Плоди Божої благодаті — подяка і відповідальність за Божі дари

Плоди Божої благодаті — подяка і відповідальність за Божі дари

Проповідь на свято подяки за урожай

Колосян 1:9–12 (центральний текст); Ісая 55:10–13; Псалом 67; Івана 4:31–38

Вступ.

Щороку в час жнив і збору врожаю ми, як і наші батьки та діди, наповнюємо наші комори плодами землі. У церкві на свято подяки за урожай ми приносимо кошики з плодами – символ того, що земля дала свій врожай з Божого благословення . У серцях народжується радість і вдячність: Бог знову був вірний, послав дощ і сонце, і ми не залишилися голодні. Але що це означає для нас, як віруючих? Чи зводиться все лише до подяки за хліб насущний? Чи, можливо, Бог через образ урожаю вчить нас і про духовні плоди в нашому житті?

Тема нашої проповіді – “Плоди Божої благодаті – подяка і відповідальність за Божі дари.” Біблійні тексти сьогодні багато говорять про урожай – як матеріальний, так і духовний. Пророк Ісая порівнює Боже Слово з дощем, що напоює землю і робить її родючою . Псалом 67 оспівує землю, що дала свій урожай завдяки Божому благословенню . Апостол Павло молиться, щоб колосяни “в усякому доброму ділі приносячи плід” зростали і “з радістю дякували Отцеві”  . А Ісус у Євангелії від Івана каже учням: “Підніміть очі та погляньте на ниви – вони вже побіліли, достигають до жнив!” , закликаючи їх взяти участь у зборі духовного врожаю. Тож разом ці місця Писання відкривають для нас повну картину: усі плоди – і на полі, і в душі – приходять від Божої благодаті, а нашою відповіддю мають бути щира подяка та вірна праця на Божій ниві.

Розгляньмо цю істину в кількох аспектах. По-перше, побачимо, що Бог є джерелом усіх плодів, матеріальних і духовних. По-друге, зрозуміємо, що Божа благодать приносить духовні плоди у житті віруючих – добрі діла і освячення. По-третє, поговоримо про вдячність як плід благодаті і невід’ємний обов’язок християнина. І нарешті, по-четверте, зосередимось на нашій відповідальності за Божі дари – участі у зборі духовного врожаю для Царства Божого. Нехай Господь відкриє наше серце і розум до Свого слова, щоб ми не лише почули, але й принесли плід від почутого.

1. Бог – Джерело щедрого врожаю благодаті

Перш за все, Боже слово вчить, що усі плоди приходять від Бога і Його благодаті. Як у фізичному сенсі – збіжжя на полі, овочі в городі – так і у духовному житті. Пророк Ісая дає прекрасний образ: “Бо як дощ чи сніг сходить з неба й назад не вертається, аж поки не напоїть землю і не зробить її плодючою, і дасть насіння тому, хто сіє, і хліб тому, хто їсть, – так і Моє слово… не вертається до Мене даремним, але чинить те, що Я хочу, і виконує те, для чого Я його послав” . Бачимо паралель: дощ із неба – це Боже благословення, що робить землю родючою, а Боже Слово – це духовний “дощ” благодаті, що дає врожай у наших серцях. Без дощу земля не вродить, без Божої благодаті не буде плоду і в житті.

У Псалмі 67 народ Ізраїля дякує Господу саме за такий дар плодючості: “Земля врожай свій дала, Бог поблагословив нас, наш Бог!” . Важливо помітити: земля дала врожай не сама собою, а тому що Бог поблагословив. Давид не приписує честь ані людській вправності хліборобів, ані випадковому “щастю” погоди – він визнає, що “наш Бог поблагословив нас”. Усі сприятливі умови – вологу, тепло, родючість – приготував Господь. Цей псалом далі говорить: “Нехай Бог благословить нас, і всі кінці землі хай бояться (шанують) Його!” (Пс.67:8). Тобто сам факт щедрого врожаю має спонукати всі народи визнати Божу доброту і вклонитися Йому. Матеріальні дари – це мова, якою Бог говорить до світу про Себе, показуючи Свою щедрість і турботу.

На жаль, грішна людина схильна забувати про Джерело благословення. Скільки разів у час успіху або достатку людина б’є себе в груди: “це моїми руками зароблено, мій розум і праця принесли це!”. Ізраїльтян Бог застерігав: “Гляди, щоб ти не сказав у серці своїм: Сила моя та міць моєї руки здобули мені цей добробут” (Повт.Зак. 8:17). Навпаки, віруючий завжди має пам’ятати: “І будеш ти пам’ятати Господа, Бога свого, бо Він Той, що дає тобі силу набути потугу…” (8:18). Усі наші таланти, сили, здоров’я – це теж Божі дари. Тож правильне ставлення серця – бачити у всякому доброму дарі руку Бога.

Реформатський богослов Жан Кальвін зауважив, що Павло починає послання до колосян із подяки Богові за їхню віру, аби навчити принципу: “в усіх наших радощах ми повинні негайно згадувати Божу добрість, бо все, що для нас приємне та радує, – це дарована Ним милість. До того ж апостол своїм прикладом наставляє нас визнавати з вдячністю не лише те, що Господь дарує нам, але і те, що Він дарує іншим” .

Ці слова влучно нагадують: кожна приємність, кожне досягнення чи благословення – від Бога. Якщо в тебе хороший урожай на полі – дякуй Богові. Якщо в сусіда теж рясно вродило – радій і дякуй Богові за нього, без заздрості. Якщо твої діти здорові чи влаштовані – це Божа милість. Якщо маєш працю і хліб – це Бог дав сили та можливості.

Святий Августин дуже образно описав, як взаємопов’язані Божа благодать і наша відповідь прославленням. Коментуючи той самий 67-й псалом, він каже: “Спершу в нас є благословення (добро) від Господа, і як наслідок – ми благословляємо (хвалимо) Господа. Те перше – немов дощ, а наше благословення – немов плід. Таким чином приноситься плід Богові, як Хліборобу, що посилає на нас дощ і обробляє нас” .

Який прекрасний образ: Бог – Небесний Хлібороб, що зросив наше життя Своїми благами, а наша хвала і подяка – наче урожай, який ми повертаємо Йому. Господь не потребує наших дарів – але Він радіє нашим плодам подяки так, як землероб радіє збору врожаю з засіяного ним поля.

Тож усвідоммо твердо: Бог є джерелом усякого добра. “Усяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни” (Як.1:17). А особливо це стосується духовних плодів – нашого спасіння, віри, любові, святості – все це також дар благодаті. Це веде нас до другого аспекту.

2. Духовні плоди як результат дії Божої благодаті

Коли Божа благодать сходить у серце людини, вона не залишається без плоду. Центральний текст з Колосян 1:9–12 показує, про які духовні плоди йдеться. Павло молиться, щоб вірні пізнали Божу волю, щоб мали мудрість духовну, “щоб ви поводилися належно щодо Господа в усякому догодженні, в усякому доброму ділі приносячи плід і зростаючи в пізнанні Бога” . Також він бажає, щоб вони зміцнялися Божою силою, витривало й терпеливо все зносили. Отже, апостол очікує, що пізнання благодаті Божої (Євангелії) приведе до конкретних перемін у житті: до доброго плоду.

Біблія послідовно проводить цю думку: спасенний Богом грішник стає плідним на добрі діла. Ми не спасаємось добрими ділами – ми спасаємось “благодаттю через віру, не від діл” (Еф.2:8-9). Але одразу в наступному вірші сказано: “Бо ми Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла” (Еф.2:10). Тобто Бог відродив нас, щоб ми жили по-новому і робили добро. Добрі діла – не причина, а результат спасіння. Це плоди нового життя, які з’являються неминуче, якщо дерево живе. Як казав Мартін Лютер: “Віра – подібно до живого дерева: не може не родити плодів”.

Реформатські сповідання віри наголошують на неминучості плодів у справжніх віруючих.

Гейдельберзький Катехізис, запитання 64, питає: “То чи не робить це вчення (про спасіння тільки благодаттю) людей байдужими та безбожними?” Відповідь: “Ні, бо неможливо, щоб ті, хто правдивою вірою прищеплені до Христа, не приносили також плодів вдячності”. А Бельгійське сповідання (стаття 24) стверджує: “Ця правдива віра, вселена Святим Духом, відроджує людину і робить її новим творінням, так що неможливо, щоб ця свята віра була безплідною в людині; ми говоримо не про порожню віру, а про ту, що Писання називає ‘віра, яка діє любов’ю’, і яка спонукає людину чинити ті діла, що Бог заповідав у Слові” . Тобто віра є живою і діяльною. Якщо ж хтось каже, що він вірить, але вперто живе у гріху й безлюбовності, така “віра” фальшива або мертва (пор. Як.2:17).

Ці стародавні вислови узгоджуються зі словами апостола Якова: “Покажи мені віру свою без діл твоїх, а я тобі покажу віру мою з діл моїх!” (Як.2:18). Добрі діла – це видимий плід невидимої віри. Вони є ознаками, що віра щира. Вестмінстерське сповідання віри (главa 16.2) дуже чітко підсумовує: “Добрі діла, виконувані в послуху Божим заповідям, є плодами та доказами істинної й живої віри; ними віруючі виявляють свою вдячність, зміцнюють упевненість у спасінні, збудовують братів, прикрашають сповідання Євангелії, затуляють уста противникам і прославляють Бога” . Зверніть увагу на перші слова: “плоди та докази істинної віри”. Як здорове дерево приносить плоди своєчасно, так і правдива віра завжди дасть плід у вигляді добрих учинків, змінених характерів, любові до ближнього, посвяти Богові.

Вчення реформатів

Жан Кальвін, пояснюючи слова “ходити достойно Бога” (Кол.1:10), пише: “Життя, достойне Бога, – це таке життя, коли, відкинувши людські міркування й бажання плоті, ми цілковито підкоряємося лише Богові. Із цього випливають добрі діла, які є плодами, що Бог вимагає від нас” .

Бог очікує від Свого народу таких плодів – не тому, що Він не міг би звершити Свій план без наших діл, а тому, що наша участь прославляє Його. Наші плоди свідчать про силу Його благодаті. Господь Ісус сказав: “Отець Мій прославляється в тому, коли ви приносите багато плоду і будете Моїми учнями” (Ів.15:8).

• Це плід Святого Духа (Гал.5:22) – любов, радість, мир, терпіння, лагідність, поміркованість, вірність – риси характеру Ісуса, що з’являються у нас.
• Також це плід праведності – відкинення гріховних учинків, життя у святості і чистоті серед світу розбещеного.
• І це плід служіння – активна любов до ближніх, милосердя, допомога потребуючим, участь у житті церкви, благовістя іншим.

Дорогі брати і сестри, варто кожному спитати себе: чи видно в моєму житті плоди Божої благодаті? Чи змінила мене благодать Христова – мої звички, мову, стосунки? Чи зростаю я в пізнанні Бога та в християнській зрілості? Чи чиню добро ближнім із любові до Бога? Якщо ми чесно виявимо нестачу плодів, то сьогодні – час покаятися і звернутися до Ісуса, справжньої Виноградини, прохаючи: “Господи, наповни мене соком Твоєї благодаті, щоб я не був сухою галузкою!” Він обіцяє: “Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, той рясно зароджує” (Ів.15:5). Не достатньо називатися християнином, треба приносити християнський плід. Християнин без добрих діл – як сад без плодів: тільки листя. Бог же достойний отримати від нас щедрий врожай – “плід уст, що прославляють Його ім’я” (Євр.13:15), і “плід праведності”, посіяний в мирі (Як.3:18).

Отже, Божа благодать неминуче породжує плоди в нашому житті. Одним із найперших і найважливіших таких плодів є вдячність. Про неї – третій пункт.

3. Вдячність – плід благодаті та стиль життя віруючого

Павло пише, що віруючі мають жити достойно Господа, приносячи плід у добрих ділах, “зміцняючись усякою силою… з радістю дякуючи Отцеві, що вчинив нас гідними мати участь у спадщині святих у світлі” . Тут подяка Отцеві називається поряд із плодами добрих діл. Вдячність – це теж плід, який народжується там, де діє Божа благодать. Невіруючі люди можуть іноді дякувати долі чи “удачі”, але справжню глибоку подяку, спрямовану до особового Бога, може мати тільки відроджене Духом серце. Ми не просто радіємо благам – ми знаємо, Кому дякувати.

Більше того, вдячність для християнина – не епізодичний жест, а неперервний стиль життя. Апостол Павло не раз закликає: “За все дякуйте” (1 Сол.5:18), “будьте вдячні” (Кол.3:15), “щоденно, завжди дякуйте за все Богові й Отцеві в ім’я Господа Ісуса Христа” (Еф.5:20). Тобто наше життя має бути буквально просякнуте вдячністю.

І не дивно, що у Гейдельберзькому Катехізисі весь третій розділ (питання 86–129) присвячений тому, як ми маємо жити, відповідаючи вдячністю на Боже спасіння. Питання 86 запитує: “Оскільки ми звільнені Христом від гріха і нещастя лише з благодаті, без жодних заслуг із нашого боку, то чому ми повинні ще робити добрі діла?” Відповідь надихає: “Тому, що Христос, викупивши нас Своєю кров’ю, відроджує нас Святим Духом на Свій образ, щоб ми своїм життям виявляли вдячність Богові за Його добродійства і щоб Він був прославлений через нас; також, щоб ми самі були запевненими у своїй вірі з її плодів, і щоб нашим побожним життям привести інших до Христа”.

Вражає, скільки змісту! Ми робимо добро не щоб щось додати до Христової жертви чи заслужити спасіння (ні, ми вже повністю спасені з милості). Ми робимо добро, “щоб виявляти вдячність Богові та прославляти Його”, і таким чином навіть інші люди бачать в нас світло і навертаються до Бога.

Отож, вдячність – це мотив і мета нашого нового життя. Ми тепер “жертва жива, свята, приємна Богові” (Рим.12:1) – приносимо себе самих як живу подяку Господу. Коли ми свідомо щодня дякуємо Богові, ми таким чином і охороняємо своє серце від гріха.

Невдячність, забуття Божих добродійств – це шлях до відступництва. Писання говорить, що коренем ідолопоклонства язичників було те, що “пізнавши Бога, вони не прославили Його як Бога і не дякували Йому” (Рим.1:21). Не дякувати Богові – значить узурпувати Його славу, приписати заслуги собі чи випадку. Це ображає Творця. А вдячність, навпаки, ставить Бога на належне місце – як Джерело всього, і цим прославляє Його.

І знову ж, вдячність не обмежується словами “Дякую, Боже” на свято чи недільному зібранні. Найкраща подяка – це посвячене життя. Як говорило Вестмінстерське сповідання, добрими ділами “віруючі виявляють свою вдячність” . Наш послух Божим заповідям, наше служіння – це і є подяка у дії. Наприклад, якщо Бог дав мені здоров’я – подякую, живучи для Нього, використовуючи свої сили у праці на Його славу. Якщо Бог благословив фінансами – подякую, будучи щедрим на пожертви, допомогу бідним, на підтримку служіння. Якщо Бог простив мені гріхи – подякую, коли й сам прощаю кривдників і свідчу іншим про Його милість.

Втім, не забудьмо і словесної подяки – Бог достойний чути від нас хвалу! Пам’ятаймо про молитву вдячності щодня: не лише просити в Бога, але й дякувати за все, що Він уже дав. Не марнуймо нагоди прославити Бога між людьми. Псалом 67 починається так: “Нехай Бог помилує нас і поблагословить… щоб пізнали на землі дорогу Твою, серед всіх народів спасіння Твоє. Нехай славлять Тебе народи, о Боже!” (Пс.67:2-4). Вдячність і хвала Богові в устах церкви – це також свідчення для світу. Коли люди бачать нашу радість і вдячний дух навіть у труднощах, вони питають: “Звідки в них це?” І ми можемо вказати на Господа. Особливо сьогодні, коли наша країна переживає непрості часи, саме вдячні християни, які навіть серед горя помічають Божі милості і дякують, сяють світлом надії. Це не означає ігнорувати біль – це означає бачити більше, ніж біль: бачити Божу присутність і любов у всьому.

Знову згадаємо слово блаженного Августина: він сказав, що коли ми благословимо (тобто прославляємо) Бога, то зростаємо самі . Вдячне серце завжди багатше, радісніше, ніж невдячне. Бог щедро полив нас милістю – відповімо щедрою хвалою. “Благослови, душе моя, Господа, і не забувай усіх добродійств Його!” – закликає нас Псалом 102:2.

Дорогі, як практично нам зростати у вдячності?

Ось кілька порад:

• щодня знаходь хоча б декілька хвилин, щоб подякувати Богові в молитві – перелічуй Його добрі справи у твоєму житті.
• Веди “щоденник вдячності” – записуй, що доброго сталося за день, за тиждень.
• Читай псалми – вони навчать мови вдячності та хвали.
• Дякуй Богові разом із сім’єю – за обіднім столом, у сімейній молитві.
• Свідомо прославляй Бога перед іншими: коли ділишся успіхами, говори “Слава Богу, що дав мені це!”. Тоді вдячність стане твоїм природним диханням.

Ми розглянули, що Бог щедро дарує благословення і спасіння – і ми відповідаємо плодами добрих діл та постійною вдячністю. Залишається ще один важливий аспект: що ми робимо з тими дарами, які Бог нам довірив? Це приведе нас до теми відповідальності і служіння.

4. Відповідальність за Божі дари: участь у Божому врожаї

Ісус Христос, говорючи з учнями біля самарянського міста, відкрив їм очі на духовний урожай. Він каже: “Хіба ви не кажете: ще чотири місяці – і жнива настануть? А Я кажу вам: підніміть очі ваші і погляньте на ниви, – вони вже побіліли, достигли до жнив!”* . Учні, мабуть, глянули довкола і побачили, що з міста Сихар до них масово йдуть люди – самаряни, навернені словом жінки біля криниці. Саме на цих людей указує Ісус, називаючи їх “полями, що побіліли”.

Св. Іоан Золотоустий пояснював цей образ так: “‘Нива’ і ‘жниво’ означають одне й те ж – безліч душ, готових прийняти проповідь; а підняти очі – значить побачити не лише тілесними, а й духовними очима. Готовність цих людей до віри Христос називає ‘полями, вже білими’. Бо як колосся, коли вибіліє, готове до жатви, так і ці душі, – каже Він, – вже підготовлені до спасіння” . Іншими словами, Євангеліє падає на дозрілу ниву.

Цей уривок відкриває нам очі: так само і сьогодні довкола нас є люди, чиї серця готові до Божого слова. Можливо, хтось пережив кризу, почувається спустошеним і шукає сенсу – його душа визріває для зустрічі з Христом. Чи бачимо ми такі “поля” навколо? Ісус каже: “Підведіть свої очі”, не будьте байдужими чи зануреними лише у власні справи – подивіться, як багато людей потребують Євангелія.

Крім того, Господь Ісус кличе нас взяти участь у жнивах: “Хто жне, той заплату бере і збирає врожай у життя вічне, щоб разом раділи і той, хто сіє, і той, хто жне” . Він говорить учням: “Я вас послав жати те, над чим ви не трудилися; інші трудилися, а ви увійшли в їхню працю” (Ів.4:38). Тобто апостоли пожинають там, де до них вже “насіяли” пророки Старого Завіту, сам Іван Хреститель, та й вже ця самарянка звістила місту. В Божому полі одні сіють, інші жнуть, але всі разом радіють з урожаю. Який це привілей – бути співпрацівниками Бога в справі спасіння людських душ! Павло пише: “Ми – співробітники Божі, Боже поле, Божа будівля” (1 Кор.3:9). Бог міг би Сам напряму навертати людей голосом з неба – але Він обрав діяти через нас, Своїх дітей. Він ніби ввірив нам поле і каже: “Працюй зі Мною”.

Розуміння цього дає нам і радість, і відповідальність. Радість – бо наше життя набуває глибинного сенсу: ми залучені в діло, яке матиме значення у вічності. Жодна зусильна година, віддана служінню Христу, не марна. Кожна душа, приведена до Господа, – скарб нев’янучий. А відповідальність – бо якщо ми лінуємось чи нехтуємо можливістю послужити, то ніби залишаємо поле незібраним, і колосся може пропасти.

Отже, брате, сестро, задумайся: яке поле Бог довірив саме тобі? Можливо, це твоя сім’я – діти, яких треба навчити Божої правди, “сіючи” в їхні серця Слово з малечку. Можливо, це колеги на роботі або однокласники – люди, поруч із якими ти щодня, і твоє життя для них або свідчення про Божу любов, або ні. Можливо, Бог дає тобі нагоду послужити в церкві – чи то співом, чи працею милосердя, чи організаційним талантом – не закопуй цей дар, бо цим ти занедбаєш Божий “шматок поля”. Є багато способів включитись у жнива Господні: участь у благовістяних проектах, підтримка місіонерів молитвою і фінансами, допомога бідним і знедоленим (це теж сіяння любові Христової), особисті розмови з друзями про віру. Важливо мати місіонерське бачення навколо себе. Ісус наказав учням “іти і навчити всі народи” (Мт.28:19) – це велике “Жниво” по всій землі триває досі, і ми – його працівники. Не біймося і не знеохочуймося, бо Христос запевнив: “Я з вами по всі дні, аж до кінця віку” (28:20). Він – Господар жнив – і забезпечить і силу, і плоди в свій час, якщо ми вірно працюємо.

І ще один вимір відповідальності: відповідальність за матеріальні дари. Сьогодні ми дякуємо за врожай – а Бог запитує: “Що ти зробиш із цим врожаєм? Чи поділишся хлібом із голодним? Чи послужиш достатком для справедливості і милосердя?” Подяка без відповідального використання дарів – порожня. Якщо ми дякуємо за хліб, то маємо і шанувати його, не марнувати, допомагати тим, хто в нужді. Якщо дякуємо за дім – будь гостинним, відкрий двері для ближніх. Якщо дякуємо за час миру (а для нас це особливо актуально) – використаймо цей час, аби засіяти якнайбільше добра, бо не знаємо, скільки маємо.

Таким чином, відповідальність християнина за Божі дари проявляється у доброму господарюванні (бути вірним домоправителем усього, що Бог довірив) і в ревному служінні Євангелії (бути працівником на Божій ниві). Це не тягар, а честь і радість – співдіяти з Богом. І одного дня, коли прийде Господар, ми прагнемо почути: “Гаразд, добрий і вірний раб! У малому ти був вірний… увійди в радість пана свого” (Мт.25:21). Радість пана – це радість жнив, радість повних засік! Сьогодні ми вже можемо скуштувати цю радість, коли бачимо, як Божа благодать через нашу скромну працю звершує велике – змінює чиєсь життя, зціляє душі, примирює сім’ї, наповнює церкву новими людьми, які славлять Бога. Нема більшого щастя, ніж усвідомити: моє життя принесло плід для вічності.

Підсумуємо. Ми побачили, що всі плоди – і врожай на полі, і плоди духа – походять від Божої благодаті. Бог – добрий Отець і дбайливий Хлібороб, що благословляє землю до плодючості і серця людей – до віри та любові. Наше завдання – прийняти ці дари зі щирою подякою і принести у відповідь плід. Плід наших уст – хвала і дяка. Плід нашого характеру – святе, чесне, любляче життя. Плід наших рук – добрі діла служіння ближнім. І плід нашого свідчення – нові душі, приведені до Христа.

Висновок: Заклик до вдячності та плідної віри

Дорогі в Господі, нехай у цей день Подяки наше серце переповниться усвідомленням Божої благодаті. Огляньмося на своє життя – скільки Бог уже нам дав! Якщо почати перелічувати, не вистачить часу: життя і дихання, здоров’я, родини, хліб щоденний, охорона від зла, сили зносити трудності, дар віри, прощення гріхів, надія вічного життя… “Благословенний Господь день у день! Носить тягарі наші Бог, Спасіння наше” – вигукує псалмоспівець (Пс.67:20). Але найвищий дар, за який ми повинні дякувати – це Сам Христос Спаситель. В Кол.1:12-13 Павло дякує Отцю, “що вчинив нас достойними участі в спадщині святих у світлі, що визволив нас із влади темряви і переставив до Царства Свого улюбленого Сина”. Бог дав нам урожай спасіння через смерть і воскресіння Ісуса. На Голгофі було посіяне зерно (Ів.12:24) – і тепер мільйони душ пожинаються для неба. Тож прославмо Христа, нашого Життєдавця, всім серцем!

Можливо, хтось слухає цю проповідь і відчуває: “У моєму житті мало такого плоду, про який ви говорите. Я не знаю, чи я примирений з Богом”. Мій друже, якщо ти ще не скуштував Божої благодаті, не відклав зброї бунту перед Богом – сьогодні Господь кличе тебе. Він посилає Свое Слово, як дощ з небес, щоб пом’якшити твоє серце. Не відкидай Його благодаті, щоб не лишитися сухою землею без плоду. Покайся у своїй невдячності та гріхах, повір у Ісуса Христа. Він кваліфікує і тебе стати учасником спадщини святих. Він простить твій гріх і дасть тобі нове життя, сповнене змістом і плодючістю. Не бійся, що не зможеш жити по-новому – “Сам Бог у вас викликає і хотіння, і чин за Своїм уподобанням” (Флп.2:13). Благодать, яка спасе тебе, та сама благодать навчить тебе жити побожно (Тит.2:11-12). Прийми цей безцінний дар – і твоє серце наповниться вдячністю, якої ти ніколи раніше не знав.

А тим, хто вже увірували: продовжуймо жити у вдячності та плідності. Нехай світ бачить через нас “тихе і мирне життя в усій побожності” (1 Тим.2:2) та чути від нас славу Богові. Не втомлюймося робити добро – “бо свого часу пожнемо, якщо не ослабнемо” (Гал.6:9). Можливо, інколи наша праця здається непомітною чи марною – але Господь обіцяє: “Ваша праця не марна перед Господом” (1 Кор.15:58). Коли-небудь на небесах ми побачимо весь плід, який зросла Божа благодать через наші малі зусилля. Вірмо в це і радіймо наперед.

На завершення, закликаю всіх нас зробити те, про що писав Павло колосянам: «бувши вкорінені й збудовані на Ньому, та зміцнені в вірі, як вас навчено, збагачуючись у ній з подякою.» (Кол.2:7). Збагачуйтесь – тобто хай вдячність так наповнить вас, щоб аж через край виходила! Тоді і життя наше стане світлом для світу, і Отець наш Небесний буде прославлений. Амінь.

Нехай же Бог, що “дає насіння сівачеві й хліб на їжу” (2 Кор.9:10), тобто забезпечує і сіяча, і жнива, – дасть і нам сіяти щедро, жати радісно, жити плідно і дякувати сердечно. Йому слава – за всі фізичні та духовні плоди, які ми маємо нині і матимемо вічно в Його Царстві! Амінь.