Радість спасіння: хрест, що дає життя

Радість спасіння: хрест, що дає життя

2 Царів 5:1-14; Гал. 6:1-6, 7-16; Луки 10:1-11, 16-20

Вступ

Дорогі брати і сестри, сьогодні я хочу почати з історії про одного дуже впливового чоловіка. Він був знаним воєначальником, хоробрим героєм своєї країни. Зовні здавалося, що йому нічого не бракує – ні слави, ні багатства. Але була проблема, яку він не міг вирішити самотужки: він хворів на страшну недугу – проказу. Цього чоловіка звали Неєман, і його історія записана в книзі 2-ї Царів (5:1-14). Незважаючи на всю свою силу і владу, Неєман потребував спасіння, яке міг дати тільки Бог. І Бог виявив йому милість у найнеочікуваніший спосіб – через просте слово пророка: «Іди, і вимиєшся сім раз у Йордані, і вигоїться тіло твоє тобі, й очистишся» . Спершу гордий воєначальник обурився: невже нема кращої води, ніж каламутний Йордан? Але, підкорившись Божому слову, він занурився у ту воду – і диво сталося: «І сталося тіло його, як тіло малого хлопця, і став він чистий!» . Неєман повернувся здоровим і сповненим віри, визнаючи: «Оце пізнав я, що на всій землі нема Бога, а тільки в Ізраїлі!» .

Ця древня біблійна історія перегукується з нашою дійсністю. Хтось із нас може бути успішним і сильним назовні, але носити в душі «проказу» гріха, провини чи розпачу. Ми всі потребуємо Божого втручання, Божої благодаті та зцілення. Сьогоднішні читання з Писання – з книги Царів, з Євангелія від Луки та з Послання до Галатів – вчать нас, де знайти справжнє зцілення і справжню радість. Вони відкривають центральну істину: найбільша наша радість і єдина причина для хвали – це спасіння, дароване Богом через Христа. Не наша сила, не наші діла чи заслуги, а Божа благодать, що сягає найдалекішого грішника; шлях смирення й віри, який відкриває двері Божого благословення; хрест Ісуса Христа, яким ми одні лише і хвалимось.

Сьогодні ми розглянемо чотири аспекти цієї істини.

• По-перше, побачимо, що Божа благодать не знає меж і досягає навіть тих, хто був «далеко» від Нього.
• По-друге, переконаємося, що смирення й послух відкривають двері благословення – Бог ставить умовою віри не наше величне дійство, а покірне серце.
• По-третє, зрозуміємо, чому хрест Христа – наша єдина хвала, і навчимося радіти тому, що наші імена записані на небесах.
• І по-четверте, як нам жити з розумінням цієї істини

Нехай Господь відкриє кожному з нас сьогодні цю благодать і радість!

Божа благодать не знає меж

Історія Наамана: язичник отримує милість.

Історія про зцілення Неємана вчить нас, що Божа благодать сягає найдальших куточків і найнеочікуваніших людей. Неєман не був ізраїльтянином – він був сиріянин, язичник, ворожий воєначальник. Та Бог звернув Свій погляд милості навіть на цього чужинця. Маленька ізраїльська дівчинка-служниця засвідчила йому про пророка Божого, і зрештою цей чужинець пережив Божу силу і спасіння. Бог не обмежує Свою любов тільки якоюсь однією нацією чи групою – Його милість не знає меж!

Луки 10: призначення сімдесяти учнів для місії до всіх народів.

Сам Ісус у Назареті пригадав співвітчизникам саме цей випадок, наголошуючи, що багато було прокажених в Ізраїлі, «І багато було прокажених за Єлисея пророка в Ізраїлі, але жаден із них не очистився, крім Неємана сиріянина.» (Лк 4:27). Божий план завжди полягав у тому, щоб спасти людей з усіх народів, через Ізраїль принести благословення всім племенам землі (Буття 12:3).

Євангеліє від Луки сьогодні також показує широту Божої благодаті. Ісус призначив сімдесят учнів і послав їх по двох проповідувати в кожне місто . Число сімдесят (або сімдесят два в деяких рукописах) є символічним – у юдейській традиції так приблизно рахували кількість усіх народів світу (пор. Буття 10).

Святий Кирило Олександрійський зауважував: Христос послав сімдесят учнів, «щоб проповідь Євангелії спасіння охопила не тільки Ізраїль, але й поганські народи», виконуючи пророцтва .

Учитель Церкви Беда також писав, що дванадцять апостолів були послані до дванадцяти колін Ізраїля, а сімдесят учнів – для навчання народів язичницьких .

Отже, вже під час Свого служіння Христос показував: Боже Царство відкрите для всіх народів, для кожної людини, яка відповість на добру новину.

Учні повернулися з радістю від своєї місії (Лк 10:17). Вони бачили, як Божа сила діяла серед чужих міст, як демони корилися Імені Ісуса. Це радість служіння – коли Євангеліє торкається сердець людей, навіть тих, кого ми могли вважати «далекими» від Бога. Для нас із вами це нагадування: немає таких людей чи таких народів, які були б поза досяжністю Божої благодаті. Християнство – не приватна релігія якоїсь однієї культури; наш Господь хоче спасти українця і сирійця, американця і африканця – кожного, хто покличе Його ім’я. Церква покликана нести цю благодать усім без винятку. Сьогодні ми, сучасні учні, повинні мати таке саме серце, як у Бога: серце, що прагне, аби спасіння досягло і наших близьких, і далеких, і навіть ворогів.

Застосування: Церква покликана звіщати Євангеліє кожному; ніхто не поза Божою досяжністю

Браття і сестри, можливо, серед нас є ті, хто почувається «чужинцем» для Бога – через минулі гріхи, через відчуття негідності. Почуйте: Божа благодать і для вас! Господь «відкладає все», щоб присвятити вам час і привернути вас до Себе (пор. Лк 15:4-7). Він не погордував сирійцем Неєманом – не погордує і жодним грішником, який смиренно приходить до Нього.

У нашому реформатському віровченні ми сповідуємо вселенськість Церкви: Христос «збирає Собі Церкву з усього людського роду» (Гейдельберзький катехизис, питання 54).

Тож ніхто хай не вважає, що Божа милість – не для нього. Якщо ви ще далеко – Господь кличе вас наблизитися. Якщо ви вже пізнали Його – несімо Євангеліє далі, бо жниво велике! Сам Христос сказав: «Жниво справді велике, та робітників мало; тож благайте Господаря жнива, щоб вислав робітників на жниво Своє» (Лк 10:2, Огієнко) . Молімося і будемо тими робітниками, які, повні любові, несуть благу звістку до кожної душі. Божа благодать безмежна – нехай і наше співчуття та місіонерський запал будуть безмежними!

Смирення відкриває двері благословення

1. Реакція Наамана на Боже слово

Коли Неєман почув просту вказівку пророка – сім раз зануритися в Йордан – його гордість збунтувалася. Він очікував величного жесту, особливого ритуалу з боку Єлисея. “Ось я думав, – казав він, – він вийде, стане та закличе Ім’я Господа, Бога свого, і покладе руку на це місце, і вилікує прокаженого…” (2Цар 5:11) . Неєману здавалося принизливим і дурним просто купатися в чужій річці. “Хіба ріки Дамаску не кращі за всі води Ізраїлеві?” – обурювався він (5:12) . Як часто людська гординя шукає чогось великого і складного, аби “заслужити” спасіння! Люди готові на важкі подвиги, на високі філософії, аби тільки не визнати, що спасіння дається даром через просту віру. Гордій душі важко прийняти, що потрібно просто покоритися Божому слову.

2. Гріх гордості як корінь усіх гріхів

Гордість — не просто один із багатьох гріхів, а їх корінь і початок. Пророк Ісая описує, як сатана, прагнучи піднятися вище Бога, впав із неба через гординю «Ти говорив у серці своїм: “зайду на небо, вище за зір Божих підніму престол свій…”» (Іс.14:13-14), і Христос підтверджує: «Я бачив того сатану, що з неба спадав, немов блискавка» (Лук.10:18). Цей перший гріх — гордість — відкрив двері для всіх інших гріхів в історії людства, адже горда людина зосереджується на собі, відвертається від Бога і нехтує Його волею. Святий Августин справедливо зауважив: «Гордість — початок усякого гріха» (Слово про гордість, розд. 1).

3. Смирення і послух приносять благословення

На щастя, слуги Неємана втрутилися і лагідно переконали його: «Батьку мій, коли б велику річ говорив тобі той пророк, чи ж ти не зробив би? А що ж, коли він сказав тобі тільки: “Умийся – і будеш чистий”?» . Ці прості слова розбили пиху воєначальника. Він послухався – і Бог вчинив чудо. Ось духовний принцип: смирення і послух Божому слову відкривають двері Божого благословення. «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать» (Як 4:6). Неєман мусив визнати, що не його заслуги, не багаті дари, привезені для пророка, а лише милість Господня могли його очистити. Йорданська вода сама по собі не мала сили – силу мав Бог, який випробовував віру прокаженого через цей простий акт.

4. Спасіння приходить не через великі діла, а через смиренне прийняття Божого дару

Ця істина пронизує все Писання. Спасіння від гріха отримуємо не “великими ділами”, а смиренним прийняттям Божого дару. Апостол Павло нагадує: «Бо ви спасені благодаттю через віру, і це не від вас, то дар Божий; не від діл, щоб ніхто не хвалився» (Еф 2:8-9). Людське серце, заражене гріхом, вперто хоче “зробити щось велике” для власного спасіння – якісь подвиги, релігійні обряди чи жертви – аби мати підставу похвалитися собою.

Чарльз Сперджен зауважив із цього приводу: “Це універсальне правило для всього людства – людина хоче зробити якусь велику річ, щоб вилікувати свою духовну проказу”  .

Погани мучили себе ритуалами, юдеї покладалися на дотримання закону, тепер чимало релігій вчить: “роби те і те – і будеш спасенний”. Але Божа відповідь інша: «Умийся – і будеш чистий»! Прийди до Ісуса, занурся вірою в Його очищаючу благодать – і душа твоя стане чистою, як та шкіра молодої дитини у Неємана .

5. Типологічне значення історії Наамана

Цей старозавітний випадок не випадковий

Святий Іриней Ліонський ще у II столітті навчав, що очищення прокаженого Неємана через сімкратне занурення було прообразом нашого очищення від гріха через хрещення і відродження Святим Духом. “Бо як ми були прокажені гріхом, – писав Іриней, – то очищуємося через святу воду та призивання Господа, духовно відроджуючись у нове життя” .

Так, зовнішнє хрещення водою саме по собі нікого не спасає – але воно вказує на ту просту віру в Божу обітницю, через яку Господь обмиває наші гріхи кров’ю Христовою. І саме такий шлях спасіння встановив Бог: шлях покаяння і віри, що вимагає від нас смирення.

6. Сіяння для тіла проти сіяння для Духа

Павло попереджає: «Не обманюйтеся, Бог осміяний бути не може» (Гал.6:7) . Ми не можемо обдурити Бога показною побожністю або людськими заслугами. Якщо сіємо “для тіла”, тобто живемо для власної гордості, егоїзму та гріха, то зберемо тління і осуд. Сіяння для тіла – це коли людина покладається на власні сили і прагне слави від людей, а не від Бога. Це стало проблемою в Галатії: лже-вчителі хвалилися обрізанням – зовнішнім релігійним знаком, аби тільки “тілом хвалитися” (Гал.6:13) . Вони спонукали вірян довіряти обрядами і виконанню закону більше, ніж Христові. Така гордість – обманлива.

Для нас цей урок очевидний: треба покинути гордовите “сіяння для тіла”, покладатися не на своє, а на Боже. Церква споконвіку навчала про необхідність смирення.

Святий Августин наголошував, що всі наші чесноти – дар Божий: «Коли Бог увінчує наші заслуги, Він увінчує тільки Свої дари» .

Це означає: навіть добрі діла, які ми чинимо, походять від Божої благодаті в нас, а не з нашої природи. Пихатій людині здається, що вона чогось досягає сама. Але Господь питав через апостола: «Що маєш ти, чого б ти не отримав? А якщо отримав, чого хвалишся, ніби не отримав?» (1Кор.4:7) . Усвідомлення цього руйнує гордість. Божа благодать протистоїть гордим, але дає милість покірливим (Як.4:6).

8. Заклик перевірити своє серце

Друзі, чи не боремося ми подекуди з Божими простими відповідями, подібно до Неємана? Бог каже: визнай свій гріх і довірся Мені – а нам хочеться ускладнити, виставити власні заслуги. Але Євангеліє навмисне принижує людську гординю, щоб піднести Христову благодать.

Жан Кальвін підкреслював: “У Христовому хресті міститься все наше викуплення… і кожен інший привід для хвальби відкидається як тяжкий злочин проти Бога”  .

Реформатські віровизнання навчають нас смиренно спочивати лише на заслузі Христа. У Бельгійському сповіданні читаємо: «Ми тримаємося цієї основи, віддаючи всю славу Богові, упокорюючи самих себе і визнаючи, ким ми є; ми не покладаємося ні на що своє, жодною мірою, але опираємося лише на послух розп’ятого Христа, який стає нашим через віру в Нього» . Амінь! Це і є дорога Неємана: упокоритися, відкинути власні “досягнення” і з вірою виконати те, що повелів Бог.

Отже, перевірмо серця: чи немає в нас “нааманівської” гордині? Можливо, ми думаємо, що знаємо краще, як Бог має діяти, або вважаємо, що наші релігійні здобутки дають право на Божу ласку. Тоді потрібно покаятися і смиренно підкоритися Христу. Павло пише: «Коли хто думає, що він щось, бувши ніщо, сам себе той обманює» (Гал.6:3) . Краще в покорі «нести тягарі один одного» (Гал.6:2)  і так виконувати закон Христів – закон любові. Смирення відкриває двері благословення, гордість – закриває. Не обманюймося: посіяне у гордість принесе гіркі плоди. Але посіяне у послух Богові, навіть якщо спершу здається малим і непомітним, з часом принесе життя вічне.

Хрест Христа – наша єдина хвала

Справжня радість учнів і нагадування Христа

Коли сімдесят учнів повернулися радісні з місії, захоплюючись, що навіть демони коряться їм, Ісус промовив до них надзвичайно важливі слова: «Та не тіштеся тим, що вам коряться духи, але тіштеся, що ваші ймення записані в небі!» (Лк 10:20, Огієнко) . Цим Господь перевів їхній погляд від зовнішнього успіху служіння до глибшої радості – радості спасіння. Учні раділи владі над нечистими духами, а Ісус нагадав про головне: бути впевненим, що ти – громадянин небес, що твоє ім’я вписане у книгу життя. Владика сил небесних бачить найвищою нашою радістю не силу чи чудеса, а живі стосунки з Ним, які дають нам вічне життя.

Хрест — єдина підстава хвали

Апостол Павло, пишучи до галатів, підкреслює ту саму істину іншими словами: «А щодо мене, то нехай нічим не хвалюся, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа» (Гал 6:14, Огієнко) . Уявімо собі – Павло міг би “хвалитися” багатьма речами: він був ревний юдей, навчений закону, багато церквов заснував, чудеса Божі через нього звершувалися. Але для апостола все те втратило вагу порівняно з Христом. «Що для мене було надбанням, те ради Христа я за втрату вважав… усе вважаю за сміття, аби придбати Христа» – говорить він в іншому місці (Филп 3:7-8). Павло бачив, що єдина справжня основа для хвальби – це те, що зробив Бог, а не ми. У Галатії дехто вихвалявся обрізанням та законом, намагаючись вразити інших “побожністю”. Але апостол різко протиставляє цьому духу законництва силу Голгофи: він каже, “А щодо мене, то нехай нічим не хвалюся, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, що ним розп’ятий світ для мене, а я для світу.»(Гал 6:14). Всі ті показові речі, якими люди пишаються – релігійні обряди, заслуги, статус – стали для Павла мертвими. Залишилося лише одне джерело життя: Христос розп’ятий і воскреслий. «Бо сили немає ані обрізання, ані необрізання, а створіння нове.» (Гал 6:15, Огієнко)  . Бог творить нас наново в Христі, даючи нове серце і новий статус – прощених і улюблених дітей Божих. Ось це і є причина хвали і радості!

Радість спасіння — найстійкіша радість

Дорогі брати і сестри, чи розуміємо ми, яка нам дана честь і благословення в Христі? Наші імена записані на небесах (Лк 10:20) – подумайте про це! Якщо ви увірували в Ісуса, Бог вписав ваше ім’я в книгу життя Агнця (Об’явл. 21:27). Ви – громадяни Божого Царства, і ніхто не може викреслити вас із Божої руки. Ісус казав: «Радійте тому». Радість спасіння повинна бути сильнішою за будь-яку іншу нашу радість. Так, учні тішилися, що демони їм коряться – сьогодні ми теж можемо радіти успіхам, духовним чи земним, і це нормально. Але Ісус запрошує нас до глибшої, стабільнішої радості, яка не залежить від обставин: до радості, що ми – викуплені Господом, що всі наші гріхи прощені, і небеса чекають на нас. Коли ми зосереджуємося на цій істині, тоді «ніщо нам не зашкодить» (Лк 10:19) духовно, тоді ми можемо знести будь-які випробування, бо знаємо, що наше скарби – вічні.

Апостол Павло казав: «Для мене життя – то Христос, а смерть – надбання» (Филп 1:21). Ось до чого приводить серце, сповнене хваління хрестом: до безмежної свободи і відваги. Якщо я нічим іншим не хвалюся, окрім як Христом, то мені вже не потрібно доводити свою значущість перед людьми – я славлю мого Спасителя. Якщо моє найбільше багатство – прощення гріхів і любов Бога, то цей скарб мені ніхто не відбере – ні біда, ні війна, ні економічна криза. Навіть коли я слабкий, хворий чи зневажений людьми – я все одно можу радіти в Господі, бо Його благодать залишається зі мною.

Святий Іван Золотоустий писав про хрест Христів: “В цій смерті, повній безчестя і ганьби, яку люди звикли відкидати з огидою, Павло знаходить причину хвалитися, бо саме в ній отримує досконале щастя” . Христос принизив Себе до хреста, щоб піднести нас до небес. Він, наш Господь і Владика, не посоромився перетерпіти найганебнішу кару заради нашого спасіння. “Він не соромився бути розп’ятим заради тебе; то невже ти будеш соромитися визнавати Його безмежну любов?” – питає Золотоустий. – “Навпаки, Христовий хрест – це надзвичайна підстава для хвали!” . Амінь! То ж не будемо соромитися нашого Господа, не будемо вважати Євангеліє чимось замалим чи слабким.

Хрест — символ не ганьби, а перемоги

Можливо, для світу дивно чути, що ми вихваляємося не собою, а розп’ятим Месією. Уявіть, як це звучало для людей першого століття: хрест – знаряддя страти злочинців – стати предметом гордості?

Сучасний проповідник Джон Пайпер підкреслює, що апостол ніби каже: “Хвалюся лише гільйотиною”, “радію лише електричним стільцем” – таким шокуючим був образ хреста .

Але саме в цьому “безумстві” хреста є Божа мудрість і сила (1Кор 1:23-24). Бо на хресті Божий Син звершив наше викуплення, там Він переміг гріх, смерть і сатану. Для віруючих хрест – це символ не ганьби, а перемоги Христової. Тому ми й співаємо: “Хрест – моя слава і достаток, хрест – для мене життя”.

Солі Део глорія — «Єдиному Богові слава»

Реформатори добре розуміли цей принцип “Soli Deo gloria” – «Єдиному Богові слава».

Мартін Лютер писав, коментуючи Галатів 6:15: “Немає нічого під сонцем, що могло б зробити нас праведними і новим творінням, окрім Христа Ісуса. …Нове творіння – це той, в кому образ Божий відновлений. Таке творіння не постає завдяки добрим ділам, а тільки завдяки Христові. Добрі діла можуть поліпшити зовнішнє життя, але не можуть створити нову людину. Нове творіння – це справа Духа Святого, що наповнює наше серце вірою, любов’ю та іншими християнськими чеснотами, дає нам силу впокорювати плоть і відкидати праведність світу” .

Якою глибиною і силою сповнені ці слова! Жоден обряд, жодне наше досягнення не народжує нас згори – це робить лише Христос через Духа. Саме тому всі інші підстави для гордощів обвалюються. Якщо я нове творіння – то завдяки Божому чуду, “не від діл, щоб ніхто не хвалився” (Еф.2:9).

Сучасний проповідник Джон Пайпер підкреслює: “Для викуплених грішників кожне добро – і навіть кожне зло, що Бог обертає на добро, – придбане для нас Христовим хрестом. Окрім хреста – для грішників лише суд. Тому все, чим ви радієте в Христі, – завдячуєте смерті Христа. І вся ваша хвала у всьому має бути хвалою в хресті, де всі ваші благословення куплені ціною смерті Сина Божого”  . “Кожен дар – це дар, куплений кров’ю. І всяка хвала – це хвала хресту. Горе мені, якщо я радію благословенням, не радіючи в хресті Христовому!” – вигукує він  .

Заклик до хвали Господу

Дорогі брати і сестри, наше спасіння повністю від Христа. Через віру ми з’єднані з Ним, розп’яті для світу і воскреслі для Бога. «Як хто в Христі, то він створіння нове» (2Кор.5:17) . Тому нехай серце наше буде переповнене хвалою Господу! Не власна праведність, не конфесійні привілеї, не успіх служінь – а Христос розп’ятий і воскреслий є нашою єдиною надією та похвалою. «Хто ж бо хоче хвалитися, нехай хвалиться Господом» – закликає Єремія (Єр.9:23-24) і повторює Павло (1Кор.1:31). Чи хвалишся ти Господом? Чи цінніший для тебе старий грубий хрест Голгофи понад усі скарби світу? Нехай Дух Святий вчить нас казати разом з апостолом: «Я не бажаю нічого знати, крім Ісуса Христа, і то розп’ятого» (1Кор.2:2). Це і є шлях смирення і слави водночас – коли вся слава належить Агнцю Божому.

Життя нового творіння: сійте для Духа – роблячи добро з вдячності

Суть і правило нового творіння

Апостол завершує послання благословенням для “нового творіння” у Христі: «Бо сили (значення) немає ані обрізання, ані необрізання, а – створіння нове. А всі ті, хто піде за цим правилом, мир та милість на них, і на Ізраїля Божого!» (Гал.6:15-16) . Нове творіння – ось що важливо для Бога. Чи стала я новою людиною у Христі? Чи відроджений я Духом? Це відбувається, коли ми покладаємо всю надію на Христа, а не на “плоть”. Павло називає всіх відроджених вірою – “Ізраїлем Божим” (Гал.6:16) , тобто справжнім Божим народом, незалежно від етнічного походження. Так здійснилася обітниця: «Ви – діти Авраама через віру в Христа» (Гал.3:7-9). Тож тепер ми, народжені згори, маємо жити за правилом нового творіння. А яке це правило?

Павло пояснив його раніше: «Служіть один одному любов’ю… несіть тягарі один одного… робімо добро всім, а найбільш – одновірним» (Гал.5:13; 6:2,10) . Тобто правило життя нового творіння – закон Христовий, закон любові. Якщо ми справді нові в Христі, це обов’язково проявиться у наших вчинках. Не для того, щоб заслужити спасіння (ні, ми вже сказали – воно дароване з благодаті!), але як плід вдячності і діяння Духа в нас. «Отож, поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним» (Гал.6:10) , – закликає апостол. Він добре знає, що ми можемо втомитися роблячи добро, особливо коли не бачимо швидких результатів або зустрічаємо невдячність. Тому підбадьорює: «Роблячи добре, не знуджуймося, бо часу свого пожнемо, коли не ослабнемо» (Гал.6:9) . Господь обіцяє, що жниво прийде – можливо, уже частково в цьому житті, а повністю у вічності. Жодна чаша холодної води, подана в ім’я Ісуса, не втратить нагороди (Мт.10:42). Наші добрі діла – не марні, коли вони сіянні для Духа.

Баланс Євангелія: віра і діла

Тут важливо наголосити: ми не проповідуємо “спасіння ділами”. Ні в якому разі! Ми спасенні тільки Христовою заслугою, «бо благодаттю ви спасені через віру… не від діл, щоб ніхто не хвалився» (Еф.2:8-9). Але в наступному вірші написано: «Бо ми – Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували» (Еф.2:10). Ось баланс Євангелія: спасає нас одна віра, але жива віра неодмінно показує себе любов’ю (Гал.5:6). Реформатське сповідання підкреслює цю істину.

Бельгійське віросповідання (артикул 24) говорить: «Виправдання вірою зовсім не робить людей байдужими до побожного життя; навпаки, ця віра так діє в них, що без неї вони ніколи не зроблять нічого з любові до Бога, а лише з любові до самих себе і страху перед осудом» .

Щойно ми усвідомлюємо, що Христос нас повністю оправдав, наше серце розпалюється щирою любов’ю до Нього і бажанням догоджати Йому. Добрі діла – це не причина спасіння, а його плід. Як писав апостол Яків: «Покажи мені віру свою без діл, а я тобі покажу віру з діл моїх!» (Як.2:18). Відроджена людина тепер хоче сіяти для Духа, бо Дух Божий живе в ній.

Катехізис навчає нас чинити добро з вдячності. Гейдельберзький катехізис питає: “Якщо нас позбавлено гріховної убогості по благодаті, через Христа, незважаючи на те що ми аж ніяк на це не заслуговуємо, тоді для чого робити добро?” Відповідь: “Тому що Христос, викупивши нас Своєю Кров’ю, також оновлює нас за Своєю подобою через Духа, аби всім своїм життям ми виявляли вдячність Богові за даровані нам привілеї; щоб Він міг прославитись через нас і, більше того, ствердити нас у вірі через її плоди, і щоб, врешті-решт, своїм побожним життям ми могли прихилити до Христа наших ближніх” (ГК, питання 86)

Зауважте мотиви: вдячність і Божа слава, власне засвідчення віри і свідчення ближнім. Не страх, не заробіток неба, а любов до Бога і ближнього спонукає нас творити добро, коли ми – нове творіння. Божий Дух побуджує нас прощати, служити, жертвувати, не очікуючи винагороди від людей. Ми вже все отримали в Христі, тому даємо іншим з повноти серця.

Практичне застосування в житті

Практично це значить: сійте для Духа у щоденному житті. У сім’ї – виявляйте плоди Духа: любов, терпіння, лагідність (Гал.5:22-23). На роботі – працюйте чесно, як для Господа, роблячи добро навіть тим, хто кривдить. У громаді церковній – «найбільш одновірним робіть добро» (Гал.6:10) : допомагайте слабким, підтримуйте проповідників (Гал.6:6) , відвідуйте хворих, моліться один за одного. Можливо, вас ніхто не похвалить і не помітить – але Бог бачить. Ви сієте зерна Духа, а вони зійдуть у свій час. Не зневіряйтесь, якщо результат не швидкий: «часу свого пожнемо, якщо не ослабнемо» (Гал.6:9) . Бог вірний – Він дасть зріст.

Важливо також стерегтися зворотного: «Хто сіє для тіла свого, той від тіла тління пожне…» (Гал.6:8) . Навіть віруючі, на жаль, можуть знов “сіяти у плоть”, коли піддаються спокусам егоїзму, матеріалізму чи нечистоти. Це принесе тимчасові гіркі плоди – втрату миру, руїну стосунків, спустошення душі. Господь допускає, щоб ми пожали певні наслідки своїх помилок, аби навчити нас. Але якщо це сталося – біжімо знову до хреста! Там прощення і відновлення. Бог осміяний бути не може, але й Він залишається милосердний: «Коли сповідуємо гріхи, Він вірний і праведний, щоб простити» (1Ів.1:9). Потім – знову беріться за плуг і сійте добро. Краще пізно почати, ніж ніколи.

Задумаймося: яке жниво чекає нас у день Христа? Чи радісно ми зустрінемо Господа, показавши Йому снопи праведності – врятовані душі ближніх, вчинки любові, плоди Духа у характері? Чи не виявиться, що ми переслідували марноту і порожні колоски? Сьогодні ще є час переоцінити пріоритети і пересвідчитися, що живемо як нове творіння. І якщо, оглянувшись, ви бачите поле, занедбане байдужістю чи заросле бур’янами гріха – не розчаровуйтесь! Христос може все змінити. Він дає нам Свого Духа, щоб ми почали сіяти по-новому. Ніколи не пізно почати ходити “за правилом” Євангелії (Гал.6:16) .

Наприкінці Павло каже: «ношу я Ісусові рани на тілі своїм!…» (Гал.6:17) , натякаючи на шрами від побоїв за віру. Він ніби заявляє: моє життя належить Розп’ятому настільки, що навіть у стражданнях я уподібнений Йому. Це і є найвище визнання – не людські похвали, а сліди від хреста на нашому житті. Чи є в нас “мітки Ісуса” – може, не фізичні шрами, але посвяченість, жертвенність, терпіння? Нехай світ впізнає, що ми – Христові, не за гучними промовами про себе, а за відображенням Його любові.

Висновок

Наприкінці, підсумуймо уроки, які Господь дав нам сьогодні через Своє Слово.

По-перше, Божа благодать величезна і всеосяжна. Він простягає руку милості до найнепоказніших і найзагубленіших. Немає меж для Його любові – ані етнічних, ані соціальних, ані географічних. Якщо ви відчували себе недостойним чи далеким – згадайте Неємана. Бог знайшов шлях, щоб дотягнутися до серця того сирійця, і знайде шлях, щоб врятувати вас. Сьогодні день спасіння – прийміть Його благодать!

По-друге, шлях до Божого благословення лежить через смирення і віру. Гордий серцем не встоїть перед Богом. Треба покласти свою корону до підніжжя хреста. Треба визнати: “Господи, я грішний, очисть мене”, – і зробити так, як Він каже. Бог встановив простий і зрозумілий шлях спасіння: покаяння і довіра Христу. Не відкладай, не шукай складніших доріг. Можливо, зараз Дух Святий говорить до твого серця – як колись слуги до Неємана: “Зроби, що Господь каже, і будеш жити”. Послухайся цього голосу.

По-третє, для нас, віруючих, немає більшої радості, ніж бути викупленими Ісусом. Наші імена записані на небесах – алілуя! Чи радіємо ми цьому щодня? Чи живемо з відчуттям вдячності за хрест? Нехай Господь обновить сьогодні нашу “радість спасіння” (Пс 50:14) – радість, що ми прощені, що ми діти Божі, що попереду вічне життя. І хай ця радість перевершує всі земні радості і втіхи.

По-четверте, нове творіння в Христі означає життя, сповнене добрих діл з вдячності. Ми спасенні благодаттю, а не ділами, але справжня віра народжує любов і добрі вчинки. Павло нагадує: «Отож, поки маємо час, усім робімо добро» (Гал.6:10), сіючи для Духа, а не для плоті. Хай наше життя в сім’ї, на роботі, у церкві буде наповнене плодами Духа – любов’ю, терпінням, жертовністю. Нехай ми не втомлюємося робити добро, знаючи, що «часу свого пожнемо, якщо не ослабнемо» (Гал.6:9). І якщо бачимо в собі сліди старої людини, нехай Христос оновить нас Своїм Духом, щоб ми жили як нове творіння і приносили Йому славу.

Напевно, серед присутніх є різні люди. Хтось уже багато років у церкві, а хтось, можливо, вперше чує послання про хрест. Звернуся до вас, хто ще не впевнений у своєму спасінні: Бог сьогодні кличе вас прийти до Ісуса Христа. Він хоче вписати і ваше ім’я на небесах і дати вам нове життя. Як це зробити? Подібно як Неєман – покоритися Божому слову і вірити. Неєман виявив віру, спустившись у води Йордану. А ви можете виявити віру, піднісши своє серце до Бога в молитві покаяння. Визнайте Ісусу: “Господи, я потребую Тебе. Очисть мене від моїх гріхів, зроби мене новою людиною”. Христос, Син Божий, вже зробив усе необхідне для вашого спасіння – Він помер за ваші гріхи і воскрес для вашого оправдання. Він каже: “Хто вірує в Мене – має життя вічне” (Ів.6:47). Тож не зволікайте – прийміть цей дар.

А тим, хто вже йде за Христом, слово до нас: не втрачаймо свого “першого кохання” до Господа, не міняймо небесної радості на тимчасові захоплення. Світ пробує затьмарити наш погляд: то проблемами, то принадами. Але пам’ятаймо, чим ми повинні хвалитися і радіти понад усе. Коли наше серце наповнене хвалою Христу, тоді і світло Євангелії видно через нас яскраво. Люди навколо бачать, що для нас найбільша цінність – це наш Спаситель. І тоді навіть не треба багато слів, аби засвідчити: наше життя належить Йому.

Тож закликаю всіх нас сьогодні поновити свою посвяту Господу. Як реформатська церква, ми твердо сповідуємо разом з апостолом: «Солі Део глорія» – Богу одному слава! Хай все наше життя віддзеркалює цю істину. Божа благодать безмежна – дякуймо за неї. Смирення – наш шлях до благословення – ходімо в покорі перед Богом. Христів хрест – наша єдина хвала – нехай же наша уста і серце безперестанно вихваляють розп’ятого та воскреслого Спасителя! І нехай наше життя нового творіння щедро сіє добро для Духа, приносячи плоди, що прославляють нашого Господа. В цьому наша сила, наша надія і наша радість. Амінь.