
Перетворююча сила воскреслого Христа: від гріха до покликання
- Sermon By: Юрій Луковий
Перетворююча сила воскреслого Христа: від гріха до покликання
Івана 21:1–19
Вступ: Потреба в другому шансі
Уявіть собі солдата, який під час запеклого бою в паніці відступив і залишив свій підрозділ. Він знає, що зрадив довіру товаришів, його серце гнітить сором і провина. Після перемоги командир цього солдата раптом простягає йому руку: не для покарання, а щоб підвести, пробачити і знову довірити важливе завдання. Цей воїн отримує другий шанс стати героєм. Подібна історія відбулася з апостолом Петром. Він, найближчий учень Ісуса, відрікся від Нього в годину випробування. Але воскреслий Христос дав йому не тільки прощення, а й нове покликання. Сьогодні розглянемо Івана 21:1–19 – епізод, де Ісус відновлює Петра. Наша тема: «Перетворююча сила воскреслого Христа: від гріха до покликання». Ми побачимо, як Христова благодать змінює грішника на служителя, і як це стосується нас – християн в Україні XXI століття.
Падіння Петра і зустріч із воскреслим Христом
Перш ніж перейти до сцени на березі озера, пригадаймо падіння Петра. У ніч арешту Ісуса Петро тричі відрікся свого Вчителя, заприсягаючись, що не знає Його. Лука зазначає, що після третього зречення півень заспівав, і Петро, згадавши слова Ісуса, «вийшов геть і гірко заплакав» (Лк.22:62). Це була ніч глибокого сорому й духовної поразки – «вечором плач завітає, а на ранок – радість» (Пс.30:6). Поки що Петро – як той солдат-дезертир, який втратив надію на виправлення.
Минуло кілька тижнів. Ісус воскрес, з’явився учням вже двічі, але Петро все ще може носити тягар провини. У розпачі або розгубленості він повертається до колишнього діла: «Піду риби вловити» (Ів.21:3). Разом з кількома учнями він усю ніч трудиться в човні – і безрезультатно. Можливо, Петро думає: «Я справді ні на що інше не здатен – тільки рибалити. І навіть це більше не вдається…» Подібні думки приходять, коли ми розчаровані в собі. Але на світанку на березі стоїть незнайомець. Він радить закинути сіті з іншого боку човна – і стається диво: сіть переповнена рибою! Учні відразу здогадуються, Хто цей незнайомець. «Це ж Господь!» – каже Іван (Ів.21:7). І от імпульсивний Петро кидається у воду, пливе до берега назустріч Ісусу.
Перед нами зворушлива картина: світанок, потріскують вугілля багаття, на ньому печеться риба і хліб. Воскреслий Христос приготував для змучених учнів сніданок. Він мовчки виявляє турботу – як Пастир, що збирає Своїх овець. Петро, мабуть, промоклий і тремтячий не тільки від ранкового прохолодного повітря, але й від хвилювання всередині. Ще зовсім недавно при тому самому вогні він грівся у дворі первосвященика і зрікався Ісуса… А тепер він сидить біля вогню навпроти самого воскреслого Господа. Учні майже мовчать – «ніхто не наважився спитати Його: Хто Ти такий? Бо знали вони, що Господь то… » (Ів.21:12). У повітрі відчувається щось невимовне. І ось після трапези Ісус порушує мовчанку, звертаючись безпосередньо до Петра.
«Чи любиш ти Мене?»: Відновлення Петра
Ісус питає: «Симоне, сину Йонин, чи ти любиш мене більше цих?» (Ів.21:15). Він повторює це запитання тричі. Петро щоразу ствердно відповідає: «Так, Господи, Ти знаєш, що люблю Тебе!» Триразове питання – не випадкове. Христос ніжно ранить і лікує водночас, торкаючись болючої пам’яті про три зречення. Святий Августин зазначає, що Петро, який тричі відрікся через страх, мусив тричі сповідувати віру й любов, «щоб язик не був швидшим служити страху, ніж любові» . Кожне «Ти знаєш, що люблю Тебе» ніби витирає по одній гіркій сльозі покаяння Петра.
І щоразу у відповідь Ісус доручає справу: «Паси агнців Моїх», «Паси овець Моїх». Це теж тричі повторено, аби Петро зрозумів: його прощено повністю, і йому знов довірено служіння. Бачимо, як Христос не тільки дарує прощення, але й відновлює покликання. Петро, який, здавалось, назавжди втратив право зватися апостолом, тепер отримує пастирську місію від самого Господа. Яка дивовижна благодать!
Варто зауважити, що Христос не дорікає Петру прямо за зречення, не читає нотацій. Замість цього Він запитує про любов. Бо в основі стосунків з Богом – не страх і не обов’язок, а любов. І тільки любов до Христа може стати мотивом вірного служіння. Недарма Жан Кальвін коментує: «Ніхто не зможе ревно пасти Христове стадо, якщо любов до Христа не панує в його серці так, щоб він, забувши про себе, віддався Христу повністю і переміг усі перешкоди» . Тому Ісус питає не «Чи розкаявся ти достатньо?», а саме «Чи любиш Мене?» – бо істинне покаяння народжується з люблячого серця, що боліє за образу Бога, і саме любов дає сили йти вперед.
Августин тлумачить слова Христа так: «“Чи любиш Мене? – Паси Мої вівці”. Це означає: Якщо ти любиш Мене, думай про те, щоб опікуватися Моїми вівцями, а не про власну вигоду. Дбай про них як про Моїх, а не своїх; шукай в них Моєї слави, а не своєї; Мого панування, а не свого; Моєї користі, не своєї» . Яка глибока пересторога для всіх, хто служить! Не своє ім’я прославляти, не свій “кошику риб” набивати, а піклуватися про Христове стадо з любові до Нього. Петро це засвоїв. Пізніше він сам напише до пасторів: «Пасіть Боже стадо… не пануючи над спадком Божим, але будучи прикладом» (1Пет.5:2-3).
Таким чином, трикратне «Чи любиш Мене?» зцілило потрійну рану Петра. Христос публічно (перед іншими учнями) відновив його. Те, що Ісус тричі довіряє йому «агнців та овець», показує повне прощення. Як сказав Сперджен: якщо Господь знову доручає тобі Своїх ягнят, значить, ти справді прощений і «все гаразд», інакше б Він не довірив тобі Своє стадо . Петро вже «нова людина». Те старе приниження і ганьба зняті з нього. Христос, по суті, говорить: «Твоя провина стерта Моєю любов’ю – тепер іди й служи в Моє ім’я».
Богословські уроки: прощення і покликання
Що ж це говорить нам про характер воскреслого Христа?
Перш за все, про Його прощення. Гріх Петра був тяжким – зректися Господа, ще й після попередження! Здавалося б, невиправно. Але Христова благодать безмежна. Він не лише прощає, а й “змиває” сам спогад провини. Кальвін пише, що Христос «згладжує і знищує спомин про зречення Петра, щоб ганьба його не стояла на заваді; і Петро постає перед нами як нова людина, очищена від плями, що могла б применшити його авторитет» . Який чудовий Спаситель – «він вірний і праведний, щоб гріхи нам простити та очистити нас від неправди всілякої» (1Ів.1:9)!
Однак, щоб отримати таке прощення, потрібне щире покаяння. Різниця між Петром і Юдою полягає не в тому, що один зрішив менше. Різниця – у відповіді на свій гріх. Юда жалкував, але впав у розпач і самовбивство, фактично відкинувши можливість прощення. Петро ж, попри свій гіркий сором, все-таки вірив у свого Господа. Його плач був початком покаяння, а не кінцем. Реформатор Мартін Лютер нагадує: «Коли Господь Ісус сказав: “Покайтеся”, Він мав на увазі, що все життя віруючих повинне бути покаянням» . Християнин може впасти, але не лежатиме долі нескінченно – він підніметься через покаяння, знову і знову повертаючись до Бога. І Господь щоразу прийме щирого грішника, який кається. Тож ніхто з нас, спіткнувшись, нехай не впадає у відчай, а пам’ятає про Петрові сльози і про Христову відповідь на ті сльози.
Друге, що ми бачимо, – Христос не тільки прощає, але й впроваджує у служіння. Прощення і відновлення тісно пов’язані. Бог не прощає нас для того, щоб ми сиділи бездіяльно, присоромлені своїм минулим. Ні, Він піднімає нас, очищує і доручає працю у Своєму Царстві! У випадку Петра – це пряме пастирське покликання: бути підпастирем для Божої отари. Для когось іншого це покликання може виглядати інакше, але принцип той самий: Господь дає другий шанс, щоб ми жили для Нього. «Бо Христос, викупивши нас Своєю кров’ю, також оновлює нас Духом Святим на Свій образ, щоб ми всім нашим життям показували вдячність Богові за Його благодіяння» . Ці слова Гейдельберзького катехізису (пит. 86) влучно пояснюють: нас спасенно від нашого гріха і спасенно до нового життя, сповненого добрих плодів. Від гріха – до покликання. Від ганебного минулого – до плідного майбутнього у Христі.
Погляньмо, як це проявилося в самому Петрові. Після тієї розмови на березі Галилейського моря, Петро вже не той боязкий учень. В книзі Дій ми бачимо його сміливим лідером первинної церкви: він проповідує в день П’ятидесятниці, творить чудеса ім’ям Ісуса, твердо сповідує перед Синедріоном: «Треба слухатися більше Бога, ніж людей» (Дії 5:29). Дійсно, Петро став “новою людиною” у Христі. Але цікаво, що Ісус в Ів.21 не приховує від Петра і ціни покликання: натякає йому пророчо, що колись той «простягне руки свої, і інший підпереже його та поведе, куди він не схоче» (Ів.21:18) – мова про мученицьку смерть апостола. Тобто «завдання любові – пасти отару» (за Августином), навіть якщо це потребуватиме жертви аж до смерті . Ісус під кінець говорить просто: «Іди за Мною!» (Ів.21:19). Так Він повертає Петра на той шлях учня, з якого той було звернув. Петро, відновлений у любові, вже готовий йти за Христом хоч на край світу – і пішов, аж до самої Риму, де віддав життя за Господа, прославивши Бога своєю смертю (за переданням, Петро був розп’ятий вниз головою).
Отже, прощаюча благодать Христа перетворює грішника на слугу Божого. Це, звісно, не означає, що покликаний більше ніколи не згрішить. Але тепер він знає, куди бігти зі своїм гріхом – до Ісуса. І знає, заради чого жити – щоб любити Христа і служити Йому. Життя Петра ілюструє настанову апостола Павла: «Вірне це слово, і всілякого прийняття гідне, що Христос Ісус прийшов у світ спасти грішників, з яких я перший. Але тому я був помилуваний, щоб Ісус Христос показав на мені першому все довготерпіння, на приклад тим, що мають увірувати в Нього» (1Тим.1:15-16).
Паралелі в Писанні: Павло, псалми і небеса
Біблія дає ще чимало прикладів перетворюючої сили Божої. Згадаємо хоч би апостола Павла (Савла). Його історія – паралельна до Петрової, тільки, можливо, ще драматичніша. Савл був завзятим гонителем церкви: «ще дишучи грізьбою й убивством на учнів Господніх» (Дії 9:1). На його руках – кров Степана і інших святих. І ось на дорозі до Дамаска сам воскреслий Христос зупиняє Савла сліпучим світлом і голосом: «Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?» – «Хто Ти, Господи?» – «Я Ісус, що Його переслідуєш ти…» (Дії 9:4-5) . Ця зустріч переламує все життя Савла. З осліпленого гонителя він невдовзі стане зрячим проповідником. З ворога Христа – найвідданішим Його апостолом. Господь скаже про нього: «Він – Мій вибраний посуд, щоб занести ім’я Моє перед народи» (Дії 9:15). Яке неймовірне перетворення: від злоби – до любові, від переслідувача – до пастиря! Савл, як і Петро, пережив і прощення, і покликання. І теж дізнався, що за це покликання доведеться постраждати (Дії 9:16). Але благодать зробила його здатним прийняти і це. Тому Павло пізніше скаже: «Благодаттю Божою я є те, що я є… більше від усіх їх я попрацював, та не я, але благодать Божа, що зо мною» (1Кор.15:10).
Ще одна паралель звучить у псалмах. Псалом 30-й – пісня подяки за Боже спасіння після біди. Псалмоспівець вигукує: «Ти перемінив мені плач мій на радість, розв’язав мій веретищний одяг і підперезав мене радістю» (Пс.30:12). Ці слова разюче підходять до пережиття Петра. Його ніч плачу перемінилася на радісний ранок зустрічі з Учителем. «Ввечері знаходить плач, а на ранок радість» – звіщає Пс.30:6. Бог обіцяє тим, хто впокорився в покаянні, підняти їх і дати радість спасіння. Чи ж не це сталося з Петром? Так само і кожен, хто приходить до Христа зі скрушеним серцем, переживе цю зміну: печаль за гріх поступається місцем радості прощення. «Смакуйте й побачте, який добрий Господь: блаженний, хто до Нього прибігає!» (Пс.33:9). Петро скуштував цю доброту – і його уста переповнилися хвалою.
Насамкінець, зазирнімо у небесну перспективу. В Об’явленні 5:11–14 апостол Іван бачить видіння небесного поклоніння воскреслому Христу. Несчисленне число ангелів і всіх сотворінь возносить гімн: «Достойний Агнець, що був заколений, прийняти силу, і багатство, і мудрість, і могутність, і честь, і славу, і благословення!» (Об.5:12). Воскреслий Ісус – Агнець Божий – тепер прославлений і гідний поклоніння всього всесвіту. Той самий Господь, що приготував рибу на березі для кількох учнів, нині приймає хвалу мільйонів небесних воїнств. Уявіть, як Петро, вже переставлений у славу, приєднується до цього хору, співаючи про благодать Агнця, що простила його гріх. Найвищий кінець нашого покликання – прославити Христа. Як каже Вестмінстерський катехізис, «головне призначення людини – прославляти Бога і втішатися Ним повіки» . Перетворений Христом грішник стає поклонником Агнця. І не лише на небесах колись – вже тут, на землі, ми покликані жити на хвалу Його благодаті.
Практичне застосування: уроки для нас
Історія Петра – не лише про нього. Вона про кожного з нас. Розгляньмо кілька практичних уроків, особливо в контексті нашого життя в Україні сьогодні:
- Ніякий гріх не є непрощенним, якщо ти каєшся. Можливо, ти відчуваєш себе, як Петро, що зрадив Господа – словами, вчинками або мовчанням тоді, коли мав свідчити. Можливо, носиш важкий тягар провини. Почуй цю добру новину: Ісус воскреслий простягає руку прощення. Він помер за твої гріхи і воскрес для твого виправдання. Він питає лише: «Чи любиш ти Мене?» – чи готове серце повернутися до Нього. Якщо так – біжи до Нього у молитві, визнай усе, виплакайся перед Ним. Він очистить і відновить. Не дозволь сатані нашіптувати, що після падіння для тебе «все скінчено». Ні! Подивись на Петра. «Христос Ісус прийшов у світ спасти грішників» – і найбільших теж (1Тим.1:15). Тож не вагайся прийняти прощення.
- Прощений – значить відновлений. Господь не тільки прощає, але й повертає тобі гідність сина чи дочки Божої і доручає працю. Не живи у вічному самоосуді. Якщо Бог простив тебе, хто ти такий, щоб не прощати самого себе? Прийми прощення з вірою. І далі – служи. Можливо, раніше ти думав, що вже негідний для будь-якого служіння Богу через свій гріх. Але подивись, як Ісус після воскресіння навмисно шукає Петра, щоб вручити йому нове завдання. Він фактично каже: «Ти Мені потрібен у Моєму стаді». Бог зворушливо довіряє нам, попри наші минулі провали. Це величезна благодать і відповідальність. Тому, отримавши прощення, не залишайся бездіяльним. Навпаки, з подяки старайся робити добро, служити іншим, ділитися вірою. Як сказано: «з усім своїм життям покажи, що ти вдячний Богові, щоб Він прославлявся через тебе» . Нехай твоє оновлене життя свідчить про силу Божої трансформації.
- Люби Христа – і люби Його «овець». Ісус запитував Петра про любов і пов’язав її з піклуванням про Його отару. Це вчить нас: не можна щиро любити Бога і водночас ігнорувати потреби Його народу. Якщо я люблю Христа, то покликаний любити Його Церкву – реальних людей поруч, зі всіма їхніми проблемами. Для когось це означає активно трудитися в громаді: навчати, проповідувати, опікуватися слабкими, як пастир чи диякон. Для когось – виявляти християнську любов у своєму оточенні: підтримати знедолених, пробачити кривдників, помирити посварених. Сьогодні в Україні є багато «поранених овець» – людей, що пережили травми війни, втрати, горе. Церква має можливість і обов’язок годувати Христове стадо – і Словом Божим, і практичною турботою. Це наше спільне покликання як віруючих: «Носіть тягарі один одного – і так виконаєте закон Христів» (Гал.6:2). Пам’ятаймо пересторогу Августина: якщо у служінні почнемо шукати свого, то стаємо, як найманці, що себе люблять більше, ніж Христа . Нехай любов до Спасителя буде чистим мотивом нашого служіння ближнім. Тоді і найважча жертва буде в радість.
- Йди за Христом, куди б Він не покликав. Після відновлення Ісус сказав Петрові: «Іди за Мною!» (Ів.21:19). Ці слова лунають і для нас. Слідувати за Христом – значить довіряти Йому своє життя і майбутнє. Для когось шлях учнівства може привести до несподіваних поворотів: змінити кар’єру на служіння, пожертвувати комфортом, переїхати служити в інший регіон чи навіть країну, прощати ворогів, стояти за правду всупереч натиску. У нашій країні це може означати жити не за стандартами зіпсованого світу: не дати себе втягнути в корупцію, не відповісти злом на зло, зберегти вірність Христовим заповідям серед суспільства, яке часто їх висміює. Часом слідування за Ісусом вимагатиме іти «проти течії» – і це нормально. Петро колись питав Ісуса про долю іншого учня, але Христос відповів: «Що тобі до того? Ти йди за Мною!» (Ів.21:22). Тож і нам не варто озиратися на інших або чекати, поки хтось ще піде. Кожен особисто почуймо цей заклик. Воскреслий Господь гідний того, щоб Йти за Ним аж до кінця. Адже Він пішов на хрест заради нас.
- Неси надію воскресіння іншим. Перетворення Петра з упалого учня на відважного апостола стало могутнім свідченням для ранньої церкви. Так і твоє перетворене життя може стати надією для когось. Розкажи, що Господь зробив для тебе: кого Він пробачив, від чого звільнив, до чого покликав. У наш час люди прагнуть реальних історій змін, щирих свідчень. Можливо, поруч є той, хто впав у гріх і думає, що йому немає прощення – поділися з ним Євангелієм, розкажи про Петра і Павла, про себе. Скажи, що Христос живий і все ще діє. Як написав апостол Йоан: «Якщо хтось згрішить, то маємо Заступника перед Отцем – Ісуса Христа, праведного» (1Ів.2:1). Ця звістка потрібна Україні не менше, ніж будь-де. Бо і серед наших співвітчизників багато зранених душою, винуватих або озлоблених – вони потребують почути про милість Божу і нове життя в Ньому. Наше завдання – «зміцняти братів» (Лк.22:32), як заповідав Ісус Петрові ще перед зреченням. Тепер черга Петра була підтримувати інших. Так і кожного з нас, хто скуштував Господнього прощення, Бог закликає допомогти впалим підвестися, поділитися зневіреним світлом надії.
Висновок: Покликання прославити Христа
Дорогі браття і сестри, історія Петра вчить: не існує такої прірви гріха, з якої Христос не міг би витягнути людину. Воскреслий Спаситель має перетворюючу силу. Він знаходить нас у нашій «нічній пітьмі» – як знайшов Петра на Генісаретському озері – і сходить до нас із Своєю благодаттю. Він запрошує нас поснідати з Ним, тобто відновити спільність. Він лагідно докоряє: «Чи любиш ти Мене?» – не для того, щоб присоромити, а щоб розпалити в серці вогонь любові, сильніший за страх і сором. Він прощає наше беззаконня, кладе на плечі загублену вівцю і радіє більше, ніж за дев’яносто дев’ять (Лк.15:4-7). А потім каже: «Іди за Мною» – доручає нам справу в Своєму Царстві.
Як ми відповімо? Чи будемо, подібно до Петра, смиренно і щиро промовляти: «Господи, Ти знаєш все, Ти знаєш, що люблю Тебе» – і доводити цю любов ділом? Христос кличе кожного з нас знову і знову. Можливо, комусь треба зараз на молитві тричі сказати: «Ісусе, пробач мене, Ти знаєш, що я люблю Тебе». Зроби це в серці своєму. І почуй, як Господь довіряє тобі нове життя, нові можливості служити.
Наше кінцеве покликання – прославити Агнця, який нас викупив. Петро прожив решту днів, палко проповідуючи Христа, і в смертний час прославив Бога (Ів.21:19). Нехай і наше життя – в будні й свята, у радості й стражданнях – стане проповіддю про силу воскреслого Ісуса. Нехай у наших серцях і устах буде безперестанна пісня: «Достойний Ти, Агнче Божий!» (Об.5:12-13). Бо той, кого Він покликав із темряви, має звіщати Його дивне світло (1Пет.2:9).
Сьогодні Христос звертається до тебе поіменно (може, не «Симоне, сину Йонин», але *«Миколо», «Оксано», «Андрію», «Маріє»…): «Чи любиш Мене?». І далі: «Іди за Мною». Відповідай Йому всім своїм єством! Віддай Йому свій гріх – і прийми прощення. Віддай свій сором – і прийми очищення. Віддай своє життя – і прийми високе покликання служити царю царів. Нехай ніхто з нас не залишиться осторонь, думаючи, що не гідний або не здатний. Бог обрав простих рибалок, колишніх грішників – обере і використає і тебе.
Тож встаньмо на молитву. Подякуймо Христові за Його безмежну милість, що підняла Петра – і нас піднімає. Попросімо, щоб наша любов до Нього зростала і виливалась у діла любові до ближніх. І присвятімо себе заново Його покликанню. Амінь.
Soli Deo Gloria – Тільки Богові слава!


