Хрещення Ісуса Христа: початок нового творіння і Царства Божого

Хрещення Ісуса Христа: початок нового творіння і Царства Божого

Матвія 3:13-17

Вступ

У Біблії є ріки, біля яких вирішується доля Божого народу. Червоне море, через яке Господь визволяє Ізраїль. Йордан, який стає межею між пустелею і землею обітованою. Вода в Писанні ніколи не є нейтральною — вона або розділяє, або дає життя.

Саме до Йордану приходить Ісус.

Сьогоднішнє Євангеліє відкриває нам, що Хрещення Ісуса — це не просто початок Його служіння. Це момент, коли Бог відкриває небеса, проголошує Свого Сина і закладає основу нового творіння. І ця подія стосується не лише Ісуса — вона стосується кожного з нас.

1. Син Божий виконує всю праведність (Мт. 3:13–15)

Перший урок з Йордану – урок смирення і послуху. Іван Христитель проповідував хрищення на покаяння (Мт.3:11) для грішників, що чекали Месію. Ісус же не мав жодного гріха (Євр.4:15). Тож Іван щиро дивується: чому безгрішний Агнець Божий приходить до нього христитися? Христос пояснює: «Так годиться нам виповнити усю правду» (Мт.3:15). Це означає, що Ісус добровільно підкоряється всій Божій волі та правді, ототожнюючи Себе з нами, грішними. Він не вважає Себе “вищим” за Божі постанови, хоча особисто не мав потреби в покаянні.

Такий вчинок Спасителя відкриває Його глибоке смирення.  Христос прийняв те саме хрещення, що й ми, «щоб запевнити віруючих, що вони прищеплені до тіла Його, і що вони “поховані з Ним у хрищенні”, щоб воскреснути до нового життя», – і водночас, приймаючи хрищення, Він показав повний послух Отцю. Ісус, добровільно підкорившись вимозі хрищення, “виконує праведність” – тобто виконує все належне за Божим законом. Він ніби каже Івану: “Залишмо зараз питання Мого високого сану; натомість звернімо увагу на те, чого вимагає від нас Божий задум”.

В цьому смиренному акті Христос також ототожнюється з грішниками.

Мартін Лютер у проповіді на Хрещення Господнє яскраво зазначив, що Ісус, будучи без гріха, став на місце грішників: «Іван отримує від Нього грішника, що не має жодного власного гріха, але є найбільшим грішником – бо на Ньому гріх усього світу. Він… визнає Себе грішником – не щодо Себе, а щодо нас. Тут Він стає на моє і твоє місце і постає замість усіх нас, грішників» . Христос немовби бере на Себе тягар нашої вини, щоб понести його замість нас. Лютер додає: «Господь поклав на Нього гріх усіх нас» (Іс.53:6), тож Ісус «воістину потребує хрищення на відпущення гріхів – не для Себе… але заради нас, гріхи яких Він на Собі несе. Він занурює наші гріхи у Своє хрищення і обмиває їх… щоб вони втопилися і померли в Його хрищенні».

Яка глибока істина: Ісус приймає хрещення не для очищення Себе, а щоб очистити нас! Тут вже передбачено Хрест: як пізніше на Голгофі Він понесе наші гріхи на тілі, так у Йордані Він розпочинає це служіння як заступник грішників.

Отже, Христос у водах Йордану продемонстрував досконалий послух та смирення. Він не лише виконав обряд, але виконав Божу правду – праведні вимоги – замість і заради нас. Цей Його приклад кличе і нас до смирення та покаяння. Якщо Святий безгрішний Божий Син не погордував покаянним хрещенням, то чи маємо ми підстави ухилятися від покаяння? Чи не трапляється, що ми, подібно фарисеям, виправдовуємо себе і не хочемо визнавати гріхів? Ісус показує інший шлях: шлях покори перед волею Отця. Виконати Божу правду для нас означає визнати свою неправедність і прийняти очищення, яке дарує Христос. Тож цей епізод кличе нас сповідати гріхи, смирятися перед Богом і людьми. “Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне!” – казав Іван (Мт.3:2). Ісус не лише повторив цей заклик, але почав Своє служіння з акту покори, солідарності з тими, хто кається. В нашому повсякденному житті це означає: не бійтеся визнати свою провину, зробити крок до виправлення, “зануритися” в Божу благодать, яка очищає. Бо Христос вже пройшов цим шляхом за нас і готовий нас провести ним до нового життя.

2. Отець відкриває небеса і проголошує Улюбленого Сина (Мт. 3:16–17; Іс. 42:1; Пс. 29)

Коли Ісус вийшов з води, сталося неймовірне: відкрилися небеса, Дух Святий у вигляді голуба зійшов на Нього, і пролунав голос Отця: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!» (Мт.3:16-17). Ця мить – одкровення Божої слави, де ми бачимо разом усі три Особи Пресвятої Трійці.

Августин проповідував про цю сцену так: «Ми бачимо ніби божественне видовище: Бог являє Себе в Трійці на Йордані. Христос, зійшовши в воду в образі раба, явно є Сином; Дух Святий сходить, являючись як голуб; Отець же промовляє з неба: “Ти Син Мій Улюблений” – отож, Отець у голосі, Син у людині, Дух Святий у голубі»  .

Це ясне об’явлення Трійці без сумніву: Бог є Єдиний, але в трьох Особах – Отець, Син і Дух Святий. Тут Отець засвідчує про Ісуса, Сина Свого, і помазує Його Духом.

Слова Отця – «Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав» – надзвичайно важливі. В них лунає виконання давніх пророцтв. Пророк Ісая провіщав від імені Бога: «Оце Отрок Мій, що Я підпираю Його, Мій Обранець, що Його полюбила душа Моя. Я злив Свого Духа на Нього…» (Іс.42:1). На Йордані Отець фактично цитує ці слова: Ісус – той самий Улюблений Слуга, Обранець Божий, на якому перебуває Дух. Бог публічно підтверджує Ісусову ідентичність і місію. Також вислів «Улюблений Син» відсилає до псалма 2: «Ти Син Мій, Я сьогодні Тебе породив» – тексту про царя-Месію. Тобто Бог проголошує Ісуса Месією-Царем і Сином Божим.

В цій сцені бачимо, як Старий Заповіт і Новий Заповіт зливаються в одне свідчення. Голос Господа над водами, що про нього співали в Псалмі 28(29): «Голос Господній над водами… Господь над великими водами!» (Пс.28:3), – тепер лунає над водами Йордану, прославляючи Сина. Сам Бог Отець свідчить про Ісуса. Нема вищої легітимації! Іван Христитель назвав Ісуса «Агнцем Божим» і «Сильнішим, хто христитиме Духом» (Мр.1:7-8), але тут Отець зі свого неба підтверджує: Ісус – Мій Син, Мій Обранець. Це було потрібно і для людей, і для самого Івана. Євангеліст Іван пізніше писав, що Хреститель пізнав Месію саме по тому, що Дух зійшов як голуб, бо Бог йому перед тим сказав: «Над Ким побачиш Духа, що сходить і перебуває, – Це Той, хто христить Духом Святим» (Ів.1:33). Отже, Хрещення Ісуса – це урочисте помазання на публічне служіння і об’явлення Його особи світові.

Для нас із вами ця подія має кілька важливих наслідків.

По-перше, вона зміцнює нашу віру в Ісуса як істинного Бога і істинного Месію. Сам Небесний Отець підтвердив, ким є Христос. Наша віра – не у людського пророка, а в Улюбленого Божого Сина.

По-друге, тут відкривається природа Бога як Трійці: християнська віра – не абстрактна монотеїстична філософія, а жива віра в Отця, Сина і Святого Духа. Бог є любов і спільність Осіб, і на Йордані ми бачимо любов Отця до Сина та сходження Духа любові. Відтак наше спасіння – це праця всієї Трійці: Отця, що послав і засвідчив Сина; Сина, що впокорився аж до хрещення і хреста; Духа, що помазав Сина і сьогодні діє в серцях наших.

По-третє, подумаймо: якщо Отець так полюбив Сина і вподобав, то всі, хто у Христі, також стають улюбленими дітьми Бога. Через віру та хрещення в Ім’я Отця, Сина і Святого Духа ми з’єднані з Христом і прийняті Отцем. Як чудово знати, що в Христі ми – «улюблені, прощені», як свідчив Петро: «Кожен, хто вірує в Нього, одержить прощення гріхів Його Йменням» (Дії 10:43). Тож маємо сміливість називати Бога нашим Отцем, бо Син Божий став нашим братом і Заступником.

Тому практично цей пункт закликає нас поклонятися та слухатися Ісуса як Сина Божого. Бог Отець ніби звертається до всіх присутніх (а через Євангеліє – і до нас): «Це Син Мій Улюблений, Його слухайте» (пор. Лк.9:35). Чи слухаємо ми голос Улюбленого Сина? Чи віддаємо Йому честь у щоденному житті? Коли визнаємо Христа Сином Божим, це має виявлятися у нашій довірі та послуху Йому. Пам’ятаймо, що Отець завжди вподобав Свого Сина – і тому всякий, хто вірить у Сина, дорогий Богові. Ця правда може наповнити нас глибокою радістю і надією: якщо ми у Христі, Бог дивиться на нас з тією ж любов’ю, з якою промовив над Йорданом: «Мій улюблений син, улюблена дочка». Нехай ця ідентичність – улюблених Божих дітей – додає нам сил жити праведно і не боятися життєвих бур.

3. Царство, що приходить через розділення (Мт. 3:12; Йордан; пустеля)

Але Боже об’явлення на Йордані не завершується лише проголошенням Сина. Воно одразу ж веде нас далі — до напруги, до боротьби, до розділення, без якого неможливе Боже царювання. Недаремно ще перед хрещенням Ісуса Іван Хреститель промовляє тривожні слова: «У руці Його віяло, і Він очистить тік Свій, і пшеницю збере до клуні Своєї, а полову спалить огнем невгасимим» (Мт. 3:12). Месія приходить не лише збирати, але й очищати; не лише об’єднувати, але й розділяти. Царство, яке приносить Христос, рухається вперед через розділення, перш ніж настане перемога.

Саме місце хрещення промовляє до нас цією мовою. Ісус хреститься в Йордані — ріці, що вже колись стала межею між старим і новим. Тут води зупинилися і розділились, і народ Божий перейшов у землю обітовану (ІсНав. 3). Але той перехід був можливий лише після іншого, болісного розділення: невірне покоління загинуло в пустелі, тоді як їхні діти увійшли в спадщину. Смерть передувала володінню. Відділення передувало пануванню.

Тепер на Йордан приходить Сам Ісус. Він не веде Свій народ туди, де Сам не був. Він входить у води, щоб «виконати всяку праведність» (Мт. 3:15). Це перші слова Ісуса в Євангелії від Матвія — і вони визначають увесь Його шлях. Христос починає Своє служіння не з тріумфу, а з ототожнення; не з суду над іншими, а з прийняття на Себе тягаря людського гріха. Він стає там, де маємо бути ми.

Коли ж Він виходить із води, відкриваються небеса. Це ще одне глибоке розділення — тепер уже між небом і землею. Те, що було зачинене через гріх, тепер відкривається. Дух Святий сходить, як голуб, і цим Писання веде нас назад — до самого початку. У книзі Буття Дух Божий ширяв над водами. Тут Він знову сходить над водами — але вже над Христом. Це знак того, що починається нове творіння. Старий світ минає. Нове людство зосереджується в Одній Людині. Від цього моменту все людство ділиться не за походженням, не за культурою і навіть не за зовнішньою побожністю, а за єдиним критерієм: у Христі або поза Ним.

Навіть саме втілення є розділенням — початком нового людства. Христос стає Другим Адамом. Від цього моменту нейтралітету не існує. Усі речі, усі люди, усі серця опиняються або в Христі, або поза Ним.

Це має пряме значення і для Церкви сьогодні. Ми живемо серед реальних розділень — як між Церквою і світом, так і всередині самої Церкви. Це боляче і тривожно. Але Христос — Цар, Який розділяє не для знищення, а для очищення. Він відокремлює Свою Церкву від світу, але також очищує її зсередини, щоб прояснити вірність, викрити поганий плід і дати зростання Його Царству.

Тому не дивуймося, коли шлях послуху проходить через напругу і вибір. Не існує перемоги без розділення. Не існує жнив без відокремлення пшениці від полови. Християнське життя — це постійне скидання старої людини, умертвіння гріха і чесне розпізнавання того, що належить Христу. Саме так Царство Боже рухається вперед — через очищення, щоб привести до життя.

4. Помазаний Духом Цар вступає у Свою місію (Мт. 3:16; Дії 10:38; Лк. 4:18)

Євангеліє каже: «Дух Божий, що спускався, як голуб, і сходив на Нього» (Мт.3:16). Це знак помазання Ісуса на Його месіанське служіння. Власне, слово «Месія» і є «Помазаник», грецькою «Христос». У старозавітні часи царів і первосвящеників помазували оливою на знак посвяти і наділення Духом для їхньої влади. Ісус же помазаний не земним єлеєм, а самим Духом Святим. Так сповнюється пророцтво Ісаї: «Дух Господній на Мені, бо Він помазав Мене» (Іс.61:1).

Вестмінстерське сповідання віри підкреслює: «Господь Ісус був освячений і помазаний Святим Духом надміру; мав у Собі усі скарби премудрості та знання» (розд.8, п.3) .

Саме на Йордані і відбулося це особливе помазання надміру – коли Дух зійшов і спочив на Христі.

Із цієї миті Ісус розпочинає Своє публічне служіння в силі Духа. Відразу після хрещення — без жодної паузи — Дух веде Ісуса в пустелю, щоб Він був спокушуваний дияволом (Мт. 4:1). Це надзвичайно важливий урок і для нас. Боже підтвердження не означає негайного полегшення. Навпаки, воно часто означає початок боротьби. Цар небесний, народжений від Діви, помазаний у водах Йордану, повертається в пустелю, щоб зустрітися з поразкою Ізраїля, поразкою Адама і непослухом усього людства — і перемогти там, де всі до Нього впали.

Христос приступає до проповіді: «Дух Господній на Мені, бо помазав Мене благовістити убогим…» (Лк.4:18). Апостол Петро пізніше свідчив: «Бог помазав Ісуса, що був із Назарету, Святим Духом і силою; і ходив Він, добро чинячи та всіх уздоровлюючи» (Дії 10:38) . Отже, хрищення в Йордані – це ще й урочисте рукопокладення Ісуса на служіння пророка, первосвященика і царя, яке Він виконував протягом Своєї земної місії і довершив на хресті та в воскресінні.

Цей момент цікаво пояснюють дослідники Біблії. В Старому Заповіті існувала норма: священики починали служіння з 30 років і обов’язково проходили обряд омовіння водою та помазання оливою (Чис.4:3; Лев.8:6, 12). Ісус саме близько 30-річного віку приходить до Івана і проходить через воду, а замість єлея отримує Духа. Дехто з богословів каже: на Йордані відбулось «висвячення» Ісуса в первосвященики нового Завіту  . Він приймає хрищення «покаяння», хоча не мав гріха, бо бере на Себе гріхи народу – подібно як первосвященик ніс провину Ізраїля перед Богом (Лев.16) . Тобто Христос вступає у Свій сан Первосвященика, що згодом віддасть Себе в жертву за гріхи світу. Водночас Отець проголошує Його Сином-Царем (Пс.2:7) і Дух помазує, даючи силу як Пророку проголошувати Царство. І всі ці три посади – Пророка, Священика і Царя – сходяться в Ісусі Христі, Помазанику.

Гейдельберзький катехізис навчає: Христос названий Помазанцем, бо «Він призначений Отцем і помазаний Святим Духом бути нашим найвищим Пророком і Учителем, нашим єдиним Первосвящеником і вічним Царем» (ГК, питання 31).

Яке ж практичне значення для нас має факт помазання Ісуса Духом? Передусім, радіймо, що наш Спаситель наділений усім необхідним для здійснення спасіння. Він – досконалий Божий Пророк, що відкрив нам усю правду про спасіння; Він – милосердний Первосвященик, що приніс Себе в жертву за наші гріхи і тепер заступається за нас; Він – праведний Цар, що переміг сатану і царює, охороняючи Свій народ. Без помазання Духом усе це було б неможливим, але через Духа Ісус здійснив чудеса, виганяв бісів, ніс Євангелію бідним, і Духом Святим приніс Себе непорочним Богові (Євр.9:14).

Крім того, помазання Христа Духом – джерело й для нашого життя в Дусі. Іван передрікав: «Він христить вас Духом Святим» (Мр.1:8). І це слово сповнилося: одержавши Духа, Ісус пізніше вилив Його на апостолів у день П’ятидесятниці.

Сучасний богослов Пітер Лайтхарт зазначає цікаву річ: «Хрищення Ісуса завершується тоді, коли Ісус Сам стає Тим, хто христить Духом» . Дух зійшов на Христа, “переповнив” Його, а в день П’ятидесятниці Христос “перехрестив” учнів Святим Духом, вилляв на них те, що прийняв на Йордані. Тобто Йордан веде до Горниці: від води хрищення – до вогню Духа. І далі цей дар продовжується в Церкві. В нашому читанні з Дій апостолів Петро здивовано побачив, що Дух Святий злинув і на язичників, які повірили, – тож він наказав і їх охрестити водою в Ім’я Ісуса (Дії 10:44-48). Це показує: усі, хто належать Христу, приймають від Нього Святого Духа. Апостол Павло пише: «Всі ми одним Духом охрищені в одне тіло» (1Кор.12:13). Через водне хрещення і віру ми долучені до помазаного Тілa Христового, і той самий Дух діє в нас. Кожен відроджений християнин має помазання від Святого (1Ів.2:20) – тобто участь у Святому Дусі, який вчить, скеровує і зміцнює нас. Це означає, що ми тепер покликані продовжувати Христову місію в силі Духа. Писання каже, що всі охрещені в Христа зроблені «царським священством» (1Пет.2:9) – народом, помазаним служити Богові. Як у давнину єлеєм помазували царів і священників, так нині кожного з нас Бог духовно “помазує” Святим Духом на служіння у Царстві Христовім.

Отже, Хрещення Господнє нагадує і про наше власне хрещення. Ми були охрещені водою на знак очищення від гріхів та прийняття Святого Духа. Це стало початком нашої дороги учнівства. Можливо, хтось із нас був охрещений ще дитиною і не пам’ятає цього моменту – але важливо пам’ятати значення: ти відділений для Бога, посвячений як Його дитина і воїн Христа. Лютер часто закликав: “Пам’ятай своє хрещення!” – тобто пам’ятай, кому ти належиш і яким Духом запечатаний. У повсякденності, коли приходять спокуси чи слабкості, варто нагадати собі: “Я охрещений(а)! На мені печать Божа. Я маю Святого Духа, даного через Христа, щоб жити праведно.” Це підбадьорює нас черпати силу не зі своїх ресурсів, а з Духа Божого, який діє всередині. Немає такого виклику, з яким ми не могли б справитися в Дусі Христовім: «Господь подасть силу народові Своєму» (Пс.28:11).

Отримавши Духа, ми покликані ділитися Ним з іншими – любов’ю, служінням, благовістям. Подібно як про Христа сказано: «спочиваючи на Ньому, Дух сходив і залишався» (Ів.1:32), так і нам треба не засмучувати Святого Духа, а постійно наповнюватись Ним (Еф.5:18) і служити Його дарами. Тоді з нашого життя потечуть «річки живої води» (Ів.7:38-39). Тож запитаймо себе: чи усвідомлюємо ми, що вже помазані Божим Духом для певної місії – у своїй сім’ї, церкві, суспільстві? Хтось помилково думає, ніби лише пастори чи місіонери «помазані». Ні, кожен вірний на своєму місці – носій Христового помазання. Просімо Бога вести нас Духом у щоденних справах – у вихованні дітей, на роботі, в служінні потребуючим. Святому Духові не байдужі буденні справи: Він хоче проявляти через нас Христову любов і силу в світі.

Вестмінстерський Катехізис запитує: «Як Христос виконує служіння пророка, священика і царя?» – і відповідає: «як Голова і Спаситель церкви, Христос дає їй Своїх Духа і Слово, щоб наставляти, виправдовувати і освячувати вибраних» (короткий катехізис, пп.23-26).

Отже, зійшовши на Ісуса при хрещенні, Святий Дух через Нього зійшов і на нас, Його народ. Живімо ж у цьому помазанні, дякуючи Богові за такий дар!

Висновок

Подія Хрещення Господнього – більше ніж історичний епізод. Це глибоке Євангеліє в дії: Син Божий у смиренні ототожнюється з нами, виконуючи всю правду замість нас; Бог Отець засвідчує про Свого улюбленого Сина, щоб ми пізнали і повірили в Нього; Святий Дух помазує Ісуса на спасительне служіння, яке охоплює і нас. Тут у Йордані вже провіщено Хрест і Воскресіння: Христос, взявши гріхи в водах хрещення, понесе їх на хрест; Отець, що розкрив небеса над Йорданом, розірве завісу храму і прийме жертву Сина; Дух, що зійшов як голуб, після воскресіння зійде як вогонь на церкву.

Отож, яке рішення ми зробимо, почувши це? Бог сказав: «Це Син Мій Улюблений…» – чи стане Ісус улюбленим Господом для мене і тебе? Чи скажемо ми, як той голос із неба: «Ісус – улюблений Син Бога, в якому моя душа знайшла благовоління»? Запрошую кожного сьогодні відновити свою посвяту Христові. Можливо, хтось досі лише спостерігає збоку – тоді слова Отця «слухайте Його» звернені саме до вас. Повірте в Ісуса як Божого Сина і Месію, і Отець подарує вам прощення та прийняття. Апостол Петро зрозумів у домі Корнилія: «Бог не дивиться на обличчя, але в кожному народі любий Йому той, хто боїться Його й чинить правду» (Дії 10:34-35). Сьогодні немає значення, ким ви були – Господь приймає всіх, хто кається і вірує в Його Сина. Хрищення Ісуса прокладає шлях і для нашого хрещення: у воді й Дусі, до нового життя. Якщо ви ще не хрещені, але вірите – не зволікайте, послухайтесь Христа, прийміть це благословення. Якщо вже хрещені – живіть у світлі свого хрещення, що означає жити для Бога, очищатися від гріха, ходити в силі Святого Духа.

І насамкінець, погляньмо ще раз подумки на Йордан. Ісус виходить із води. Над Ним розкрите небо – знак того, що тепер небо відкрите і для нас. Голубом спускається Дух – і той самий Дух невидимо носиться сьогодні тут, над нами, торкаючись наших сердець. І голос Отця лунає з Писання до кожного: «Оце Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!». Як же ми відповімо? Відповімо, як належить дітям Божим – вірою, надією і покаянням. Схилимо наші серця в молитві:

Небесний Отче, дякуємо Тобі за те, що Ти явив нам Свого улюбленого Сина у Йордані. Ісусе Христе, дякуємо, що смирився до хрещення і хреста заради нашого спасіння. Дякуємо за дар Святого Духа. Допоможи нам жити у світлі Твоєї правди, як улюблені діти Отця. Наповни нас Твоїм Духом, щоб ми могли виконати все праведне у нашому житті. Зміцни нашу віру, онови нашу надію і дай нам серце покаянне й слухняне. Нехай ім’я Отця, Сина і Святого Духа буде прославлене через нас. Амінь.