Хто ми на Божому полі: пшениця чи кукіль? (Мт. 13:24-30)

Минулої неділі, роздумуючи над Притчею про сіяча, ми звертали увагу на стан нашого серця — на той внутрішній ґрунт, який приймає або відкидає Слово Боже. Сьогоднішнє євангельське читання (Від Матвія 13:24-30, 36-43) відкриває нам іншу сторону проповіді Євангелія: як його сприймає світ, звідки в ньому береться зло та як Церкві жити в умовах цієї земної змішаності.

Коли ми стикаємося з несправедливістю, болем чи трагедіями — як-от під час важких ночей, коли на наші міста летять ворожі ракети, руйнуючи будинки й забираючи життя, — наше серце невимовно кричить: «Господи, чому? Чому Ти допускаєш це зло?»

Притча про пшеницю та кукіль дає нам важливі відповіді й дарує міцну надію.

1. Авторство зла: Божий задум і ворожа підробка

Перше, що важливо усвідомити: Бог не є автором зла чи гріха.

У притчі Син Людський сіє виключно добре насіння. Згадаймо книгу Буття: усе, що створював Бог, отримувало оцінку «добре», а створення людини — «вельми добре». Проте вночі, коли люди спали, прийшов ворог — диявол — і посіяв кукіль.

Кукіль — це підступний бур’ян. На етапі росту він візуально майже ідентичний пшениці, його коріння переплітається з корінням доброго злаку. Диявол рідко діє відкрито. Він не прийшов до Адама і Єви зі словами: «З’їжте це, і ваші діти вбиватимуть один одного, а світ потоне в жорстокості». Він запропонував привабливу напівправду: «Станете як боги».

Сьогодні ворог діє так само, пропонуючи витончені підробки:

• Гуманізм, який починається з правильної біблійної поваги до людини, але перетворюється на людиноцентризм і нове ідолопоклонство.

• Гасла про справедливість, якими часто виправдовують розв’язання кривавих воєн.

• Перекручування правди, яке, на жаль, проникає навіть у церковне середовище.

2. Чому Бог зволікає з судом? Таємниця Божого терпіння

Коли слуги побачили кукіль, їхнє бажання було логічним і справедливим: «Чи не хочеш, щоб ми пішли і повиполювали його?» Вони дбали про чистоту поля. Але господар відповідає рішучим: «Ні». Чому? Щоб вириваючи бур’ян, вони випадково не знищили й саму пшеницю.

Поки Церква перебуває на землі, вона залишатиметься змішаною. Поряд із щирими християнами завжди будуть люди з «виглядом благочестя», які зреклися його сили. Проте Господь закликає нас до довготерпіння.

Святий Іван Золотоустий та блаженний Августин висловлювали дивовижну думку: на Божому полі сам кукіль, завдяки Божій благодаті, може змінитися і стати пшеницею.

Якби Господь діяв радикально, як ті слуги, Він вирвав би митаря Матвія, коли той ще був грішником. Він знищив би Савла, коли той був жорстоким гонителем Церкви. Він відкинув би розбійника на хресті. Зрештою, Він міг би вирвати багатьох із нас, адже на певних етапах нашого життя ми були дуже схожими на кукіль. Але Його благодать дала нам час для плоду.

Наше покликання як християн — не бути женцями. Розділення поля — це відповідальність ангелів у кінці віку. Ми не маємо права судити вічну участь людського серця, яку знає лише Бог.

3. Як перевірити себе: ознаки живої пшениці

Коли ми бачимо власні слабкості та гріхи, нас може охоплювати тривога: «А хто я насправді? Пшениця чи кукіль?»

Якщо у вас виникає це запитання — це вже добра ознака. Кукіль не переймається своєю природою, він просто споживає ресурси й насолоджується сонцем. Тривога за свій духовний стан свідчить про роботу Духа Святого у вашому серці.

Справжні плоди відродження, про які свідчать і реформаційні віровизнання (зокрема, Гейдельберзький катехізис та Канони Дорту), це:

1. Справжня віра в Христа та синівський страх Божий.

2. Побожний сум через власні гріхи та щоденна боротьба з ними.

3. Жага і спрага праведності, постійне уповання на кров та послух Ісуса Христа.

Ознака пшениці — це не безгрішність, а боротьба з гріхом. Це процес освячення, коли ми перебуваємо на живій Виноградній Лозі — Христі. Плід дозріває поступово, через певні Божі часи, і стає видимим лише в жнива.

4. Велика втіха останнього суду

Жнива обов’язково прийдуть. Час для зла обмежений. Хоча сьогодні нам здається, що темрява перемагає, прихід Христа розставить усе на свої місця. Увесь кукіль буде спалений, а праведники засяють, як сонце, в клуні Небесного Батька.

У чому ж наша найбільша втіха під час майбутнього суду? Вона полягає в тому, що наш Суддя — це Той, Хто на хресті вже був засуджений замість нас. Він узяв на Себе прокляття, призначене для кукіля, щоб ми отримали життя.

Практичні висновки для кожного з нас:

• Не зневірюйтеся, коли бачите зло навколо чи навіть у Церкві. Це тимчасовий стан поля перед жнивами.

• Не беріть на себе роль суддів. Замість того, щоб шукати кукіль у житті сусіда, моліться словами Давида: «Випробуй мене, Боже, і пізнай моє серце… і на вічну дорогу мене попровадь».

• Тримайтеся Христа. Заглиблюйтеся в Його Слово та обітниці, адже диявол і надалі підсовуватиме привабливі філософські підробки.

Ця притча — дзеркало для кожного з нас. Нехай Господь благословить нас зберігати віру в часи випробувань, хвороб чи війни, щоб наприкінці земного шляху ми могли слідом за апостолом Павлом сказати: «Свій біг закінчив, віру зберіг, а тепер готується мені вінок праведності».

Амінь.