«Оце Агнець Божий!» – Христос, що бере гріх світу і кличе нас слідувати за Ним

«Оце Агнець Божий!» – Христос, що бере гріх світу і кличе нас слідувати за Ним

Ісая 49:1-7; Псалом 40:1-11; 1 Коринтянам 1:1-9; Івана 1:29-42

Вступ:  Погляд на Агнця, що змінює світ

Уявіть себе серед натовпу на березі Йордану. Проповідник-пустельник Іван Хреститель раптом перериває хрещення, вказує на Незнайомця і голосно вигукує: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» (Івана 1:29). Ці слова приголомшують. Агнець Божий? Для юдеїв того часу образ агнця означав жертву за гріх – щоденні храмові ягнята та особливо пасхальний агнець, пам’ятник визволення Ізраїлю з Єгипту . Іван ніби каже: ось Той Єдиний, на Кого вказували всі жертви Старого Заповіту. Той, хто прийшов принести справжнє очищення від гріхів, яке недоступне через жодні людські зусилля. Недаремно один сучасний автор зазначає, що свято Пасхи – «понад усі інші говорить про Агнця Божого», і євангелист показує, що Ісус є той справжній Агнець, про якого пророкувала Пасха .

Сьогодні ми роздумуємо над цим одкровенням: Ісус Христос – Агнець Божий, що бере на Себе гріх світу, і як це відкриття змінює життя кожного з нас. Наші читання (Ісая 49:1-7; Псалом 40:1-11; 1 Коринтянам 1:1-9; Івана 1:29-42) сходяться до цієї центральної теми. Ми побачимо: (1) Христос як досконалий жертвений Агнець виконує Божий план спасіння, (2) Христос кличе нас іти за Ним та пізнавати Його особисто – «Прийдіть та побачте», (3) Христос посилає нас свідчити іншим, щоб кожен міг знайти спасіння в Ньому. Нехай Дух Святий відкриє наші серця, щоб ми не лише зрозуміли ці істини розумом, але й відповіли вірою, надією та покаянням.

1. Агнець Божий – єдина жертва за гріхи світу

Перша істина, на якій будується Євангеліє: Ісус є Божим Агнцем, тобто досконалою жертвою, що усуває наш гріх і примиряє нас з Богом. Коли Іван Хреститель виголосив про Ісуса: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» – він проголосив завершення старозавітної системи жертвоприношень. Усі ті ягнята були лише тінню; Христос став реальністю, до якої вони вели .

Як писав Жан Кальвін, головне покликання Христа уже в самій цій назві:

«Він узяв на Себе гріхи світу жертвою Своєї смерті і примирив людей із Богом, бо, вгамувавши Божий гнів, робить нас святими й праведними перед Богом» .

Христос – звершення всіх прообразів

Іван назвав Ісуса «Агнцем Божим» невипадково. Це слово відразу відсилає нас до пасхального агнця, кров’ю якого колись були позначені двері ізраїльтян – і Божий гнів минув їхні домівки (Вихід 12). Так само і тепер: тільки кров Христа рятує нас від Божого праведного суду. Старозавітні пророки передбачили це. Ісая писав про Месію: «Немов вівцю на заколення ведено Його… Господь поклав на Нього гріх усіх нас» (Іс. 53:6-7). У Псалмі 39(40) Месія говорить пророчі слова: «Жертви й приношення Ти не схотів… Тоді я сказав: “Ось, я прийшов… чинити волю Твою, Боже”» . Автор Послання до євреїв пояснює: «неможливо, щоб кров биків і козлів здіймала гріхи» – всі ті жертви були безсилі очистити совість, але Христос, єдиний праведний Агнець, приніс Себе самого раз і назавжди. Цікавий штрих підмічений богословом Джеймсом Джорданом: у наведеному тексті з Євреїв навмисно не згадується ягня, адже Ісус і є тим правдивим Ягням, що Своєю кров’ю здійснив реальне очищення . Як проголошує Бельгійське сповідання, Христос «постав перед Богом замість нас, утихомиривши Божий гнів Своїм повним задоволенням» (Бельг. спов. арт.21) .

Сам Бог приготував цю Жертву. Усюди в Писанні бачимо наголос: спасіння – від Господа. Іван називає Ісуса «Агнцем Божим», тобто даним самим Богом для нас . Мартін Лютер яскраво протиставляє цю Божу Жертву людським зусиллям: «Ваші юдейські ягнята були лише іграшками, що нагадували про справжнього Пасхального Агнця. Ваші жертви ніколи не могли насправді змити гріх. Тільки Син Божий зробить це. Бог призначив, щоб саме Агнець був заколений на хресті за наші гріхи… Бог зробив Христа Агнцем, який понесе гріхи всього світу» . Христова особа унікальна: Він досконалий чоловік і водночас Бог, єдиний безгрішний. Тому лише Він годиться бути нашим Заступником. «Оце Божий Агнець» – значить, Бог Сам забезпечив викуплення, яке люди не могли знайти власними силами.

Святий Іван Золотоустий (Хризостом) зазначав, що Іван Хреститель, вказуючи на Христа-Агнця, «нагадував їм пророцтво Ісаї та тіні Мойсеєвого Закону, щоб через образ легше привести їх до сутності [Месії]»* . Усі прообрази виконалися – здійснилася реальність в Ісусі Христі.

Єдина жертва, що усуває гріх і гнів назавжди

Коли Іван каже: «бере гріх світу», слово “гріх” в однині означає весь тягар гріховності – Христос забирає «усіляку неправду, що відчужує людей від Бога» . І це стосується не тільки євреїв, але цілий світ . Тут і добра звістка, і виклик. Добра звістка: немає гріха надто тяжкого, який Христос не міг би винести. Він є “спасінням аж до краю землі” (Іс. 49:6), світлом навіть для поган . Але й виклик: якщо весь світ в гріху, то “усі згрішили” (Рим.3:23), отже кожному з нас потрібен цей Агнець. Жодна людська праведність, жодні «власні способи умилостивити Бога» (як писав Кальвін) не допоможуть . Стародавні люди це відчували – звідси безліч жертв, інколи навіть язичницькі, якими намагалися втихомирити небо . Сучасна людина теж нерідко тягне тягар вини або намагається “відкупитися” добрими ділами. Але Євангеліє проголошує: усе це марно, бо Бог вже дав єдиний шлях прощення – Свого Сина. Христос «не залишає грішникам жодного іншого притулку, окрім як утікати до Нього» .

Розкриваючи цю істину, Гейдельберзький катехізис вчить:

Протягом усього свого земного життя, а особливо наприкінці, Христос носив в душі та в тілі гнів Божий за гріх усього людства. Він робив це для того, щоб Своїми стражданнями, які є єдиною спокутною жертвою, звільнити нас, тобто наші тіла та душі, від вічного осуду та здобути для нас Божу благодать, праведність і вічне життя.» (Гейдел. катех. пит.37) .

Іншими словами, на Христі звершилося повне задоволення Божої справедливості. Наш борг анульовано Його кров’ю. Ось чому в небі Ісус прославляється як “Агнець, заколений” (Об’явл.5:12) – навіки живий, але з відмітинами жертви, що вічно нагадують про ціну нашого спасіння.

Застосування: Чи прийняли ви особисто благодать, придбану Агнцем Божим? Ця жертва дана “за гріх світу”, але кожен мусить прийти до Христа вірою, щоб вона стала дієвою для нього. Господь не відкине нікого, хто кається і вірить: «на нього [Христа] покладено беззаконня всіх нас» (Іс.53:6), а отже немає гріха, якого Христос не зміг би понести замість вас. Тож більше не потрібно ховатися, як Адам, або тонути у почутті провини. Достатньо вказати душею на Ісуса і сказати: “Ось Той Агнець, що поніс і мої гріхи”. Мартін Лютер радив триматися цього як найвищої розради: «Хто бажає спастися, мусить знати, що всі його гріхи покладені на плечі цього Агнця… Якщо шукаєш місце, де знищено гріхи світу, то споглянь на хрест: Господь поклав усі наші гріхи на спину цього Агнця» . Як же це звільняє від тягаря! Я можу зіткнутися з правдою про свій гріх і водночас радіти прощенню, бо Боже Ягня вже понесло мою провину.

Перемога Агнця: відкуплення і розорення влади зла

Христова жертва не лише знімає вину гріха, але й ламає кайдани зла. Агнець Божий – переможець над “князем цього світу”.

Святий Августин натхненно проголошував парадокс хреста:

«Який же це Агнець, що Його бояться вовки? Який Агнець, що, бувши заколений, убив лева?»

Під левом він розумів диявола – хижого ворога людства . На Голгофі здавалось, що сили темряви тріумфують, але саме там, віддавши Себе як агнець на заколення, Ісус роззброїв сатану. «Кров’ю Агнця лев був переможений», – проголошує Августин . У видінні Йоана Богослова цей триумф зображено так: «Вони перемогли його (диявола) кров’ю Агнця» (Об’явл.12:11). Це означає, що жертва Христова не даремна: вона реально вириває нас із лап сатани, з рабства гріху, з жала смерті. Бог Отець прийняв плату Сина і тим самим позбавив диявола права обвинувачувати і тримати нас (див. Кол.2:14-15). Тепер кожен, хто у Христі, може сміливо свідчити: «Я не під осудом, бо за мене помер Агнець Божий». Яку впевненість це дає нам у духовній боротьбі! Коли ворог душі нагадує про ваші падіння, вказуйте йому на Агнця. Коли сумління дорікає, відповідайте йому Євангелієм: Ісус вже поніс мій вирок, тепер я – прощений і вільний служити Богові.

Отже, браття і сестри, «Агнець Божий» – це серце нашої віри. Це основа для нашого миру з Богом і відваги жити по-новому. Недарма Реформатори казали: у цих словах – весь зміст Євангелія. «Це – основа всієї християнської доктрини. Хто в це вірить – той християнин; хто ні – той не християнин», – стверджував Лютер . Тому нехай ця істина не буде для нас звичною чи абстрактною. Бог закликає: «Ось Агнець Мій за тебе! Дивись на Нього і знаходь прощення, праведність і силу до нового життя».

2. «Прийдіть та побачте» – поклик Ісуса до учнівства

Коли Іван Хреститель засвідчив про Ісуса, двоє з його учнів негайно відгукнулися. Євангеліє від Івана описує, що вони пішли за Ісусом, а Він, обернувшись, запитав: «Чого шукаєте?» Вони назвали Його Учителем і спитали, де Він живе. У відповідь Христос сказав: «Прийдіть – і побачите». Вони пішли і перебували з Ним того дня (Ів. 1:37-39). У цих простих словах – модель учнівства. Ісус особисто запрошує нас прийти і пізнати Його ближче.

Поклик, що виходить від Бога

Звернімо увагу: перший крок робить Сам Христос. Так, учні пішли за Ним, але це Він перший обернувся до них і заговорив. Це чудова картина Божої благодаті: Христос завжди наперед виходить нам назустріч. Як писав апостол Павло до коринтян, «вірний Бог, що ви через Нього покликані до спільноти Сина Його, Ісуса Христа, Господа нашого» (1 Кор.1:9, Огієнко) . Наше спасіння – результат Божого поклику. Христос кликав колись простих  рибалок: «Іди за Мною!» – і вони залишали все. Христос, через проповідь Євангелія, кличе і нас сьогодні. Недарма ми називаємо себе церквою (εκκλησία – “покликані”) Божою. Христос звертається до кожного серця: «Прийди до Мене». Якщо б Він не обернувся до нас Своїм милосердям, ми б не знайшли дороги до Нього. Але хвала Господу – Бог вірний; Він не залишає нас у пітьмі, а кличе до світла Христового (1 Петр.2:9).

Однак Божественний поклик вимагає відповіді. Учні могли б проігнорувати Ісусове запрошення. Але вони пішли і побачили. Це є дія віри – залишити свою працю і піти за Ісусом назустріч невідомому, довірившись Його слову. Бог звертається до нас через Євангеліє, але від нас залежить – лишитися осторонь чи зробити крок віри. Можливо, хтось слухає про Христа роками, але ще ніколи не “побував” із Ним особисто, не вступив у живі стосунки молитви й довіри. Сьогодні Господь каже: “Прийди і побач”. Не задовольняйся чужими розповідями про Бога – скуштуй сам, який добрий Господь (Пс.33:9). Як колись жителі Самарії казали жінці, що свідчила їм: «Вже не за твоїми словами віруємо, бо самі почули і пізнали, що Той істинно Спас світу, Христос» (Ів.4:42).

Близькість і пізнання Христа

Учні залишилися з Ісусом цілий день (Ів.1:39). Якою незабутньою була ця зустріч! Вони називали Його Равві (Учителю) – отже, хотіли слухати Його вчення. Можна лише уявити, про що була їхня розмова. Можливо, про очікування Месії, про Царство Боже, про гріх і покаяння. Те, що після цього один із них (Андрій) твердо увірував, що Ісус – Христос, показує: спільний час з Ісусом розвіяв їхні сумніви. Так само і в нашому житті: щоб утвердитися в вірі, потрібно проводити час з Христом. Недостатньо лише краєм вуха почути про Нього від інших. Потрібно особисто шукати Його присутності – у молитві, читанні Писання, роздумах. Саме в тісному спілкуванні зі Спасителем наші серця зростають у вірі та любові. Згадайте учнів по дорозі в Емаус: поки Христос невпізнаний ішов поряд і пояснював Писання, «серця горіли» в них (Лк.24:32).

Час, проведений з Ісусом, назавжди змінює людину. Андрій провів один день з Господом – і став іншим: він знайшов мету, адже знайшов Месію (Ів.1:41). Чи проводимо ми час з нашим Господом? Він кличе: «Перебувайте в Мені» (Ів.15:4). Він хоче відкрити Себе вам глибше. Наша віра – це не разовий акт, це життя учнівства, щоденне “залишатися з Ісусом”. Мартін Лютер писав, що справжнє пізнання Христа приходить не просто від слухання проповідей, а від прямого спілкування з Ним через Слово і Духа Святого, так що серце відчуває Його близькість як реальну. Запитаймо себе: чи моє християнство зводиться до недільних служб, чи я щодня шукаю лиця Божого? Чи маю я години наодинці з Ісусом, коли Біблія відкрита, а коліна схилені? Без цього наша віра буде слабкою і чужою. Але якщо ми “знаходимося” при Ісусі, тоді, як обіцяв Він, «пізнаєте правду» – будете розуміти Його волю – «і правда визволить вас» (Ів.8:31-32).

Застосування: Ісус запитав: «Чого шукаєте?» (Ів.1:38). Це питання звернене і до нас. Що ми шукаємо в житті? Багато людей шукають щастя, миру, любові, прийняття. Учні шукали Месію – Спасителя, котрий наповнить їхнє життя змістом. Христос – відповідь на наші найглибші пошуки. «Прийдіть до Мене… і Я заспокою вас» – обіцяє Він (Мт.11:28). У Ньому ми знаходимо прощення, яке знімає тягар провини; любов, яка виганяє страх; істину, яка дає свободу. Тож, якщо шукаєш миру серця – іди до Ісуса. Якщо шукаєш направлення – приходь до Нього, Він є дорога, правда і життя (Ів.14:6). І не думай, що ти ще недостатньо кращий для Нього – ті перші учні були простими рибалками, грішними людьми, але Христос прийняв їх. Він не докоряє, а лагідно веде тих, хто шукає. Святитель Августин колись молився до Бога: «Ти створив нас для Себе, і неспокійне серце наше, доки не спочине в Тобі». Не будь неспокійним – прибудь сьогодні з Ісусом.

Покликані до спільноти Сина Божого

Апостол Павло у тому ж уривку 1 Коринтянам називає велику мету нашого покликання: бути в спільноті (тобто в єднанні) з Ісусом Христом (1 Кор.1:9). Бог не просто прощає наші гріхи і залишає нас самих. Він кличе нас до сім’ї Свого Сина, зробити нас дітьми Божими і друзями Христовими. Учні, що залишалися з Ісусом того вечора, вступили в близькі стосунки з Ним – стосунки Учителя і учнів, Господа і слуг, але й друга зі своїми друзями (Ів.15:15). Християнство – це життя в цій дивовижній дружбі з Христом, коли ми зростаємо в любові до Нього і слухняності Йому.

Андрій був спочатку учнем Івана, але після зустрічі з Ісусом перейшов до нового Учителя назавжди. Так і ми: можемо мати різні прив’язаності, авторитети чи ідеї в житті, але коли пізнаємо Христа – маємо все підпорядкувати Йому, стати Його учнями повністю. Це означає слухати Його голос понад усі, вчитися від Нього через Писання, коритися Його владі. Учнівство – не разовий крок, а шлях цілого життя. Проте на цьому шляху ми ніколи не самі – Господь йде попереду і поруч. 1 Кор.1:9 каже: «Вірний Бог», тобто можна покладатися, що Він збереже нас у цій спільності з Христом до кінця. Трохи далі Павло пише: «[Бог] утвердить вас до кінця – неповинними в день Господа нашого Ісуса Христа» (1 Кор.1:8). Яка надія! Якщо ви відповіли на поклик Ісуса і йдете за Ним, сам Господь збереже вас відпасти, дасть силу зростати. Головне – залишайтеся в Ньому, залишайтеся поблизу Нього щодня. Христос – добрий Пастир; ті, хто за Ним, ні в чому не матимуть недостатку (Пс.22:1).

3. «Ми знайшли Месію!» – свідчення, яке змінює інших

Перебування з Христом того дня настільки переповнило серце Андрія, що він не втримав радості в собі. Євангеліє говорить: «Він спершу знаходить брата свого, Симона, та й каже йому: Ми знайшли Месію, що значить: Христос. І привів його до Ісуса» (Ів.1:41-42). Ось як народжується євангелізація – природньо, від щирого захоплення Спасителем. Коли Христос стає реальним для нас, ми починаємо бажати, щоб і інші Його пізнали. Віра завжди прагне ділитися.

Андрій – образ кожного благовісника

У цій короткій сцені бачимо прототип християнського свідоцтва. Андрій не був ще апостолом, не мав особливої освіти чи становища. Але він зробив те, що міг: пішов до найближчої йому людини – свого брата – і розповів про Христа. Він навіть не проповідував довго, а просто поділився особистим: «Ми знайшли Месію!» (тобто “я особисто знайшов те, чого шукав”). Найпереконливіше свідчення – від особистого досвіду. Коли ваше життя змінене, ваші знайомі це побачать і захочуть пояснення. Апостол Петро пізніше писав: «Будьте завжди готові дати відповідь кожному, хто запитає вас про вашу надію» (1 Петр.3:15). Важливо, що Андрій сказав: «ми знайшли». Для юдеїв це слово нагадувало обітниці шукати і знайти Месію. Ми теж можемо говорити людям: «Я знайшов прощення і мир у Христі; я знайшов сенс життя у Бозі». Це не нав’язування доктрин, а щире свідчення: «прийди і переконайся сам». Андрій саме так і зробив – «привів його до Ісуса». Ось мета: не просто розповісти, а привести людину до особистої зустрічі з Господом.

Андрій, по суті, став першим євангелістом Нового Заповіту. Цікавий факт: завжди, коли в Євангелії згадується Андрій окремо, він когось приводить до Ісуса. Тут – Петра; пізніше він приведе хлопчика з хлібами (Ів.6:8-9); ще пізніше – приведе язичників-греків до Христа (Ів.12:20-22). Його ім’я означає “мужній”, і справді потрібна духовна мужність, щоб свідчити іншим. Але любов до Спасителя робить відважним. Той самий Петро, якого Андрій привів, згодом напише: «Не можемо не говорити про те, що ми бачили і чули» (Дії 4:20). Якщо ми наповнені Христом, то «з повноти серця говорять уста» (Мт.12:34). Можливо, нам бракує ревності благовістити, бо ми розучилися захоплюватися Христом? Повернімося до пункту 2: якщо ми перебуваємо з Ісусом, наше серце природно захоче приводити інших до Нього.

В цій історії чудово видно співпрацю у благовісті: Іван Хреститель засвідчив Андрію, Андрій привів Петра, Петро потім поведе тисячі. Так і сьогодні Божий план – щоб кожен учень робив учнями інших (Мт.28:19). Апостоли – фундамент церкви, але Євангеліє розповсюджувалося не тільки через апостолів, а через простих християн, які розказували знайомим про Спасителя. Ми всі – ланки ланцюжка від Івана Хрестителя до сьогодення. Згадаймо, хто привів нас до церкви чи благовістив нам? Бог діяв через ту людину. Тепер наша черга бути такими провідниками до Христа.

Світло для народів – місія церкви

Сьогоднішній уривок з пророка Ісаї 49 нагадує: Божий Спаситель поставлений «світлом народів, щоб був спасінням Божим аж до краю землі» (Іс.49:6) . Ісус є світло для всіх людей, не лише для однієї нації чи групи. Після Свого воскресіння Він доручив учням іти «аж до краю землі» (Дії 1:8) з благовістям. Церква покликана продовжувати місію Христа – нести світло спасіння усім народам. У цьому глибинний зміст того, чому Христос не забирає віруючих одразу на небо: ми залишені тут, щоб інші через наше свідчення теж знайшли Месію. Іноді ми думаємо, що євангелізація – справа особливих євангелістів або пасторів. Але ні, кожен, хто знайшов Христа, може й має ділитися. Андрій не чекав особливої нагоди чи послання згори – він просто пішов до свого брата. Для початку задумаймося: кого з близьких або друзів Бог розмістив поруч із нами? Може, саме нас Господь хоче використати, щоб привести цю душу до спасіння. Помоліться за ту особу, знайдіть можливість розповісти про свою віру. Не бійтеся простоти: можете сказати, як Андрій, «я знайшов у Бога мир і хочу поділитися цим з тобою». Можливо, вас не послухають одразу, але ви сієте зерно. А якщо послухають – приведіть їх «до Ісуса» у молитві, разом читати Біблію або запросіть до церкви.

Наша українська церква сьогодні теж покликана бути світлом для народу. У час випробувань, які переживає наша країна, люди особливо потребують надії, втіхи, любові. Ми знаємо джерело всього цього – у Христі. То ж не тримаймо світло під посудиною, але ставмо на свічник (Мт.5:15). У Псалмі 39(40) Месія говорить: «Я проповідував правду Твою в великому зборі… не таїв милості Твоєї та правди Твоєї у великім зібранні» . Якщо сам Христос, істинний Агнець, не мовчав, то тим більше ми – відкуплені Ним – повинні проголошувати Його правду і милість публічно. Це не означає, що всі мають виходити на вулиці проповідувати. Але всі ми своїм життям і словом можемо свідчити оточенню. Як пише апостол Павло, «Бо любов Христова рухає нас» (2 Кор.5:14) і «ми – посли від Імені Христового» (5:20). Сам Бог через нас закликає людей до примирення. Що за честь і що за відповідальність!

З таких малих починань, як дія Андрія, зростає Царство Боже. Він привів одного – Петра, а Петро потім привернув до Христа тисячі в день П’ятидесятниці. Не недооцінюймо «малих» кроків благовістя. Кожна душа безцінна. Можливо, той, кому ви свідчите, згодом приведе ще багатьох. А навіть якщо ні – небеса радіють за одного грішника, що кається (Лк.15:7). Андрій, до речі, став місіонером: за переданням, він проповідував аж до Скіфії (можливо, і на наших землях). Бог може повести і нас далі, ніж ми думаємо, якщо ми вірні у малому – свідчити тому, хто поруч.

Отже, як реформатська церква, тримаймо фокус на головному: Христос – наш заколений і воскреслий Агнець, Єдиний Спаситель світу. Це послання довірене нам, щоб його почула Україна і край землі. Наша конфесія може мати глибокі богослов’я і історію, але якщо ми не будемо ділитися Євангелієм любові Христової – ми втрачаємо саму суть. Натомість, коли кожен член церкви стане, як Андрій, простим свідком для ближнього – Церква зростатиме, і Ім’я Господнє прославиться.

Висновок:  Спогляньмо на Агнця і приймімо Його поклик

Дорогі брати і сестри, сьогодні ми разом з Іваном Хрестителем споглядали Агнця Божого. Ми бачили Його жертовну любов, яка знімає наш гріх і сором. Ми чули Його голос: «Іди за Мною», «Прийди та побач». Ми зрозуміли Його бажання, щоб ми привели до Нього й інших. Як же відповімо? Бог звертається до кожного особисто:

• До тих, хто ще не примирився з Богом: Дивіться – Агнець Божий вже приніс викуп за ваш гріх! Вам не треба більше тікати чи ховатися. Прийдіть до Христа у молитві покаяння. Віддайте Йому свою провину і біль. Він бере гріх світу – Він візьме й ваші гріхи, якщо ви покладете їх вірою на Нього. Повірте, що Його кров пролита за вас, і ви отримаєте прощення і нове серце. Не відкладайте – сьогодні день спасіння. Бог вірний: «того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть» – обіцяє Ісус (Ів.6:37).

• До тих, хто вірує, але зневірився чи охолов: Знову подивіться на Агнця. Пригадайте, яку ціну Він заплатив з любові до вас. Невже після цього ви будете сумніватися в Його дбайливості чи допускати, що ви покинуті? Ні, Бог є з вами в Ісусі Христі щодня, Він не покине діла Своєї жертви. Якщо впали в гріх – не баріться встати: Агнець вже окупив ваше прощення, тож кайтеся і приймайте очищення. Якщо охололи в молитві – знову прийдіть і побудьте з Ним, як колись ті учні. Він відновить вашу радість спасіння. Вглядайтеся в Його красу на сторінках Євангелії. Нехай серце ваше розпалиться новою любов’ю до Спасителя.

• До всієї громади: Господь кличе нас разом бути збірним відображенням Агнця Божого для світу. «Як Отець послав Мене, так Я посилаю вас», сказав Ісус (Ів.20:21). Нехай наша церква буде місцем, де постійно чується: «Ось Агнець Божий» – у проповіді, у хліболаманні, у співі, у нашому спілкуванні. Нехай кожна душа, що приходить сюди, зустріне тут Ісуса, покликаного і прославленого. А виходячи звідси, несемо цю звістку у свої сім’ї, школи, робочі колективи. Від нашого дому до краю землі – де б ми не були, є люди, яким потрібен Христос. Будьмо сміливі і мудрі свідки. Пам’ятаймо, що силу дає сам Господь: «Дух Святий злине на вас, і будете Моїми свідками» (Дії 1:8). Довірмося Його проводові.

На завершення знов звернімося подумки до тієї сцени біля Йордану. Іван Хреститель вказує: «Оце Агнець Божий!» А що робите ви? Залишитеся стояти осторонь – чи підете назустріч Йому? Бог сьогодні дає благодать не просто почути про Його Агнця, але особисто побачити очима віри. Хай кожен скаже в серці: «Ось Агнець Божий – мій Спаситель, моя надія, мій Господь!». І тоді, побачивши Його, ми вже не будемо такими, як раніше. Як писав апостол Павло, «ми всі відкритим обличчям, як у дзеркалі, споглядаючи славу Господню, перетворюємося в той самий образ від слави на славу» (2 Кор.3:18). Споглядаючи Агнця в Письмі та молитві, ми самі змінюємося в Його образ – людей любові, святості й жертовності.

Тож вклонімося з вдячністю Божому Агнцеві. Нехай із глибини нашого єства вознесеться Йому пісня, подібна до тієї, що лунає на небесах: «Достойний Агнець заколений прийняти силу, і багатство, і мудрість, і честь, і славу, і благословення!» (Об’явл.5:12).

Заключна молитва

Всемогутній і милосердний Боже, дякуємо Тобі за Ісуса Христа, Агнця Божого, Який взяв на Себе гріх світу і примирив нас із Тобою. Дякуємо, що в Ньому Ти дарував нам прощення, мир і нове життя, яких ми самі не могли здобути. Просимо Тебе, Духом Святим закарбуй у наших серцях цю істину, щоб ми не лише слухали про Христа, але вірою трималися Його щодня. Навчи нас приходити до Нього, перебувати з Ним і слухати Його голос серед шуму цього світу. Очисти нас від усякого гріха, віднови нашу любов до Тебе і наповни нас радістю спасіння. Пошли нас у світ як свідків Твого світла, щоб словами і ділами ми вказували на Агнця Божого і приводили інших до Нього. Укріпи Твою Церкву в Україні, дай нам вірність у випробуваннях, надію серед темряви і мужність у послуху Тобі. Усе це просимо в ім’я Ісуса Христа, нашого Господа і Спасителя. Амінь.