Вогонь правди і розділення заради Христа

“Вогонь правди і розділення заради Христа”

Луки 12:49–56

Вступ: Виклик, від якого не втекти

Дорогі брати і сестри! Сьогодні я хочу почати з запитання, яке Ісус фактично ставить кожному з нас: чи готові ми розпізнати Божу волю в наш час і прийняти її, навіть якщо це принесе напругу та поділ? У Євангелії від Луки 12:49 Господь говорить слова, які спершу нас бентежать: “Вогонь прийшов Я кинути на землю – і як Я прагну, щоб він уже розгорівся!” А трохи далі додає: “Гадаєте, що Я прийшов мир дати на землі? Ні бо, кажу вам, але розділ” (Лк.12:49,51). Як же так? Хіба Христос – не Князь миру? Хіба не мир було обіцяно на Різдво? Чому ж Він каже про вогонь і поділ?

Дозвольте пояснити відразу: Ісус справді приніс мир – але мир з Богом, істинний, вічний мир для тих, хто прийме Його благодать. Та водночас Він попереджає, що Його прихід неминуче викличе поділ серед людей. Бо коли Боже світло приходить у темряву, то що робить темрява? Чи зрадіє? Ні, темрява противиться світлу, намагається втекти або погасити його. І от Христос каже: “Я приніс вогонь на землю”. Цей вогонь – Боже слово, Євангеліє, що горить полум’ям істини і любові . І цей вогонь – слава Богу! – уже запалав дві тисячі років тому і палає досі, охоплюючи серця мільйонів людей по світу. Але – і це ключова думка – одні від цього вогню зігріваються і освітлюються, а інші обпікаються і тікають від нього. Одні приймають слово Христове, а інші – противляться. Ось тому і стається розділення.

Сьогодні ми розглянемо, що означає для нас цей вогонь Христової правди, чому він приносить поділ, і як нам жити вірно і натхненно посеред цього виклику. Ми зазирнемо і в пророка Єремію, і в Псалом 82, і в Послання до Євреїв – аби повніше зрозуміти Божий заклик до нашого життя. Моя молитва – щоб ця проповідь не лише збагатила наш розум, а запалила наші серця святою ревністю, щоби ми, як казав реформатор, “не проміняли правду на дешевий мир”, але жили вірно Христу, у мирі з Богом і з любов’ю до людей.

Приготуйтеся – сьогодні буде пряме слово Господа, що спонукає до рішення. Воно може видатись різким, але в ньому – наша надія. Бо Господь “рани завдає – і Сам же лікує” (Йов 5:18). Він викриває нас – щоб очистити, розділяє – щоб об’єднати у правді. Тож відкриймо наші серця до дії вогню Святого Духа через слово Боже.

I. Вогонь Христової правди – очищує і випробовує

Образ вогню: Іван Хреститель (Лк.3:16), П’ятидесятниця (Дії 2), Єремія 23:29.

Ісус починає цей уривок проголошенням: “Вогонь прийшов Я кинути на землю – і як Я прагну, щоб він уже розгорівся!” (Лк.12:49). Що це за вогонь? Не вогонь руйнування світу, ні – бо Христос прийшов спасати світ, а не судити (Ів.3:17). Цей вогонь – вогонь Божої правди та Духа Святого. Пам’ятаєте, Івана Хрестителя? Він пророкував про Месію: “Він хреститиме вас Святим Духом і огнем” (Лк.3:16). У день П’ятидесятниці це буквально сталося – Дух зійшов у вигляді “вогненних язиків” (Дії 2:3-4). Тож вогонь тут – символ від Живого Бога: Його слово і Його Дух діють подібно до вогню. Пророк Єремія передав слова Господа: “Хіба слово Моє не таке, як огонь, – говорить Господь, – і як молот, що скелю розлупує?” (Єр.23:29). Вогонь слова Божого освітлює темряву неправди і зігріває серця тих, хто шукає Бога. Але той самий вогонь і спалює всіляку неправду, як вогонь пожирає солому .

Дія вогню: серця учнів в Емаусі (Лк.24:32) – протилежна реакція фарисеїв.

Подивімося, як це діяло в служінні Ісуса. Коли Христос проповідував, одні люди відкривалися, каялися, їхні душі горіли любов’ю. Пригадайте двох учнів по дорозі в Емаус: коли воскреслий Ісус пояснював їм Писання, вони сказали: “Хіба не палало наше серце в нас, коли Він говорив до нас в дорозі, коли вияснював нам Писання?” (Лк.24:32). Ось вогонь у дії – серця палали від радості і віри! Але були й інші слухачі – фарисеї, книжники – їх цей самий вогонь слова палив гнівом. Вони скреготали зубами, слухаючи Ісуса, і шукали, як загасити цей голос (Мр.3:6).

Реформаційне тлумачення: Кальвін – вогонь спалює солому, очищує золото.

Божа правда очищує віруючих, як золото очищують у горнилі. Але вона ж випробовує і виявляє опір у серцях гордих.

Слухайте, що казав реформатор Жан Кальвін: “Євангеліє подібне до вогню, бо воно бурхливо змінює стан речей… той самий вогонь, що спалює солому та полову, очищає срібло і золото”  .

Тобто Боже слово спалює нашу “солому” – гріх, брехню, ідолів – і водночас очищає в нас дорогоцінне, яке Бог хоче бачити: віру, надію, любов.

Особисте застосування:

Чи відчували ви колись, як слово Боже “пече” вас? От слухаєте проповідь або читаєте Писання – і десь усередині аж горить: “Оце слово прямо мені! Воно викриває мене… Мені треба покаятися, змінитися!” Це і є дія святого вогню. Він може боліти спочатку – бо оголить наш гріх, гордість чи невірство. Але якщо ми покоримося Богові, цей вогонь не знищить нас – він очистить нас. Як вогонь очищає золото від домішок, так Бог очищує наші душі від всього лукавого.

А що як людина опирається цьому вогню? Що, як каже: “Мене не треба поправляти! Я і так добрий, залиште мене в спокої”? Тоді слово Боже для неї стає вогнем, який спалює всі її оманливі підстави. Рано чи пізно такий опір закінчиться трагічно. Бо нікому не вгасити вогню Божої правди – він горітиме вічно.

Сперджен в одній проповіді сказав так про Євангеліє: “Це доктрини, які не можуть спати – вони мусять діяти; як Божий меч, вони не можуть лежати спокійно; вони – насіння, що має рости, закваска, що має ширитись, вогонь, що має горіти повіки” .

Даремно люди пробують загасити вчення Христа – воно живе і діяльне (Євр.4:12). Скільки раз в історії гнобили церкву, спалювали Біблії, кидали проповідників у в’язниці – але вогонь Божий не згас. І сьогодні він світить. Аллілуя!

Тому, друзі, перший заклик до нас: дозвольмо цьому вогню горіти в нашому серці. Нехай Боже слово випалює все нечисте, прогріває наші холодні душі. Не біймося, коли Господь нас докоряє – приймімо те очищення. Від цього залежить наше життя. Бо якщо опиратимемось – наражаємося на небезпеку. Але якщо піддамося вогню Духа – засяємо, як чисте золото віри.

І ще: несімо цей вогонь далі. Ісус “кинув” його на землю, а учні рознесли полум’я Євангелії по всьому світу. Естафета дійшла і до нас. Хай горить Євангеліє в наших словах і справах. Україні потрібен цей вогонь правди і любові Божої. Скільки темряви довкола – люди зневірені, обмануті, вражені несправедливістю. Бог дав нам те, що може освітити і зігріти їх – Своє слово. Не тримаймо його в собі. Моліться, щоб у ваших родинах, на роботі, у вашому місті запалав цей вогонь через ваше свідчення і життя. Пам’ятайте: Ісус прагне, щоб цей вогонь розгорівся (Лк.12:49). Він хоче, аби Його істина ширилася далі. Тож станьмо тими факелами, що передають полум’я іншим.

II. Розділення заради правди – ціна учнівства

Слова Ісуса: не мир, а розділення (Лк.12:51–53).

Переходимо до важкої частини: “Чи ви думаєте, що Я прийшов мир дати на землю? Ні, кажу вам, але розділення” (Лк.12:51). Христос пояснює, що наслідком приходу Його вогню стане конфлікт між світлом і темрявою, який пройде навіть по родинах. І далі Він дуже конкретно про це говорить: “Віднині в одній хаті, де п’ятеро, буде поділ: троє проти двох, і двоє проти трьох…” (Лк.12:52). Батько з сином розділяться, мати з дочкою, свекруха з невісткою… (Лк.12:53). Хіба може щось більш боляче вразити серце, ніж ворожнеча в сім’ї? Але Ісус, як завжди, говорить правду наперед.

Причина поділу: різні реакції на Євангеліє (2Кор.2:16).

Чому так стається? Дуже просто і дуже сумно: не всі вірять в Ісуса. Не всі приймають Його царювання. Навіть серед близьких людей – один може всім серцем слідувати за Христом, а інший – запекло опиратися. І тоді виникає “священний розлом”. Це не те, що хоче віруюча людина – вона, навпаки, хоче, щоб усі її рідні примирилися з Богом, щоб був мир у сім’ї. Але якщо хтось твердо відмовляється, то часто починає ненавидіти того, хто увірував. І ми маємо безліч таких випадків. Можливо, і серед вас є ті, хто першим у своїй родині прийшов до Христа і стикнувся з нерозумінням чи насмішками, або й прямим спротивом. Вас могли називати “фанатиком”, “відступником від батьківської віри” чи ще якось. Могли відвертатися від вас. Це дуже важке випробування любові та вірності.

Приклади в родині та суспільстві: нерозуміння, опір, ненависть.

Але Христос застеріг: “ворогами людини стануть домашні її” (Мт.10:36). Він не гарантував нам легкого шляху. Навпаки, казав: “Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, той Мене не достойний” (Мт.10:37). Господь вимагає першості в нашому серці. Якщо доведеться вибирати між Ним і найближчими – кого ми виберемо? Це тяжка дилема, але неуникна для багатьох християн.

Небезпека “хибного миру”: Єр.6:14; толерантність без правди.

Хтось скаже: але ж хіба Христос не приносить миру? Як же ангели співали: “мир на землі, у людях добра воля” (Лк.2:14)? Тут слід зрозуміти: мир, який дає Христос, – це насамперед мир між людиною і Богом. Це примирення грішника з Творцем через прощення гріхів. І такий мир у серці віруючих є, незважаючи на зовнішні війни. Ісус казав учням: “Мир залишаю вам, мир Свій даю вам; не так, як світ дає” (Ів.14:27). Світ під “миром” розуміє відсутність конфліктів будь-якою ціною: “ти мене не чіпай, і я тебе чіпати не буду”. Але часто такий “мир” – лише прикриття неправди. Гріх процвітає, але його не зачіпають “заради миру”. Пророк Єремія картав лжепророків, які заспокоювали народ: “Мир вам, все гаразд”, тоді як люди грішили і йшли до загибелі (Єр.6:14). Такий хибний мир – гірший за війну! Бо він веде до вічної погибелі.

Тому Христос каже: “Я приніс не такий мир, а поділ”. Тобто Він прийшов викрити проблему, а не прикрити її солоденькими словами. Він – як добрий лікар: краще зробить болючий розріз зараз, щоб вичистити інфекцію, ніж залишить її гноїтися “в ім’я миру”, і потім пацієнт помре. Розділення, про яке каже Ісус, – це побічний ефект того, що Він говорить правду і вимагає рішення. Апостол Павло писав: “Бо ми для одних пахощі смерті на смерть, а для інших пахощі життя на життя” (2Кор.2:16). Одні, чуючи Євангеліє, оживають, інші – лише більше затвердіють. І це їх розділяє.

Богословські акценти:

Дуже влучно сказав англійський єпископ Дж. Ч. Райл: “Не Євангеліє винне у поділах і чварах, а грішне серце людини”. Бо Боже слово пропонує справжній мир, та людське “я” часто противиться: “Не хочу коритися Богові!”. Ось тут і початок всіх розділень. І далі Райл зазначив: “Неможливе справжнє єднання між наверненими та ненаверненими… Так довго, як одні народжені згори, а інші – ні, не може бути між ними істинного миру” . Сумна істина. Але – тішимося надією! Райл додає: “Дякуймо Богові, наближається час, коли не буде більше поділу на землі. Коли Ісус, Князь миру, прийде знов і зв’яже сатану, коли безбожні будуть відокремлені, тоді буде досконалий мир” . Амінь! Ми чекаємо того дня.

А поки – що нам робити з нашими розділеннями, конфліктами за віру? Найперше – не дивуватися і не впадати у відчай. Господь попередив, значить, дасть і сили це знести. “У світі будете мати страждання; але дерзайте: Я переміг світ”, – каже Христос (Ів.16:33). Якщо ви відчуваєте тиск від рідних невіруючих – моліться за них, любіть їх і далі, але тримайтеся Господа. Не йдіть на компроміс зі своєю совістю. І не озлоблюйтеся на опонентів! Пам’ятайте, наша боротьба не проти крові і тіла, не проти самих людей, а проти гріха і обману, що тримає їх (Еф.6:12). Моліться, щоб і вони прийняли Христа і стався мир у Господі. А якщо й ні – все одно моліться. Любіть і ворогів, але правду не віддавайте.

На жаль, є спокуса – щоб уникнути конфлікту – поступитися часткою правди. Ну, наприклад, світ говорить: “Та не будь таким категоричним! Навіщо ти проти гріха висловлюєшся? Хай кожен живе, як хоче, а ти мовчи. Не треба сперечатися, головне – толерантність”. Сьогодні слово “толерантність” часто означає: “не називай гріх гріхом, тоді всі тебе будуть хвалити”. Але чи буде це любов’ю – мовчати, коли люди гинуть у гріхах? Ні, це радше боягузтво. Наш Господь не мовчав. Апостоли не мовчали. Реформатори не мовчали, хоча жили в суспільстві, де більшість не приймала їх віри. Вони відкрито казали істину Писання, викриваючи помилки – і так, це викликало великі поділи в християнстві того часу. Але як писав апостол Павло: “Мусить бути й розділення між вами, щоб виявились між вами досвідчені” (1Кор.11:19). Інколи краще поділ через правду, ніж єдність у неправді.

Мартін Лютер, відстоюючи євангельську істину, сказав тезу, яка актуальна й нині: “Мир якщо можливо; правда – за будь-яку ціну” . Нам потрібна мудрість Святого Духа, щоб розрізняти, де можна поступитися другорядним заради миру, а де не можна поступитися головним. Наприклад, поступитися своїм комфортом, своїми вподобаннями – можна, щоб мати мир з ближнім. Але поступитися праведністю або євангельською істиною – не можна. Не можна сказати: “Ну добре, гріх то не так і страшно, роби що хочеш, аби ми не сварилися”. Бо тоді ми зрадимо Господа і не допоможемо ближньому. Прекрасно написано в Псалмі 85:11: “Милість і правда зустрілися, справедливість і мир поцілувалися”. Справжній мир цілується з правдою, а не воює з нею. Тому якщо хтось пропонує мир без правди – то не той мир, що від Бога. Пророк Ісая казав: “Немає миру для безбожних, говорить Господь” (Іс.48:22).

Соціальний вимір: Пс.82 – справедливість і правда як основа миру.

Бачимо це і в нашому суспільстві. Ось Псалом 82, який ми читали: Бог докоряє тим, що несправедливо судять і гноблять бідних. Каже: “Розсудіте сироту, порятуйте бідного, з руки несправедливих визволіть!” (Пс.82:3-4). А скільки в світі “миру” будували на несправедливості! Мовляв, хай багатії тиснуть бідних, аби тільки бунту не було. Але Бог того не хоче! І коли церква починає виступати за правду – чи сподобається це сильним світу цього? Ні, вони скажуть: “Та не лізьте в соціальні справи, мовчіть про корупцію, не піднімайте тему сиріт чи вдів – сиди собі, церкво, і не заважай нам”. Ось вам ще грань конфлікту: Бути голосом Божої справедливості – значить наразитись на гнів несправедливих людей. Але це наше покликання! Як пророк Нафан пішов до царя Давида і сказав: “Ти той чоловік, що згрішив”, так і церква мусить говорити правду владі і народу, в любові, але сміливо. І так, через це теж буває поділ: праведники будуть ненавидимі безбожними. Втім, “блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне” (Мт.5:10).

Застосування

Тож, дорогі, якщо сьогодні ви зазнаєте якогось поділу чи упередження через вашу віру, не впадайте у відчай. Це – певний знак, що ви справді йдете за Христом. Апостол Павло писав: “Усіх, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувати” (2Тим.3:12). Це неминуче. Але “Бог миру скоро розчавить сатану під вашими ногами” (Рим.16:20). Поділ – тимчасовий, Божий мир – вічний. Головне – не дайте ворогу украсти вашої любові. Ми не маємо озлобитися або почати ненавидіти тих, хто нас ненавидить. Ні, Ісус молився за Своїх розпинателів: “Отче, прости їм” (Лк.23:34). І Стефан молився за тих, хто побивав його камінням (Дії 7:60). Оце справжня перемога! Вогонь Христовий у нашому серці нехай буде не вогнем гніву, а вогнем любові, що палко стоїть за правду, але молиться за тих, що їй опираються. Амінь?

Тож у цьому пункті підсумуємо: поділ заради правди – це хрест, який ми несемо за Ісусом. Але його варто нести, бо так ми є вірні нашому Господу, і Він того вартий. “Хто перетерпить до кінця – той спасеться” (Мт.24:13). Пам’ятаймо: наші сім’ї чи друзі, які поки що проти нашої віри, – за них ще можна боротися молитвами та лагідним свідченням. А якщо навіть і не навернуться, то Господь винагородить вашу витривалість. І в Його Царстві всі ці тимчасові розділення зникнуть. Буде лише одна родина – Божа, об’єднана навіки. Це наша надія.

III. Витривалість у вірі – дивлячись на Ісуса

“Хмара свідків” (Євр.12:1): приклади героїв віри.

Хтось може запитати: “А де ж узяти сили все це витримати? Вогонь, поділи, протистояння… Людське серце втомлюється”. Так, тому Господь дає нам потужну підтримку: приклад самого Ісуса і всіх свідків віри до нас. Послання до Євреїв (12:1-2) малює прекрасну картину: немов стадіон, навколо якого “велика хмара свідків”, героїв віри минулого, а ми біжимо дистанцію. І вони ніби вигукують: “Не здавайся! Біжи! Ми пробігли – і ти зможеш, з Божою допомогою!”. Там згадані Ной, Авраам, Мойсей, Давид, пророки… Кожен з них мав свої випробування, часто їх не розуміли, відкидали, гоніння терпіли. Але вони трималися вірою за Бога – і дійшли. І тепер для нас вони – як натхнення. Коли вам здається: “Все, мої сили вичерпано”, згадайте Іллю, що сховался в печері знесилений. Бог підкріпив його і послав далі пророкувати. Згадайте Даниїла в ямі з левами – Бог закрив пащі левів. Згадайте апостолів у кайданах – вони співали в темниці, і землетрус відкрив їм двері (Дії 16:25-26). Наш Бог – живий Бог, Він не покине вірних. “Я з вами по всі дні до кінця віку”, – обіцяв Ісус (Мт.28:20).

Ісус – Начальник і Завершитель віри (Євр.12:2): Його хрест і перемога.

А найголовніше – погляд наш звернений на Самого Ісуса. Євр.12:2 каже: “дивлячись на Ісуса, Начальника і Завершителя віри”. Він – наш передовий бігун, наш капітан спасіння. Він проклав цей шлях через хрест до слави. Подумаймо: Христос пройшов через вогонь Божого гніву за гріхи на Голгофі, щоб ми могли пройти через вогонь випробувань. Він був розділений навіть зі Своїми учнями (усі залишили Його), навіть з Отцем пережив містичний момент залишеності на хресті – “Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?” (Мт.27:46) – щоби ви і я ніколи не були покинуті Богом. Він витерпів наругу, бичування, цвяхи і смерть, “погордувавши соромом”, каже Писання (Євр.12:2). І тепер – Він у славі, сидить праворуч Отця, як Переможець. Ось наш Господь!

Перспектива слави: Рим.8:18 – теперішні страждання малі порівняно з майбутньою славою.

Порівняно з Ним, всі наші страждання – це крапля. І апостол Павло правду каже: “Наші теперішні легкі страждання нічого не варті супроти тієї слави, яка відкриється в нас” (Рим.8:18). Коли вам важко, частіше згадуйте про нагороду – про небо, про зустріч з Ісусом лице в лице, про вічний дім, де вже не буде ні плачу, ні крику, ні болю (Об.21:4). Це не утопія – це гарантовано Христовим воскресінням! Якщо ми належимо Йому, наше майбутнє – це Царство, де повнота радості і миру. А нинішні проблеми – це “легкі страждання” в порівнянні, хоч зараз і не легкі на відчуття.

Джерела сили:

Як же практично черпати силу від Ісуса? Молитва і слово Боже. Це – канали благодаті. Коли ви молитеся, особливо у хвилини скорботи, Дух Святий утішає серце. Бувало з вами таке: молишся зі сльозами, а потім раптом – як потіха зійшла, мир Божий огорнув? “Мир Божий, що вищий від усякого розуму, збереже серця ваші та думки ваші” (Фил.4:7). Це реальний досвід вірних поколінь. Не занедбуйте молитви – там Христос підкріплює вас. І не віддаляйтесь від чита́ння Писання, бо через нього Господь говорить до вас, підбадьорює, наставляє, інколи й докоряє для нашого ж добра. Так Він підживлює той вогонь всередині, щоб не згас.

І ще одне: спільнота віруючих. Нам потрібні один одному! Ми – Тіло Христове (1Кор.12:27). Разом легше і радіти, і плакати. Де двоє чи троє в Ім’я Ісуса – там і Він серед них (Мт.18:20). Тож не залишайте зібрання вашого (Євр.10:25). Приходьте до церкви не лише в свята, а регулярно, шукайте спілкування, моліться разом, підтримуйте слабких, діліться свідченнями. Це надзвичайно надихає. Ісус сказав: “По тому пізнають усі, що ви Мої учні, як любов матимете між собою” (Ів.13:35). Коли світ бачить таку любов, де люди готові жертвувати один за одного – це теж полум’я, що привертає нові душі до Христа.

Отже, ми з вами не сам-на-сам боремося. У нас ціла сім’я духовна по всьому світу і на небі. І головне – Голова цієї сім’ї, Ісус, тримає нас за руку. Він казав: “Ніхто не вирве вас із руки Моєї” (Ів.10:28). Довіряйте Йому! І тоді витривалість – це не героїзм ваш, а природний плід віри. Бо Христос діє у вас Своєю силою.

IV. “Розпізнайте час” – діяти згідно Божої волі сьогодні

Докір Ісуса: знаєте прогноз погоди, але не розпізнаєте Божий час.

Нарешті, звернімо увагу на останні вірші уривка (Лк.12:54-56). Ісус дорікає людям: “Лицеміри! Ви вигляд неба і землі вмієте розпізнавати, а часу цього – як же не розпізнаєте?”. Іншими словами: “Ви такі кмітливі у побутових справах: погоду прогнозуєте, вигоду для себе шукаєте, – а от Божий час, момент істини, не бажаєте оцінити”. Це застереження про духовну тупість, спричинену небажанням чути Бога. Люди бачили чуда Христа, чули Його мудрість, відчували в серці, що Він – не звичайний учитель. Але багато хто відклав рішення: “Подумаємо про це потім… Може, згодом… Зараз стільки справ житейських”. Однак “потім” може не настати.

Для Ізраїлю: прийняти Месію – інакше суд (зруйнування Єрусалиму).

Для Ізраїлю того покоління “розпізнати час” означало визнати Месію, який прийшов. На жаль, більшість того не зробила, і наслідком було зруйнування Єрусалиму в 70 р. (Лк.19:44). А для нас сьогодні що значить розпізнати час? Я вірю, що йдеться про правильне розуміння нинішнього періоду історії у світлі Євангелії. Ми живемо між першим і другим приходом Христа. Час благодаті триває, але скорочується. Світ переживає “родові муки” – війни, катаклізми, моральний розпад у багатьох країнах – все, що передбачив Ісус (Мт.24). Для церкви це не час спати чи “вести бізнес як звично”. Це час підняти голову, бо зближається визволення (Лк.21:28), і час посилено діяти.

Для нас сьогодні:

Розпізнати час – значить зрозуміти нашу місію зараз. Для когось це означає: сьогодні примиритися з Богом, більше не відкладати покаяння. Скільки людей думають: “Колись покаюсь, встигну, ще поживу для себе”. Друже, якщо ти так думаєш – почуй слово Господа: сьогодні є день спасіння (2Кор.6:2). Завтра тобі ніхто не обіцяє. Поглянь на світ – люди виходять з дому і можуть не повернутися, ніхто не знає свого дня. Розпізнай час Божого відвідання для твоєї душі – не прогав момент, коли Ісус стукає до твого серця.

Для тих, хто вже вірує: розпізнати час – це зрозуміти, в якій битві ми стоїмо і як треба діяти. Знову повернуся до образу погоди: ми ж не ходимо в шортах і майці серед зими, правда? Бо розуміємо, що на дворі мороз – вдягаємося відповідно. Так само і духовно: якщо час важкий – треба “вдягтися” відповідно: “одягнути повну Божу зброю” (Еф.6:13). Посилити молитву, укоренитися в Писанні, відкинути компроміси. Не час бавитися в християнство – час бути справжніми. Час горіти, а не тліти. Час свідчити відкрито, а не ховатися. Час підтримувати одне одного, а не сваритися через дрібниці. Амінь?

Бог дає нам багато знаків сьогодні. І в нашій країні ми проходимо крізь великі випробування. Для багатьох це стало поштовхом шукати Бога, переосмислити життя. Церква отримала можливість служити людям у стражданнях, і багато хто відкрив серце Христу. Це – знаки часу. Чи розуміємо ми їх? Чи помічаємо, що Дух Святий діє у світі, збуджуючи людей до покаяння, до питань про вічність? Ми маємо відповісти на цей виклик. Не сховатися у свій “релігійний куточок”, а вийти на зустріч тим, хто шукає, понести їм Євангеліє, допомогу, розраду.

Сучасні виклики: інформаційна війна, криза правди, страх і ненависть.

Хтось вважає: ну світ такий злий, краще від нього закритись і чекати Христа. Але Христос нас не тому залишив у світі, щоб ми ховались, а щоби ми “робили учнями всі народи” (Мт.28:19). Розпізнати час – значить діяти у відповідності. Як писав відомий богослов ХХ ст. Карл Барт: “проповідувати з Біблією в одній руці і газетою в іншій”, тобто розуміти, чим живе світ зараз і що Боже слово про це каже.

Наприклад, сьогодні час великої інформаційної війни – стільки неправди ллється звідусіль. Це знак, що людям як ніколи потрібна незмінна істина Письма. Сьогодні час страху і розпачу – отже, треба голосно звіщати надію в Христі, яка не соромить. Сьогодні час ненависті між народами – значить, саме церква має показати приклад любові і примирення у Христі, де можливо. Розумієте? Бог розраховує на нас у ці часи. Він довірив нам вогонь Євангелії, щоби ми світили. Тож не розслабляймося і не будьмо легковажні. Інакше Господь назве і нас лицемірами, які знають прогнози погоди, але не виконують волі Господа.

Хай цього не буде! Хай навпаки про нас скажуть: “вони зрозуміли, що робити”. Як сини Іссахарові в Старому Завіті, про яких писали, що вони “розумілися на часі, що Ізраїлеві слід робити” (1Хр.12:32). Нам потрібна така мудрість від Бога – і Він її дасть, якщо просимо. У кого не вистачає мудрості, нехай просить у Бога (Як.1:5). Давайте молитися і шукати, куди спрямувати наші зусилля, щоб максимально прославити Христа зараз, у цей сезон.

І останнє в цьому пункті. Ісус каже: “Чому самі з себе не судите, що справедливе?” (Лк.12:57). Це про особисту відповідальність. Кожен з нас мусить зробити свій вибір і оцінити своє життя у світлі Божої правди. Не перекладеш це на проповідника, на церкву чи на сім’ю. Ти сам маєш побачити: “Ось тут я не у згоді з Богом, треба покаятися; ось тут Бог мене кличе послужити, треба вийти із зони комфорту; ось тут можливість свідчити, треба набратись сміливості”. Якщо ми так будемо аналізувати своє життя в молитві, Дух Святий нас поведе. А якщо пливемо за течією, то ризикуємо схибити. Не будьмо пасивними глядачами – будьмо активними співпрацівниками Божими (1Кор.3:9). Амінь.

Висновок: Вибір заради вічного миру

Дорогі, ми пройшлися крізь непрості істини. Давайте підсумуємо ключове послання: Ісус кличе нас розпізнати Його волю, прийняти Його правду і жити вірою, яка протистоїть неправді й несправедливості, слідуючи за Ним з витривалістю. Він запалив вогонь – вогонь Євангелії, Духа Святого і святості. Цей вогонь має горіти в тобі і в мені. Він очищує нас і веде до життя вічного. Але він же розділяє нас із гріхом, а можливо, і з тими, хто вперто тримається гріха. Христос попередив про це, щоб ми не злякалися і не відступили. Навпаки, Він хоче, щоб ми були готові платити ціну учнівства. Бо нагорода велика – Сам Господь і Його Царство.

Може, хтось слухає і відчуває: “Це слово про мене. Я вже довго хитався між двома сторонами. І наче хочу бути з Богом, але боюсь конфліктів, думки людей, чи не хочу розставатися з улюбленим грішком. Що робити?” Дорогий друже, сьогодні Христос простягає тобі руку. Він говорить прямо до твого серця: “Обери Мене. Так, це непросто. Але Я допоможу. Я очистю тебе і піду з тобою. Не бійся поділу – бійся лишитися без Мене.” Пам’ятайте слова Ісуса: “Хто хоче зберегти душу свою, той погубить її; а хто погубить душу свою ради Мене, той знайде її” (Мт.16:25). Не втратьте справжнього життя, тримаючись за фальшивий мир зі світом. Вийдіть з “сірої зони” духовної невизначеності. Станьте на бік Христа рішуче. Покайтеся, якщо треба, у страху, у компромісах. Господь готовий простити і зміцнити.

А якщо ви вже стали, але стомилися в боротьбі, Христос каже: “Прийдіть до Мене всі струджені та обтяжені, і Я заспокою вас” (Мт.11:28). Прийдіть знову до Нього у молитві, скиньте тягар на Його руки. Він підбадьорює: “Не бійся, мале стадо, бо Отець ваш благозволив дати вам Царство” (Лк.12:32). Ви у надійних руках. Нехай цей небесний мир наповнить вас – мир серед бурі, мир навіть коли люди проти вас, бо ви знаєте, що з вами Бог.

Я хочу звершити заклик. Якщо Дух Святий сьогодні торкається вашого серця – не опирайтесь Його вогню. Нехай він вас очистить і запалить. Можливо, хтось потребує примиритися з Богом вперше. Зробіть це зараз у своєму серці: скажіть Господу: “Ісусе, прости мої гріхи, увійди в моє життя, володарюй. Я приймаю Тебе і готовий слідувати за Тобою, куди б Ти не повів.” Якщо ви так молитеся – Господь чує. Він нікого не виганяє, хто приходить до Нього (Ів.6:37). Так зробили мільйони – і не пошкодували, хоча часом і важко було. Але Христос того вартий! Він помер за вас, щоб ви жили. Хіба не віддамо Йому своє життя?

І для всіх нас – заклик до посвяти наново. Буває, що ми вже християни довго, але поступово охололи, може, десь сховали світильник під посудину, десь навчилися обходити гострі кути, щоб менше проблем. Сьогодні Господь каже: “Хто не бере свого хреста і йде слідом за Мною, той Мене не достойний” (Мт.10:38). Ми не хочемо бути недостойними, правда? Давайте поновимо свою готовність стояти за Ісуса усім серцем. Бути реформованими і завжди реформуватися згідно з Його словом. І нехай світло наших добрих діл просвічує тим, хто нас оточує (Мт.5:16). Нехай люди бачать, що ми інші – не тому, що горді, а тому, що нас змінив Христос. І, можливо, дехто спочатку буде сваритися з нами, а потім – побачивши нашу любов і терпіння – теж навернеться до Господа. Таке трапляється! Чимало християн свідчать: “Спочатку моя родина була проти, а потім, через роки, вони самі прийшли до церкви, бачачи моє життя.” Моліться про це чудо для своїх близьких.

Наприкінці хочу навести слова з Гейдельберзького катехізису, які ми згадували: ми молимося, щоб Бог “знищив усяку силу, що повстає проти Нього, і кожну змову проти Його святого слова”. Цю молитву “Нехай прийде Царство Твоє” хай кожен з нас часто виголошує. Бо коли Боже Царство приходить у серця, тоді ми переживаємо праведність, мир і радість у Дусі Святім (Рим.14:17). Тоді навіть серед бурі – ми спокійні, бо Христос – наш Керманич.

Брати і сестри, Христос сьогодні проводить межу і питає: “А ти на чиєму боці? На стороні правди – чи зручності? Зі Мною – чи проти Мене?” Не залишаймо це питання без відповіді. Відповідь – не стільки словами, як нашим життям. Я закликаю всіх нас: давайте відновимо свою відданість Господу. Будь-яка ціна, яку заплатимо тут за вірність, дрібниця у порівнянні з тією ціною, яку заплатив Він за наше спасіння, і з тою славою, що чекає в небі.

Схилімо зараз наші серця в молитві. Боже Святий, дякуємо Тобі за Твоє слово – і солодке, і пекуче одночасно. Воно викриває нашу людську слабкість, але й показує Твою всемогутню благодать. Господи, запали нас вогнем Духа Твого! Нехай згине наша байдужість, страх, лицемірство. Очисть нас, як золото, від домішок. Дай нам сміливість стояти за правду Твою в цьому лукавому світі – з любов’ю і лагідністю, але твердо. Зміцни тих, хто зараз переживає поділ у родині чи на роботі через віру – підкріпи, утіш, дай мудрості відповідати добром на зло. Спаси наших рідних, за яких болить серце – відкрий їхні очі на Тебе. Навчи нас розпізнавати Твої знаки сьогодні і правильно діяти. Просимо за нашу країну – хай більше людей пізнають Твою правду і не йдуть на погибель через оманливий мир із гріхом. Зроби нас світлом для них. Господи Ісусе, дякуємо, що Ти кинув вогонь на землю і приніс слово життя. Нехай же наші серця горять у відповідь – любов’ю до Тебе, ревністю за Євангелію, співчуттям до ближніх. Провадь нас Духом Твоїм до перемоги віри. Маранафа – прийди, Господи Ісусе, і встанови Свій вічний мир! А доки чекаємо – знайдеш нас вірними. В Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

Будьмо благословенні, дорогі церкво, і нехай вогонь Святого Духа палає у вашому житті кожного дня, освітлюючи вам шлях і людей довкола до слави Божої. Амінь.