Преображення Господнє: Слава, що веде крізь темряву

• Дата: 15 лютого 2026
• Тексти: Вихід 24:12–18; Псалом 99; 2 Петра 1:16–21; Матвія 17:1–9 (центральний текст)

Вступ

Сьогодні Церква Христова святкує Преображення Господнє. Це одна з подій Євангелія, коли завіса відкривається, і ми на мить споглядаємо славу, яка завжди належала Христу, але була прихована під покровом Його приниження.

Наш основний текст — Євангеліє від Матвія 17:1–9. Саме Матвій веде нас на гору, де Ісус преобразився перед трьома учнями. Однак ця подія не є ізольованою: її значення відображається у книзі Вихід 24, у псалмах, а також у свідченні апостола Петра (2 Петра 1:16–21). Усе Писання зосереджується на цій горі.

Кілька слів про саме свято. В історичних церквах — таких як Римо-Католицька Церква та Православна Церква — Преображення має фіксовану дату в церковному календарі: 6 серпня. Там воно відзначається незалежно від літургійного циклу читань, як окремий великий празник, із власною богослужбовою традицією.

У протестантській традиції, особливо в реформатських церквах, існує інший підхід. Преображення святкується в неділю після періоду Епіфанії, перед початком Великого посту. Це має глибоку богословську логіку: перед тим, як Церква розпочне роздуми про страждання Христа, їй знову відкривається Його слава.

Перш ніж ми підемо за Ним на Голгофу, нам дозволено побачити Його на горі у сяйві божественної величі. Як ця слава підтримує нас, коли попереду темрява? Як Христова велич допомагає пройти шлях страждання, не зламавшись і не втративши надії? Саме це головне питання сьогоднішньої проповіді: як слава Преображення укріплює нас у випробуваннях і дає нам силу йти до хреста разом із Христом. Це принципово важливо, оскільки Преображення не заперечує хрест, а укріплює нас перед ним. Слава не скасовує страждання, але відкриває, ким є Той, Хто йде шляхом страждання. Сьогодні ми разом із Петром, Яковом та Іваном піднімемося на гору, щоб почути голос Отця і побачити Христа у Його істинній славі.

I. Христос у славі: Отець відкриває, Хто стоїть перед нами

Коли ми чуємо слово «Преображення», часто уявляємо щось виняткове й недосяжне — містичну подію, доступну лише трьом учням на вершині гори. Однак Євангеліє від Матвія свідчить про інше: Преображення — це момент, коли Отець відкриває учням реальність, яку вони ще не можуть осягнути. Ісус, Який іде на хрест, є Сином Божим у славі. Бог відкриває велич Сина не для задоволення цікавості, а для зміцнення віри. Це здійснюється, щоб учні не спіткнулися, побачивши Його приниженим, і щоб ми не плутали смирення з безсиллям, а хрест — із поразкою.

1. Світло перед темрявою: слава як відповідь на скандал хреста

Преображення відбувається одразу після ключового моменту. У 16-му розділі Матвія Петро визнає: «Ти — Христос, Син Бога Живого». Однак майже відразу Ісус починає говорити про Свої страждання, смерть і воскресіння. Для учнів це створює внутрішній конфлікт: як Месія може підкоритися смерті? Саме в цій точці Бог дає світло. Преображення стає відповіддю на «скандал хреста». Це не теоретичне пояснення, а видіння реальності: Той, Хто буде розіп’ятий, є Господь слави. Слава не скасовує хрест, але не дозволяє тлумачити хрест як поразку.

2. «По шістьох днях»: новий Синай і три свідки правди

Матвій розпочинає: «І через шість днів бере Ісус Петра, Якова та Івана…» (Мт. 17:1). Це не випадкова хронологія. У Книзі Вихід 24:16 читаємо, що хмара покривала гору Синай шість днів, і сьомого дня Бог покликав Мойсея. Гора, хмара, слава, голос — усе це знайомі елементи Синайського одкровення. Матвій свідомо показує: перед нами новий Синай.

Символізм вибору супутників також надзвичайно важливий. Мойсей, піднімаючись на Синай, брав із собою Аарона, Надава та Авігу (Вих. 24:9). Ісус, подібно до Мойсея, бере трьох найближчих учнів. У цьому вбачається не лише паралель зі Старим Завітом, а й виконання юридичної вимоги Закону: «За словами двох свідків або за словами трьох свідків буде стверджена кожна справа» (Повт. Закону 19:15). Для того, щоб свідчення про божественність Христа було беззаперечним для Церкви, Бог кличе трьох очевидців, які згодом стануть стовпами віри.

3. «Обличчя Його, як сонце»: слава, що належить Йому

Матвій пише: «І Він перед ними преобразився: обличчя Його як сонце засяяло, а одежа Його стала біла, як світло» (Мт. 17:2). Важливо звернути увагу на джерело світла: Ісус не стоїть під променем слави, слава виходить із Нього. Грецьке слово metemorphōthē означає не зміну природи, а виявлення внутрішньої сутності.

Жан Кальвін слушно зауважував: Христос не набув чогось нового, а лише на мить відкрив завісу Свого приниження.

Мойсей після зустрічі з Богом відбивав світло, подібно до того, як місяць відбиває сонце. Ісус же сяє як сонце. Це не відбите сяйво, а Його власна слава.

4. Ісус як новий і більший Мойсей: зустріч часів

На горі Преображення ми бачимо унікальний момент, де в одній точці сходяться всі виміри Божого задуму: минуле, теперішнє та майбутнє.

• Минуле представлене постатями Мойсея та Іллі. Вони — уособлення Закону та Пророків. Їхня присутність підтверджує, що Ісус не порушує старозавітну традицію, а є її кульмінацією.
• Теперішнє — це Сам Христос у Своєму земному тілі та Його апостоли.
• Майбутнє відкривається у змісті їхньої розмови. Як зазначає Лука, вони говорили про Його «вихід» (exodos). Це вказує на Голгофу та воскресіння. Водночас це видіння є прообразом майбутнього прославлення віруючих.

Щоб по-справжньому зрозуміти Преображення, ми повинні побачити не лише схожість із Синаєм, а й духовне перевершення. Матвій навмисно показує Ісуса як нового Мойсея, який є величнішим за свого прообраза в кожній деталі.

По-перше, різниця в меті підйому. Мойсей піднімався на гору як посередник, щоб прийняти Слово від Бога і передати його народу. Він був слугою, що очікував на вказівки. Христос же піднімається не для того, щоб щось отримати, а щоб відкрити, Ким Він є насправді. Він не просто приймає одкровення — Він Сам є цим Одкровенням.

По-друге, різниця у джерелі слави. Обличчя Мойсея сяяло відбитим світлом; він носив на собі лише відблиск Божої присутності, який згодом згасав. Ісус же засяяв як сонце. Сонце не відбиває промені — воно є їхнім джерелом. Це фундаментальна межа між пророком і Сином.

По-третє, різниця у місії визволення. Мойсей вивів народ із фізичного рабства Єгипту. Це був великий історичний вихід, але він був лише тінню майбутнього. У паралельному тексті Євангеліст Лука зазначає, що Мойсей та Ілля говорили з Ісусом про Його «вихід» (exodos), який мав відбутися в Єрусалимі. Голгофа — це новий і остаточний Вихід. Якщо Мойсей провів людей через Червоне море, то Христос проводить Свій народ через саму смерть до вічного життя.

Нарешті, різниця у завіті. Синайський завіт був умовним: народ обіцяв слухняність, але майже одразу порушив її. Новий Завіт у Христі тримається не на хиткій вірності людей, а на досконалій вірності Сина. Мойсей приніс кам’яні скрижалі, але Христос Сам є живим Законом, його метою та завершенням.

Слово Боже навчає, що Мойсей не є альтернативою Христу, а вказує на Нього. Коли хмара розійшлася, учні «нікого не бачили, окрім самого Ісуса». Уявіть собі цю мить: раптом усе застигло у тиші. Жодного звуку, жодної постаті — тільки Сам Христос. Дихання завмирає, і перед тобою лише Той, Хто справді головний. Дайте серцю побути у цій паузі, де щезає усе другорядне, і залишається лише Його присутність. Це означає, що тінь зникає, коли приходить Світло. Ми більше не перебуваємо під суворою тінню Синаю, а живемо у благодатному світлі Христа.

5. Ясна хмара і голос Отця: остаточне Слово

«Ось хмара ясна заслонила їх, і голос почувся з хмари…» (Мт. 17:5). Як у Псалмі 99 Бог говорив у хмарі до Ізраїля, так і тут. Але тепер зміст голосу вирішальний: «Це Син Мій Улюблений… Його слухайте». Це заповідь. Христос є остаточним Словом Отця. Тут ми бачимо і Трійцю: Син у прославленому тілі, Отець у голосі, Дух у хмарі. Спасіння — діло Триєдиного Бога.

II. «Його слухайте»: Син — остаточне Слово Бога, а не «ще один голос»

Преображення — це не лише подія світла, це подія Слова. Коли учні були засліплені сяйвом, а Петро, намагаючись опанувати ситуацію, пропонував будувати намети, Бог перериває людську метушню. Це один із небагатьох моментів у Біблії, де Бог буквально «затикає рота» Своєму обранцю. З яскравої хмари лунає голос, який встановлює головний орієнтир для Церкви на всі часи.

А яку роль цей “голос з хмари” відіграє у вашому особистому тижні? Який момент чи ситуація цього тижня найбільше вимагає від вас послухати саме Христа, а не інші голоси? Спробуйте подумки дати відповідь ще до завершення цієї проповіді.

«Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав; Його слухайте!» (Мт. 17:5).

Отець не закликає «запам’ятати цю атмосферу» чи «зафіксувати це видіння». Він дає заповідь, яка повинна вести Церкву з гори в долину, де немає сяйва, а чекають будні, випробування і страхи.

1. Христос — повнота й фінал об’явлення

Поява Мойсея та Іллі на горі не була випадковою — вони уособлювали Закон і Пророків. Але зверніть увагу: коли хмара зникає, їх більше немає. Залишається «сам Ісус» (Мт. 17:8). Цим актом Бог Отець скасовує потребу в будь-яких нових об’явленнях поза Христом.

Це пряме виконання стародавньої обітниці з книги Повторення Закону (18:15): «Пророка з-поміж тебе… поставить тобі Господь — Його слухайте!». У цьому реченні Отець об’єднує голос усього Писання: від Псалмів до пророцтв Ісаї. Господь проголошує: Ісус — не просто «ще один учитель» у ряду пророків. Він — Син, у Якому Бог сказав усе, що хотів сказати людству. Христос має верховну владу над усім. Немає іншого авторитету — ні традицій, ні «внутрішньої правоти», ні голосу натовпу, — який міг би стояти поруч із Ним.

2. Чому Бог каже «слухайте», а не «дивіться»?

Преображення — це момент неймовірної краси, але Бог робить акцент на слуханні. Чому? Бо видіння — це мить, а слухання — це шлях.

Видіння може піднести серце на короткий час, але віра живе послухом у повсякденних обставинах. Якщо ми зосередимося лише на емоційних підйомах, наша віра ослабне, щойно зникне піднесення. Отець розуміє цю небезпеку, тому спрямовує Церкву не до атмосфери гори, а до голосу Сина.

Наше Друге Гельветичне віросповідання стверджує: «Проповідь Слова Божого є Словом Божим». Це означає, що наказ «Його слухайте» триває в Церкві сьогодні. Коли Писання вірно проповідується, Сам Христос промовляє до нас. Ми чуємо не думки стародавніх людей, а голос Того, Хто тримає всесвіт.

3. Світильник у темному місці: досвід проти Слова

Апостол Петро, згадуючи цю подію у своєму посланні (2 Петра 1:16–21), робить дивовижний висновок. Він каже: «Ми були очевидцями, ми чули голос із неба… АЛЕ ми маємо певніше пророче слово».

Зверніть увагу: Петро ставить написане Слово (Писання) вище за свій унікальний містичний досвід на горі. Чому? Тому що досвід суб’єктивний, а Слово — об’єктивний Божий дар. Петро порівнює Слово зі світильником, що світить у «брудному, темному місці».

Для нас це виклик. Ми часто шукаємо особливих «відчуттів» чи нових знаків, але Петро скеровує нас назад до Біблії. Бельгійське віросповідання нагадує: ми приймаємо ці книги як єдине правило віри не тому, що так вирішила Церква, а тому, що Дух Святий свідчить у наших серцях, що вони від Бога. Слухати Сина — означає триматися цього світильника, поки не розвидниться.

Практичне застосування

Я хочу запросити вас до дуже конкретного вирішення: назвіть одну «світильник»-звичку, яку ви застосуєте цього тижня. Можливо, ви вирішите щовечора, коли на місто спускається тривога або лунає сирена, читати псалом замість безцільно гортати новини. Можливо, відкласти телефон на декілька хвилин і відкрити Слово, коли накочується тривога. Або почати молитву за когось із близьких щоранку, перш ніж зайти у стрічку новин. Оберіть для себе одну просту дію, яка стане вашим персональним світильником серед темряви цього тижня. Навіть якщо це невелика зміна чи маленький крок, він уже має значення. Не відкладайте початок: кожен маленький крок світла розганяє темряву довкола вас. Саме такі маленькі ритуали допомагають перетворити натхнення на постійний ритм віри.

Найбільш практичне питання сьогодні: чий голос є вирішальним у вашому житті? В умовах війни ми перебуваємо в епіцентрі інформаційного шуму. Щодня перед нами виринають суперечливі заголовки: «Офіційні джерела попереджають про нову ескалацію на сході», «Експерти прогнозують дефіцит пального та тривалу економічну кризу». Одночасно чуємо голоси аналітиків, голоси пропаганди, постійно нав’язуються внутрішні голоси відчаю, страху й гніву, які змагаються за наше серце. Саме у цій метушні визначити головний голос — не розкіш, а питання виживання душі.

Що означає «Його слухайте»?

• Слухайте Христа понад інформаційний потік. У часи паніки ми часто живемо від заголовка до заголовка. «Його слухайте» означає перевіряти: чи веде ця інформація до віри, чи до хаосу? Оберіть бути учнем Христа, а не заручником новин.
• Слухайте Його у своїх реакціях. Коли напруга зростає, серце твердішає. Коли злість вимагає помсти — слухайте Христа. Коли втома шепоче про байдужість — слухайте Христа. Його «Не бійтеся» — це не побажання, це наказ Того, Хто має владу.
• Слухайте Його в дисципліні Слова. Якщо Писання — світильник, то його треба запалювати саме тоді, коли найнайтемніше. Читайте Біблію не лише тоді, коли «легко», а особливо тоді, коли не маєте внутрішніх сил. Гейдельберзький катехизис нагадує, що наша єдина втіха — у належності Христу.

Слухати Сина — означає підкорити Йому свій розум (Його правді), своє серце (Його обітницям) і свою волю (Його заповідям). Христос не є «ще одним голосом духовності». Він — Господь.

Коли ми спускаємося з гори Преображення у долину життєвих викликів, пам’ятаймо: видіння може згаснути, емоції можуть вичерпатися, але Слово Сина залишається навіки. Слухайте Його, і ви знайдете твердий ґрунт навіть посеред бурі.

III. Страх, дотик і команда: слава, що не відштовхує, а піднімає

У події Преображення є момент, який можна легко не помітити, зосередившись на світлі хмари чи величі пророків. Саме тут розкривається суть Доброї Новини. Головне в цій історії — не лише те, що учні побачили, а те, як Христос поставився до них у їхній слабкості. Божа слава в Христі не принижує і не відкидає, а піднімає.

Матвій пише: «І, почувши, учні попадали на обличчя своє, і дуже полякалися. Ісус же, підійшовши, доторкнувся до них та й сказав: Устаньте й не бійтеся!» (Мт. 17:6–7). У цих коротких віршах вміщена вся логіка нашого спасіння.

1. Страх перед святістю

Чому учні падають ниць? Вони щойно увійшли в зону Божої святості. Ясна хмара і голос Отця — це теофанія, пряме богоявлення. Святість — це не «приємна духовна атмосфера», а нищівна реальність чистого й справедливого Бога. Коли людина зустрічається з нею, вона раптом усвідомлює те, що зазвичай приховано: свою крихкість, гріховність і неспроможність керувати життям.

Це класична біблійна реакція, яку переживав і пророк Ісая, вигукуючи: «Горе мені, бо я загинув!». Страх учнів — це не «погана віра», а правда про людину: ми не здатні витримати Бога без Посередника.

2. Дотик Христа: Євангеліє в одному жесті

Ось де починається диво: «Ісус, підійшовши…» (Мт. 17:7). Той, Чия слава щойно сяяла як сонце, не відступає від людської розбитості. У Старому Завіті наближення до святості без посередництва було смертельним. Але в Новому Завіті Бог дає нам Посередника, Який робить наближення спасенним.

«…доторкнувся до них…». Це, можливо, найпотужніший жест у всій розповіді. Христос не соромиться слабкості Своїх людей. Він, Який торкався прокажених і грішників, тепер торкається тремтячих апостолів. Цей дотик означає: Його велич не робить Його холодним. Навпаки, Його велич — це наша гарантія, що Він має силу не лише сяяти над нами, а й нести нас на Своїх руках.

3. Команда воскресіння: «Устаньте й не бійтеся»

Ісус говорить: «Устаньте…». У біблійній мові це слово завжди має відтінок відновлення і навіть воскресіння. Там, де страх пригнічує людину, Христос каже: «Встань». Це слово особливо актуальне для нас сьогодні, в Україні. Війна, тривога й виснаження часто роблять нас внутрішньо паралізованими. Ми можемо діяти зовні, але всередині залишатися пригніченими тягарем обставин.

Він додає: «…й не бійтеся!». Це не психологічний тренінг, а слово Того, Хто переміг світ. Христос не заперечує реальність небезпеки, Він забирає у страху статус царя. Страх може залишатися як реакція тіла, але він більше не має права керувати вашим сумлінням і вашими рішеннями.

4. Фокус віри: «Тільки Ісуса»

Завершується ця сцена ключовим моментом: «А вони звели очі свої, і нікого не бачили, тільки Самого Ісуса» (Мт. 17:8).

Коли страх відступає, слава знімає зовнішні ознаки. Мойсей та Ілля зникають, хмара розсіюється. Залишається головне. Коли ми піднімаємо очі після кризи, не завжди повертається відчуття легкості, але повертається Христос. І цього достатньо.

Практичне застосування

1. Христос не соромиться вашої втоми. Якщо ви відчуваєте, що «не справляєтеся», пам’ятайте: навіть найкращі учні впали від страху. Христос не чекає, поки ви станете сильними, щоб підійти; Він підходить, щоб зробити вас сильними.
2. Якщо ви виснажені або сповнені страху, зверніться до Бога простою молитвою: “Господи Ісусе, я втомився і не завжди знаходжу сили рухатись далі. Доторкнись до мене, підтримай мене у моїй слабкості і наповни серце Твоїм миром. Амінь.”
3. Шукайте Його дотику в засобах благодаті. Сьогодні Христос торкається нас через Своє Слово, через Таїнства Причастя та через спільноту Церкви. Не чекайте «голосу з хмари» — слухайте голос Сина в проповіді Євангелія.
4. Не віддавайте страхові кермо вашої душі. «Не бійтеся» — це заклик до життя, де страх не визначає вашу вірність, вашу молитву чи вашу любов до ближнього.

Підняті Його благодаттю, ми не залишаємося на горі. Ісус не просто піднімає учнів, Він готує їх до спуску. Слава, що піднімає, завжди веде в дорогу. Ми покликані йти з гори вниз, у долину служіння, несучи в серці цей дотик і це Слово: «Я з вами».

IV. З гори — в долину: світло дане не для втечі, а для місії та служіння

Преображення могло б закінчитися на вершині. Ми могли б залишитися з образом сяйва, з відчуттям «ось воно, справжнє», з бажанням утримати цей момент назавжди. І саме так реагує Петро: «Господи, добре нам тут бути… зроблю тут три намети» (Мт. 17:4). Його слова дуже людські. Петро не злий і не корисливий — він просто хоче, щоб світло не закінчувалося, щоб тиша не розсипалася, щоб біль долини залишився десь унизу, а святість гори стала їхнім постійним домом.

Ми також схильні шукати «гору», коли серце виснажене, новини тривожать душу, а світ здається надто важким. Ми прагнемо місця чи стану, де не потрібно боротися чи знову переживати біль. Однак Євангеліє показує: Ісус не залишає учнів на горі. Матвій пише: «А як сходили вони з гори…» (Мт. 17:9). Цим Святий Дух навчає Церкву: об’явлення слави дане не для особистої насолоди, а для натхненного служіння. Гора — це дар, але не постійне місце. Світло дане не для втечі, а для місії.

1. Спокуса Петра: «Добре нам тут бути» — небезпека духовного егоїзму

Петро бачить славу і хоче зробити її приватною власністю: «зроблю три намети». Але в словах Петра є прихована небезпека: він хоче слави без відповідальності, світла без служіння іншим. Петро хоче «законсервувати» святість. Саме тому Отець перебиває Петра голосом з хмари. Ніби каже: «Не буде слави без хреста. І не буде Церкви без місії». Ми часто хочемо, щоб Бог дав нам духовні переживання лише для того, щоб нам стало легше. Але Преображення вчить: світло дається не для того, щоб зупинити життя, а щоб дати нам силу йти до тих, хто ще в темряві. Справжня духовність — це не те, наскільки ви насолодилися наодинці з Богом, а те, наскільки це надихнуло вас служити вашому ближньому.

2. Об’явлення як паливо для місії: світло для «долини»

Чому вони сходять вниз? Бо внизу, в долині, на них чекають. У паралельних текстах ми бачимо, що біля підніжжя гори на Христа вже чекають страждаючі люди, батько з біснуватим сином, розгубленість і біль. Христос веде учнів вниз, бо саме там їхня місія. Об’явлення не було дане учням «про запас» для самомилування. Воно було дане, щоб вони, побачивши силу Сина Божого, повернулися до людей із новою ревністю. Справжнє натхнення від Бога завжди веде до людей. Якщо ваше «спілкування з Богом» не робить вас більш чуйними до чужого болю — це була не гора Преображення, а гора ілюзій. Августин мудро зауважував: «Петро мусив зійти з гори, щоб проповідувати й служити, а не зостатися в солодкому спогляданні».

3. «Тільки Самого Ісуса»: опора, якої достатньо для служіння

Матвій каже: «А вони звели очі свої, і нікого не бачили, тільки Самого Ісуса» (Мт. 17:8). Це означає, що місія в долині не буде легкою. Там не буде постійних видінь чи ясної хмари. Але з учнями залишається Христос. У цьому є велика мудрість: для служіння іншим нам не потрібні «ефекти», нам потрібен Христос. Якщо ми маємо Христа — ми маємо все необхідне, щоб іти в найскладніші обставини. Коли ми допомагаємо виснаженим, коли ми втішаємо тих, хто втратив усе — ми несемо їм не свої почуття, а Того Христа, Якого ми побачили на горі.

4. Практичне застосування

Що означає «сходити з гори» для нас сьогодні? Це означає, що кожне богослужіння, кожна прочитана глава Біблії, кожна молитва, що дала нам мир — це спорядження для місії.

• Служити з більшою ревністю: Преображення має спалити наш цинізм. Якщо Христос — Господь слави, то наша праця не марна. Допомагати біженцям, втішати вдів, підтримувати воїнів — це не просто «волонтерство», це служіння від імені Того, Хто сяє як сонце.
• Нести світло в долину втоми: війна виснажує, і ми часто відчуваємо, що в нас «порожній бак». Гора Преображення — це місце, де цей бак заправляється. Ми йдемо до людей не тому, що в нас багато сил, а тому, що ми побачили Його славу.
• Бути світильником у темному місці: Петро закликає нас триматися Слова як світильника. У долині війни багато паніки, але ми, що бачили славу Сина, покликані нести впевненість: смерть не має останнього слова.

Підсумок

Преображення не закликає нас тікати від реальності, а надихає змінювати її. Бог дає нам бачити славу Сина, щоб ми не зламалися перед викликами долини. Він торкається нас і піднімає, щоб ми могли з новою ревністю служити там, де найважче. Коли ви «сходите з гори» цього зібрання у свої будні — у втому, тривогу чи роботу — пам’ятайте: це світло дане не лише для вас. Ви отримали його, щоб світити іншим. Йдіть за Христом до людей, до їхніх потреб і ран. Саме там, у долині служіння, слава Сина Божого стає видимою через ваші руки і серця.

Висновок

Дорогі брати і сестри! Підбиваючи підсумок нашого перебування на горі Преображення, я хочу, щоб ми забрали із собою три прості, але фундаментальні істини.

По-перше, тримайте фокус на Христі. У світі, де мільйони голосів змагаються за вашу увагу, де страх намагається стати вашим господарем, а обставини притискають очі до землі, згадайте той момент, коли учні підняли погляд і не побачили нікого, окрім самого Ісуса. Він — ваш центр. Він — ваше остаточне Слово. Слухайте Його голос у Писанні, і нехай цей світильник не гасне у ваших руках, доки не розвидниться день Його приходу.

По-друге, не бійтеся своєї слабкості. Преображення вчить нас, що святість Божа не знищує грішника, який вірує. Якщо ви сьогодні почуваєтеся пригніченими, втомленими чи наляканими — не бійтеся. Господь слави не стоїть осторонь. Він підходить, Він торкається вас Своєю благодаттю і каже: «Устаньте». Його рука досить міцна, щоб підняти вас із будь-якого розпачу.

І по-третє, пам’ятайте про свою місію. Ми не можемо залишитися на горі, як би «добре нам тут не було». Кожна мить духовної радості, кожне слово підкріплення, яке ви отримали сьогодні – це не просто втіха для вас. Це спорядження. Це натхнення для того, щоб спуститися в долину, де чекають ваші близькі, ваші сусіди, ваш страждаючий народ. Ми йдемо з гори не для того, щоб втратити світло, а для того, щоб стати світлом для інших.

Зробіть сьогодні хоча б один дуже простий крок: відвідайте самотню людину у вашому під’їзді чи на вулиці, яка давно не бачила гостей. Або подзвоніть тому, хто потребує підтримки, і просто спитайте, як він тримається. Поділіться словом надії, допоможіть справою або помоліться за того, хто зараз у скруті. Навіть маленький жест може принести світло у чиюсь долину.

Несіть цю ревність, несіть це милосердя і несіть цю надію туди, де ще панує темрява.

Преображення — це гарантія того, що хрест не був кінцем, і війна не буде кінцем. Останнє слово за Тим, Чиє обличчя сяє яскравіше за сонце. Ідучи звідси, пам’ятайте: ви належите Господу слави. І Він іде поруч із вами.

Завершальна молитва

Великий і Святий Боже! Дякуємо Тобі за Твоє Слово і славу Свого Сина. Пробач нам, коли ми слухаємо страх більше, ніж Твої обітниці. Закарбуй у нашому серці наказ — «Його слухайте». Коли ми спускаємося в долину щоденного життя та втомливих буднів — не залиш нас Своєї присутності.

Господи Ісусе, доторкнися до кожного, хто сьогодні пригнічений. Скажи нашому серцю: «Не бійся». Дай нам ревність у служінні, щоб люди побачили відблиск Твоєї слави через наше служіння. Благослови нашу країну справедливим миром. Нехай Твоя слава наповнить наші життя, доки ми не побачимо Тебе обличчям до обличчя.

В ім’я Преображеного Господа Ісуса Христа молимося. Амінь.