .

Закон стримував нас від повного хаосу гріха, «аби ми не блукали поза загорожею віри» , але водночас залишалися «замкненими» у своїй гріховності, аж доки не прийде Христос, єдиний здатний зцілити цю недугу.

Для зрозумілості погляньмо на герасинського біснуватого з Євангелія від Луки. Чи ж не є він яскравим прикладом стану людини без Божої благодаті? Лука пише, що цей чоловік «не вдягався в одежу і мешкав не в домі, а в гробах» (Лук. 8:27), і що демони гнали його в пустелю, роздирали його зсередини (Лук. 8:29). Він був повністю відчужений – «відірваний від нормального життя у сім’ї», як зазначають дослідники. По суті, біснуватий переживав «живу смерть», доки не зустрів Ісуса . Це образ душі, поневоленої гріхами та силами зла: відчуження, внутрішній розвал, безсилля вирватися. Демони зробили його своїм заручником – так і гріх тримає у кайданах людину, віддаляє від Бога і ближніх, ранить її душу. Справді, «усі “демони” Ісуса мають спільне: вони штовхають жертву на саморуйнацію, тримають її в пастці і відділяють від нормального життя та спільноти», зауважує один коментатор . Хіба це не влучний опис впливу гріха? Сучасні «демони» – залежності, згубні звички, ненависть, відчай – також поневолюють і руйнують людей.

Божа відповідь на цю трагедію – Ісус Христос, наш Визволитель.

Павло говорить: «Отак Закон був нашим вихователем до Христа, щоб нам виправдатися вірою» (Гал. 3:24).

«παιδαγωγός» – буквально «опікун, наставник дитини». У стародавньому світі paidagogos був слугою, що супроводжував дитину до школи і наглядав за її поведінкою . Це не був учитель (гр. διδάσκαλος), а радше суворий вихователь, часто раб, відповідальний за дисципліну дитини . Павло вживає цей термін для характеристики Закону: Закон був «вихователем» для ізраїльтян у період їх духовного дитинства, стримуючи від гріха і «проводячи» до Христа . Як зауважує Калвін, παιδαγωγός призначався лише на час дитинства, а не на все життя . Відповідно, Закон мав тимчасову функцію – діяти до приходу Христа, після чого його нагляд вже не потрібен (Гал. 3:24–25)

Іншими словами, Закон вказав на нашу хворобу, а Христос прийшов як Лікар. Він «викупив нас від прокляття Закону, ставши за нас прокляттям» (Гал. 3:13), щоби ми отримали обітницю Духа вірою (Гал. 3:14).

Мартін Лютер писав про це так: «Закон показує, який великий гріх і яка велика Божа святість. Він стримує людей страхом, але не дає сили любити Бога» (Лютер, «Проповіді на Галатів»).

Августин колись сказав дуже влучно: «Закон дано, щоб благодать шукали; благодать дана, щоб Закон виконати» («Про дух і літеру», гл. 13).

Пригадаймо, як Господь зцілив біснуватого: одним повелінням вигнав легіон демонів, і чоловік одразу став спокійним, «одягненим та при своєму умі» (Лук. 8:35). Це чудо відбулося в землі язичників, де люди й не шукали Бога – факт, на який звертає увагу Лука . Господь показав, що Його милість простягається до тих, хто був «не Мій народ», як пророкував Ісая: «Я дав себе знайти тим, хто мене не шукав; Мене знайшли ті, що про Мене не питали» (Іс. 65:1) . Бог каже про язичників, що не знали Його, але отримають милість, тоді як ізраїльтяни були «людом неслухняним» (Іс. 65:2-3). Таким чином, Христос приходить до нас у нашу найглибшу пітьму – навіть якщо ми Його не шукали – щоб зруйнувати кайдани.

Він сам проголосив: «Дух Господній на Мені… послати покривджених на волю» (Лук. 4:18). І сьогодні кожен, хто усвідомлює свою духовну розбитість, може, як той звільнений чоловік, сісти до ніг Ісуса (Лук. 8:35) та знайти зцілення.

Практично це означає, що ми повинні визнати свою потребу у Христі. Як тільки-но біснуватий побачив Ісуса, він прибіг і впав перед Ним (Лук. 8:28) – навіть демони, що в ньому, розуміли, що зустріли Сильнішого. Подібно і перші кроки будь-якого зцілення – визнати свою безпорадність і звернутися по допомогу до Бога. У програмах звільнення від залежностей не випадково перший крок – це визнати: «Ми безсилі і наше життя некероване; ми прийшли до віри, що вища сила (Бог) може нам повернути здоровий глузд; ми вирішили доручити наше життя Богові» . Без Господа ми, як і галати, залишалися б «невільниками, що почали духом, а кінчили тілом» (Гал. 3:3). Але дяка Богу – в Христі є визволення! Він прощає гріхи, ламає духовні кайдани і повертає нас до «нормального життя у сім’ї» – у спільності з Богом і Його народом. Якщо хтось із вас відчуває нині, що зв’язаний своїм минулим, гріховною звичкою чи відчуженістю, знайте: Ісус готовий визволити і зцілити душу. Закон Божий вже зробив свою роботу – показав, що самі ви не справитесь; тепер настала пора прийти з вірою до Спасителя, який каже: «Прийдіть до Мене, обтяжені і струджені, і Я заспокою вас» (Мт. 11:28).

II. Віра в Христа – шлях до усиновлення Божими дітьми

Коли Христос звільняє нас від ярма гріха, настає чудова переміна: з невільників ми стаємо синами і доньками Божими.

Павло продовжує: «А тепер, коли віра прийшла, ми вже не під вихователем. Бо ви всі сини Божі через віру в Христа Ісуса!» (Гал. 3:25–26) .

Що означають ці натхненні слова? Апостол проголошує центральну істину Євангелія: через віру, а не через діла Закону, Бог приймає нас у Свою сім’ю. Для перших читачів Галатів це означало, що язичники, які повірили в Христа, отримали той самий статус Божих дітей, що й юдеї. В історико-культурному контексті це було приголомшливо: юдеї століттями вважали себе єдиними Божими людьми, «дітьми Авраама», а тут Павло заявляє, що «ті, хто від віри, — сини Авраама» (Гал. 3:7) і що у Христі ця привілейована близькість відкрита для всіх народів . Більше того, він використовує образ усиновлення, який був добре зрозумілий у римській культурі: усиновлена дитина юридично ставала повноцінним спадкоємцем. Так і ми, народжені від природи «дітьми гніву» (Еф. 2:3) та рабами гріха, за благодаттю стаємо законними дітьми Бога-Отця.

Реформатська богословська традиція особливо підкреслює цю дорогоцінну істину.

Гейдельберзький катехізис (1563) питає: «Чому Христа називають Єдинородним Сином Божим, коли й ми – діти Божі?» Відповідь звучить: «Тому що Христос один є вічний, природний Син Божий, а ми – діти Божі через усиновлення, з благодаті, ради Нього» .

Амінь! Яка глибока правда: Ісус єдинородний Син по природі, а ми – прийомні дітки по милості.

Бельгійське сповідання віри (1561) також проголошує, що кров Христова «обмиває і очищує душу від гріхів та перетворює нас із дітей гніву на дітей Божих» . Це відбувається не зовнішнім обрядом, «не фізичною водою, а окропленням дорогоцінною кров’ю Сина Божого», – уточнює сповідання . Бог виводить нас із рабства, як колись ізраїльтян із Єгипту через Червоне море, щоби зробити Своїми синами і дочками .

Джон Кальвін пояснював, що коли ми з’єднуємося з Христом вірою, то одягаємося в Нього – так, що перед Отцем Небесним нас видно вже не в наших лахміттях, а в Христовій праведності  . Апостол Павло пише галатам: «Бо ви всі, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися» (Гал. 3:27) . Хрещення є видимим знаком цього духовного перетворення: людина полишає стару гріховну «одіж Адама» і приймає нову – самого Христа. «ἐνδύω» – означає «зодягатися, одягати на себе». Павло пише, що всі, хто хрестилися в Христа, «зодягнулися у Христа» (Гал. 3:27), тобто образно «одягнули» Христову особу. Цей дієслово використовується в Біблії не лише буквально про одяг, а й метафорично: напр. «зодягнутися в праведність» чи «в спасіння» . Зодягнутися у Христа означає увійти в живий зв’язок з Ним і прийняти Його природу. Як пояснює один коментатор, це не гра роль чи маска, а реальне єднання з особою Христа .

Св. Іван Золотоустий відзначав: «Якщо Христос – Син Божий, і ти зодягнувся в Нього, то, маючи Сина в собі і уподібнившись Йому, ти введений в одну сім’ю і природу з Ним» . Отже, ἐνδύω підкреслює наше усиновлення в Божу родину та отримання Христової праведності, ніби нового одягу.

Лютер у своєму коментарі радісно відзначає: «Через віру в Христа ми відроджуємося і стаємо Божими дітьми…

Язичники чи юдеї, всі віруючі – сини Божі. Який людський або ангельський язик може належно прославити милість Божу до нас, нещасних грішників, що Він усиновив нас як Своїх дітей і співспадкоємців з Сином Своїм лише простим засобом віри в Христа Ісуса!»  . Справді, важко осягнути до кінця велич цієї ласки: Бог не лише прощає нам провини (що само по собі вже неймовірно, бо ми цього не заслужили), але й ставиться до нас, як до рідних дітей, з любов’ю і піклуванням.

Аж хочеться вигукнути разом із апостолом Іваном: «Подивіться, яку любов дав нам Отець, щоб нам зватися дітьми Божими!» (1 Ів. 3:1).

Доктор Дж. І. Пекер писав, що усиновлення є найвищим привілеєм Євангелія – навіть вище за виправдання. Бо, за його словами, «бути виправданим Богом-суддею – це велика річ, але бути улюбленим і доглянутим Богом-Отцем – значно більше» .

Вестмінстерське сповідання віри (1647) навіть виділило окремий розділ (гл. 12) про усиновлення, підкресливши: «Усі, хто виправданий, Бог зволив заради Свого єдиного Сина Ісуса Христа зробити учасниками благодаті усиновлення: через це вони входять до числа Божих дітей і отримують свободи та привілеї дітей Божих; ім’я Бога записане на них; вони приймають Духа усиновлення, мають сміливий доступ до престолу благодаті, можуть кликати: “Авва, Отче”; вони піклувані, захищені, забезпечені та виховувані Ним як Отцем; і ніколи не будуть відкинені, але запечатані до дня викуплення, і успадковують обітниці як спадкоємці вічного спасіння» .

Які розкішні обітниці! Бути Божою дитиною – значить, що над нами написане Його Ім’я, тобто ми належимо Йому; що ми маємо Духа усиновлення, який свідчить нашому духові про це (Рим. 8:15–16); що можемо з відвагою молитися, називаючи Бога «Отче наш» – так, як робив Ісус; що Всемогутній Бог тепер опікується нами як люблячий Батько, годує, навчає, навіть карає з любов’ю, але «ніколи не відкине нас» . І нарешті, ми стаємо співспадкоємцями Христовими (Рим. 8:17) – про це далі.

Дійсно, Бог робить нас настільки Своїми, що «зодягає» у славу і праведність Свого Сина.

Блаженний Августин, розмірковуючи про наше усиновлення, писав, що Отець Небесний послав у світ Свого Єдиного Сина, «щоб Він не залишився Один, а мав багато прийомних братів і сестер. Ми не народжені від Бога так, як Його Єдинородний Син, але усиновлені благодаттю Сина. Єдинородний прийшов простити гріхи, які були перепоною для Його наміру усиновити нас; Він обмив провини тих, кого хотів зробити братами і сестрами, і зробив їх співспадкоємцями… Він не побоявся мати співспадкоємців, бо Його спадок не збідніє, якщо багато його отримають. Навпаки, вони самі стають Його надбанням, а Він – їхнім надбанням» .

Ось велика Божа щедрість і милосердя (як вигукує Августин): Бог віддав Свого Сина на смерть і воскресіння, аби грішники стали Йому сім’єю. І Його багатство настільки невичерпне, що не зменшується, коли ділять його мільйони дітей; натомість, чим більше нас, тим повніше виявляється Божа любов.

Практичне застосування цієї істини – колосальне.

Якщо ви віруєте в Христа, то ваша головна ідентичність тепер – Божа дитина. Ви вже не сирота духовна, не чужинець і не раб страху. Ви – улюблений син або донька Царя Всесвіту! Чи живемо ми з таким усвідомленням? Це джерело глибокої впевненості й радості. Нам більше не треба шукати схвалення світу, бо нас прийняв Сам Бог. Коли падаємо, знаємо, що люблячий Отець підведе і виправить, а не відкине. Коли відчуваємо самотність – нагадуймо собі: Отець завжди з нами і дав нам велику родину віри, Церкву. До речі, у цій громаді ми покликані ставитися одне до одного як брати і сестри – щиро, терпляче, підтримуючи, як одна сім’я.

Усиновлення Богом також спонукає нас до святості: якщо ми Божі діти, то маємо відображати риси нашого Отця (Мт. 5:48, Еф. 5:1). Пам’ятаймо й про тих, хто ще загублений: Отець бажає, щоб блудні сини повернулися додому. Як звільнений Христом герасинянин, що просив піти за Ісусом, почув відповідь: «Вернися до дому твого і розкажи, що зробив тобі Бог» (Лук. 8:39) , – так і нас Господь посилає свідчити іншим про Його благодать, щоб більше людей почули цей заклик до Божої сім’ї. Той колишній біснуватий став першим проповідником Євангелії у своєму місті – Писання каже: «пішов і проповідував по всьому місту, що зробив йому Ісус» (Лук. 8:39)  . Уявіть, цей чоловік, якого всі відкидали, тепер – Божа дитина і місіонер! Таку трансформацію здійснює Бог і сьогодні. Тож не соромтеся свого статусу Божих дітей, живіть як Божі діти і діліться благою звісткою усиновлення з іншими.

III. Божа сім’я – єдність нового народу та спільна спадщина у Христі

Усиновивши нас, Бог збирає нас усіх докупи як одну родину у Христі. Павло завершує цей уривок величними словами про єдність віруючих:

«Нема юдея, ні грека, нема раба, ні вільного, нема чоловічої статі, ні жіночої, — бо всі ви один у Христі Ісусі!» (Гал. 3:28) . І далі: «А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці» (Гал. 3:29) .

Розгорнімо зміст цих слів. Єдність у Христі означає, що всі земні перегородки, які колись розділяли людей, не визначають більше нашої цінності й місця перед Богом. У контексті Галатів це передусім про релігійно-національний поділ між юдеями і язичниками (греками). У старозавітний час тільки Ізраїль був народом Божим, а язичники вважалися «не народом». Але тепер, через Христа, «відпала різниця між юдеєм і поганином», як перекладено цей вірш в іншому місці . Бог створив з обох один народ, зруйнувавши «стіну ворожнечі» між ними (Еф. 2:14–16).

Це сповнення давніх пророцтв: пам’ятаєте слова з Ісаї 65, які ми вже згадували? «Я був знайдений народом, що мене не шукав» – тобто язичниками . А далі Господь говорить, що хоча ізраїльський народ був неслухняним, все ж «заради слуги Мого» (тобто Месії) Він виведе з них нащадків і дасть спадок Своїм обранцям (Іс. 65:8–9). Іншими словами, Бог задумав Собі новий народ з усіх народів – вірний «останок» із юдеїв та множину навернених з язичників, які разом успадкують Його благословення. І ось Павло урочисто заявляє галатам-язичникам: «Якщо ви належите Христу, то ви – потомство Авраама», тобто справжні ізраїльтяни духом, «і спадкоємці згідно з обітницею» . Ніхто з віруючих в Ісуса не є другосортним чи стороннім – усі ми рівною мірою діти обітниці.

Апостол згадав і про інші соціальні бар’єри: між рабами і вільними, між чоловіками і жінками. У стародавньому світі ці відмінності означали колосальну нерівність у правах і можливостях. Але у Христі всі мають однаковий доступ до благодаті і однакову гідність. Раб, що увірував, стає братом у Христі поряд із вельможею (див. Послання до Филимона, де Павло закликає прийняти раба Онисима «не як раба більше, але вище від раба – брата улюбленого»). Жінки, яких у юдейській молитві дехто з чоловіків дякував Богу, що він «не створив їх жінкою», – у Церкві отримують рівне місце перед Богом і дари Духа (Дії 2:17–18). Звичайно, Павло не каже, що ці відмінності зовсім зникають у житті (мова, етнічність, стать залишаються фактом), але вони більше не розділяють нас і не дають одним переваги над іншими у питанні спасіння.

«Якою б не була попередня різниця між людьми, Христос один здатен усіх об’єднати», коментує Кальвін цей вірш .

Лютер додає: «У світі між людьми багато нерівності, але перед Богом її немає. У справі спасіння звання, навченість, праведність, вплив – ніщо. Всі згрішили і позбавлені слави Божої (Рим. 3:23); нехай же юдеї, нехай греки, нехай увесь світ мовчить перед Богом. Хто виправданий, той виправданий Христом. Без віри в Христа – юдей із своїм законом, чернець зі своїм чином, грек зі своєю мудрістю, слуга зі своєю покірністю – усі загинуть»  . І далі він виголошує: «У Христі ж усі рівні. В нас усіх одне і те ж Євангеліє, “одна віра, одне хрищення, один Бог і Отець усіх” (Еф. 4:5–6), один Христос і Спаситель усіх. Христос Петра, Павла і всіх святих – наш Христос…» .

Яке це благословення – бути «єдиними в Христі»! Нас єднає одна віра та один Дух, що живе в нас.

Це не означає, що Церква – сіре однотипне середовище. Навпаки, вона як різнобарвний букет, де єдність не в тотожності, а в Христі. Ми з різним минулим, культурою, характером, але всі народилися згори від одного Отця, маємо одного Господа і живемо за одним Словом.

Реформатори любили називати цю єдність «святим вселенським собором істинних віруючих».

У Бельгійському сповіданні читаємо: «Ми віруємо і сповідуємо одну єдину кафоличну (тобто вселенську) чи універсальну Церкву – святе зібрання істинних християнських віруючих… Ця свята Церква не обмежена, не зв’язана і не зведена до якогось певного місця чи певних людей. Вона поширена і розсіяна по всьому світу, але поєднана та об’єднана серцем і волею, в одному й тому ж Дусі, силою віри»  . Яка прекрасна картина: Божий народ повсюди – від України до найвіддаленіших країв – спільнота дуже різних зовні людей, але вони всі пов’язані невидимим вузлом Духа Святого, як єдина сім’я у Христі.

Ця істина має величезне практичне значення, особливо для нас, українських віруючих, які прагнуть єдності в непрості часи.

По-перше, ми покликані приймати і любити одне одного без упереджень. У Христі немає місця расизму, національної ненависті чи кастовості. Немає «особливих» і «менш вартісних». Чи багатий ти, чи бідний, з міста чи села, з вищою освітою чи без – якщо ти Христів, то ми рідні. Це особливий виклик – долати власні стереотипи та гордість. Але згадаймо: Христос за нас віддав життя, як же ми можемо погордитися братом або сестрою, за яких помер наш Господь? Де, як не в церкві, люди різних статусів можуть сісти поруч і разом причащатися від одного хліба? Це знамення світу, що любов Божа діє між нами.

По-друге, єдність вимагає прощення та примирення. Ми ще живемо в тілі і можемо ранити одне одного. Але пам’ятаймо Павлові слова: «всі ви один у Христі». Не тримаймо поділів і образ: вони не сумісні з новою природою. Якщо Бог простив і прийняв нас, то й ми прощаймо.

По-третє, єдність є нашим свідченням. Ісус сказав: «З того всі пізнають, що ви Мої учні, якщо будете мати любов між собою» (Ів. 13:35). В єдності – сила. Розділений світ потребує побачити об’єднаний Божий народ, де панує справедливість, милосердя і взаємодопомога. Особливо нині, коли так багато ран від воєнних конфліктів і ненависті, Церква має показати приклад єднання навколо Христа, який робить з людей, що були ворогами, братів. Згадайте хоча б історію Савла-Павла: колись він ненавидів християн-елліністів, а після навернення став їхнім співслужителем, і Варнава, як брат, поручився за нього (Дії 9:26–28). Євангеліє здатне примирити найзапекліших ворогів. Тому молімося про єдність усіх християн, «щоб не було поділу в тілі, але щоб члени дбали однаково один про одного» (1 Кор. 12:25).

Нарешті, Павло нагадує, що ми всі – «спадкоємці за обітницею» (Гал. 3:29) у Христі. Тут мова про обітниці, дані Аврааму: про благословення, про край обітований, про відношення з Богом. Усе це вищою мірою звершилося в Ісусі і належить Його народу. Ми отримуємо прощення гріхів (Дії 10:43), дар Духа (Гал. 3:14), і головне – вічне життя з Богом у Його Царстві. Фактично, наш спадок – це сам Бог і Його Царство.

Як Августин зазначив: Бог не втрачає від того, що ділиться спадком, бо зрештою «сам стає спадком для нас, а ми – Його спадком» . Коли настане повнота часу, вся Божа сім’я успадкує «нове небо і нову землю», де Бог перебуватиме з нами, і ми будемо Його народом (Об’явл. 21:1–3). Це та надія, яка нас єднає і підбадьорює під час земних страждань. Як пише апостол Петро, ми «за обітницею очікуємо нового неба й нової землі, де живе праведність» (2 Петр. 3:13). Тому маємо дивитися один на одного, як співспадкоємці благодаті життя (1 Петр. 3:7), разом триматися цієї надії. І нехай нікого не бентежить, що спадкоємців багато: у Домі Отця вистачить осель для всіх (Ів. 14:2), і в небесній скарбниці нескінченні багатства благодаті. Кожен з нас дорогоцінний для Бога і має унікальну частку в Його плані, але ніхто не володіє «більшою часткою» спасіння, ніж інший. Як чудово висловив це один древній автор: «Усі ми співспадкоємці Христові, але Він не соромиться цього, бо наше спадкоємство – невичерпне, і Христос є всім для нас».

Вдумаймося: якщо вже нині ми – Божі діти й спадкоємці, то якими ж мають бути наші відносини одне з одним? Абсолютно братерськими. Спадкоємці Авраама – це величезна родина віри, де всі рівні і всім належить однакове спасіння. Апостол закликає: «старайтеся зберігати єдність Духа в союзі миру» (Еф. 4:3). Наш спільний духовний скарб – настільки славний, що вартий того, аби поступитися другорядним заради єдності в головному. Звичайно, ця єдність не означає змішання правди з помилкою або толерування гріха – зовсім ні. Павло не стирає різницю між віруючим і невіруючим (навпаки, каже, що «нема спасіння поза зібранням тих, хто спасаються», як зазначено у Бельгійському сповіданні, арт. 28  ). Але серед тих, хто Христові, не повинно бути стін неприязні. Тому будемо цінувати одне одного, підтримувати слабких, радіти успіхам інших, носити тягарі одне одного – словом, жити як справжня Божа сім’я. Це і є вияв зрілого християнства.

Висновок: заклик до віри, надії та покаяння

Дорогі у Христі, підсумуймо почуте. Бог через Ісуса Христа звершив дивовижне: визволив нас із неволі гріха, духовно зцілив і оновив, зробив Своїми дітьми та об’єднав у нову сім’ю – Церкву, де всі рівні в любові Божій. Він дарував нам величезну надію – спадщину вічного життя і непохитне місце у Своєму домі. Галатам 3:23–29 запевняє нас, що все це ми отримуємо не через наші заслуги чи етнічне походження, а через щиру віру. «Бо ви всі сини Божі через віру в Христа Ісуса!» – ці слова сьогодні звернені і до нас . Питання тільки: чи належу я Христові? Апостол говорить: «Коли ви Христові, то ви – спадкоємці» . Якщо ж ні – то, відповідно, залишаєтеся поза цим благословенням.

Тож зараз я хочу звернутися до кожного серця.

Якщо ти вже віруюча людина, то нехай ця проповідь утвердить тебе в твоїй святій ідентичності. Ти – Божа дитина, улюблена і дорога. Можливо, життєві бурі чи твої власні падіння похитнули тебе – тоді почуй: Отець небесний чекає, щоб пригорнути тебе знову. В Ньому є повне прощення через кров Христа і оздоровлення ран через дію Святого Духа. Відкинь геть почуття провини, негідності чи самотності – це не від Бога. Замість цього прийми, що ти прощений, очищений і відновлений у Христі. Як той колишній біснуватий, що став новою людиною, сівши біля ніг Ісусових, продовжуй сидіти в присутності Господа щодня – у молитві та слові – щоб твоє серце наповнював Його мир. Плекай у собі духа усиновлення: клич до Бога «Авва, Отче» в довірі та любові. І живи гідно цього звання – нехай твої вчинки прославляють Отця. Якщо маєш конфлікт з братом чи сестрою – примирися, бо ви тепер одне ціле. Якщо бачиш когось у потребі – простягни руку допомоги, бо то твій рідний по вірі. Нехай наша українська церква буде місцем, де відчувається тепло родини Божої – щоб будь-хто, хто зайде, міг сказати: «Тут справді живе любов Христова». Це дуже практично: вітаймо одне одного щиро, молімося одне за одного, носімо тягарі – і так виконаємо закон Христів (Гал. 6:2).

А якщо ти ще не примирився з Богом – можливо, ходиш до церкви, але не віддав справді життя Христу, або вперше чуєш такий заклик – знай, що двері в Божу сім’ю відкриті для тебе сьогодні. Бог «простягає руки весь день» і до тебе (Іс. 65:2). Він каже: «Я був знайдений тими, хто мене не шукав» – неважливо, чи ти до цього шукав Бога чи ні, Він Сам шукає тебе зараз, через цю проповідь . Можливо, ти відчуваєш себе духовно подібним до того герасинського чоловіка – зв’язаним якимись «демонами» провин, залежностей, страхів. А може, твоє серце порожнє і самотнє, як у сироти, і ти не відчуваєш ні цілісності, ні приналежності. Є добра новина: Ісус прийшов саме для таких, як ти. Він сказав: «Не здорові потребують лікаря, але хворі… Я прийшов кликати не праведників, а грішників до покаяння» (Лк. 5:31–32). Сьогодні Господь кличе тебе вийти з могил свого гріха до нового життя. Він помер на хресті, взявши твоє прокляття на Себе, щоб ти міг отримати благословення Авраама  . Він воскрес, щоб дати тобі Святого Духа, котрий зробить тебе новою людиною. Що потрібно від тебе? Подібно як той чоловік, усвідом своє безнадійне становище без Бога, впади душею до ніг Ісуса і скажи: «Ісусе, Сину Всевишнього Бога, змилуйся надо мною!» (пор. Лук. 8:28). Христос не віджене тебе. Навпаки, Він із любов’ю запитає, як того біснуватого: «Як тобі на ім’я?» – тобто Він хоче особистих стосунків з тобою (Лук. 8:30). Вилий Йому своє серце, визнай свої гріхи. Це і є покаяння: назвати свої «демони» по імені і віддати їх Ісусу, щиро просячи звільнення. А далі – віруй, що Христос має владу простити тобі і очистити тебе. Повір у те, що на хресті Він знищив рукопис боргу, який був проти тебе (Кол. 2:14), і що в Ньому ти прийнятий. Писання обіцяє: «А всім, що Його прийняли, тим, хто вірує в Ймення Його, дав владу дітьми Божими стати» (Ів. 1:12). Бог хоче дати і тобі цю владу – стати Його дитиною. Хіба це не величезна честь і радість? Не залишайся осторонь. Сьогодні Бог кличе тебе по імені. Відгукнися Йому в молитві покаяння і віри – і побачиш, як Він змінить твоє життя, зцілить душевні рани, наповнить любов’ю і поставить тебе в коло братів та сестер, які йтимуть з тобою разом дорогою віри.

Тому тримаймося твердо цієї надії. Хто вже у Христі – радіймо і дякуймо за те, що ми зцілені, усиновлені і об’єднані Його любов’ю. Будьмо вірними синами і доньками, щоб одного дня почути: «Добре, вірний рабе!» – хоча, певно, Отець радше скаже: «Добре, любий сину! Добре, люба доню! Входь у радість Мою, усе Моє – твоє». А хто ще на порозі – заходьте сміливо, через двері, якими є Ісус. Покайтеся і повірте в Євангеліє, і ці небесні привілеї стануть вашими. Нехай усі ми будемо одне в Христі, славлячи нашого Бога єдиним серцем і устами.

Закінчити хочу особистим закликом. Друже, якщо Дух Святий промовляє нині до твого серця, не заглушуй Його голос. Сьогодні – день спасіння. Сьогодні – час примирення. Бог пропонує тобі нове життя, нову сім’ю, новий початок. Віра – це ключ, що відчиняє цю скарбницю благодаті. Простягни порожні руки віри – і Бог наповнить їх дощенту. Він зробить тебе своїм дитям прямо зараз, коли ти щиро покличеш Ім’я Ісуса. Він обітницю дав: «Просіть – і буде дано вам… стукайте – і відчинять вам» (Мт. 7:7). Постукай у двері Божої сім’ї – і Отець відчинить, вибіжить назустріч і обійме. Чи є щось, що тебе тримає? Страх, що Бог не прийме? Але ж Христос помер саме за тебе – хіба відмовить у милості? Може, думаєш, що ще «не заслужив» бути Божою дитиною? Але ніхто не заслужив – цим і є благодать! Прийми її даром. Може, соромишся своїх гріхів? Поклади їх до підніжжя хреста – кров Ісуса сильніша за твій сором. У Ньому повне очищення

Отож, зробімо крок віри назустріч Отцю. Він уже біжить до нас, як той батько блудного сина, простягаючи руки. Скажімо Йому сьогодні: «Отче, згрішив я проти Тебе, але вірую, що Ти через Христа простив мені. Прийми мене. Ось я – Твоя дитина». І Він прийме, гарантовано, бо сам обіцяв: «Хто приходить до Мене, не вижену геть» (Ів. 6:37).

Помолімося разом.

Отче наш небесний! Дякуємо Тобі, що в Христі Ісусі Ти зцілив наші душі, розірвав пута гріха і прийняв нас як дітей у Свою родину. Дякуємо за хрест і воскресіння, за Духа Святого, за Церкву Твою, де немає поділу, але єдина віра і любов. Прости нас, коли ми забували, ким є в Тобі, коли сварилися чи гордували. Очисти і онови наші серця. Допоможи нам жити як Твої діти – у святості, єдності та братерстві. Єднаємося молитвою за тих, хто ще далеко: приведи їх, Господи, до покаяння і віри, щоб і вони стали нашими братами і сестрами в Христі. Нехай Твоє ім’я прославиться в єдності Твого народу в Україні. Благослови нашу церкву бути світлом і теплою домівкою для всіх знедолених, щоб через наше свідчення ще багато душ увірували і долучилися до Твоєї сім’ї. Ми радіємо, що Ти – наш Отець, і вигукуємо разом: “Авва, Отче! Слава Тобі!” Молимось в ім’я Ісуса Христа. Амінь.

Солідо Део Глорія – одному Богові слава за наше усиновлення, зцілення і єдність у Христі!