Життя вірою: очікування Божого Царства

Життя вірою: очікування Божого Царства

Євр. 11:1–3, 8–16,

Вступ: Віра серед невизначеності

У сучасній Україні ми добре розуміємо, що означає жити в часи невизначеності. Багато хто з нас очікує змін на краще — миру, стабільності, справедливості. У такі моменти постає запитання: на що оперти свою надію? Святе Письмо відповідає: наша опора — віра в Божі обітниці. Апостол Павло в Посланні до євреїв дає класичне визначення віри: «А віра то підста́ва сподіва́ного, до́каз неба́ченого» . Іншими словами, віра — це впевненість у тому, чого ще не бачимо на власні очі, але що Бог напевно звершить. Сьогодні ми розглянемо приклад Авраама та інших героїв віри з Євр. 11:1–3, 8–16, щоб навчитися жити вірою, очікуючи Божого Царства. Ми поговоримо про сутність справжньої віри, про послух Авраама, та про те, як віра скеровує наш погляд до небесної батьківщини. Нехай ця проповідь надихне кожного з нас, незалежно від віку і духовного досвіду, жити вірою в повсякденному житті і чекати Божого Царства з надією.

1. Віра – впевненість у Божих обітницях

Письмо називає віру “підставою сподіваного” — міцною основою, на якій тримається наша надія . Це не сліпа легковірність і не просто оптимізм, а впевненість у Божій правді.

Гейдельберзький катехізис визначає істинну віру так: «Це не тільки достовірне знання, за допомогою якого я вважаю правдивим усе, що Бог об’явив нам у Своєму Слові; це також щира довіра, котру Дух Святий породив у мені через Євангеліє. Вона полягає у тому, що не лише іншим людям, але й мені також5 були добровільно подаровані Богом прощення гріхів, вічна праведність і спасіння. Ці дари основані тільки на благодаті, лише на заслугах Христа» . (В/П 21)

Віра охоплює розум і серце: ми пізнаємо Божі обітниці в Писанні й особисто довіряємося Богові, впевнені в спасінні через Христа.

Та сама 11-та глава до Євреїв підкреслює парадокс віри: вона одночасно дає нам впевненість і кличе довіряти невидимому. Реформатори зауважували, що визначення віри в Євр.11:1 навмисне наповнене напруженням.

Жан Кальвін писав: «Дух Божий показує нам приховані речі, недосяжні для наших чуттів… Вічне життя обіцяне нам, але обіцяне мертвим; ми чуємо про воскресіння блаженних, та поки що лежимо в тлінні; нас проголошено праведними, хоч гріх і досі живе в нас; нас названо благословенними, та ми потопаємо в безлічі нещасть… В таких умовах саме тому віра справедливо називається підставою сподіваного» (Жан Кальвін, Тлумачення на Послання до Євреїв 11:1)

Віра дивиться за межі видимого теперішнього і тримається за непохитні Божі обітниці, навіть якщо обставини їм суперечать.

Мартін Лютер зі свого боку підкреслював живий, дійовий характер справжньої віри: «Віра – це жива, смілива впевненість у Божій благодаті, така певна і тверда, що людина готова поставити за неї своє життя тисячу разів» .

Така віра робить нас радісними, відважними й слухняними Богові, бо Святим Духом ми пізнали Божу любов.

Отже, віра – це не просто згода з фактами про Бога, але глибока особиста довіра до Нього. Предметом нашої віри є Сам Господь і Його обітниці. Кого ми не бачимо нині очима, але любимо і чекаємо? Ісуса Христа.

Теолог Пітер Лейтхарт зауважив, що Христос – це той обіцяний, але поки невидимий, на кого спрямована наша віра. Тому «якщо Христос є Той, на Кого ми надіємось і Кого не бачимо, то віра є підставою і доказом Христа. Віра не лише довіряє Христу як об’єкту зовні, але через віру ми з’єднуємося з Христом, стаючи “кістю від кісток Його і плоттю від плоті Його”» .

Іншими словами, віра поєднує нас із живим Спасителем настільки тісно, що ми вже тепер належимо Йому. Тому, дорогі браття і сестри, в часи нестабільності тримаймося цієї впевненості. Бог є вірний і Всемогутній: “Вірний той, хто обіцяв” (Євр.10:23). Хоч би що відбувалося довкола, віра підносить наш розум над видимим і вкладає в серце мир. Запитайте себе: наскільки реальними для мене є Божі обітниці? Чи живу я так, наче Христос і Його царство – справді моя непохитна реальність? Якщо ні, сьогодні Господь закликає вас довіритися Йому всім серцем.

2. Приклад Авраама: послух віри

Автор Послання до євреїв наводить Авраама як взірець живої віри. «Вірою Авраам, покликаний [Богом] на місце, яке мав прийняти в спадщину, послухався та й пішов, не відаючи, куди йде» . Уявімо: Авраам жив спокійно в Урі халдейському, аж раптом почув Божий поклик залишити дім і рушити в невідомому напрямку. Він не мав детальної карти чи гарантій на дорозі – лише Боже слово. І Авраам вчинив радикально: «послухався та й пішов». Віра для нього не лишилась теорією – вона проявилася в рішучому кроці слухняності.

Більше того, все подальше життя Авраама було паломництвом віри. «Вірою він перебував на Землі обіцяній, як на чужій, і проживав у наметах з Ісаком та Яковом, співспадкоємцями тієї ж обітниці» . Бог пообіцяв дати цю землю його нащадкам, але за життя Авраам так і не отримав постійного наділу – він мандрував у наметах. Чим же жив Авраам? Обітницями Божими. Найбільш неймовірною була обітниця про сина. У старості, коли з людської точки зору нащадків уже не могло бути, Господь сказав Аврааму: «Подивися на небо, та зорі злічи… Таким буде потомство твоє!» (Бут.15:5). На той момент Аврамові було близько 85 років, Сара була неплідною. Але Божа обіцянка була настільки певна, що Авраам повірив усупереч фізичній реальності. Писання свідчить: «І ввірував Аврам Господеві, а Він залічив йому те в праведність» . Цей вірш (Бут.15:6), цитований потім апостолом Павлом, лежить в основі біблійного вчення про виправдання вірою. Авраам не заробив праведності ділами – він просто повірив Богові, довірився Його слову, і Бог зарахував йому цю віру як праведність.

Реформатори особливо любили приклад Авраама, адже на ньому видно, що спасіння – від Божої благодаті через віру, а не від наших заслуг. «Авраам увірував – і Бог визнав його праведним», – наголошує апостол (Рим.4:3). Так само і ми, грішні люди, отримуємо оправдання не за якісь наші досягнення, а коли покладаємося на Христа.

Гейдельберзький катехізис вчить:

Питання 59: Як віра в усі ці речі допомагає тобі сьогодні?

Відповідь: Я праведний перед Богом у Христі і є спадкоємцем життя вічного

Питання 60: Як ти став праведним перед Богом?

Відповідь:  Лише правдивою вірою в Ісуса Христа. Навіть коли сумління звинувачує мене у тому, що я тяжко згрішив проти всіх Божих заповідей чи ніколи не дотримувався жодної з них, чи все ще схильний до всякого зла – незважаючи на це, без жодної моєї на те заслуги, по справжній благодаті Бог дарує мені повне зарахування боргу, праведність і святість у Христі так, ніби я ніколи не грішив й не був грішником; ніби був цілковито покірним так само, як Христос це зробив заради мене. Усе це я отримаю, якщо прийму Божий дар із вірою в серці

Амінь! Наша віра — наче порожня рука, яка приймає дар праведності від Спасителя.

Подивімося, як реальною була віра Авраама. Він так був упевнений у Божому слові, що почав діяти відповідно. Лютерів вислів, який ми згадували, прекрасно відображається в житті Авраама: він мав “сміливу впевненість” у Божій вірності, тому готовий був віддати все Господу. Згадайте навіть випробування на горі Моріа, коли Бог наказав принести Ісака в жертву (Євр.11:17-19). Авраам вірив, що Бог може навіть воскресити сина, тільки б виконати Свою обітницю. Ось що значить довіряти Богові більше, ніж бачити власними очима.

Запитаймо себе: а чи моя віра переходить у послух і дію? Чи готові ми довіряти Богові, коли Він кличе нас зробити крок у невідоме? Можливо, це стосується якихось рішень у вашому житті — служіння, роботи, стосунків — де потрібно виявити довіру до Бога всупереч страхам. Авраам “не знав, куди йде”, але знав Хто його кличе. Секрет і нашої слухняності — знати характер Бога. Якщо я вірю, що Бог люблячий Отець і Його воля блага, то піду за Ним, куди б Він не покликав. Часом Господь випробовує нас затримкою у виконанні обітниць — Авраам чекав народження Ісака 25 років. Нам теж іноді доводиться чекати відповідей на молитви. Але віра вчить терпеливо покладатися на Бога. Написано, що Авраам «зміцнився вірою і віддав славу Богові, цілковито бувши певний, що Бог силен і виконати, що обіцяв» (Рим.4:20-21). Такий непохитний і ми маємо бути в довірі до Господа. Якщо ви молитеся за спасіння рідних, за зцілення, за інші потреби згідно з Божою волею — не занепадайте духом. Віра тримається Божого слова, навіть коли очікування довге.

Практичний крок: підкріплюйте свою віру слуханням Божого Слова (Рим.10:17). Пригадайте обітниці, які Бог дав у Письмі: “Не залишу тебе і не покину тебе” (Євр.13:5), “Все співдіє на добро тим, хто любить Бога” (Рим.8:28), “Я з вами по всі дні” (Мт.28:20). Коли ми приймаємо ці слова вірою, вони додадуть нам сили коритися Богові, навіть якщо шлях незрозумілий.

3. Віра прагне небесного Царства

Віра не лише довіряє Божим обітницям і слухається в теперішньому — вона змінює наш погляд на майбутнє. Герої віри жили з перспективою вічності. Про Авраама, Ісаака, Якова сказано: «Усі вони повмирали у вірі, не одержавши [за життя] обітниць; вони тільки здаля бачили їх і вітали, і визнали, що вони на землі чужинці й прихожани. Бо ті, що так кажуть, виявляють, що шукають батьківщини… вони прагнули кращої, цебто небесної. Тому Бог не соромиться зватися їхнім Богом, бо Він приготував їм місто»  . Яка потужна картина! Люди віри усвідомлюють, що ця земля – не їхній остаточний дім. Вони очікують Божого міста, небесного Царства, яке Бог сам збудував для них. Авраам, живучи в наметах, «чекав міста, що має підвалини, якого будівничий і творець – Бог» (Євр.11:10). Він розумів, що навіть обіцяна земля Ханаан – лише прообраз більшої батьківщини, яку дасть Господь.

Святий Іван Золотоустий (Хризостом), коментуючи цей уривок, зауважив, що Бог ніби навмисно затримав виконання земних обітниць, щоб піднести серця віруючих до небесного. Він пише: «Вони, маючи обітницю землі, не прив’язалися до неї, але шукали майбутнього “міста”; тоді як Бог знову і знову говорить нам про місто небесне, а ми все ще шукаємо те, що тут» .

Ці слова — наче докір сучасній людині. Патріархи мали мізерне світло Одкровення у порівнянні з нами, проте їхнє серце горнулося до неба. Нам же відкрито всю повноту Євангелії, Сам Христос прийшов, проголосив Царство Боже, помер і воскрес — але чи не буває так, що ми більше цінуємо земне, ніж небесне?

Ісус Христос ясно навчав Своїх учнів жити з пріоритетом Царства Божого. У сьогоднішньому додатковому читанні з Євангелії від Луки чуємо ніжні слова Спасителя: «Не лякайся, черідко мала́, бо сподобалося Отцю вашому дати вам Царство» . Бог уже приготував нам Свій небесний скарб! Тому далі Христос закликає: «Продавайте достатки свої та милостиню подавайте. Робіть калитки собі не старіючі, невичерпний скарб той у небі, куди не закрадається злодій, і міль де не точить. Бо де скарб ваш, там буде й серце ваше» (Лк.12:33-34). Іншими словами, якщо ви дійсно вірите, що Отець дає вам Своє Царство, то живіть, вкладаючи в небесне. Будьте щедрі, любіть людей, служіть Богові – так ви збираєте собі скарб у вічності. Далі Ісус порівнює нас із слугами, що чекають пана з весілля: «Нехай підперезані будуть вам стегна, а світла ручні позасвічувані! І будьте подібними до людей, що очікують пана свого, коли вернеться він із весілля, щоб, як прийде й застукає, відчинити негайно йому. Блаженні раби ті, що пан, коли прийде, то знайде, що пильнують вони! » (Лк.12:35-37). Віра робить нас чуйними і готовими до повернення Христа. Ми не знаємо дня і години, але знаємо точно, що Господь прийде встановити повноту Свого Царства. Тому кожен день – нагода жити по-вічному, жити як громадяни неба.

Практичне застосування: якщо наша віра спрямована на небесне, це змінює наші цінності. Ми починаємо думати, як паломники й мандрівники. Апостол Павло пише: «Життя ж наше на небесах, звідки ждемо й Спасителя, Господа Ісуса Христа» (Флп.3:20). Це не значить, що віруючі нехтують земним життям або відповідальністю. Навпаки, якраз ті, хто найбільше думав про небо, принесли багато користі на землі. Але вони не обожнювали земних благ. Віра в Царство Боже допомагає нам не впадати у відчай, коли щось в земному житті руйнується. Якщо християнин втрачає майно або стикається з несправедливістю – він пам’ятає, що має невід’ємний спадок у небі. Якщо навіть наше земне життя обривається, ми знаємо, що чекає попереду.

Як говорить катехізис:

Питання 58 Яку втіху тобі приность догмат про “вічне життя”?

Відповідь: Якщо навіть вже зараз у своєму серці я переживаю початок вічної радості, то після завершення цього життя матиму досконале блаженство, якого не знало жодне серце, ніде не чуване й не бачене досі, блаженство, у якому я хвалитиму Бога повіки.

Так втішає нас віра в життя вічне.

Дорогі друзі, перевірмо, де наше серце. Чи не занадто ми прив’язані до матеріальних речей, успіху, комфорту? Пам’ятаймо слова Христа: «Яка користь людині, якщо весь світ здобуде, а душу занапастить?» (Мк.8:36). Через війну і труднощі багато українців сьогодні глибше відчули тимчасовість усього земного. Та водночас віра відкриває нам, що є Царство, яке непохитне. Бог готує для Свого народу місто вічне, де «смерті не буде вже, ні плачу, ні крику, ні болю вже не буде» (Об’явл.21:4). Це наша велика надія! Живімо ж з оглядом на неї. Тоді і страждання нинішнього часу, як казав апостол Павло, нічого не варті у порівнянні з тією славою, що відкриється в нас (Рим.8:18).

Висновок: Покликання жити вірою сьогодні

Брати і сестри, приклад Авраама та інших свідків віри кличе нас до рішення: чи будемо ми жити вірою і для Божого Царства? Автор Послання до євреїв писав своїм читачам, які переживали переслідування: «Праведний вірою жити буде… Ми не з тих, хто хитається на погибель, але віруємо для спасіння душі» (Євр.10:38-39). Це і наш вибір сьогодні. Бог вірний у Своїх обітницях – чи відповімо ми Йому довірою? Справжня віра завжди веде до дії: до покаяння у гріхах, до слухняності Божому Слову, до посвяти Христу. Можливо, хтось із присутніх усвідомлює, що досі жив більше видимим, ніж вірою. Можливо, ваше серце було поглинуте суєтою, страхом або зневірою. Сьогодні Господь простягає до вас руку любові і каже: “Не бійся, мала черідко, Я дав тобі Своє Царство” . Відгукніться на Його поклик!

Бог зробив усе для вашого спасіння – послав Свого Сина померти за ваші гріхи і воскреснути, – але вам належить відповісти вірою. Сьогодні «час приємний, день спасіння» (2Кор.6:2). Покайтеся перед Богом у невірстві, у тому, що жили без Нього, і повірте в Господа Ісуса Христа всім серцем. Він прийме вас, прощає через кров Свого Хреста і дарує нове життя. Вірою ви станете причасником усіх благ Царства Божого.

Для тих же, хто вже вірує: нехай ця проповідь буде заохоченням укріпити вашу надію. Можливо, ви втомилися на дорозі або ваша віра ослабла під тягарем випробувань. Подивіться на героїв віри – вони теж були людьми, мали свої помилки, але через терпіння і віру успадкували обіцяне. «Нас оточує велика хмара свідків» (Євр.12:1) – Авраам, Ной, Мойсей, апостоли, реформатори, наші благочестиві попередники – і всі вони свідчать: Бог вартий довіри! Він не підвів жодного, хто на Нього покладався. Тож «тримаємо непохитно визнання надії, вірний бо Той, хто обіцяв» (Євр.10:23). Нехай наше життя буде наповнене вірою: у молитвах, у рішеннях, у ставленні до людей. Віруюча людина відрізняється спокоєм серед бурі, бо знає, в чиїй руці її доля. Вона щедра і добра, бо її скарб на небі. Вона дивиться в майбутнє з надією, бо очікує славного Царя.

Наприкінці звернімося кожен до свого серця. Чи горить у ньому світильник віри? Чи очікуємо ми Ісуса так, як наречена чекає нареченого? Якщо Христос прийде сьогодні, чи знайде Він нас вірними? Скажімо Господу: «Вірую, допоможи моєму невір’ю» (Мк.9:24). Він чує таку молитву. Він додасть Духа Святого, укріпить нашу віру через Слово і таїнства (Рим.10:17; Гал.3:2).

Нехай же наше життя, дорогі браття і сестри, буде справді життям віри. Життям, яке щодня спирається на Божі обітниці, слухається Господнього голосу і прагне Божого Царства понад усе. І коли з’явиться наш Господь Ісус у славі, ми радісно вигукнемо: «Оце Бог наш, на Нього ми надіялися, і Він спас нас!» (Іс.25:9). Амінь.

Солій Део Глорія! (Тільки Богові слава)