Become A Donor

Become A Donor
Lorem Ipsum is simply dummy text of the printing and typesetting industry.

Latest Posts

Подвійна частка Духа: Спадщина Іллі і покликання Церкви

Watch Now

Download

Подвійна частка Духа: Спадщина Іллі і покликання Церкви

Подвійна частка Духа: Спадщина Іллі і покликання Церкви

2 Царів 2:1-2, 6-14

Вступ: Коли Бог передає естафету

Уявіть собі старого досвідченого пророка, який багато років служив Господу, і поруч із ним — молодого учня, якому належить продовжити велике служіння. Настає день, коли наставник відходить, а учень залишається. Чи вистачить йому сили? Чи буде з ним Бог так само, як був із його попередником? Саме таку драматичну історію ми бачимо в Біблії в оповіді про пророків Іллю та Єлисея (2 Царів 2:1-2, 6-14). Це історія вогненної колісниці й падаючої мантії, історія прощання та нового початку. Вона настільки яскрава, що захоплює нашу уяву і одразу піднімає питання: що це означає для нас сьогодні?

Але спершу згадаймо, хто такі Ілля та Єлисей, і в яких обставинах вони служили.

Пророк Ілля — один із найвеличніших пророків Старого Завіту. Його ім’я означає «Ягве — мій Бог». Він діяв у Північному Ізраїльському царстві в 9 столітті до н.е., під час правління царя Ахава та цариці Єзавелі. Це був час духовного падіння ідолопоклонства перед Ваалом. Ілля безстрашно виступав проти лжепророків на горі Кармел, де Бог вогнем підтвердив його служіння (1 Цар. 18). Його ревність за чистоту поклоніння, чудеса й молитви, через які приходила або засуха, або дощ, зробили його великим Божим пророком і символом вірності.

Пророк Єлисей — син Шафата з Абел-Мехоли. Його покликання відбулося, коли Ілля кинув на нього свою мантію — це був знак, що Єлисей має стати наступником пророка (1 Цар. 19:19). Спершу він служив Іллі як учень і помічник, «поливаючи йому на руки» (2 Цар. 3:11), а після вознесення Іллі — сам став головним пророком Ізраїлю. Його служіння тривало близько 50 років і було відзначене багатьма чудесами: воскресінням хлопчика, очищенням Неємана, зціленнями, множенням їжі.

Обставини їхнього служіння — це час глибокого духовного розбрату. Ізраїль балансував між вірністю Ягве і культом Ваала, який агресивно нав’язувала Єзавель. Народ часто хитався між правдою і ідолопоклонством, а Божі пророки нагадували про істину і закликали до покаяння. Ілля і Єлисей були світлом у темні часи, через них Бог показував Свою святість і милість.

Отож сьогодні ми звернемося до цієї історії і спробуємо зрозуміти, що Господь через неї говорить нам — християнам XXI століття в Україні. Бо ця оповідь — не просто сторінка минулого, це заклик до вірності, оновлення і сили Духа. Сьогодні ми розглянемо три головні істини:

  1. Божественне спадкоємство: Передача мантії і продовження Божої справи,
  2. Подвійна частка Духа: Сила для служіння Церкви,
  3. Вірність покликанню: Ціна учнівства і свобода в Христі.

Нехай Господь через Своє Слово сьогодні говорить до наших сердець, підбадьорює і спонукає нас відповісти вірою та покаянням!

1. Божественне спадкоємство: Передача Плаща і продовження Божої справи

«Ілля взятий на небо, Єлисей залишається… Чи не кінець це Божого діла?» – мабуть, так могли б думати сучасники пророка. Але Бог показує: Його план продовжується, навіть коли великі лідери відходять. У 2 Царів 2 читаємо, що Господь мав узяти Іллю на небо вихором, і пророк переходив зі своїм учнем від Гілгалу до Вефілю, Єрихону і зрештою до Йордану. Кожного разу Ілля пропонував Єлисею залишитися, та той наполягав: «Як живий Господь і як жива душа твоя, – не залишу тебе!» (2 Цар. 2:2). Ця непохитна відданість учня вказує на справжню вірність покликанню.

Кульмінація наставала на березі Йордану: Ілля ударив по воді своєю мантією – і вода чудом розділилася, відкриваючи шлях  . Це чудо нагадувало ізраїльтянам про Мойсея (який розділив Червоне море) та Ісуса Навина (розділив води Йордану при вході в Обітовану землю). Так ніби Бог промовляв: «Я Той Самий, вчора, сьогодні і повіки Той Самий (Євр. 13:8). Моє діло триває безперервно!»

Переходячи Йордан, Ілля питає Єлисея: «Проси, що зробити тобі, поки я не взятий від тебе» (2 Цар. 2:9). І тут звучить сміливе прохання учня: «Нехай би дух, що в тобі, був на мені подвійно!» (2 Цар. 2:9). «Подвійна частка духа» – не жадібність перевершити вчителя, а прохання про спадщину перворідного сина  . В ізраїльській традиції перворідний син отримував подвійну частку майна батька «але за перворідного визнає сина зненавидженої, щоб дати йому подвійно з усього, що в нього знайдеться, бо він початок сили його, його право перворідства» (Повт. Зак. 21:17), тобто право бути наступником. Єлисей, називаючи Іллю своїм духовним батьком, прагнув успадкувати його служіння і помазання. Він хоче бути продовжувачем Божої справи, а не залишитися просто спостерігачем. Яка гідна наслідування ревність про Боже діло!

Вознесіння Іллі сталося раптово і велично: «І сталося, як вони все йшли та говорили, аж ось появився огняний віз та огняні коні, і розлучили їх одного від одного. І вознісся Ілля в вихрі на небо…» (2 Цар. 2:11). Уявіть цю сцену: палаюча колісниця, вихор, Ілля піднімається в небесну славу. Єлисей вигукнув услід: «Батьку мій, батьку мій, возе Ізраїлів та верхівці його!» – визнаючи, що сила і захист Ізраїлю були не в колісницях та конях земних царів, а в Божому пророкові, через якого діяла Божа міць. Потім Ілля зникає, а вниз падає його плащ – видимий знак передачі пророчого авторитету (2 Цар. 2:13). Єлисей піднімає той плащ – і тепер на ньому почиває дух Іллі «І побачили його знавпроти єрихонські пророчі сини, та й сказали: На Єлисеї спочив дух Іллів! І пішли вони назустріч йому, і попадали перед ним до землі,» (2 Цар. 2:15).

Ця подія – не просто історичний випадок, але типологічний прообраз майбутньої реальності у Христі. Реформатське богослов’я вчить, що багато старозавітніх подій і осіб були «прообразами», що вказували на Христа, «Скільки бо Божих обітниць, то в Ньому Так, і в Ньому Амінь, Богові на славу через нас.» (2 Кор. 1:20). Вознесіння Іллі – образ вознесіння Ісуса Христа, а передача плаща – образ передачі Христом Свого служіння Церкві.

Зверніть увагу: Ілля не скуштував смерті, але був узятий живим на небо. В Новому Заповіті Господь Ісус також після воскресіння був вознесений у небо на очах учнів (Дії 1:9-11). Є одна важлива відмінність: якщо Іллю «взяв» Бог (вихором і вогняною колісницею), то Христос сам вознісся у славі, силою Своєї божественності.

Як зауважив святий Іван Золотоустий, «Ілля знісся ніби на небо, бо був слугою, а Христос вознісся на саме небо, бо Він – Господь»  .

Амінь! Наш Спаситель – не просто пророк, а втілений Божий Син, Господь неба і землі, «Цар слави» (Пс. 23:10).

В підхоплені Іллі у вогняній колісниці бачимо відблиск Христового вознесіння. Обидва явища підкреслюють, що Бог сильніший за смерть, і що для вірних Йому приготоване небо. Ілля був узятий, щоб народ Ізраїлю знав: пророк живий у Бога. А Христос вознісся, щоб учні бачили: їхній Господь царює і ходатайствує за них праворуч Отця. Божа справа не обірвалася ані після Іллі, ані після вознесіння Ісуса – вона продовжується! У випадку з Єлисеєм Бог дав видиме підтвердження: пророчі учні сказали: «Дух Іллі спочив на Єлисеї» (2 Цар. 2:15). А у випадку з апостолами – на десятий день після вознесіння – зійшов Святий Дух у день П’ятидесятниці, наповнивши їх силою проповідувати і чинити знамення в Ім’я Ісуса. Церква перейняла “плащ” Христа – Його владу і доручення проповідувати Євангелію.

Це велика втіха й для нас сьогодні. Можливо, ви сумуєте, що відійшов до Господа хтось із духовних наставників, чи переживаєте зміни в церкві. Пам’ятайте: Христова справа на землі не залежить від однієї людини, якою б видатною вона не була. Бог продовжує діяти через інших, передаючи “плащ” служіння новим поколінням.

Як написано у Вестмінстерському сповіданні віри: «Хоча діло викуплення фактично було здійснене Христом лиш по Його втіленні, **але сила, ефективність і благословення його застосовувалися вибраним у всі віки від початку світу – **через обітниці, прообрази та жертви, у яких Він відкривався як нащадок жінки, має подолати змія, і як Агнець, заколений від створення світу» (Вестмінстерське сповідання віри, 8.6)  .

Іншими словами, Христос діяв у Своїй Церкві завжди – і до втілення через прообрази, і тепер через Свого Духа. Тому нам не треба боятися майбутнього: Господь Ісус, вознісшись, не покинув нас сиротами, а дав Церкві Духа Святого і Своє живе Слово, щоб продовжувати Свою присутність між нами.

Отже, історія з Іллею та Єлисеєм закликає нас довіряти Божому провидінню. Коли один працівник сходить зі сцени, Бог уже готує іншого. Можливо, і вас Бог готує зайняти чиєсь місце в служінні – будьте, як Єлисей, готові сказати: “Не залишу! Буду вірно йти за покликом до кінця”. Церкві не слід жити минулими спогадами або триматися за “плащі” колишніх успіхів. Настав час підняти той плащ, що лежить перед нами, і сміливо вдарити по воді – тобто діяти в силі, яку Бог дає нині, знаючи що Господь той самий і Йордан розступиться і сьогодні заради Своєї слави.

2. Подвійна частка Духа: Сила для служіння Церкви

Коли Єлисей попросив у Іллі подвійну частку духа, то по суті прохав: “Нехай Божий Дух, який діяв у тобі, діє через мене ще рясніше, щоб я міг виконати доручену місію”. І це прохання було угодне Богові. Ілля відповів: «Тяжкого зажадав ти! Якщо ти побачиш мене, що буду взятий від тебе, буде тобі так, а якщо ні не буде» (2 Цар. 2:10). Єлисей побачив вознесення пророка – а отже отримав обіцяне. Взявши плащ Іллі, він підійшов до Йордану і також ударив по воді, вигукнувши: «Де Господь, Бог Іллі?» – і вода розділилась (2 Цар. 2:14). Чудо повторилося, але вже в руках нового пророка. Це знамення підтвердило: Дух Божий справді почив на Єлисеї, наділивши його силою для пророчого служіння.

З історії знаємо, що Єлисей справді вчинив навіть більше чудес, ніж його вчитель – Писання описує рівно вдвічі більше чудес за посередництвом Єлисея, ніж Іллі. Бог дав йому “подвійну міру” благодаті не для власної слави, а щоб народ Ізраїлю знав: «Є пророк в Ізраїлі» (2 Цар. 5:8), Бог не залишив Свій народ без Слова і сили.

Все це напряму вказує на Христа і Його Церкву. Господь Ісус, Великий Пророк, завершив Свій земний шлях вознесінням, але перед тим дав обітницю учням: «Та Я правду кажу вам: Краще для вас, щоб пішов Я, бо як Я не піду, Утішитель не прийде до вас. А коли Я піду, то пошлю вам Його.» (Ів. 16:7). Вознісшись, Ісус “кинув плащ” Своїм послідовникам – тобто злив на них Духа Святого. На П’ятидесятницю ця обітниця сповнилась: «Всі вони наповнилися Духом Святим» (Дії 2:4), проповідували в силі Божій, і три тисячі людей увірували того дня. Учні Христові, прості галилейські рибалки, раптом заговорили мовами, робили чуда, сміливо свідчили перед царями. Вони явно отримали духовну “подвійну частку”, щоб продовжити справу Ісуса на землі.

Звернімо увагу на слова Ісуса: «Поправді, поправді кажу вам: Хто вірує в Мене, той учинить діла, які чиню Я, і ще більші від них він учинить, бо Я йду до Отця.» (Ів. 14:12). “Більші діла” – не значить важливіші чи більш чудесні, ніж у Христа, бо ж нема більшого чуда, ніж спокутна жертва і воскресіння Сина Божого. Але після вознесіння Ісуса Його Дух почав діяти через тисячі і мільйони послідовників по всьому світу. Євангеліє сягнуло «аж до кінця землі» (Дії 1:8), хоча за Свого земного життя Ісус обмежився Ізраїлем. Ми з вами сьогодні – плід отих “більших діл” Ісуса через Його Церкву. Христос перед Своїм вознесінням проголосив: «Дана Мені всяка влада на небі й на землі. Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку! Амінь»  (Мт. 28:18-20). Це і є передача плаща – Велике доручення. Але виконати його без сили Духа неможливо. Тому Господь звелів учням чекати у Єрусалимі обітниці Отця: «ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми свідками будете… аж до останнього краю землі» (Дії 1:8).

Дух Святий – це і є “дух Іллі”, точніше Дух Христа, який почив на учнях, як почив на Єлисеї дух Іллі. Церква стала спадкоємцем помазання Христового. Яка це велика честь і відповідальність! Християни покликані бути «тілом Христа» (1 Кор. 12:27), Його продовженням у цьому світі, діючи в силі Його Духа. Самі по собі ми слабкі, але Дух Святий – джерело сили для служіння. Коли ми читаємо книги Дій Апостолів чи історію Церкви, то бачимо: прості люди робили неймовірне Божою силою. Петро тінню зціляв хворих, Павло воскрешав померлих, мученики йшли на смерть з піснею, реформатори змінювали цілі народи через проповідь. Це не їхня людська “харизма” – це дія Духа. Справа, яку почав Ісус, продовжується і сьогодні через вселенську Церкву, наділену Святим Духом.

Розглянемо богословську глибину цього: чому Христос дав нам Свого Духа?

Жан Кальвін пояснює: «Допоки Христос залишається поза нами, і ми відокремлені від Нього, усе те, що Він витерпів і зробив для спасіння людства, залишається для нас марним і недійовим. Тому, щоб поділитися з нами тим, що Він отримав від Отця, Він повинен був стати нашим і жити в нас… через Святого Духа»   (Настанови в християнській вірі, III.1.1).

Зверніть увагу: без Святого Духа навіть Христова жертва не принесла б нам особистої користі – ми не могли б її привласнити. Але через Духа Свого Христос перебуває в нас і застосовує до нас плоди викуплення. Дух Святий – це живий зв’язок, “міст” між вознесеним Христом і нами. Тому, коли Дух Божий діє в Церкві, це сам Христос діє в ній!

Єлисей отримав духа Іллі, щоби звершити пророчу місію для Ізраїлю. Так і ми отримали Святого Духа, щоб виконати місію Христа – благовістити, любити ближніх, будувати Церкву. Без Духа ми безсилі, як учні, що розбіглися в ніч арешту Ісуса. Але в силі Духа – «можемо все в Ісусі Христі, що мене підкріпляє» (Флп. 4:13). Тому нам слід, подібно до Єлисея, жадати «подвійної частки духа» – тобто прагнути повноти сповнення Святим Духом. Нині, в часи, коли перед Церквою стоять величезні виклики – секуляризм, війна, моральний розпад суспільства – потрібні християни, сповнені Духа і сили. Це не час для слабкої віри чи половинчастого християнства! Бог готовий діяти могутньо і сьогодні, але чи шукаємо ми цього?

Згадайте, як наполегливо Єлисей тричі відмовився покинути Іллю – він голодний був до Божої присутності. А ми? Чи прагнемо ми присутності Духа Святого в житті, чи задовольняємося рутинною побожністю? Єлисей просив великого, і Бог дав йому. Ісус запевняє нас: «Коли ви, бувши злі, вмієте добрі дара своїм дітям давати, тим більше Отець Небесний дасть Духа Святого тим, що у Нього просять!» (Лк. 11:13). Нам треба стати на коліна і молитися: «Господи, злий Духа Твого на Церкву нашу, онови нас, дай нам Твою силу жити і свідчити в цей важкий час!»

Ми бачимо, що сам Ісус і євангелисти проводять паралелі з Іллею: Сам Христос згадував вознесення Іллі, коли говорив: «Ніхто не ввійшов на небо, окрім Того, Хто зійшов з неба, Син Людський» (Ів. 3:13). Учні Його пам’ятали, що Ілля зводив вогонь з неба на ворогів, і хотіли наслідувати це: «Господи, хочеш, то ми скажемо, щоб огонь зійшов з неба та винищив їх, як і Ілля був зробив.» – але Христос їх стримав, відкриваючи новий дух служіння (Лк. 9:54-55) . На горі Преображення Ілля взагалі з’явився поряд з Ісусом, як представник усіх пророків, що свідчили про Месію (Мт. 17:3). Апостоли розуміли: Ілля був тінню, а Христос – істина; Ілля взятий на небо як слуга, а Христос вознісся як Син.

Цю Христоцентричність ми мусимо усвідомлювати. Уявімо, що Єлисей для нас – прообраз усіх віруючих, які отримали Духа усиновлення (Рим. 8:15). Як Єлисей успадкував подвійний спадок від “духовного батька” Іллі, так і ми, відроджені в Христі, стали «співспадкоємцями Христовими» (Рим. 8:17). Христос – наш старший брат, перворідний серед багатьох братів, і ми в Ньому отримуємо спадок вічного життя і помазання Духа.

Зауважте: усі діти Божі мають Духа Святого. Апостол Павло пише: «А ви не в тілі, але в дусі, бо Дух Божий живе в вас. А коли хто не має Христового Духа, той не Його.» (Рим. 8:9). Не існує християнина без “плащу” – тобто без дару Святого Духа. Питання лише в міру нашої слухняності Духу і наповнення Ним. Єлисей міг би не взяти плащ, залишити його – і нічого б не сталося. Він міг би сказати: “не наважуся спробувати зробити те, що робив Ілля”. Але він увірував у силу Божу, вдягнувся в плащ і діяв – і Бог підтвердив його віру. Так і ми: Господь дає нам силу Свого Духа, але чи візьмемо ми «плащ»? Чи осмілиться Церква вийти з зони комфорту і піти туди, куди кличе Дух? Чи наважимося послужити даром, який Бог дав, чи будемо лише пасивними споживачами?

Подивімося на приклади з історії церкви. Коли настав час Реформації, Бог сповнив рясним Духом мужів віри: Лютера, Кальвіна, Нокса та інших. Вони у своїй вірі ніби успадкували дух апостолів і пророків, з новою силою відкривши Євангеліє у своєму поколінні.

Відомий протестантський проповідник XIX ст. так писав про духовну тяглість: «Нехай дух Іллі, і Павла, і Йоана почиває на нас; також дух Вікліфа і Гуса, Лютера і Кальвіна, Нокса, Уельша, Резерфорда, Уайтфілда…» .

Всі ці герої віри отримували той самий Дух Божий, що діяв в попередників, і тому могли продовжити Боже діло у свій час. Бог не змінився, Його Дух той самий. Тож і ми маємо молитися: «Господи, зішли той же пророчий дух від Тебе на Твою церкву зараз, аби ми сміливо говорили правду, любили праведність і чинили милосердя!»

Звичайно, сила Духа Святого – не для власної вигоди, а для служіння. Апостол Павло нагадує: «Бо ви, браття, на волю покликані, але щоб ваша воля не стала приводом догоджати тілу, а любов’ю служити один одному!» (Гал. 5:13) . Дух Святий дається нам не для гордості чи екстазу, а щоб ми любов’ю служили ближнім, несли Євангеліє в силі та жили праведно. Як пише апостол: «А плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість» (Гал. 5:22-23) . Тож мірилом наповнення Духом є не гучні заяви чи чудеса, а характер Христоподібний і готовність служити. Реформатське розуміння покликає до тверезості: Дух Святий суверенно діє через Слово і таїнства, виховує нас у святості поволі, «з дня на день обновляючи нашу внутрішню людину» (2 Кор. 4:16). Але коли настають особливі моменти випробувань або звершення місії, Дух дає і особливу “подвійну” міру сили. Можливо, ви й самі відчували це: в час гонінь чи горя – і раптом глибокий мир зійшов на серце; або свідчили Євангеліє комусь – і Бог давав слова і сміливість понад вашу звичну природу. Це і є дія Святого Духа. Вся слава за плоди – тільки Господу!

Отже, друзі, маємо велику потіху і водночас виклик: нам довірена сила Святого Духа. Як ми нею скористаємося? Єлисей використав дароване помазання одразу – розділив Йордан і пішов творити волю Божу. Чи рухаємося ми вперед у служінні, спираючись на силу Духа? Чи, може, “законсервувалися”, загасивши Духа (1 Сол. 5:19)? Господь кличе Церкву в Україні сьогодні бути наповненою Духом, бо перед нами багато праці: зціляти зранені війною душі, наставляти молодь, нести світло Євангелія туди, де панує пітьма безнадії. Без Духа ми не здолаємо цього завдання. Але з Духом – немає нічого неможливого для Божого народу!

Пригадаймо відомий вислів Мартина Лютера: «Християнин – цілком вільний пан над усім, і нікому не підвладний; Християнин – цілком відданий слуга всього, і кожному підвладний».

Ці слова з трактату “Про свободу християнина” (1520) парадоксально описують наш стан у Дусі . Ми вільні від гріха і людських установ, бо Духом Святим усиновлені в Божу родину; і водночас Дух спонукає нас у покорі служити всім, як зробив Ісус. Отримавши подвійну частку благодаті, ми покликані подвійно віддати себе на службу Богові і ближнім.

3. Вірність покликанню: Ціна учнівства і свобода в Христі

Образ Єлисея, який не відступає від Іллі до останнього, вчить нас про відданість і посвяту. Тричі Ілля казав йому залишитися, та Єлисей незмінно відповідав: «Не покину тебе!» (2 Цар. 2:2, 4, 6). Це нагадує, що справжній учень не кидає свого покликання при труднощах. Єлисей знав, що попереду розлука, але бажав бути з учителем до кінця і отримати від нього все можливе благословення. В Новому Завіті Господь Ісус теж очікує від нас подібної рішучості. В Луки 9:51-62 Христос йде до Єрусалиму (на Голгофу) і закликає людей йти за Ним. Дехто зголошується, але з застереженнями: «Я піду за Тобою, Господи, та дозволь мені спершу попрощатись із рідними» або «дозволь поховати батька». І що відповідає Ісус? Дуже радикально: «Залиш мертвим ховати своїх мерців, а ти йди за Мною… Ніхто, хто поклав руку на плуга та озирається назад, не надається до Божого Царства» (Лк. 9:59-62)  .

На перший погляд, Христос навіть суворіший, ніж Ілля. Пророк дозволив Єлисею піти попрощатися з родиною, коли той отримав поклик (1 Цар. 19:19-21). А Ісус, здається, не дозволяє жодних зволікань. Чому така різниця? Справа в тому, що у Христі сповнилися всі прообрази, настало «сповнення часу» (Гал. 4:4), і покликання до учнівства Ісус ставить вище за всі земні обов’язки. Він вживає гіперболу, щоб підкреслити: Царство Боже настільки цінне, що навіть найбільш законні справи (похорон батька чи прощання з сім’єю) не повинні стояти на заваді, якщо Бог кличе негайно. Ісус знав серця тих людей – мабуть, їхні “дозволь спершу” були виправданням зволікання. Тому Христос і каже: «Хто озирається назад, не готовий до Царства Божого» (пор. Лк. 9:62). Це відлунює історію дружини Лота, що озирнулась і стала соляним стовпом (Бут. 19:26). Учнівство вимагає повної рішучості і спрямованості вперед.

Єлисей дав чудовий приклад ще при першому покликанні: коли Ілля покликав його, він «І вернувся він від нього, і взяв запряга волів та й приніс його в жертву, а ярмами волів зварив його м’ясо, і дав народові, а ті їли. І він устав, і пішов за Іллею, та й служив йому» (1 Цар. 19:21). Цим Єлисей показав, що попрощався з колишньою професією і життям – він буквально спалив “міст назад”, пожертвував джерело свого доходу (волів) і пішов за пророком. Для нас це прообраз покаяння і посвячення: залишити старий спосіб життя заради Ісуса.

Любі брати і сестри, учнівство має ціну. Ісус не приховує цього. Він казав: «Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, той Мене не достойний» (Мт. 10:37). Це не означає, що Христос закликає зневажати сім’ю – навпаки, Він дорікав фарисеям, які не шанували батьків під виглядом побожності (Мк. 7:9-13). Тут йдеться про пріоритет: коли є конфлікт між слідуванням за Христом і будь-чим іншим, перше місце має належати Христу. В українських реаліях це може означати стояти за правду Євангелія навіть якщо родичі  не розуміють вашої віри; або відмовитись від вигідної, але нечесної роботи заради чистої совісті; або ставити служіння Божому народу вище за власний комфорт.

Нині наша країна переживає випробування війною – багато сімей розлучені обставинами, багато хто жертвує своїм благополуччям, йдучи захищати інших. Це теж урок: справжня любов діє жертовно. А найбільша любов – до Господа – спонукає нас віддати Йому все. І тут відкривається парадокс: віддавши себе Христу беззастережно, ми не втрачаємо, а здобуваємо життя з подостатком (Лк. 17:33). Єлисей, пішовши за Іллею, не збіднів – він отримав багатство небесне, подвійний дух пророчий. Так і той, хто слідує за Ісусом, знайде «радість невимовну і славну» (1 Пет. 1:8), свободу від тягарів гріха і страху, мир Божий, що перевищує розум.

Апостол Павло закликає нас: «Христос для волі нас визволив. Тож стійте в ній та не піддавайтеся знову ярму рабства!» (Гал. 5:1) . Ми покликані до свободи в Христі, але це не свобода робити, що заманеться тілу – це свобода від гріха, щоб стати рабами праведності (Рим. 6:18). Служіння Богові – досконала свобода, як сказано в Писанні. Той же Павло себе називає «рабом Ісуса Христа» (Рим. 1:1) – і водночас радіє, що це ярмо любови легке. Як писав згаданий Мартін Лютер, християнин, будучи вільним від закону, добровільно стає слугою для ближніх з любові .

Єлисей був слугою для Іллі, «поливав йому на руки» (2 Цар. 3:11), і за цю вірність отримав більшу відповідальність. Учні Ісуса теж починали з малого – носили кошики з хлібами, готували Пасху – а згодом їм було довірено всесвітню місію. Так і ми: будьмо вірні Христу в повсякденних малих речах – і Господь через Духа чинитиме через нас більше, ніж ми можемо уявити. Не озираймося назад! Може, хтось із вас, пам’ятаючи минулі гріхи чи невдачі, вагається: “я негідний служити”. Чуйте, що каже Господь: «Не озирайся! Ти очистився кров’ю Моєю, ти – нове творіння. Йди вперед, Я з тобою!»

Може, хтось оглядається на колишні насолоди світу і вагається у посвяті. Зрозумійте: позаду – смерть і суєта, попереду з Христом – життя і повнота.

Як писав святий Августин, який сам пройшов через боротьбу, залишаючи гріховне життя: «Неспокійне серце наше, доки не спочине в Тобі, Господи».

Жодні “воли” або “поля” (Лк. 14:18-20) не дадуть тривалого задоволення – лиш служіння Царству має вічний сенс.

Наприкінці цієї частини хочу підкреслити: наше реальне життя – поле для прояву почутого Слова. Богословські істини про Духа, про учнівство повинні втілитись у наших рішеннях і вчинках. Чи готові ми сказати Христу: «Господи, ось я – візьми мене і використай, куди хочеш»? Чи згодні прийняти і ярмо жертви, і тягар відповідальності за іншу душу? Це непросто. Але Дух допомагає: Він дає «і хотіння, і чин за доброю волею» (Флп. 2:13). Нам треба лише скоритися Йому. Як Єлисей побачив Іллю, так і нам треба дивитися на Ісуса, Начальника і Виконавця віри (Євр. 12:2) – і ми отримаємо силу й натхнення йти за Ним до кінця.

Висновок: Від вогненної колісниці – до Голгофи і далі

Дорогі брати і сестри, завершуючи, ще раз гляньмо на ту картину: вогненна колісниця несеться в небеса, плащ пророка падає на землю, а молодий Єлисей стоїть і дивиться услід, потім підіймає плащ і прямує назад, розділяючи Йордан… В його очах вже немає колишнього страху, є рішучість і помазання згори. Бог Іллі тепер і з ним, і це головне.

Наш Господь Ісус Христос також вознісся у славі, залишивши нам “плащ” – Своє Слово і Свого Духа. Він «постановив піти в Єрусалим» (Лк. 9:51) , знаючи, що через хрест приведе нас до неба. Він подолав несамовиті води гріха і смерті замість нас і розчахнув перепону, щоб ми «сміливо входили в небесне святеє святих» (Євр. 10:19-20). А тепер Ісус закликає: «Іди за Мною!».

Ця проповідь – не просто про давню історію. Це заклик до мене і тебе сьогодні. Чи підеш ти за Ісусом без оглядки назад? Чи візьмеш дану Богом “мантію” – той дар і поклик, що Бог поклав особисто на твоє життя? Можливо, ти покликаний бути молитвеником, можливо – євангелистом для свого оточення, або сумлінно виховати дітей в вірі, або допомагати бідним – це все служіння Господу. Не скажи “завтра” чи “спершу дозволь…”. Сьогодні – день спасіння, сьогодні – час діяти! Святого Духа вже даровано Церкві повною мірою. Нам нічого не бракує для того, щоб жити благочестиво (2 Пет. 1:3).

Якщо хтось ще не примирився з Богом, подивіться на Христа вознесеного. Він – єдина ваша надія. Ілля не міг узяти Єлисея з собою на небо – кожному своя дорога. Але Ісус може взяти вас до Себе! Він сказав: «Коли відійду і приготую вам місце, знову прийду і заберу вас до Себе, щоб ви були, де Я» (Ів. 14:3). Христос вознісся, щоб ходатайствувати за грішників. Він живий зараз і простягає вам руку спасіння. Все, що треба – покликати Його з вірою: «Ісусе, Сину Божий, помилуй мене грішного!». Він прощає і відроджує Духом Святим тих, хто кається і вірує. Не зволікайте, щоб потім не шкодувати. Можливо, Бог привів вас сьогодні слухати ці слова, аби ви, як Єлисей, побачили вогонь Божої присутності і вирішили всеціло слідувати за Ним.

Для тих, хто у вірі: підбадьортеся! Та сама «колісниця Ізраїлева», яку бачив Єлисей – тобто Божа небесна сила і охорона – супроводжує і сьогодні Божий народ. Пророк Єлисей пізніше, у моменти небезпеки, бачив навколо себе гори, повні вогняних колісниць Господніх, що охороняли його від ворогів «І молився Єлисей і говорив: Господи, розкрий йому очі, і нехай він побачить! І відкрив Господь очі того слуги, і він побачив, аж ось гора повна коней та огняних колесниць навколо Єлисея!…” (2 Цар. 6:17). Ми не самі в нашій боротьбі: «Ангел Господній табором стає навколо тих, хто боїться Його, і визволяє їх» (Пс. 33:8). Христос царює, і військо небесне Йому кориться. Якою б спустошеною не здавалася церква іноді чи душа наша – Бог має достатньо Духу і благодаті, щоб відновити, зміцнити і подвоїти силу! Нехай ця надія піднімає опущені руки.

Насамкінець, звернімо погляд до найбільшого нашого заохочення: Христос Ісус знову прийде. Подібно як Ілля мав повернутися (і в певному сенсі повернувся в особі Івана Христителя – Мт. 17:12-13), так Ісус повернеться реально і видимо. І коли Він прийде, то знайде віру на землі? (Лк. 18:8). Дай Боже, щоб знайшов нас вірними – зайнятими ділом Господнім, сповненими Духа, з піднятим обличчям, що чекає Його приходу. Тоді ми, як Єлисей, отримаємо не тільки “подвійну частку”, а повноту спадку: нове небо й нову землю, вічне життя у присутності Отця, Сина і Святого Духа.

Друзі, Бог кличе кожного з нас сьогодні зробити крок віри. Можливо, це крок покаяння від гріха, можливо – крок виходу на новий рівень служіння, можливо – крок примирення з кимось в церкві, чи рішення почати молитовне служіння, чи підтримати місіонерів… Не зволікаймо! Хай Дух Святий зараз промовляє до серця вашого і дає силу відповісти “ТАК, Господи!”.

Як колись Єлисей перейшов Йордан і пішов далі сам, але з подвійною силою, так і нам час іти вперед у своєму покликанні – можливо, через свої “йордани” випробувань, але в Божій силі. Бог вірний: Він почав добре діло в нас і завершить його до дня Христового (Флп. 1:6). Тому підбадьортеся благодаттю! Пам’ятайте спадщину віри, яку ми маємо від пророків, апостолів, реформаторів – той же Дух діє в нас. Візьмімо ж цю естафету з вдячністю і понесімо далі – нашим дітям, нашому оточенню, наступним поколінням – аж поки прийде Господь.

Молитва:

Господи Боже, дякуємо Тобі за Твоє живе Слово. Дякуємо за приклад Іллі та Єлисея, який вчить нас Твоєї вірності з покоління в покоління. Дякуємо понад усе за Ісуса Христа, нашого Спасителя, що помер, воскрес і вознісся, а тепер вилив на нас Духа Святого. Прости нам, де ми були невірні чи ліниві. Допоможи кожному з нас сьогодні посвятити Тобі своє життя наново. Наповни нас подвійною мірою Духа, щоб ми в силі любові служили один одному і сміливо свідчили цьому світу. Зміцни тих, хто коливається, підбадьор слабких, наверни заблукалих. Зроби нашу громаду світлом і сіллю у ці темні часи. Нехай Ім’я Твоє прославиться через нас. Нехай прийде Царство Твоє і звершиться воля Твоя. Ми віддаємо Тобі всю славу і честь, наш триєдиний Боже – Отче, Сину і Духу Святий. Амінь!